Навколо однієї байки

А все розпочиналося з байки “Лисиця і ворона” давньогрецького байкаря Езопа, який жив у шостому столітті до нашої ери. Фрігієць за походженням, він був невільником-рабом у рабовласника Ксанта, котрий вважав себе вченим-філософом. Чи створив що-небудь Ксант, нікому нічого не відомо, бо він був насправді обмеженою людиною, а ось його раб Езоп залишив людству кількасот байок.
Звичайно, байки складали і до Езопа, але саме Езопа ми знаємо як першого байкаря. Ось його згадувана байка.

ЛИСИЦЯ І ВОРОНА

Якось ворона, пролітаючи над господою, побачила на гаку під дахом шматок м’яса.
“О, сьогодні добре пообідаю!” — зраділа вона.
Вхопила м’ясо та й злетіла на високе дерево. А внизу саме пробігала лисиця й побачила ворону.
“Еге, тут можна поживитися”.
Підбігла лисиця до дерева, задерла голову й мовила улесливо:
— Добридень, орле! Як ся маєш?
Ворона не відповідала, бо тримала в дзьобі м’ясо. Лисиця нітрохи не образилася, а співала далі:
— Вибачай, що назвала тебе орлом,— ти ж ворона. Але ти куди гарніша за орла! Яке пір’я — чорне, блискуче, розкішне! Жоден птах не має таких чорних крил і таких прегарних очей!
Лисиця підступалася ближче до дерева, заклала за спину лапи, покрутила пухнастим хвостом, глянула на м’ясо й облизалася.
— Як я могла назвати тебе орлом? Ніколи собі цього не подарую! Їй-право, не збагну, чому над птахами повинен царювати орел, а не ти? Хіба зрівнятися йому з тобою красою та розумом? Тільки й того, що орлом величають; скарай мене сила божа — далеко йому до тебе!
Ворона запишалася, аж пір’я розпустила від такої мови.
“Красно говорить лисиця, недарма кажуть, що вона велика розумниця. Треба з нею потоваришувати, вкупі веселіше буде...”
А лисиця тим часом задерла голову ще вище й заспівала вже іншої:
— Нехай того грім поб’є, хто скаже, що ворона вміє говорити. Вона й дзьоба не розтулить, бо не має голосу. Он чому тебе не обрали царем — ти, либонь, німа! Навіщо птахам німий цар?
Цього вже ворона не могла стерпіти.
— Кар-р-р! — каркнула вона.— То це я німа? Зараз же проси пробачення! Кар-р-р!!! Та хіба є де птахи з голосом, гучнішим за мій?
Лисиці тільки того й треба було. Схопила вона м’ясо, що випало з воронячого дзьоба, та й засміялася глузливо:
— Вороно, вороно, ти й справді дуже гарна! І станом, і барвою, й голосом; одного лиш тобі бракує— розуму. Коли б мала розум, не слухала б моїх теревенів і не впустила б м’яса з дзьоба.
І лисиця зникла поміж деревами.
 
Зверніть увагу, в прозовій цій байці “...ворона, пролітаючи над господою, побачила на гаку під дахом шматок м’яса”. Художник Анатолій Василенко у книжці “Езопові байки” зобразив ворону зі стегенцем (можливо, курячим) у дзьобі¹.
І дві тисячі років тому у давньому Римі жив теж раб на імення Федр, якого згодом випустили на волю, котрий теж любив мудрий гумор і байки Езопа.
Після звільнення з рабства Федр працював учителем. Навчання у школі розпочиналося з читання Езопових байок, і Федр вирішив перекладати його байки на латинську:
 
...Езоп-фрігієць й Анахарсіс-скіф
Змогли навіки свій народ уславити!
Невже-то я, син Греції ученої,
І осоромлю лінощами рідний край?!²
 
——
¹ Переклад з новогрецької Володимира Забаштанського та Анатолія Чердаклі.
² Федр. Байки. Книга третя. С. 56. (Див. далі повну примітку).
Отже, Федр перекладає, а згодом творить байки на власні сюжети. Ось його байка на сюжет попередника.
 

ЛИС ТА ВОРОНА

Хто полюбляє хитрих підлабузників,
Пізніше неодмінно шкодуватиме.
 
Якось Ворона сир з вікна поцупила
І на високім умостилась дереві —
Поснідати. їй Лис сказав улесливо:
“Який, Вороно, в тебе полиск пір’ячка!
І тілом гожа ти, і видом теж! Якби
Ще й голос — то була б ти незрівнянною!”
Ворона ладна вже була озватися,
Та, рота ледь розкривши, випустила сир.
А Лис-хитрюга підхопив його і зник.
Вже аж тоді Ворона підступ втямила.
 
У байці йшлось про те, що розум — над усе;
Розсудливість дорожча від зухвалості³.
——
³ Федр. Байки / Упоряд., передм., перекл. з латин. В. Литвинова; іл. худож. А. Василенка. — К.: Дніпро, 1986. — С. 33.
Далі помітною постаттю (бо були й інші) у байкотворенні став французький письменник-байкар Лафонтен (1621—1695). Його байка “Крук і Лис” бере сюжет від Федра.
 

КРУК І ЛИС

Пан Крук у дзьобі сир затис
І високо на дереві вмостився.
Почувши запах, хитрий Лис
До Крука підлестився:
“О пане Крук! Ви красень — диво з див!
Так щедро вродою вас Бог нагородив!
Коли ж ви ще й до співу вдатні
Так само, як ошатні,
Ви — просто фенікс наш!” І Крук
Зрадів, роззявив дзьоб, готовий
Демонструвати спів чудовий, —
І здобич випала... облеснику до ніг.
І каже Лис: “Даю вам раду щиру:
Облесники живуть, бо залюбки
Годують їх наївні простаки.
Урок мій вартий цього сиру”.
І Крук, хоча й запізно, слово дав
Ніколи не ловити ґав.
Переклав Іван Світличний⁴
 
У Росії сюжети Федра почав використовувати Олександр Сумароков. Ось його байка “Ворона и Лиса”.
 
И птицы держатся людского ремесла.
Ворона сыру кус когда-то унесла
И нб дуб села.
Села,
Да только лишь еще ни крошечки не ела.
Увидела Лиса во рту у ней кусок,
И думает она: “Я дам Вороне сок!
Хотя туда не вспряну,
Кусочек этот я достану,
Дуб сколько ни высок”.
“Здорово, — говорит Лисица, —
Дружок, Воронушка, названная сестрица!
Прекрасная ты птица!
Какие ноженьки, какой носок,
И можно то сказать тебе без лицемерья,
Что паче всех ты мер, мой светик, хороша!
И попугай ничто перед тобой, душа,
Прекраснее стократ твои павлиньих перья!”
——
⁴ Світличний І. У мене — тільки слово. — Харків, І994, с. 227—228.
 
(Нелестны похвалы приятно нам терпеть).
“О, если бы еще умела ты и петь,
Так не было б тебе подобной птицы в мире!”
Ворона горлышко разинула пошире,
Чтоб быти соловьем,
“А сыру, — думает, — и после я поем.
В сию минуту мне здесь дело не о пире!”
Разинула уста
И дождалась поста.
Чуть видит лишь конец Лисицына хвоста.
Хотела петь, не пела,
Хотела есть, не ела.
Причина та тому, что сыру больше нет.
Сыр выпал из роту, — Лисице на обед.
 
Ця байка, з книжки вибраних творів Сумарокова (бібліотека поета, велика серія, 1957р.). У передмові літературознавець П. Берков у цій книжці зазначив: “Сумароков проклав дорогу для Крилова, без Сумарокова Крилову було б набагато важче”.
Свою байку “Ворона и Лисица” Іван Крилов подав так.
 
Уж сколько раз твердили миру,
Что лесть гнусна, вредна; на только всё не впрок,
И в сердце льстец всегда отыщет уголок.
 
Вороне где-то Бог послал кусочек сыру;
На ель Ворона взгромоздясь,
Позавтракать было совсем уж собралась,
   Да позадумалась, а сыр во рту держала.
На ту беду Лиса близёхонько бежала;
   Вдруг сырный дух Лису остановил:
Лисица видит сыр, — Лисицу сыр пленил .
Плутовка к дереву на цыпочках подходит;
Вертит хвостом, с Вороны глаз не сводит
   И говорит так сладко, чуть дыша:
“Голубушка, как хороша!
Ну что за шейка, что за глазки!
Рассказывать, так, право, сказки!
 
Какие перышки! какой носок!
И, верно, ангельский быть должен голосок!
Спой, светик, не стыдись! Что ежели, сестрица,
При красоте такой и петь ты мастерица,
Ведь ты б у нас была царь-птица!”
Вещуньина с похвал вскружилась голова,
   От радости в зобу дыханье сперло,—
И на приветливы Лисицыны слова
Ворона каркнула во всё воронье горло:
Сыр выпал — с ним была плутовка такова.
 
І на тривалі часи вона стала хрестоматійною при вивченні доробку цього письменника.
Одночасно з Сумароковим, але у Німеччині, жив і працював великий німецький просвітитель, драматург, письменник Готгольд Лессінг, котрий видав книжку байок, у прозі. Не оминув він теми про Ворону і Лисицю, відштовхнувшись від Езопа, але розкрив по-своєму.
 

ВОРОНА І ЛИСИЦЯ

Ворона тримала в своїх кігтях шмат отруєного м’яса, що його викинув розгніваний садівник для кішок свого сусіда.
І тільки вона хотіла його з’їсти, примостившись на старому дубі, як тут надбігла Лисиця і гукнула:
— Благословенний будь, птах Юпітера!
— За кого ти мене маєш? — запитала Ворона.
— Як за кого? — відповіла Лисиця. — Чи ж ти не той могутній Орел, котрий щоденно прилітає сюди за вказівкою Зевса, щоб мене, бідолашну, нагодувати? Чому ти прикидаєшся? Хіба я не бачу в твоїх переможних кігтях данину, котру посилає мені через тебе твій бог?
Ворона здивувалася, але в душі зраділа, що її прийняли за Орла. “Я не стану розчаровувати Лисицю!” — і великодушно випустила Ворона свою здобич та й полетіла геть.
А Лисиця розсміялася і з’їла м’ясо.
Та дуже швидко її радість затьмарилася: отрута почала діяти, і Лисиця здохла.
Щоб ви, кляті підлабузники, за свої вихваляння, крім отрути, більш нічого не мали!⁵
 
Віддавна шукав я переклади байок Лафонтена українською та російською мовами. 1935 р. у Львові вийшла його збірочка “Байки” в перекладі Ярослава Вільшенка. Перекладав його твори і Микола Терещенко. Іван Світличний переклав 28 Лафонтенових байок. Перекладали його також М. Годованець і Вс. Ткаченко. Нещодавно у Бібліотеці ім. Вернадського надибав розкішне видання 2000 року (як зараз уміють видавати) “Лафонтен. Басни”. Вона у приватній колекції: якась добра душа подарувала. Так от, у цьому фоліанті дванадцять книжок уміщають 240 байок французького письменника. Під кожною байкою цього московського видання “Алгоритм” прізвище російського перекладача. І під байкою “Ворона и Лисица” стоїть підпис “И. Крылов”. Тобто, уся байка, що тут на попередній сторінці. І таких добірних байок з підписом “Крилов” десь з півсотні. Так вважала редколегія на чолі з професором Арс. Введенським⁶.
——
⁵ З німецької переклав Ігор Артемчук.
⁶ У передмові підкреслюється, що Лафонтен брав сюжети в Езопа, Федра, Бабрія, Горація, Авіана, Бідпая, Локмана, Плутарха, Есхіла, Геродота, Плінія, Абстенія, де Пер’є, Автонія.
 
У 1969 році громадськість відзначала 200-річчя від дня народження Івана Крилова. І поспіль російські та українські журнали і газети публікували карикатури на теми творів великого байкаря. Найбільший успіх випав на долю байки “Ворона і Лисиця”: карикатуристи у різних варіантах малювали Ворону з куснем сиру у дзьобі і десь під деревом Лисицю. Тоді преса була дешевою, отож десь із двох десятків різних видань я витинав усі карикатури на цю тематику. Минали роки, минуло ось вже й 225 років від дня народження Крилова і 175 — Леоніда Глібова, а художники-карикатуристи все обігрують Ворону, сир і Лисицю. Навіть українські карикатуристи. Таких карикатур я зібрав уже понад сотню, і напрошується висновок, що всі художники вважають, що байка “Ворона і Лисиця” у Крилова і у Глібова має одні і ті ж подробиці.
А воно не так!
Байка Глібова на цю тему зветься “Ґава і Лисиця”.
 
Літаючи по двурах, Ґава
Шматок ковбаски добула;
Хоч кажуть, що вона дурна роззява,
А до крадіжки здатная була.
От узяла та й полетіла,
Щоб недалечко, у ярку,
На самоті поснідать до смаку:
Усе було, ще ковбаси не їла.
“Спасибі, — думає, — розумним головам,
Що в світі потрудились,
Усячину робить навчились;
Поміж людьми, як кажуть, добре й нам:
Що-небудь можна роздобути”.
Не вспіла Ґава носом ткнути,
Аж і Лисичка тут стоїть
І жалібно квилить:
— Голубко-кумонько! Тебе я ждала-ждала,
Аж плакала, як виглядала,
Щоб голосочок твій почуть,
Хоч на хвилиночку про горенько забуть...
Ти, може, серденько, того й не знаєш,
Як гарно, любо як співаєш —
І соловейко так не втне...
Розваж хоч трошечки мене! —
Прийшлось роззявитись дурному горлу:
— Кра! кра! — а ковбаса додолу,
Лисичка хап — і у кущі мерщій,—
Оддячила кумі своїй!
Прокракала роззява, огляділась —
Чортма куми і снідання нема...
— А щоб ти, — каже, — подавилась,
Лукавая кума!
Прилащиться підлиза хоч до кого:
Солодкії слова
Приманюють великого й малого, —
То вже така дурниця світова;
Про се розумні знають люде,
Та що ж ви будете робить:
Хто маже — не скрипить, —
Так, мабуть, і довіку буде.
 
І уявіть собі, жоден український карикатурист не намалював Ворону чи Ґаву із шматком ковбаски у дзьобі.
Чому ж так сталося, що українські художники помилялися?
Згадаймо, щу ми вивчали колись у школі з творчості Глібова? Хто не пам’ятає — нагадаю, це байки: “Вовк та Ягня” (На світі вже давно ведеться, Що нижчий перед вищим гнеться), “Мірошник” (Мірошник мав хороший шин, В хазяйстві не абищо він), “Зозуля і Півень” (Як ти співаєш, Півне, веселенько), “Синиця” (Синиця славу розпустила, Що хоче море запалить), “Орачі і Муха” (У полі Орачі на ярину орали І Муха там була) та вірші “Журба” (Стоїть гора високая, Попід горою гай/, що стала народною піснею, і “Квіткове весілля”, з якого усі пам’ятають рядки: “Танцювала риба з раком, а морквиця з пастернаком”. А ось байку “Ґава і Лисиця” вчителі не задавали (на радість учням), бо, мовляв, таку байку на цю тему вивчали напам’ять з російської літератури за Криловим.
Ось таке невеселе дослідження.
Але малюнок “Ворона із шматком ковбаски у цзьобі” бачив я в Українському календарі десь у 1970-х роках, та й годі (мюнхенське видання).
А тепер читайте заголовок...
А ось Степан Руданський підійшов до цієї теми по-своєму, не позичаючи ні сиру, ні ковбаски (тобто м’ясного), бо тут Лисиця за м’ясо хотіла спожити саму Ворону.

ВОРОНА І ЛИС

Пробігає Лис голодний,
Через пеньки скаче;
Аж слухає: десь Ворона
На гілляці кряче.
 
Та й говорить собі стиха:
— Почекай, бабусю!
Не їв м’яса годин кілька,
Тепер поживлюся.
 
І хвостиком помахує,
Прищурює очі,
Підмовляє її злізти,
А тая не хоче.
 
Та ще йому, як письменна,
Стала говорити:
— Іди,— каже,— коли хочеш,
На село дурити!..
 
Бо я знаю, що ти хочеш,
Як псявіра, їсти,
І хіба б я дурна була,
Щоб думала злізти.
 
— Бог з тобою, голубонько! —
Став Лис прикидатись.—
Та тепер вже, зозуленько,
Нічого боятись:
 
Вийшов указ з того світу,
Щоб мир був усюди,
Щоби мирно собі жили
І звірі, і люди...
 
А та собі розважає:
“Брешеш ти, мій враже!”
 
Далі кругом подивилась
Та й Лисові й каже:
 
— Та який же мир той буде
Та спокій між нами,
Коли онде йдуть до лісу
Стрільці із хортами!
 
— Будь здорова, голубонько!
— А що то? Куда ти?
— Таже стрільців несе лихо,
Треба утікати!..
 
— А указ же з того світу,
Що про мир писали?
— Може, вони ще указу
Того й не читали?
 
— Ну, не бійся ж, голубчику:
Я лиш так сказала;
Але вашого указу
І я не читала!..
 
Гуморист Микола Яровий (1914—2001) відобразив нові підходи щодо добору кадрів у не так давні часи:
 

ВОРОНА ТА СЛОН

“Вороні Бог послав шматочок сиру”,—
Поважний Слон у байці прочитав
Й одразу ж наказав:
— А подзвоніть Вороні на квартиру,
Негайно викличте до мене на прийом! —
І ось Ворона вже стоїть перед Слоном.
— Читав, читав матеріал про вас, —
Слон розпочав розмову щиру, —
Як вам колись, у давній час,
Бог відпустив сто грамів сиру...
Як з тою крихтою — і сміх і гріх —
Не впорались... Це може трапитись у всіх...
Та я гадаю,
Мізкую все та прикидаю;
На сирі знаєтесь ви добре... Мова
Велась немарно ж у Крилова... —
І от, без зайвих перешкод,
Вороні Слон послав... великий сирзавод!
Щастить таким! Нерозторопне і безлике,
Не впоралось з малим — йому дали велике!
 
На завершення хочеться згадати одну бувальщину, яку розповів мені гуморист Владислав Бойко (він же Василь Шукайло).
У 1970-х роках на засіданні редакції журналу “Перець” обговорювалася чергова збірка із серії “Бібліотека “Перця”” Був присутнім і байкар Микита Годованець із Кам’янця-Подільського, бо саме його книжка готувалася до друку. Тим часом гуморист Павло Глазовий черкнув щось на папері і пустив по колу. Дійшла записка і до головуючого Федора Маківчука. Федір Юрійович крекнув, як бувало, коли хотів загострити увагу, і сказав:
— Читаю:
 
 
Микита Годованець, зрозуміло, образився, та що вдієш, адже Езоп справді дав матеріал, поживу для всіх байкарів на всі відомі нам віки!

Ігор АРТЕМЧУК

P.S. Після того, як я у жовтні 2003 року мав розмову у редакції журналу “Перець” з його головним редактором Михайлом Прудником, заввідділом Дмитром Молякевичем і головним художником Олексієм Коханом щодо того, що жоден український художник за останні півсотні років не спромігся обіграти байку Леоніда Глібова “Ґава і Лисиця”, щоб на малюнку Ґава тримала шматок ковбаски, вже у 12-му числі “Перця” у грудні 2003 року часопис подав карикатуру Олексія Кохана на згадувану тему. Художник настільки щедрий, що Ворона тримає у дзьобі кільце з кількох ковбасок! І на таку здобич збіглися аж три Лисиці, котрі вирішили позмагатися за ласий обід.
Ось дивіться самі.