Людмила НАСТЕНКО-КАПАЛЄТ
РОЗУМІЙМО «СЛОВО О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ», ЗРОЗУМІВШИ ОСЛОВ’ЯНЕНІ СЛОВА
Ніщо не вирішено, якщо
не вирішено правильно.
Місс Марпл (Агата Крісті)
«Слово о полку Ігоревім» – єдиний художній твір, який дожив до нашого часу, аби свідчити про характер красного письменства і про пісенність часів Київського великокнязівства. Ця повість-пісня, що була створена за 55 років до загибелі Києва від орд Батия, розбіглась цитатами по письмових джерелах наступних віків. Останні часи інтуїтивно «розшифрований» текст було перекладено на різні мови світу, не враховуючи лексичної складової народів, які зійшлись на Київській землі від ІХ ст..
Пропонуємо розглянути текст «Слова», зважаючи на давню мову «Словен и Русы», зафіксовану у сучасниці «Слова» – «Повісті временних літ».
У «Слові о полку Ігоревім» [1] нараховано всього 378 рядків, а це відповідає кількості років (378) від закликання до Ладоги «варяго-русів» на чолі з Рюриком («И от тћхъ Варягъ прозвася Руская земля [2, c.28]», на денарії Карла Великого викарбовано «rvs» [9, табл. 13, № 77]), грец. – Rωs; читається Poyc, тому річка звалась Рось, а народ – Русь і до падіння столиці русів Києва під тиском орди хана Батия у 1240 р. Тож «Слово» – твір не простий.
«Слово» було видано друком у Санкт-Петербурзі за 600 років від його першого виконання наприкінці ХІІ ст. у «теремі золотоверхому» у Києві. Відтоді проминуло ще 200 років, а ми все продовжуємо відгадувати, що саме можуть означати незрозумілі нам слова («темні місця»), якими насичено «Слово».
* * *
Не можна вірно зрозуміти нове,Не знаючи, що йому передувало
Айзек Азімов
Історичне підґрунтя для з’ясування лексичної складової «Слова» знайдемо у «Повісті временних літ» Нестора, чорноризця монастиря Печерського у Києві. Літописець Нестор працював над «Повістю временних літ» з кінця ХІ ст., починаючи розповідь про «откуда есть пошла Руская земля», скориставшись грецькою «Хронікою» середини ІХ ст., що її написав (про події від Потопу і до 867 року) Георгій Амартол, царгородський чернець, сучасник руса Рюрика. За часів цього грека-історика всі народи, які жили на берегах моря Варязького навколо «Запада Афетового», вважались варягами: від варягів-шведів до варягів-римлян. Із «Хроніки» Амартола Нестор надав таку інформацію про Афетові «Запад» та «Полунощные страны»: «В Афетовій же частині сидять [із заходу на схід. – Л.Н.] русь, чудь, і всі народи: меря, мурома … Ляхи ж, і прусси, і чудь присидять біля моря Варязького … Афетове ж коліно і це варяги [з півночі на південь. – Л.Н.]: свеї [шведи. – Л.Н.], урмани [нормани. – Л.Н.], готи, русь, агляни [англи. – Л.Н.], галичани [гали. – Л.Н.],… римляни [2, c.8,9]». За цими свідченнями встановлюємо розселення варягів-сусідів станом на 860-ті роки в районі тієї частини Афетового Варязького моря, яка зараз зветься південним берегом Балтійського моря. Узагальнимо розселення варягів: у напрямку із сходу на захід (уподовж південного берега Балтійського моря): чудь, прусси, ляхи, русь, англи (у той час англи жили на Датському півострові разом із саксами, данами та ютами і користувались так званим датським молодшим (ІХ – ХІ ст.) рунічним письмом [8, c.1159]); розселення варягів у напрямку з півночі на південь: готи (о. Готланд), русь, англи.
Скориставшись цією інформацією Амартола, сучасника Рюрика «від рода Рускаго», визначаємо місцезнаходження русів на перетині напрямків захід – схід (між англами та ляхами) та північ – південь (о. Готланд, русь). Перетинаються обидва напрямки на території між р. Одрою та Датським півостровом. Посередині між цими двома орієнтирами на морському узбережжі зараз стоїть місто Росток, а ближче до ріки Одри – о. Рюген.
За часи імператора-християнина Карла Великого (помер у 814 р.) територія між англо-саксами і ляхами з 804 року стали належати Великій Франкській імперії.
У 882 році «находники»-християни варяго-руси [2, c.28,30], що прибули з-за моря («отъ тћхъ Варягъ прозвася Руская земля [2, стр. 28]») рушили з Новгорода до «насельників» - словено-ляхо-поляно-киян [2, c.12,16] на чолі з «Рускымъ княземъ Олгомъ [2, c.26]» «отъ рода Рускаго Карли [2, c.48]». У Києві Олег проголосив: «се буди мати городом Рускымъ [2, c. 34]», що означало: «це має бути городом варяго-русів», і «почал пћрвће княжити … в Кыевћ [2, c. 6, 34]».
У Літописі під 1187 рік одна з 9 земель Київського князівства («Київської Русі»), Переяслівська земля, названо Україною, що є першим письмовим свідченням про українську землю.
Коли «находники» і «насельники» почали жити разом, то утворилась спільна мова (яку зараз називають давньоукраїнською мовою, або древнерусским или церковнословянским языком), про яку Нестор на початку ХІІ ст. записав: «А язык Словен и Русы один [2, c.40]»
Подібним чином склалась сучасна мова сучасних українців у Канаді, яка ілюструється жартівливою фразою кінця ХХ ст.: «Закрий віндовку, бо чилдренята повиджампують», в якій відзначимо ослов’янені слова window (вікно), children (діти), jump (стрибати).
Аби наблизитись до розуміння тексту ХІІ сторіччя, заглибимось на рівень понять ХІІ сторіччя.
Тому, зважаючи на історичні тексти із ПВЛ та «Хроніки», «темні місця» «Слова» будемо не інтерпретувати, вважаючи їх слов’янськими чи тюркськими, а перекладати, враховуючи наявність у мові ХІІ ст. лексем з мови «рода Рускаго», а також зважаючи на те, що руси були сусідами англомовних англо-саксів, мова яких є однією з груп індоєвропейських мов.
Лексичним підґрунтям для усвідомлення сенсу темних лексем «Слова» може слугувати мова нащадків «рода Рускаго», їх прізвища, оригінальний текст «Слова о полку Ігоревим» та ПВЛ.
Пропоную розшифрувати «темні лексеми» з допомогою індоєвропейської мови прибалтійських русів ще й через те, що, з одного боку, про верхньогерманську мову норвезьких вікінгів («морських піхотинців») не маю жодної уяви, а, по-друге, помітила збіг деяких українських слів з англійськими не тільки за звучанням, але й за значенням.
Порівняємо давні українські слова, записані кирилицею, із словами англів, записаних латиною: матір – matir, кума – cummer, хата – hut (хижка), тин – tine (вістря, або ж «столпіє»), корба – corbel (ворот «кладезя»), ринва – runway, баня – bagnio [ba:njou], шопа (клуня) – shop (майстерня), свиня – swine, лада – lade (гирло), стірать – stir, схил – hill, лан – lan, плуг – plough, орати, борозна – rut, рілля – ролля (roll – бути нерівною поверхнею, згорток), скородити – score (маленька борозна), чапати – chap (розбивати грудки), сапати – sap (підкопувати), плод – plod, смак – smack (смак), тенета – net (сіть), путини – put in (пути, кайдани), батіг – bat (дрюк), ковер – cover (покривало), доля – dole, свати – swathe, весілля – wassail, бенкет – banquet, гість – guest, вагатись – vague (непевність), чекати – check, волати – wail, рухатись – rush, руїна – ruin, кошти – соst, чумак – chum (товариш, а не «той, хто перевозить чуму»), файний – fine (вишуканий), Фастів – fast (кріпкий).
Для ознайомлення з використанням подібних староукраїнських лексем у ПВЛ («Літописці Руському») наведемо приклади:
– «і цілував матерь свою [2, с. 106]»;
– «Андріћ … видћхъ банћ древляны [2, c. 16]»;
– «Каинь ратай [2, с. 146]», « начнеть смердъ орати [2, с. 426]», «жены у нихъ орють [2, с. 22]», «межи нами рать до нынћ [2, с. 390]», «рать велика без пересту (перестану – stanch [sta:n∫] – зупинити кровопролиття) [2, с. 198]» (рать із ратаїв?);
– «се бо есть бо батогъ Божий [2, с. 336]»;
– «Володимира в ковьрћ опрятавши [2, с. 204]».
У мові ХІІ ст. використовувались одночасно лексеми і русів, і словен, як– от:
– у ПВЛ: «се налізахомъ дань нову [2, с. 24]», налізахомъ – nail (гвіздок) – to nail at – пригвоздити, прибити, забрати; у «Слові»: «Князя Владимира не лзћ бы пригвоздити к горамъ Кыевьскымъ». Тобто у першому випадку налізахомъ – це мовою русів забрати, у другому – слов’янське пригвоздити (прибити, забравши); в інтерпретованому трактуванні: «по-видимому, подчёркивается широкий политический кругозор Владимира и масштабы его походов» [2, с. 476];
– у ПВЛ: «Мы Русь, да егда ходимъ въ Грћки или с куплею, или в солбу (sale – продажа) къ цареви вашому, да пустимъ я съ честью проданое рухло…. [2, с. 52]»; тобто, солба і проданое – це синоніми; в інтерпретованому трактованні солба – посольство;
– у ПВЛ: «нарочитой чади (child [t∫aild] – дитина) дети [2, с. 184]», тобто чадь – дитина (чадо);
– у ПВЛ: «примысляше… к дани [2, с. 80]», тут мысл – [mАsl] – musclе – сила (примысляше – присилити); «недужи проти вамъ стати [2, с. 112]», тут недужи – безсилий, тобто мыслий, дужий, сильний – синоніми;
– у «Слові»: «не лћпо ли» – ліп з мови русів означає зважитись (дерзнуть); у ПВЛ: «умыслиши дерзнути на половці [2, с. 426]», тобто, ліп і дерзнути – синоніми.
Маємо можливість усвідомити, що у великокнязівські часи користувались (а «Літописець» зафіксував) такими лексемами-синонімами: налћзахомъ і пригвоздити, солба і продаж, чадь і діти, маслий і дужий, лћпо і дерзнути. Історичний час вплинув на словниковий запас. Частина лексем збереглась в українській мові (діти, маслий (маслатий), дужий), частина – у російській (чадо, пригвоздить, дерзнуть).
Наведемо як приклад омоніми, які з часом змінили своє значення (в українській та російських мовах):
– debility (безсилля) («одебелћша бо серца ихъ» [2. с. 98]) – дебіл (товстий);
– lip (дерзнути) – ліпо (благо);
– lade (гирло) – лада (улюблена жінка, богиня кохання);
– pest (товкти) – пестити (ніжити);
– невћголось (нерозумний) – vigilance (пильний, бдительный); в українській мові збереглось первинне значення лексеми невћголось – невіглас (невежда), а у сучасній англійській мові його значення змінилось на мало схоже, бо vigilance – це пильний (бдительный);
– «прозва Ольга вћщий: бяху бо людье поганы и невћголось [2 с. 48]», тут вћщий (розумний) протиставлений невћголосу (нерозумному);
– налћзахомъ (пригвоздити) – налізати (налазити).
Інколи взагалі не зрозуміло про що йдеться, як-от:
– «теребіте путь [2, с. 204]», але якщо слово теребіте складається із двох слів: terrain (земля, грунт) і beet (трамбувати), то, переклавши, стає зрозумілим сенс княжого наказу: «трамбуйте землю», тобто «готуйте дороги»; в інтуїтивному трактуванні – «розчищайте дорогу [2, с. 205]».
Сліди мови давніх русів спостерігаємо через ослов’янені українські прізвища: Стратієнко – strut (поважна хода), Чепелик – chapel (капличка), Чапкін – chap (малий, хлопець), Чіркін – chirk (веселий), Палладін – paladin (лицар-мандрівник).
Маючи історичні факти про джерело походження носіїв певної групи лексем та лінгвістичні підстави (аналіз зразків давньоукраїнської літературної мови), можемо спробувати відновити первинні значення тих лексем «Слова», які забулись за 800 наступних років.
Пропонуємо користуватись одним із трьох способів, аби з’ясувати значення забутих лексем (за винятком слів, скалічених під час переписування):
– знайти лексеми у творі-сучаснику («Літописці Руському») і з’ясувати їх сенс за контекстом;
– перекласти з давнього «языка Русы» на мову слов’янську ;
– скористатись українською сучасною мовою, як мовою далеких нащадків учасників походу 1185 р., які розгубили не всі мовні скарби на дорогах віків.
* * *
Для початку розберемо значення окремих слів у перших 15 рядках Заспіву давнього «Слова» і порівняємо їх первинну суть з інтуїтивним тлумаченням нами, далекими нащадками:
– Слово – болгарською дума, велична епічна пісня;
– полку чи плъку – копіїсти надали два варіанти: плъку – в Катерининській копії і в паперах А.М. Малиновського; «плъку» – у першому виданні. У ПВЛ: «исполчивъ дружину [2, с. 236]», «съступишася полци [2, с. 412]» – тобто в наведених цитатах, за контекстом, «полк» має значення збирати (воїв), що відповідає англійському to pluck; слово pluck в англійській мові збереглось, але має нюанс – збирати (квіти), або провал (на іспитах). Зважимо на те, що в битві на Каялі-ріці брав участь не тільки полк Ігоря, але й полк Всеволода. До того ж, у тексті пісні звучить рефрен: «За раны Игоревы, буего Святъславличя», а в епілозі: «Слава Игорю Святъславличю!». Позаяк слов’янською буй – це імпульсивний (пол.), повний життя (хорв.), а мовою русів pluck – хоробрість, то пісня-повість, проспівана перед великим князем Святославом Всеволодовичем на захист волосного новгород-сіверського князя Ігоря, гіпотетично могло б означати: «Дума о хоробрості Ігоревій….»; тим більше, що «повћсть сія» про Ігоря, який «напълнивъся ратнаго духа, наведе своя храбрыя пълки на землю Половецкую …, поборая за христьяны»;
– нелћпо ли – не лћпо – to lip – зважитись (дерзнуть); lip – зухвалість, настійливість (упорство); тому не лћпо (не зважитись) не відповідають таким інтерпретаціям, як «не благо ль», «неприлично», не підходять і «негоже», «не уместно» [2, с. 115, 440, 187, 209]; у ПВЛ: «и бысть на велицћ лћпо бяшеть ту ся явити [2, с. 456]», де lip може означати зухвалість, але за інтерпретацією – ріка [2, с. 457]. Деякі інтерпретатори трактують не лћпо як не лучше (не подобає, недобре, не гоже), але слово лћпо тут подано не в порівняльній формі, хоча у ті часи це слово в порівняльній формі існувало, як-от у ПВЛ: «Но душа ли моя лутши всего свћта сего [2, с. 378]», або у «Слові»: «луче жь бы потяту бытии …». І якби автор «Слова» хотів сказати «Не лутше ли …», то, володіючи тогочасним лексиконом, так би і сказав. Але ж він сказав «Не лћпо ли …», де лћпо грає роль дієслова. Отже, лiп – зважитись.
– словесы – словеsы – закінчення -s свідчить про множину підмета; цитата із ПВЛ: « у него [Яня-Бояна. – Л.Н.] же азъ слышахъ многи словеса, яже вписахъ в лћтописиць [2, с. 434]», тому старыи словесы є синонімом словосполучення старі оповіді, а не старим складом;
– трудны повћстіи - trudge – довгий трудний путь («далекопохідні повісті»), «труд» у цитатах ПВЛ: «трудилися Варязи, сћкуще Сћвер [2, с. 234]», «Землю стяжали ваши дћди… трудомъ великимъ и хороборьством, поборяще по Русьской земли… А се повћдаю, дћти моя, труд свой, оже я есмь тружал. Ходихомъ со отцемь и со Изяславомъ битъся Чернигову с Борисомъ…» [2, с. 404, 364, 366]»; тут лексема трудны, за контекстом, еквівалентна лексемам воєнні, ратні (як у вірші: «война – тяжелая работа»). Тож трудны повћстіи – це ратні повісті; до речі, лексема стяжали може мати одне з двох значень: або стягати (to stick – сволакивать), або захищати (to stick up – защищать);
– по былинам сего времени – to be up – cтатися (происходить); за інтуїтивним перекладом:
– «по бувальщинах сьогоденних» (М. Рильський) [1, с. 297];
– «по сьоголітнім ділам» (М. Максимович) [1, с. 271];
– «былью нашего времени» (В. Стеллецкий) [1, с. 187].
Найближчий зміст перекладу: по «бувальщинам сьогоденним» («про события сего времени»), але не «по сказаниям» (А. Майков) [1, с. 98] і не «по билинам», бо «билинам» сьогодні надають значення «стÀрини»;
– по замышленію – ослов’янене слово muse – задум (размышление); у ПВЛ: «бяхуть бо мудрћ и смыслени [2, с. 430]»;
– Боян (1016–1106) – друг св. Феодосія і літописця Нестора, про якого Нестор написав: «багато оповідань, що чув від нього, я вписав у Літописець». Творець історичних пісень-повістей, похований в Успенському соборі Києво-Печерського монастиря [3, с. 204];
– вћщий – від віт – wit – розум; знати, відати; блискучий розум; у ПВЛ: «прозваша Ольга вћщий, бяху бо люди поганы [pagan – язичник – Л.Н.] и невћголось [2, с. 48]»; «новые людье просвћщены [2, с. 206]» «не вћдый [3, с. 394]», а «Бог мя вћдаеть [2, с. 378]»; «вћси [2, с. 460] – знай»; в сучасній українській мові збереглась древня суть -віт- у слові прос-віт-а (прос-вещ-ение), отже нема підстав щодо гіпотези про Бояна, як чаклуна, Оракула, волхва ворожбита [2, с. 376], чи байкаря та казкаря [10, с. 203], бо Боян не «чародействовал волхованием [2, с. 58]»; він не говорив про майбутнє, але добре знав минуле, бо просвіщений; це підтверджує ще одна згадка про Бояна у «Слові»: «Боянъ, смысленый, рече …», тобто лексеми вћщий і смысленый є синонімами; у молитві Володимира Мономаха: «Премудрости наставниче и смыслу давче, несмысленным казателю и нищим заступниче … [2, с. 378]». Не плутати wit (розумний) з witch (чарівник) – у ПВЛ: «свћщевають на кровопролитье [2, с. 126]»;
– аще кому хотяше пћснь творити – подібний текст маємо у ПВЛ: «аще кто хотяше волею креститися… [2, с. 98]»;
– растћкашется мыслію по древу сћрымъ вълкомъ по земли … «Растекашется мыслію по древу» – цю цитату із «Слова» часто використовують як реакцію на довге та плутане роз’яснення того, що можна пояснити «двома словами». Одна з перших інтерпретацій: «носился мыслию по деревьям», або «носился мысию (білкою) … [2, с. 442]». Але така інтерпретація прямо протилежна сенсу, який несе ця цитата. Звернімось до давньої мови русів: у слові растћкашется – корінь – -теа-, вираз to tear along означає пориватися...по (устремляться); слово мысл – [mАsl] – musсlе, означає сила (muscular – сильний); у ПВЛ: «Игорь примысляше [присилив. – Л.Н.] ихъ къ первой дани [2, с. 80]»; у молитві «церковно-словۥянською»: «К Богородице прилежно ныне притецем, грешнии и смиренныи [6, с. 29]».
Тобто у цьому реченні маємо образний опис техніки гри Бояна на музичному інструменті, а саме: коли починав «творити» вступ до своєї «пісні», спершу стрімко проводив рукою по всіх струнах (поривався з силою по гуслях як вовк по землі), потім було уривчасте стаккато (рука або як орел зліта попід хмари, або як соловей скаче струнами «мысленого древа»). Це свідчить не тільки про віртуозну гру на струнному інструменті, а й про вид самого музичного інструмента: якщо над ним злітають пальці, то це означає, що інструмент лежить горизонтально на колінах Бояна. Тобто цей інструмент не ліра, не гудок, а тільки гуслі.
Порівняємо з грою кобзаря «ще за Гетьманщини старої» (ХVІІІ ст.), як її описав Т. Г. Шевченко у «Невольнику»:
Сидів з бандурою в руках
Старий козак…
І вшкварив по струнах.
– Помняшеть бо речь пьрвыхъ временъ усобицћ. Якщо to recital – розповідь (англійською), raccontare – розповідати (італійською), а в італійській мові задля створення мелодійності речення характерним є відкидання кінцевого складу слова (Trоncаmеnto), тоді у цьому випадку речь має значення не діло, а розповідь. До речі, таке явище (трончаменто, або «усічені слова») маємо і у ПВЛ: «и взя городъ [2, с. 112]», «уже намъ здћ пасти [2, с. 112]», і в українській мові, як-от: «не тра, не тра» (не треба), або: «най (нехай) си ще раз каю» (із української пісні);
– пьрвых временъ усобицћ (use – тепер означає «дохід від керування майном») – це події, які розпочались у 1024 році і передували розчленуванню цілісної території Русі через «мятежъ [2, с. 236]» (mutiny [mju:tini] – военный мятеж) тьмутороканського посадника-княжича Мстислава, молодшого брата великого князя (київського князя) Ярослава Мудрого. З 1026 р., коли «розділили по Дніпру Руську землю: Ярослав взяв цю сторону [праву, Київську], а Мстислав ту [ліву, Чернігівську] [2, с. 236, 237]», Ярослав і Мстислав стали жити мирно і в братолюбстві, «преста[ла] усобица и мятежъ», і настала тиша велика в землі «Руской», і переїхав Ярослав з Рогнідою і двома синами (6-річним Володимиром і 2-річним Ізяславом) із Новгорода до Києва. У 1031 р., об’єднавшись, «Ярослав і Мстислав зібрали воїв і зайняли гради Червенські знов [2, с. 237] ». Свідком «первых временъ усобиць» і примирення братів був, на той час 15-річний, Боян-Янь.
– пущяшеть 10 соколов на стадо лебедей, который дотечяше, та преди пћснь пояше старому Ярославу, храброму Мстиславу … Романови Святъславличю – дотечяше – від -теч- – ослов’янене to touch [tАt∫] – торкатись; далі у «Слові» зустрічаємо ще раз це слово, але із зміненою орфографією: «… дотчеся стружіемъ злата стола…»; pre- – в перекладі поперед, раніш. Приклад із сучасної української мови: «Ніхто не мав дотичності до синтезу альдостерона».
З’ясуємо, про що йдеться: Боян 10 соколів-пальців пускає на стадо лебедей; лебідь – то струна, струна – жіночого роду, якій відповідає займенник которои, а не который. Цього вимагає і пісенна мелодійність твору.
Фрагмент у перекладі на українську: «Боян… пускає 10 соколов на стадо лебедей, которої торкнеться, та перша піснь співає». Боян міг «пісні творити» Ярославу і Мстиславу в Києві у 1031 р., коли брати, зібравшись разом (бо в основному Ярослав жив і будував у Новгороді, а Мстислав – у Чернігові) ходили воювати Червенські землі; великому князю «старому Ярославу» (помер у 74-річному віці, Нестор називав Ярослава премудрим князем, а мудрим першим назвав його М.І. Карамзін) – до 1054 р., а Роману Святославичу, сину великого князя київського Святослава Ярославича, пісні співав не пізніше 1079 року, у якому помер його батько. На той час Бояну виповнилось 60 років.
– живыя струны … сами князесъ славу рокотаху – рокотаху – to rock – коливати. Так повелося, що зазвичай лексемі рокотати в сучасній мові надаємо значення гуркотіти. У такому разі при дослівному перекладі маємо: «струни самі князям славу гуркотіли». Але струни від коливання видають мелодійний звук, а не гуркіт. Нагадаємо враження, яке виникало, коли слухали видатного біблійного гусляра Єлисея: «Коли грав гусляр, то на Єлисеї була Господня рука». Автор «Слова», говорячи про те, що «струни самі князям славу коливали», тим відзначав: по-перше, божественне звучання струн під пальцями Бояна, по-друге, така характеристика давала підґрунтя для того, аби у подальшому називати гуслі «мысленым дрћвомъ», яким Боян «растекашется мыслію» (мысль-думку не плутати з мысль-силою).
Зміст Заспіву після перекладу лексем з «языка Русы» на мову слов’янську свідчить, що автор «Слова» (наприкінці ХІІ ст.) захоплювався розповідями про геніального сучасника Ярославового (поч. ХІ ст.), а не виявляв зневажливість щодо здібностей Боянових:
«Чи не зважитись нам, браття, розпочати піснь творити про похід Ігорів не з історичних оповідей про Ярослава і Мстислава, як зазвичай розпочинав думи Боян, добре освіченний піснетворець і віртуозний музика, а від сьогодення?»
Заспів можна тлумачити і так: «Чи не буде зухвалістю починати нашу повість про сучасність, не пом’янувши ні Ярослава, ні Мстислава? Ні, не буде, бо для Бояна сучасниками були Ярослав і Мстислав, як для автора «Слова» – князь Ігор.
Простежимо, що може статися, якщо «темні лексеми» ослов’янити; потім, ослов’янивши, проінтерпретувати за інтуїцією; потім зробити переклад проінтерпретованих лексем на мову прибалтійських індоєвропейців; нарешті, перекласти з тієї мови на ту ж слов’янську?
Викладач англійської мови з Ужгорода Борис Яценко переклав «Слово» англійською мовою [5], але він добросовісно переклав ті інтуїтивні трактedfyyz, які були накопичені попередніми дослідниками.
Розглянемо, який вигляд мають деякі зразки через переклад з перекладу:
– якщо автор, шануючи славу легендарного Бояна і налаштовуючись на створення пісенної повісті, співав: «Чи не зважитись нам, браття, начати…», то у зворотному перекладі з англійської цей вираз набув значення – осудження: «Це не добре, браття, начати…»;
– якщо труд в давніх письмових джерелах ототожнювали з воєнними діями (тружати, поборатись), то у зворотному перекладі лексема труд (trudge – довгий шлях) обернулась на тяжкий воєнний (hard war – тяжка воєнна);
– віщому (смысленому) Бояну-християнину і другу св. Феодосія приписуються здібності волхва-поганина (the Oracle);
– не знаючи, що в слові мускул – сила не вимовляється літера «к» ([mАsl]), цій лексемі надається значення якоїсь «мысии» (білки), або ж скьюрел [squrrell] – білки;
– слово дотечаши – від -теч- – touch [tАt∫] – торкатись – перекладається словом-синонімом reach [rIt∫] (торкати), хоча можна було зберегти історичне звучання - [tАt∫].
Цікаво, чому англомовні дослідники «Слова» не впізнали в мові давніх русів своїх давніх слів? Чи тому, що ті слова раніше вимовлялись за прочитанням латинських літер (без транскрипції), чи тому, що в такій формі їх зберегло «Слово о полку Ігоревім», створене, схоже, одним із нащадків «од рода Рускаго»?
Тепер, ознайомившись із сенсом забутих слів, можна читати «Слово», зберігаючи давню мову Русі ХІІ сторіччя, не перекладаючи її на сучасну. Для цього в Додатку 1, де проілюстровано процес, за яким опрацьовувався давній текст, під кожним «темним» словом позначено його слов’янське значення або наведено аналог з ПВЛ чи з «Слова», що є інформацією для подальшого перекладу на сучасну українську та російську мови.
Додаток 2 ілюструє кінцевий результат аналізу ослов’янених лексем «Слова», перекладених українською мовою.
У нашому дослідженні давнього твору використано дві групи індоєвропейських мов. А, можливо, варто було б порівняти ще і з лексемами індоарійської та санскритської груп, чи з шведською та норвезькою мовами?
1998 – 2012 рр.
Література
1. «Слово о полку Игореви». Сборник. Составители: Д.С. Лихачев, Л.А. Дмитриев, О.В. Творогов– Л.: Сов. писатель, 1985.
2. Яременко В.В. «Повість врем’яних літ» (за Іпатським списком). – К.: Рад. письменник, 1990.
3. Настенко-Капалєт Л. Прообраз Бояна-Янь. // Всесвіт. – 2007. – №5-6.
4. Мюллер В.К. Англо-русский словарь. 70 000 слов и выражений. – М.: Госиздат иностранных и национальных словарей, 1963.
5. Яценко Б. «Слово о полку Ігоревім» та його доба. – К.: Вид. ім. Олени Теліги; Веселка, 2000.
6. Православный Молитвослов и Псалтырь. – М., 1988.
7. Celeste Zavadzka. Учебник итальянского языка. – Варшава., 1973.
8. Советский энциклопедический словарь. – М.: Сов. энциклопедия, 1990.
9. Нумизматический словарь. – Львов: Вища шк., 1975.
10. Ткач М. «Слово о полку Ігоревім» (Реконструкція, переклад, словник-довідник). – К.:Перун, 2008.
Додаток 1
СЛОВО О ПЪЛКУ (ПЛЪКУ) ИГОРЕВћ, ИГОРЯ СЫНА
pluck – хоробрість (храбрость)
СВЯТЪСЛАВЛЯ ВНУКА ОЛЬГОВА
(Перші 15 рядків – Заспів)
Реконструкція давньоруського тексту М. Мещерським та О. Бурикіним [1] та рекомендований переклад прибалтійських індоєвропейських лексем Л. Настенко-Капалєт. Опрацювання давнього тексту, зважаючи на його двомовність («язык Словен и Руcы одинъ») та на паралелізми з ПВЛ. Інформація для подальшого перекладу на українську та російську мови
Нелћпо ли ны бяшеть, братіе, начяти старыми
lip – зважитись (дерзнуть) [it not be fine – це не добре]
to be – бути (быть); shall be – буде (будет)
словесы трудныхъ повћстіи (пћснь) о пълку Игоревћ,
словеs – оповіді (рассказы)
trudge – далека важка путь (далекопоходный)
ратни (ПВЛ); напълнився ратного духа (СПІ)
[hard war – тяжка воєнна]
Игоря Святъславличя! Начяти же ся той пћсни по
былинамъ сего времени, а не по замышленію Бояню.
to be up – відбутись (случиться); бувальщина [deed– факт]
muse – задум (размышление)
5 Боянъ бо вћщіи, аще кому хотяше пћснь творити,
wit – розум (ум) [the Oracle – оракул]
прос-вћщ-ений (ПВЛ); с-мысл-еный (СПІ)
то растћкашется мыслію по древу, сћрымъ вълкомъ
to tear along – пориватись (устремляться)[spread - розстилатися]
muscle [mÀsl] – сила (сила)[squrrel – білка]
по земли, сизымъ орломъ подъ облакы. Помняшеть
бо речь пьрвыхъ временъ усобицћ. Тъгда пущяшеть
recital – розповідь (рассказ)
ĩ соколовъ на стадо лебедеи, который дотечяше,
дотчаше (ПВЛ)
to touch – торкатись (касаться)
[to reach - торкатись]
10 та преди пћснь пояше старому Ярославу, храброму
pre – раніше (прежде) [at first - перший]
Мстиславу, иже зарћза Редедю предъ пълкы
касожьскыми, красному Романови Святъславличю.
Боянъ же, братіе, не ĩ соколовъ на стадо лебедей
пущяше, нъ своя вћщія пьрсты на живыя струны
to wit – відати (знать)[wise – мудрий, обізнаний]
прос-вћщ-ений (ПВЛ); с-мысл-еный (СПІ)
15 въскладаше, они же сами княземъ славу рокотаху.
to rock – коливати (колебать)
[glorify - прославляти]
– вћщий – курсивом – давньоруський корінь ослов’яненого слова;
– розум (ум) – переклад ослов’яненого слова на українську та російську (в дужках) мови;
– прос-вћщ-ений (ПВЛ) – синонім з ПВЛ; с-мысл-еный (СПІ) – синонім із «Слова»;
– виправлення за текстом перших копіїстів: трудны (не трудныхъ), шизымъ (не сизымъ), відсутнє слово пћснь;
– рекомендовані орфографічні поправки, які напрошуються за контекстом (підкреслені):не лћпо (замість нелћпо), которои (замість который); «Боянъ… подъ облакы – помняшеть»… (замість Боянъ… подъ облакы. Помняшеть …);
– [the Oracle – оракул] – лексема в перекладі на англійську мову в книзі Б. Яценка [5] та зворотний переклад з англійської мови (подається для порівняння значення лексеми, якого їй надавали у ХІІ ст., і яким стало після 200-річного її інтуїтивного ослов’янення);
– Ĩ=10.
Додаток 2
СЛОВО О ПЪЛКУ (ПЛЪКУ) ИГОРЕВћ, ИГОРЯ СЫНА
pluck – хоробрість (храбрость)
СВЯТЪСЛАВЛЯ ВНУКА ОЛЬГОВА
(Перші 15 рядків – Заспів)
Реконструкція давнього тексту відповідно до мови ПВЛ та
переклади ослов’янених лексем на українську мову
Не лћпо ли ны бяшеть, братіе,
зважитись буде
начяти старыми словесы трудны повћстіи
оповідями ратни
о пълку Игоревћ, Игоря Святъславличя!
Начяти же ся той пћсни по былинамъ сего времени,
бувальщинах
а не по замышленію Бояню.
за задумом
5 Боянъ бо вћщіи, аще кому хотяше пћснь творити,
прос-віщ-ений
то растћкашется мыслію по древу сћрымъ вълкомъ по земли,
поривається силою
шизымъ орломъ подъ облакы –
помняшеть бо речь пьрвыхъ временъ усобицћ.
оповідь
Тъгда пущяшеть 10 соколовъ на стадо лебедеи,
которои дотечяше, 10 та преди пћснь пояше старому Ярославу,
торкнеться перша
храброму Мстиславу, иже зарћза Редедю предъ пълкы касожьскыми,
красному Романови Святъславличю.
Боянъ же, братіе, не 10 соколовъ на стадо лебедей пущяше,
нъ своя вћщія пьрсты на живыя струны 15 въскладаше,
освічені
они же сами княземъ славу рокотаху.
коливали
___________________________
– 5 Боянъ – цифра перед словом відповідає номеру рядка тексту за М. Мещерським та О. Бурикіним;
– вћщий – курсивом – давньоруський корінь ослов’яненого слова;
– розум – переклад ослов’яненого слова на українську мову;
– Не лћпо, повістіи, сћрым, помняшеть – жирним – місця виправлень;
– подано за текстом перших копіїстів: трудны (не трудныхъ), шизымъ (не сизымъ), відсутнє слово пћснь;
– рекомендовані орфографічні поправки, які напрошуються за контекстом: не лћпо (замість нелћпо), которои (замість который); «Боянъ… подъ облакы – помняшеть»… (замість Боянъ… подъ облакы. Помняшеть);
