Морохоші Кадзуо. Чому я почав писати вірші?

Чому я почав писати вірші?

Морохоші Кадзуо (Японія),  спеціально для журналу «Всесвіт» 

Моє перше захоплення віршами, якщо подумати про це з позицій сьогодення, було досить цікавим. Від самого дитинства я був майже впевнений у тому, що не маю хисту красиво висловлювати думки. Я вважав, що якщо навчуся володіти словом, то зможу чіткіше формулювати власні ідеї та погляди. Відповідно до моїх тогочасних уявлень, усі, хто вміє володіти словом (тобто красиво говорити японською мовою), поділялися на дві групи. До першої групи належали ті, хто багато читав, до другої – ті, хто практично не читав книжок, але все ж активно і невимушено спілкувався з навколишніми. На жаль, до жодної групи я себе зарахувати не міг.

Хоча так і не зрозуміло, чому саме, але до старшої школи я не мав словника японської мови. Це не тому, що в нашій сім'ї не було грошей на подібні речі, швидше десь у моєму серці від самого початку жила переконаність у тому, що проявити здібності я зможу у сфері тільки однієї мови (а в моєму випадку, звичайно ж,  ідеться про японську мову), а тому й ніякого словника мені не було потрібно. Зрозуміло, японська мова для мене була надто очевидною. Можливо саме тому, якщо я гортав словник і намагався запам'ятовувати слова, в голові в мене нічого не лишалося. Увесь мій словниковий запас складався з тих слів, які я свідомо запам’ятовував під час розмов із батьками, братами, друзями, а також бабцями та дідусями, що мешкали по сусідству.

Звичайно ж, настав також і час викорінювати цю помилкову упередженість щодо мови. Це сталося в середній школі, коли я почав вивчати іноземну мову, а точніше – англійську. Для вивчення англійської мови перш за все потрібен словник. Звісно, я також, як і радив учитель, вимагав словника. Коли читаєш словник, то починаєш розуміти значення слів, а також і те, що залежно від контексту багатозначні слова можуть мати різні значення, а ще – таких слів багато. А явище, коли кілька слів нашаровуються одне на одне, називається словосполученням. Форми зміни дієслів і наголос також слід було запам’ятовувати. Врешті-решт, саме тоді я почав звертати увагу також і на те, як слід вивчати мову. Але чому це знадобилося в середній школі? Для кращої успішності як додатковий навчальний матеріал учитель роздавав таблиці зі значеннями слів, тільки всього й було. Під враженням від знайомства з англійською мовою я зачитував ці таблиці до дірок, а потім без будь-яких словників отримував гарні оцінки. Однак у старшій школі так вчитися не годиться. До того ж на той час уже слід було складати якісь шкільні іспити. Одного разу в старшій школі я отримав завдання написати реферат із мови. І як я не ламав голову, але насправді зміг написати тільки кілька рядків. Врешті-решт реферат так і не був зарахований. Вдруге реферат був прийнятий, але була небезпека провалитися на іспиті рідної мови. Коли ж я запитав одного приятеля, який сидів поруч зі мною й отримав високі бали за реферат, то він розповів, що писати треба так, як зазвичай розмовляєш, а ще – фокус полягає в обов’язковому коментарі того, що сам відчув. До речі, згідно з класифікацією, про яку я говорив раніше, цей мій приятель належав до числа людей товариських, а не до тих, хто багато читає. Однак решта моїх  однокласників, які також отримали високі бали, були однозначно з числа тих, хто багато читає.

Отже, нехай я і повторюся ще раз, але чому ж я почав писати вірші? Як ви здогадуєтеся, я не надто товариський і балакучий, тому для мене є тільки один спосіб здолати мову – читати та писати нею. Коли я чітко усвідомив це, відразу ж почав здійснювати свій план на практиці: прочитавши газетну колонку, я вишукував незнайомі до тих пір слова та вислови, знаходив у словнику їхні значення, а потім разом із прикладами виписував у зошит. Одначе після того я вигадав спосіб набагато кращий. Він полягав у написанні віршів, але з обов'язковим використанням цих нових слів і виразів. Через якийсь час я зупинився саме на ньому; щоразу, коли я вживав у бесіді якесь нове слово або фразу, то мимоволі збагачував свій словниковий запас, а разом із ним і силу уяви. Так би мовити, двох птахів одним каменем, як кажуть у Японії. Вишукував я також і приклади в простих для читання й розуміння творах Нацуме Со:секі[1]. На той час вірші для мене були передусім дієвим методом.

Однак як далеко зайде такий спосіб спілкування з віршами? Так не має бути. Адже ті, хто пише вірші, мають усвідомлювати красу, яку слова здатні створити. Краса полягає в тонкому балансі. Поза тим, він, баланс складається з речей, які такими не вважаються. Часто буває так: ще невизнаною красою є баланс, створений за певну епоху поетами нового стилю (хоча й не до такої міри, як, наприклад, Бодлер або По). Пропоную умовно назвати це потворною красою або ж супербалансом. Супербаланс відрізняється від дисбалансу. Коли супербаланс [схвально] сприймається людьми навколо й отримує їхню високу оцінку, він стає тією рушійною силою, що породжує новий баланс, або ж стає «балансом, який не має назви». Під час написання віршів я теж повільно почав схилятися до цієї думки. Вірші – це не засіб, це мета. Але якщо добре поміркувати, то японська національна поезія – особливо хайку – продовжувала створювати нову естетику саме в такий спосіб. Розмір хайку становить всього лише сімнадцять складів; свого часу цей жанр виокремивсь у самостійну віршовану метрику з національної поезії в тридцять один склад (у наш час її називають танка), а також ренґа. Зовсім не буде перебільшенням сказати, що хайку є постійним словесним експериментом. Більше восьмисот років тому в Японії жив великий поет Фуджівара-но Тейка[2], рівних якому серед його сучасників не знайти, скільки не шукай. Він був великим символістом. Подібними до нього постатями в поезії хайкай більш пізніх часів можна назвати Башьо:[3] та Бусон[4].

Тепер я хотів би кілька слів сказати про творчість поетів, які справили на мене найбільше враження. Спочатку я любив читати вірші Такамура Ко:таро[5], оскільки той був успішний у об’єднанні разом глибинних щирих почуттів незграбними, простими словами. Міядзава Кенджі[6] та Накахара Чю:я[7], Шімадзакі То:сон[8] і Яґі Джю:кіті[9], а також інші легкі для розуміння поети. Проте незабаром я захопився творами більш сучасних у висловленні почуттів авторів: Андзай Фуюе[10], Нішівакі Джюндзабуро:[11], Йошіда Іссуй[12] і т.д. Крім того, для мене є надзвичайно привабливими вірші не надто відомої поетеси-символістки Саґава Чіка[13]. До речі, вже згадуваний Нішівакі Джюндзабуро: став відомий також і тим, що назвав вірші невідомим донині зв'язком між словами, в результаті якого спалахують іскри, а потім відбувається невеликий вибух. Це – переконлива думка людини, яка замислюється над поетичним словом. Вірші відкривають духовність людини, але нова духовність може передаватися лише словами, організованими на новий лад і в новому типі відносин. Те, як пишуться вірші, залежить також від способу написання. Завдання поета полягає у вишукуванні особливих смислів і зв'язків, які переховуються в тіні слів повсякденних. І тому можна сказати, що перший крок поета полягає у зверненні уваги на дотепер невідоме. Саме так і відбувається відкриття нової естетики.

Дуже часто іноземці кажуть, що в Японії немає релігії або віри, проте це не зовсім так. Просто багато японців не сповідують монотеїстичні релігії, іншими словами, ті релігії, які засновані на одкровеннях пророків. Більшість японців вірять у практичних і в чомусь зручних божеств. Через це померлі люди з часом зараховуються до числа божеств (наприклад, небесним божеством, якому поклоняються як божеству науки, вшановується поет Суґавара-но Мічідзане[14], який складав китайські вірші канші). Моя віра охоплює також і це, але близька вона до анімізму. Вода, вітер, вогонь, земля, тварини і рослини, люди, які населяють цей світ, і є тим, у що я вірю. У моїх віршах відображається природний світ. Думаю, цей світ можна назвати екологічним. Можливо, європейці назвуть мене дикуном, проте поет, який переборює світ повсякденних слів, у деякому сенсі має бути дикуном, і це не пов'язано з повсякденними правилами та свідомістю.

Сьогодні я розповів, чому я почав писати вірші. Японська поезія від найдавніших часів була символічною. Отже, і я теж маю продовжувати цю давню традицію. І якщо різниця між мною та поетами давнини й існує, то лише в тому, що я живу в світі, де кордони поволі стають химерними, а час вимагає узгодження й примирення різноманітних міфів. Та все ж мої вірші не є практичними. І хочеться запропонувати – як короткочасне заспокоєння – красу нехитрих слів людям, які живуть у такому неповторному сучасному світі.

 

5 квітня 2012 р.

 

З японської переклала Юлія Осадча,

керівник Центру досліджень Далекого Сходу

при Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка (примітки її ж)


[1] Нацуме Со:секі (1867–1916) – один із найвідоміших і найвпливовіших японських письменників перших десятиліть ХХ ст., засновник реалістичного напряму в японській літературі, активний літературний і культурний діяч, творчість якого вплинула на розвиток японської літератури та літературної думки ХХ ст.

[2] Фуджівара-но Тейка (1162­–1241) – один із найвидатніших літераторів свого часу; поет і теоретик япономовної поезії, укладач поетичної антології «Нова збірка старих та нових японських пісень» (1205), а також «По одному віршу ста поетів» (1235).

[3] Мацуо Башьо: (1644–1694) – один із найвидатніших поетів періоду Едо, теоретик і засновник класичної школи поезії хайкай.

[5] Такамура Ко:таро (1883–1956) – японський поет, есеїст і літературний критик; художник. Син видатного японського скульптора, Такамура Ко:ун, закінчив Школу вишуканих мистецтв у Токіо, а потім вивчав мистецтво скульптури в Америці та Європі, звідки повернувсь до Японії на початку ХХ ст. У наші часи відомий завдяки тому, що більшість його віршів входить до шкільної програми з рідної мови та літератури.

[6] Міядзава Кенджі (1896–1933) – видатний японський поет і автор дитячої літератури 20–30-х рр. ХХ ст., відомий педагог і агроном, культурний і громадський діяч, активний проповідник буддизму школи Нічірен.

[7] Накахара Чю:я (1907–1937) – видатний японський поет ХХ ст., перекладач поезій французького символізму, якого критики часто називали «японським Рембо».

[8] Шімадзакі То:сон (1872–1943) – японський літератор і культурний діяч кінця ХІХ ст. – початку ХХ ст. Починав свій літературний шлях як поет-романтик, але згодом перейшов до написання художньої прози натуралістичного та реалістичного напрямів.

[9] Яґі Джю:кічі (1898-1927) – японський поет, активна діяльність якого припала на початок і середину 20-х років ХХ ст. Попри перебування на певному маргінесі активного літературного процесу літературну спадщину Яґі Джю:кічі складають декілька збірок поезій на сучасні йому теми релігійної спрямованості, більшість із яких було надруковано лише після смерті поета. 

[10] Андзай Фуюе (1898–1965）– японський поет, який свій творчий шлях розпочав у Китаї. Один із засновників журналу «Поезія та поетика», а також автор кількох поетичних антологій.

[11] Нішівакі Джюндзабуро: (1894–1982) – японський поет і критик, літературний і культурний діяч; засновник і теоретик модерністської японської поезії, одна з центральних постатей мистецького руху модернізм-дадаїзм-сюрреалізм у Японії першої половини ХХ ст.; доктор вишуканої словесності, знавець і перекладач англійської літератури.

[12] Йошіда Іссуй (1898–1973）– японський поет, літературний критик і дитячий письменник початку та середини ХХ ст., один із засновників Спілки японських поетів (1926). Через панування в його поезії тем, присвячених рідним краям на Хоккайдо, де він народився, іноді його називають «!поетом крайньої Півночі».

[13] Саґава Чіка (1911–1936) – японська поетеса 20–30-х рр. Розпочала творчий шлях із написання «віршів нової форми». Через «заперечення почуттів» її творчість часто відносять до японського модернізму. Залишила переклади творів Джеймса Джойса, Олдоса Хакслі, Ференца Мольнара, Вірджинії Вульф та інших авторів.

[14] Суґавара-но Мічідзане (845–903) – японський державний діяч, учений і літератор. До історії японської літератури ввійшов як найвидатніший автор китайомовної поезії канші своєї доби. Після смерті був проголошений «небожителем» і зарахований до пантеону синтоїстських божеств; вшановується як покровитель наук і навчання.