Ірина ПІГОВСЬКА

З ГАЗЕТ НЕ ВИТРУСИШ ЧАРІВНОГО ПИЛКУ, 

АБО ЩО “НОВОГО” В НОВОМУ ПЕРЕКЛАДІ “ПІТЕРА ПЕНА”?

2007 року “Видавництво Старого Лева” випустило дві дитячі повісті Джеймса Баррі в перекладі Наталії Трохим. Повість “Пітер Пен у Кенсінгтонських садах” з’явилася в українському перекладі вперше. Тим часом казка “Пітер Пен і Венді” уже виходила друком 1987 року в перекладі Володимира Митрофанова. Нагадаю, між іншим, що саме Митрофанову ми завдячуємо чудовими перекладами з Рея Бредбері, Ернеста Гемінґвея та Марка Твена.

Поява нового перекладу завжди інтригує, тож і цього разу мене проймали цікавість і хвилювання: невже й справді за останні двадцять років зросло покоління, здатне перекласти інакше, і принаймні не гірше, ніж визнаний майстер? На жаль, бентежні сподівання розвіялись дуже швидко. Переклад Наталії Трохим не те щоб геть кепський, але з кожного огляду програє старій версії. Аналізу вже перших сторінок досить, щоб усе пояснити. Попри розбіжності в перекладознавчих теоріях, існують незаперечні показники якості перекладу: відповідність оригіналу, самостійність і мовностилістична органічність. Отже, порівняймо нове і старе за цими показниками.

Трапляється чути, ніби сучасні переклади дитячої класики кращі від давніх, “радянських” уже тому, що спираються тільки на оригінал і не орієнтуються на російські переклади. Детальне порівняння з популярним перекладом російської письменниці Ірини Токмакової тут недоцільне, але можу з певністю заявити: обидві українські версії ближчі до оригіналу, ніж версія Токмакової, задумана саме як переказ. Якщо ж зіставити українські переклади, побачимо, що саме новий відступає від оригіналу чи спотворює його.

От, наприклад, чудовий портрет місіс Дарлінг:

She was a lovely lady, with a romantic mind and such a sweet mocking mouth. Her romantik mind was like the tiny boxes, one within the other, that come from the puzzling East, however many you discover there is always one more; and her sweet mocking mouth had one kiss on it that Wendy could never get, though there it was, perfectly conspicuous in the right-hahd corner”.

Ось як перекладає його Митрофанов:

“То була напрочуд мила жінка, мрійливої вдачі, з гарними, трохи насмішкуватими устами. Мрії виникали в неї повсякчас, без кінця-краю, — як oто вкладені одна в одну скринечки з далекого загадкового Сходу: хоч скільки ти їх видобувай, а там усередині завжди є ще одна. А на її гарних, трохи насмішкуватих устах блукав один такий поцілунок, якого Венді ніколи не могла зловити, хоча й добре бачила його отам, у правому кутику рота”.

А от нова версія:

“Вона була прекрасна і шляхетна жінка, і ніжна усмішка блукала на її вустах. Її загадкову душу можна порівняти з безліччю маленьких скриньок, одна в одній, що примандрували до нас із казкового Сходу, — скільки їх не відкривай, завжди всередині знайдеться ще одна. А її солодко усміхнені вуста таїли поцілунок, що його Венді так ніколи й не спізнала, хоча він там таки був, виразно помітний у правому кутику”.

Автор двічі використав вираз “mocking mouth”. Митрофанов знаходить прекрасний відповідник: “трохи насмішкуваті вуста”. Пані Трохим це означення з невідомих причин ігнорує і тим значно збіднює образ. Натомість у новому перекладі з’явилось “ніжна усмішка блукала”. До речі, оте “блукати” не має жодних прямих відповідників в оригіналі, але трапляється в такій фразі Митрофанова: “блукав один такий поцілунок”. Новий переклад рясніє такими запозиченнями — явними чи замаскованими.

Материнські вуста двічі означено як “sweet”. В англійській мові це слово має цілком позитивне забарвлення й означає приблизно те саме, що наше “милий, гарний”. Саме так і перекладає його Митрофанов: “з гарними... устами”, “на її гарних... устах”. Пані Трохим вдається до підлатаного буквалізму: “її солодко усміхнені вуста”. Але ж українські вирази “солодкий усміх, солодко усміхатися” містять негативні конотації: “вдавано, улесливо, нещиро” чи принаймні “афектовано, перебільшено”.

Новий переклад містить ще й логічні недоладності, від яких вільний і оригінал, і майстерний переклад Митрофанова. Так, у Наталії Трохим “вуста таїли поцілунок, що його Венді так ніколи й не спізнала, хоча він там таки був, виразно помітний у правому кутику”. Як можна “таїти” щось “виразно помітне”, незрозуміло. До того ж, просте і непретензійне “could never get” (Митрофанов: “ніколи не могла зловити”) зовсім недоцільно було перекладати біблійним “так ніколи й не спізнала”. Можуть виникнути “небажані” конотації.

Деякі неточності постали внаслідок простого нерозуміння англійського тексту. Так. Баррі пише про містера Дарлінга: “Не never knew about the box, and in time he gave up trying  for the kiss”. У такій синтаксичній позиції “in time” може значити лише “через певний час, згодом, зрештою”, аж ніяк не “вчасно”. Переклад Митрофанова і тут бездоганний: “Про скринечку він і гадки не мав, а здобути отой поцілунок не зумів, та зрештою облишив і сподіватися на це”. Натомість у новому перекладі бачимо прикру помилку: “Про скриньку він так ніколи й не дізнався, а від спроб здобути поцілунок вчасно відмовився”.

Інші огріхи засвідчують, що перекладачка не розуміє значення деяких українських слів. Наприклад, про невловний матусин поцілунок автор пише: “Wendy thought Napoleon could have got it”. Переклад Митрофанова цілком адекватний: “Венді вважала, що здобути той поцілунок міг би хіба Наполеон”. Тим часом у перекладі пані Трохим бачимо щось несподіване: “Венді вважала, що, наприклад, Наполеон міг би претендувати на ці скарби”. Великий тлумачний словник сучасної української мови (ВТС СУМ) подає таке значення слова “претендувати”: “ставити певні вимоги, заявляти свої права на кого-, що-небудь”. Як зрозуміло з контексту, Венді вбачала в Наполеоні можливого звитяжця, а не простого претендента. “Скарби” додатково затемнюють смисл фрази і її значущість для всієї повісті: адже йдеться саме про поцілунок, якого так і не здобули чоловік і донька, але наприкінці повісті легко і без зусиль дістав Пітер Пен.

Самостійність нового перекладу так само викликає сумніви. Уже на перших сторінках бачимо такі збіги між старим і новим перекладами, які складно пояснити орієнтацією на єдиний оригінал. Наприклад, зачин “One day” в обох перекладах відтворено як “одного разу”; речення “Of course, they lived at 14” однаково починається з “отже, вони...”. Лаконічне авторське “ran to her house to propose to her” Митрофанов влучно доповнив прислівником: “тут-таки наввипередки побігли до неї свататись”. Попри багатство варіантів, Наталія Трохим використовує той самий: “наввипередки побігли просити її руки і серця”.

Зрештою, спиратися на давніший переклад, використовувати вдалі знахідки, доповнюючи їх власними, зовсім не зле. Шкода тільки, що спроби відтворити оригінал інакше, по-новому видаються блідими. Особливо добре це помітно із загального стилю. Уже наведений на початку уривок допомагає зрозуміти величезну різницю в літературній якості двох перекладів. Майже певна: якби Баррі пропонував англійцям “порівняти загадкову душу з безліччю маленьких скриньок” (вчитайтеся лишень!), його письменницька кар’єра була б і нетривала і сумна. Придивіться, до речі, що вдалося у відповідній фразі Митрофанову.

Гляньмо на ще один показовий уривок. Баррі пише:

“Wendy thought Napoleon could have got it, but I can picture him trying, and then going off in a passion, slamming the door”.

Зауважте: зображена картина складна, але засоби вираження прості й невимушені. Так само елегантно це може звучати й українською, у Митрофанова:

“Венді вважала, що здобути той поцілунок міг би хіба Наполеон, та я уявляю собі, як би він марно пробував, а тоді ні з чим подався б геть, спересердя грюкнувши дверима”.

Тим часом у пані Трохим спостерігаємо епізод розірваної мови, ускладненої дужками й аж трьома знаками тире. Прочитати таку химороду складно, а вже як зрозуміти це з голосу, просто не уявляю:

“Венді вважала, що, наприклад, Наполеон міг би претендувати на ці скарби (але я уявляю собі цю картину — як імператор робить спробу — безуспішно! — вибухає гнівом і йде, грюкнувши дверима ...”

У новому перекладі спостерігаємо стійку схильність до мови передовиць і теленовин: замість “марно пробував” — “безуспішно робить спробу”; замість “панувала” — “була найголовнішою”; замість “ото й тільки” — “оце і все, що було сказано”. Де Володимир Митрофанов використовував питомо українські звороти, якнайкраще відповідні художньому тексту, Наталія Трохим послідовно вдавалась до газетних канцеляризмів.

Як споживач перекладацької продукції з жалем констатую: за останні двадцять років вимоги до якості відчутно знизились. Зрозуміло, мій аналіз може видатись аж надто прискіпливим; але недоліки нового, загалом задовільного перекладу яскраво оприявнило змагання з перекладом блискучим: змагатися з видатними, далебі, ризиковано.