Олександр Пронкевич
Плюриверсум сучасної літератури США
[Рец. на: Висоцька Н.О. «Єдність множинного. Американська література кінця ХХ – початку ХХІ століть у контексті культурного плюралізму». — К. : Видавничий центр КНЛУ, 2010. – 457 с.]
Книга відомої вітчизняної американістки Н.О.Висоцької «Єдність множинного. Американська літературу кінця ХХ – початку ХХІ століть у контексті культурного плюралізму» є етапним твором для сучасного українського літературознавства. В ній підбиваються підсумки герменевтичних пошуків нової філософії та методології літературознавчих студій, спричинених появою постструктуралізму, феноменології, культурних досліджень, постколоніальної критики тощо. Хоча головний сюжет – сучасна американська література, книга Н.О.Висоцької виходить далеко за межі американістики, адже діалектика єдності – множинності визначає буття будь-якої сучасної культури.
Дух книги позначає прагнення досягти здоровий компроміс між традицією і новітніми тенденціями, що склалися в літературі та літературознавстві. Цей зважений підхід дає авторці змогу запропонувати переконливе та об’єктивне тлумачення такого суперечливого явища, як мультикультуралізм. Н.О.Висоцька представляє широку панораму парадигмальних змін в американській культурі від того моменту, коли панував принцип «плавильного казана», до перемоги ідеї плюриверсуму. Одним з позитивних моментів книги є звернення до різнопланової суспільної практики, яка включає історію, право і, звичайно, освіту. В цьому плані рецензована книга є прикладом майстерно виконаного інтердисциплінарного дослідження.
Чимала увага в цій праці приділяється проблемі літературного канону, який трактується з позиції завершення «культурних воєн». Об’єктивність і виваженість, які вирізняють висновки Н.О.Висоцької, стають основою збалансованого підходу до проблеми канонотворення. Запропонована нею модель канону вирізняється справжньою етикою гостинності, адже в ній передбачено місце і «традиційним», наново прочитаним голосам, і голосам численних репресованих меншин. Підрозділ про літературний канон є безсумнівним внеском у сучасну українську теорію літератури.
Книга побудована за принципом «від загального до конкретного»: визначивши сутність американської культури як прояв єдності, що реалізує себе через множинність, авторка переходить до дослідження конкретних явищ американського літературного сьогодення, зокрема, прози та драми. Тут слід відзначити кілька важливих моментів. По-перше, це абсолютна сучасність літературного матеріалу, що вивчається. Книга Н.О.Висоцької – одна з небагатьох, яка цілком занурена у невизначений теперішній час. Увагу дослідниці привертають найбільш дискутовані, контроверсійні, просто модні тексти, які становлять невід’ємну частину духовного життя США у ХХІ ст. По-друге, вражає розмаїття літературознавчих підходів. Так, вивчаючи сучасну американську прозу, Н.О.Висоцька розглядає стратегії конструювання національної історії, соціокультурні аспекти реабілітації субалтерних ідентичностей, пуританський текст, кінематографічність художньої мови прози, хронозміщення, форми гібридизації національного життя, а також діалектику присутності/відсутності. Поряд із класиками американської прози (Р.Еллісон, Т.Моррісон), Н.О.Висоцька відкриває українському читачеві цілу низку абсолютно невідомих або майже невідомих імен. Хоча розділ ІІ має назву «Фрагменти американської літературної мозаїки», самі складові елементи картини підібрані настільки вдало, що у читача створюється відчуття цілісності різноманітного процесу.
Особливо хотілося б відзначити розділ ІІІ книги, в якому йдеться про загальний стан і помітні явища сучасної драматургії США у перспективі відбиття нею загальної установки національної культури на плюралізм художніх висловлювань. Українське літературознавство, на жаль, взагалі не може похвалитися значною кількістю ґрунтовних праць, присвячених цьому роду літератури. Наукові інтереси професора Н.О.Висоцької давно пов’язані з цією гілкою американської словесності, отже, невипадково, що саме вона намагається заповнити наявну лакуну. Застосовуючи принцип бачення єдності у множинності, вона подає нарис історії американської драми на рубежі століть, пропонує тонке прочитання досі не вивчених у нас пізніх п’єс А.Міллера або «модних» творів (Д.Хуанг, «М.Баттерфляй»), знову відкриває нові імена.
Книга Н.О.Висоцької є значною подією не тільки для американістики, а й для всього українського літературознавства загалом. Написана ясною, гнучкою і бездоганною в усіх смислах мовою, вона становить взірець наукового викладу матеріалу. Розмаїття методів, тактовність опрацювання найскладніших історико-літературних явищ, глибина думки, виваженість висновків надають всі підстави стверджувати, що ми маємо справу з одним з літературознавчих досліджень, яке стане класикою української філологічної науки.