Іван Рябчій

МАЛИШКА СПІВАЮТЬ ФРАНЦУЗЬКОЮ

Нині, як і завжди, пророчо лунають слова Кобзаря: «Наша дума, наша пісня / Не вмре, не загине… / От де, люде, наша слава, / Слава України!» Українська література дійшла критичної межі у перегляді цінностей, перед нею постала низка питань: як із мінімальними втратами змінити вироблену радянськими літературознавцями ієрархічну систему нашої літератури? Що потребує пильнішого аналізу, а що – серйозного перегляду?

У такий дражливий момент особливої ваги набувають твори, випробувані часом і аудиторією, – створене народом або ж прийняте ним як невід’ємна частина його душі. Саме ці твори (за непевності стосовно моральних авторитетів нації та відсутності гідних представників сучасного письменства) мають стати духовним обличчям країни, презентувати її за кордоном.

На жаль, це завдання розуміють далеко не всі чиновники, політики й діячі культури. На міжнародні книжкові виставки везуть неперевірений часом продукт, «каліфів на годину», кон’юнктурну літературу. Хоча зовсім поруч, під рукою – справжній скарб народної творчості та митців, яких доля назавжди прилучила, «приварила» до неї. Ідеться про таких піснярів, як Андрій Малишко, Дмитро Луценко, Микола Сингаївський. Або про наших сучасників: Михайла Ткача, Вадима Крищенка, Миколу Лукова, Олексія Довгого. А є ж і пісні на слова Тараса Шевченка, Леоніда Глібова, Степана Руданського та інших. Ціла доля народу, доля України – у цих піснях.

Перекласти пісню так, щоб для іншого народу вона залунала так само лагідно й ніжно, як для народу, для якого її писано, – вкрай важко. Дуже рідко саме пісня (у перекладі) стає тим послом, який представляє культуру нашого народу за кордоном. Саме тому так приємно тримати нині в руках чудове видання, здійснене Університетським видавництвом «Пульсари» – «Моя стежина: Пісні Платона Майбороди, Георгія Майбороди та Олександра Білаша на вірші Андрія Малишка». Двомовне (українською і французькою мовами) видання, з нотами, передмовою двома мовами та докладними довідками про композиторів. Навряд чи буде перебільшенням сказати, що цій книжці судилося стати подією і у Франції, і в Україні.

14 листопада в Україні відзначили 100-річний ювілей Андрія Самойловича Малишка. «Запалай, мій вогнику крилатий, / Полум’ям привітним і незлим. / Як мойого серця жар багатий, / У житті не ділений ні з ким», – писав він у збірці «Що записано мною» (1956). Кільком ентузіастам – видавництву «Пульсари», перекладачеві Дмитру Чистяку, натхненнику видання президентові Малої академії наук України Станіславу Довгому, літературознавцеві Сергію Гальченку, – здається, таки вдалося «запалити» отой «вогник».

Хочеться наголосити на складності завдання, яке постало перед перекладачем. Процитую з його передмови («Перше сторіччя Андрія Малишка»): «…У перекладацьких колах жартують, що «Пісню про рушник» не перекладеш жодною мовою. Але спроби такі були. Деякі з покладених на музику творів Андрія Малишка відтворив французькою відомий перекладач зі слов’янських мов Анрі Абріль у виданні поетового вибраного, що виходило у київськім «Дніпрі» наприкінці 80-х. Переспів «Пісні про рушник» представлено в «Антології української літератури», підготовленІЙ Науковим товариством ім. Шевченка в Парижі й випущеній у київському видавництві ім. Олени Теліги 2004-го. Однак ці відтворення не заспіваєш на музику Платона Майбороди…» А «відтворення» роботи Дмитра Чистяка неодноразово лунало в Парижі протягом 10–14 жовтня, і слухачі не раз із подивом і пошаною казали перекладачеві «chapeau», себто «знімаю перед Вами капелюха, вклоняюся перед Вашою майстерністю». Чистяк і до цього вражав нас неймовірною перекладацькою еквілібристикою («Блакитний птах» Моріса Метерлінка та «Чорне творіння» Марґеріт Юрсенар українською, поезія Павла Тичини і Володимира Свідзінського французькою), та після Малишка став справжнім метром.

Зняти капелюха хочеться і перед організаторами презентації в Парижі – Культурно-інформаційним центром при Посольстві України у Французькій республіці й особисто його директором Олегом Яценківським, а також перед директором Малої академії наук України Станіславом Довгим. Саме він згенерував ідею і керував її втіленням. Чому? Бо з дитинства закоханий в українську пісню. А Мала академія наук уже не вперше підтримує мистецьку акцію, спрямовану на популяризацію творчості класиків української літератури. 2010 року було видано збірку творів юних літературознавців і письменників «Мій Гоголь», рік тому – аналогічну збірку «Мій Тичина», а в цьому році МАН підтримав ініціативу Квартири-музею П. Тичини з видання поеми «Скорбна мати» п’ятьма мовами (оригінал, російська, англійська, французька й грузинська). «Цим виданням, – каже президент МАН про Малишкові пісні, – ми хочемо продемонструвати, що українська пісня може зачаровувати й підносити дух народу навіть у перекладі, коли звучить іншою мовою. Ми з радістю і щемким тремом у серці даруємо вам цей переклад, перефразовуючи Малишка: «Щоб у очах уздріть нові прологи…». «Нові прологи» – це талановита молодь України, з якою і на благо якої ми працюємо».

Працює з талановитою молоддю і Київська дитяча академія мистецтв під керівництвом лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка композитора Михайла Чембержі. Учні академії вирушили до Парижа і гідно представили творчість Андрія Малишка двома мовами. Отримали при цьому запрошення на ще один візит до Франції до так званого «Замку мистецтв» у Нормандії, де щороку відбуваються творчі зустрічі української і французької обдарованої молоді. Ініціатор проекту і його незмінний керівник – пані Олександра Місталь, яка керує Художньою школою при Культурно-інформаційному центрі. Неймовірно, але факт: у будинку, де колись вирувало життя зіркової пари Ален Делон–Ромі Шнайдер, молоді люди мають можливість навчатися українською мовою.

Саме тут відбулося кілька презентацій. 10 жовтня цього року. Президент МАН С.Довгий відкрив виставку науково-технічних розробок учнів–членів Малої академії, а також виставку робіт полтавської художниці Саші Путрі, яка пішла з життя 23 роки тому у віці 10 років. МАН підписала меморандум про співпрацю з Міжнародним рухом про науково-технічне дозвілля Milset, а також представила французьким журналістам свої міжнародні проекти. Між виступами організаторів і гостей лунали пісні Андрія Малишка двома мовами у супроводі гри на фортепіано юного піаніста Юрія Зеленіна. Завершився вечір презентацією білінгви Малишка, яку вів перекладач Дмитро Чистяк.

Таке поєднання науки і мистецтва невипадкове. Це давно вже стало європейським брендом. Так, у Європейському центрі ядерних досліджень у Женеві (там, де розміщено відомий адронний колайдер) уже кілька років функціонує резиденція для митців, які своїми творами можуть розповісти світові про роботу науковців. Директор міжнародних програм європейської асоціації La main а la pвte, що об’єднує фахівців із наукової освіти школярів, Ксав’є Персон, який був присутній на презентації 10 жовтня, зауважив, що МАН потрапила у мейнстрим освітньої політики ЄС. Вочевидь, такі акції відбуватимуться і далі. Учням Малої академії притаманний такий симбіоз галузей. Вони звичайно водночас і фізики, і художники, або ж і хіміки, і музиканти.

11–12 жовтня виставку робіт учнів МАН відвідали всі цікаві, а 13 жовтня відбувся ще один вечір, який відвідав Надзвичайний і Повноважний посол України у Французькій республіці Олександр Купчишин. Його приємно вразили всі частини проекту – і наукові розробки дітей, і живопис Саші Путрі, і переклад пісень Андрія Малишка. Оскільки пан Купчишин є ще й послом України при ЮНЕСКО, то від нього лунала пропозиція про співпрацю МАН і цієї міжнародної організації. До речі, ЮНЕСКО також підтримує проекти, де поєднуються наука і мистецтво.

Логічною крапкою у паризьких гастролях Малишкових пісень став чудовий вечір в українській світлиці Бібліотеки ім. С.Петлюри. Український літературний клуб уже не перший рік очолює поетеса і перекладач Оксана Мізерак. Це вже не перший творчий вечір Дмитра Чистяка на вулиці де Палестін. Рівно рік тому він представляв тут ошатне видання «Анна Ярославна» мистецтвознавця Наталії Крутенко, яке переклав французькою мовою, а також збірку поезій Олексія Довгого «Келих троянд», що побачила світ у французькому видавництві L’Harmattan. Цей переклад також здійснив Дмитро Чистяк спільно з автором цієї статті.

Вечір в українській світлиці перевершив усі сподівання. Перекладач, окрім білінгви пісень Андрія Малишка, презентував свій переклад поетичної збірки Анни Багряної «Якір», що вийшла в Брюсселі у видавництві Esprit des Aigles, а також власну двомовну збірку «Надсадний сад», видану в Руані у Christophe Chomant Editeur. І знову лунали пісні, мов «гімни осені малинові» (А.Малишко), і знову точилися розмови про непростий шлях української літератури до Європи… Серед присутніх були президент МАН Станіслав Довгий, викладач у Національному інституті східних мов і культур (INALCO), відомий перекладач Ірина Дмитришин та кілька її студентів, журналіст Катерина Лободенко, багато інших представників української діаспори в Парижі. Прозвучало запрошення на Фестиваль європейських літератур у місті Коньяк, який має відбутись у листопаді і почесним гостем якого цього року є Україна. На жаль, переклади Павла Тичини, Андрія Малишка, Олексія Довгого, Анни Багряної, «Анни Ярославни» на цей захід не потраплять. Як і у Франкфурті цього року, у Коньяку Україну представлятимуть винятково представники «сучукрліту». Шкода. Знову європейці бачитимуть викривлене обличчя України, а справжня її подоба залишиться для них недосяжною екзотикою…

        Київ–Париж–Київ