Ганна Трифонова,
завідувачка кафедри італійської філології
Маріупольського державного університету
Переклад художньої літератури завжди перебуває в царині перетину двох площин: мовної та образної, які поєднує між собою майстерність перекладача. Він у цьому процесі залучений до авторського світогляду і повинен відтворити образи й ідеї мовними засобами своєї культурно-лінгвістичної системи. Тут перед перекладачем постає низка труднощів і проблема вирішення найголовнішого питання: чи існують неперекладні слова, а також пошуку шляхів виходу із ситуації, коли доводиться працювати з двома різносистемними мовами. Звичайно, лексичні значення існують у свідомості на рівні досвіду, як і здатність їх відтворювати засобами інших мов. Відтворення граматичних і синтаксичних структур подекуди замикається в межах дозволеного внутрішньою структурою певної мовної системи.
Переклад твору Олександра Коротка «Місячний хлопчик» італійською мовою поєднує два різні мовно-культурні плани, залишаючи на першому місці філософсько-психологічну ідейну серцевину. Особливість полягає в сутності мовних ресурсів італійської мови, які лише подекуди корелюються з російською (мовою оригіналу твору «Місячний хлопчик») і залучають перекладача до творчого процесу, оскільки будова італійських словосполучень, в яких іменник передує прикметнику, наявність у граматичній системі артиклів, які виконують змістоутворювальну функцію, розгалужена відносна система часів, що узгоджуються між собою відповідно до мовно-комунікативної ситуації, особливості способу мислення, притаманні лише носіям італійської мови та культури, вимагають від трансформатора лавірування між прагненням зберегти авторський стиль і разом з ним лексичні й синтаксичні авторські варіанти та гармонізувати авторські ідеї з розумінням їх сутності представниками іншої культури. Звичайно, щоб максимально якісно і не плутано узгодити два мовно-культурні світи, автор перекладу має природно розуміти механізми функціонування і впливу обраних ресурсів мови перекладу на читача, бути високим досвідченим фахівцем або носієм мови.
У мові твору Олександра Коротка поєднується стандартне й нестандартне: розмовний стиль з його простими лексичними й синтаксичними маневрами та естетичні, деталізовані крізь призму внутрішнього сприйняття оригінальні художні конструкції. Наприклад, «Безмежна запалена самотність вигодовувати щоночі примарні голоси сновидінь, обрушуючи на них жалюгідну подобу марення. Радість від нових потрясінь варварськи захоплювала затхлу комірчину свідомості. Пам’ять водила указкою в нотному зошиті тиші» (пер. «La notte, la solitudine smisurata e sovraeccitata nutriva le voci spettrali dei miei sogni e le annegava in una specie di miserevole delirio. La gioia di nuove vibrazioni irrompeva barbaramente nell’angusta dimora della mia coscienza. La memoria passeggiava con il suo pointer sul pentagramma del silenzio»). Перекладачеві вдалося відтворити образну картину, вплинувши на синтаксичну конструкцію речення-перекладу і вдавшись до інтерпретації словосполучення «запалена самотність» як «la solitudine … sovraeccitata», відчувши потрібний відтінок наданого автором значення.
Чимало речень влучно адаптовані до способу мислення, який закладено в ресурсах італійської мови та прийомах їх поєднання й використання. Наприклад, «Прозріння настало дуже швидко» (пер. «Ben presto dunque mi resi conto della situazione»); «Її можна порівняти з американськими гірками» (пер. «La si potrebbe paragonare alle montagne russe»); «Набрала номер її телефону і, не даючи собі схаменутися, випалила…» (пер. «Composi il suo numero e senza concedermi tempo per pensare, dissi in arido monotono…»); «Що ж я щойно бовкнула?» (пер. «Che cos’avevo detto?»); «Я закурила» (пер. «Mi accesi una sigaretta») тощо.
Повну версію статті читайте в №1-2, 2021.
