Марта ТАРНАВСЬКА

КНИГА, ЯКА ВИКЛИКАЄ ПОДИВ... І ЗАЗДРІСТЬ!

Книга, про яку буде мова, — велика і коштовна, і небагато українців про неї знає. Товстий том на 1200 сторінок нагадує доброго розміру цеглину — і це справжня цеглина у великій будівлі української культури. Я маю на увазі франкомовну антологію української літератури від ХІ до ХХ століть, що вийшла в Парижі і в Києві 2004 року заходом Наукового товариства ім. Шевченка в Європі (Anthologie de la littйrature ukrainnienne du X?^e au XX^e siиcle. Paris, Kyiv: Societй Scientifique Љevиenko en Europe, 2004. 1201 c. іл.).

Стимулом до появи цього вартісного видання було запрошення від редакції багатотомного видання антології європейської літератури, яку під назвою Patrimoine littйraire europйen (Європейська літературна спадщина) редагує професор лювенського університету в Бельгії, Жан Клод Поле (Jean-Claude Polet). Проф. Поле звернувся до передових україністів Франції з проханням, щоб вони до 11-го і 12-го томів цього видання підготували матеріали про Шевченка, Франка і Лесю Українку. І тоді з’явилося усвідомлення, що біо-бібліографічну і критичну довідку енциклопедичного типу спеціалістам зладити легше, ніж запропонувати у французьких перекладах зразки літературних творів українських письменників. Розуміючи потребу репрезентації української літератури в контексті європейських літератур, наші спеціалісти зібрали і підготували відповідні матеріали, з додатковими критичними силуетами і вибраними французькими перекладами творів Василя Стефаника, Миколи Хвильового і Юрія Яновського. Ці додаткові довідки і переклади мають з’явитися в окремих томах лювенського проекту, поза оригінальною серією. Але лювенський проект професора Поле не тільки поставив українську літературу в коло європейських літератур, що вже само собою було б неабияким успіхом. Цей проект дав стимул україністам Франції підготувати окрему українську антологію, де у французьких перекладах і з біо-бібліографічно-критичними довідками про українських письменників подається французькому студентові, викладачеві чи звичайному, зацікавленому літературою, читачеві перегляд української літератури від її початків у середньовічній Київській Русі до письменників сучасної України. Книга вийшла за фінансової допомоги ЮНЕСКО і приватних українських жертводавців.

——

© Марта Тарнавська, 2005.

 

Антологію підготувала до друку редакційна колегія, до якої належать Мішель Кадо, Аркадій Жуковський, Віктор Коптілов, Еміль Крюба й Ірена Попович. Хто вони, ці люди, яким завдячуємо цей вартісний і вагомий почин? Мішель Кадо (Michel Cadot) — професор Сорбонни, 1926 року народження. Він — президент французького наукового товариства, що займається порівняльною літературою. Серед його праць є праці про Марію Башкирцеву і про Марка Вовчка. Проф. Кадо від 1998 року член Наукового товариства ім. Шевченка. Аркадій Жуковський — відомий український вчений, академік Національної академії наук України, професор УВУ і Сорбонни, голова європейського НТШ, автор книг з історії України і численних статей про українську літературу. Віктор Коптілов — мовознавець, літературний критик і перекладач — народився 1930 року в Києві. Він — професор Київського університету, автор численних книг з теорії і практики перекладу і перекладач на українську мову творів європейських літератур — французької (Віктор Гюґо, Франсуаза Саґан), англійської (Шекспір), німецької (Гельдерлін), австрійської (Рільке), польської (Міцкевич). Під сучасну пору проф. Коптілов живе у Франції і викладає українську мову в Паризькому університеті. Еміль Крюба (Emile Kruba) народився 1935 року у Ярославі, але від 1939 р. живе у Франції. Він має докторат із Сорбонни, писав дисертацію про творчість Михайла Коцюбинського, робив переклади на французьку мову творів Коцюбинського, Франка, Хвильового. Ірена Попович — українка, народжена у Бельгії, де здобула університетську освіту філолога. Від 1984 року живе у Франції і працює в українському енциклопедичному осередку в Сарселі. Для антології, про яку йдеться, вона переклала низку творів української літератури, зокрема тексти, які не були перекладені раніше — від Іларіона і Петра Могили до Підмогильного, Миколи Куліша, Валерія Шевчука і сучасних критиків — Шереха, Кошелівця і Жулинського.

Антологія поділена на п’ять окремих частин. Перша частина представляє давню добу, від ХІ до ХV століття, і сюди включені уривки із “Повісті временних літ”, з Іларіонового “Слова о законі і благодаті”, зразки проповідей Кирила Турівського, уривки із “Слова о полку Ігоревім”, “Галицько-Волинського літопису”, “Києво-Печерського патерика”. Друга частина присвячена літературі ренесансу та бароко (ХVI—ХVIII століття). Сюди включено зразки творчості Герасима і Мелетія Смотрицьких, Івана Вишенського, Іпатія Потія, Йосифа Реутського, Петра Могили, Івана Мазепи, а також вибір козацьких дум, зразки козацьких літописів, уривки з “Історії Русів”, деякі вірші, афоризми та байки Григорія Сковороди. Третя частина присвячена добі національного відродження в ХІХ столітті. Тут представлена творчість Івана Котляревського (уривки з “Енеїди” і “Наталки-Полтавки”), Г. Квітки-Основ’яненка (уривок з повісті “Маруся”), Петра Гулака-Артемовського (віршована байка “Пан та собака”), М. Шашкевича (вірш “Підлисся”), Т. Шевченка (5 сторінок вступної статті і цілих 42 сторінки поетичних перекладів, в тому числі “Кавказ”, “Причинна”, “Гамалія”, “Іван Підкова”, “Посланіє...”, “Заповіт”, “Єретик”, “Сон”, “Неофіти”...), М. Костомарова (уривки із “Книг битія українського народу”), Пантелеймона Куліша (кілька віршів і уривок із “Чорної ради”), Павла Чубинського (“Ще не вмерла Україна” і інші вірші), Ю. Федьковича (поема “Довбуш” і два оповідання), Олександра Кониського (два вірші), Марка Вовчка (оповідання “Горпина” і “Козачка”), Панаса Мирного (оповідання “Пригода з ‘Кобзарем’”), І. Нечуя-Левицького (уривок із повісті “Хмари”), Б. Грінченка (уривок із повісті “На розпутті”), Івана Франка (50 сторінок перекладів і п’яти сторінкова вступна стаття. Серед перекладів: уривки з прози: “Воа constrictor”, “Schцnschreiben”, “Перехресні стежки”, “Бориславські оповідання”, уривок з драми “Украдене щастя”, зо дві сторінки віршів, зокрема “Каменярі”, “Вічний революціонер” і уривок з поеми “Мойсей”), Лесі Українки ( уривки з драм “Лісова пісня”, “Камінний господар”, а також “Роберт Брюс” та інші поезії) і Михайла Коцюбинського (оповідання “На камені”, “Цвіт яблуні” уривки з повістей “Тіні забутих предків” і “Фата-морґана”). Четверта частина — це література ХХ століття. Сюди увійшли: Ольга Кобилянська (уривок з повісті “Земля”), Василь Стефаник (новели “Новина”, “Вечірня година”, “Сини”, “Марія”), Гнат Хоткевич (оповідання “Так мусило бути”), Богдан Лепкий (уривок з роману “Мотря”), Олександер Олесь (4 вірші), Володимир Свідзінський (2 вірші), Володимир Винниченко (уривок із роману “Нова заповідь”), Павло Тичина (5 віршів), Борис Антоненко-Давидович (уривок із повісті “Смерть” і оповідання “Іван Євграфович більше не належить собі”), Валер’ян Підмогильний (новели “Історія пані Ївги”, “Іван Босий”), Микола Куліш (уривок із драми “Патетична соната”), Максим Рильський (6 віршів), Микола Зеров (5 віршів), Михайло Драй-Хмара (5 віршів), Павло Филипович (2 вірші), Юрій Клен (уривки з поеми “Прокляті роки” і ін.), Микола Хвильовий (новели “Мати”, “Я (Романтика)”, уривок із роману “Вальдшнепи” і з памфлету “Україна чи Малоросія?”), Володимир Сосюра (вірші), Євген Маланюк (вірші), Богдан-Ігор Антонич (вірші), Микола Бажан (вірші), Т. Осьмачка (2 вірші і уривок з повісті “План до двору”), Юрій Яновський (уривки з романів “Вершники”, “Чотири шаблі”, “Жива вода”), Улас Самчук (уривки з романів “Марія” і “Куди тече та річка” (“Волинь”, т. 1), Олег Ольжич (вірші), Олена Теліга (вірші), Іван Багряний (уривок з роману “Сад Гетсиманський”), Олександр Довженко (прозові твори “Зачарована Десна” і “Хата”), Андрій Малишко (вірші), Леонід Первомайський (з роману “Дикий мед”), Олесь Гончар (з романів “Циклон” і “Собор”), Василь Барка (з роману “Жовтий князь”), Дмитро Павличко (3 вірші), Ліна Костенко (9 віршів), Іван Драч (6 віршів), Микола Вінграновський (2 вірші), Василь Симоненко (вірші і уривок із щоденника), Євген Гуцало (проза і поезія), Василь Голобородько (3 вірші), Микола Руденко (5 віршів), Емма Андієвська (вірші і новела “Джалапіта”), Василь Стус (4 вірші), Олесь Бердник (оповідання “Сузіря зелених риб”), Євген Сверстюк (нарис “Вікерс на Гоголя”), Григорій Тютюнник (уривок з роману “Вир”), Роман Іваничук (оповідання і уривок з роману “Мальви”), Павло Загребельний (уривки з романів “Євпраксія” і “День для прийдешнього”), Юрій Мушкетик (оповідання “Селена”), Валерій Шевчук (дві новели), Ігор Калинець (вірші), Володимир Яворівський (оповідання), Юрій Андрухович (вірші і уривок з роману “Рекреації”). П’ята частина в цілому присвячена літературній критиці від ХІХ століття до сучасності. Тут можна знайти уривки із статей про літературу Михайла Драгоманова (про заборону української літератури російським царатом — звіт на Міжнародному літературному конґресі в Парижі 1878 року), Михайла Грушевського (нарис про розвиток української літератури, передрук з франкомовної антології української літератури, виданої ще 1921 року в Празі), Сергія Єфремова (про Тичину), Миколи Зерова (про Європу, Просвіту і лікнеп), Олександра Білецького (про українську літературу в світовому контексті), Юрія Шевельова-Шереха (його есе “Москва, Маросєйка”), Івана Кошелівця (про Ліну Костенко), Івана Дзюби (уривок з книги “Інтернаціоналізм чи русифікація?”), Івана Світличного (уривки з критичних статей), Євгена Сверстюка (про Василя Стуса), Емануїла Райса (про незнання української літератури у світі), Миколи Жулинського (про забутих і заборонених донедавна українських письменників).

Не мені судити про якість франкомовних перекладів, але, зрозуміла річ, що вони не можуть усі бути однакової вартості. Редактори покладалися передусім на вже існуючі переклади, а серед них були і переклади, здійснювані французькими чи бельгійськими видавництвами, і переклади зроблені українцями в діаспорі, і видання радянських видавництв. До таких готових франкомовних книг, наприклад, належать “Нова заповідь” Винниченка, що з’явилась окремою книжкою ще 1949 року (Йditions des Presses du Temps Present), роман “Вершники” Яновського, який вийшов у видавництві Gallimard 1957 року, Багряного “Сад гетсиманський” (Nouvelles йditions latines, 1961), Барчин “Жовтий князь” (Gallimard, 1981), “Зачарована Десна” Довженка (Київ, видавництво “Дніпро”, 1981) і Загребельного “Евпраксія” (Москва, “Радуга”, 1984). Треба визнати, що редактори завдали собі труду наново перевірити деякі старі переклади, і що остаточну редакцію текстів здійснювали Мішель Кадо і Еміль Крюба.

Біо-бібліографічні і критичні довідки, що їх уклали для кожного письменника Аркадій Жуковський і Віктор Коптілов, роблять враження солідним добором інформацій, фактом, що для найважливіших творів подаються у статтях також оригінальні українські заголовки (жаль, що оригінальних українських заголовків не подано при перекладах), що додані портрети письменників і для кожного автора — додаткова бібліографія вибраної літератури. Бібліографічні довідки могли б бути трохи ширші, зокрема варто було включити до них також найважливіші монографії та книги перекладів англійською мовою, бо вони можуть бути більш доступні французькому читачеві, ніж книги українською мовою. В деяких випадках це зроблено: наприклад, у додатковій бібліографії про Хвильового згадані праці Мейса і Шкандрія, під Довженком згадана книга Царинникового перекладу “Щоденників”, а під Шевченком — згадана англомовна біографія поета авторства Зайцева. Проте не згадано важливих англомовних перекладів і критичних праць про Шевченка, Стефаника, Підмогильного, Кобилянську, Андруховича, Драча, Костенко, Стуса, Голобородька... Редактори подбали про те, щоб укласти додатково 54 біо-бібліографічні довідки про перекладачів. Є серед них і французькі поети (наприклад, Henri Abril, Aline Dorosz, Hania Dybajlo-Szpynda, Eugйne Guillevic, Marie-France Jacamon, Alexandre Toursky, Charles Vildrac), і славісти, які професійно досліджують і перекладають українську літературу, є еміґранти з України і народжені у Франції чи Бельгії нащадки українських батьків, що знають українську мову і цікавляться українською літературою. В цьому дуже вартісному і цікавому “репертуарі перекладачів” через недогляд, або, можливо, за відсутністю інформацій, забракло деяких перекладачів, чиї твори вміщені в антології, напр. І. Babytch (перекладач Загребельного), S. Davont (перекладач Винниченка), С. Falk (перекладач Ліни Костенко), G.Galy (перекладач Руденка), G. Koffman (перекладач Довженка), Fabienne Mariengof (перекладач Коцюбинського), L. Martirossian (перекладач поезій Бажана, Малишка, Сосюри, Рильського, Драча).

Кожна антологія — це відносно суб’єктивний вибір творів і авторів. Вона не може задовольнити всіх. Навіть самі редактори висловлюють жаль, що не могли включити в цю репрезентативну книгу ще й таких українських письменників, як Теофан Прокопович, Євген Гребінка, Леонід Глібов, Анатоль Свидницький, Михайло Старицький, Сидір Воробкевич, Степан Васильченко, Григорій Косинка, Олекса Влизько, Юрій Смолич, Михайло Стельмах, Остап Вишня, Ігор Качуровський... Така самокритична настанова редакції гідна подиву і похвали, зокрема якщо зважити, що ця монументальна праця — справа піонерська, яка, мов корабель-криголам, вперше проломлює кригу в антарктиді повного невідання.

Вважаю появу цієї франкомовної антології подією виняткової ваги, яка вказує на дозрівання української присутності у світовому культурному контексті. Ініціаторам цієї справи і її виконавцям належить велика подяка. Вони показують шлях, гідний наслідування іншим. Бо антології такого типу, на жаль, немає досі для англомовного світу, а можна було б і треба — за прикладом французьких україністів — видати таку ж чи подібну антологію української літератури англійською мовою. Існує вже велика кількість готових, перекладених на англійську мову текстів, — напевно, більше, ніж франкомовних перекладів! Знайти їх не так важко, бо існують вже досить вичерпні бібліографії теми. Інституції, такі як Наукове товариство ім. Шевченка в Америці і Канадський Інститут Українських Студій, а може, навіть і деякі американські чи міжнародні фундації, напевно, були б готові підтримати фінансово такий проект. Найбільша трудність — знайти колектив відданих справі фахівців, які, розуміючи важливість і потребу такого видання, присвятили б цій справі свою енергію, ініціативу, знання справи і любов до української літератури. А потенційних читачів, студентів і викладачів української літератури в англомовному світі — у США, Канаді, Англії, Австралії — напевно, більше, ніж франкомовних у Франції, Бельгії і Квебеку!

    Філадельфія {mos_sb_discuss:5}