Володимир Одарич

РЕПЛІКА

на статтю В. Радчука “Держава тлумачів”¹

Вибагливий читач, а тим паче дослідник, знайомлячись із текстом, хотів би мати повне уявлення як про даний твір, так і про майстерність його автора, зокрема виявлену у даному творі. Звісно, найкраще було б прочитати його в оригіналі, але коли такої змо­ги немає, певне уявлення про автора і його творчу манеру повинен дати переклад тією мовою, якою добре володіє читач.

Виходячи з цього випливає відповідна вимога до перекладу — він повинен як­найповніше і якнайточніше передавати особливості оригінального тексту, а через них рівень майстерності автора. Тому неприпустимо, щоб перекладач втручався в текст, зок­рема в його мовне вираження, поліпшуючи його чи, навпаки, погіршуючи через вживан­ня невідповідних мовних засобів мови перекладу.

Разом з тим, як це випливає із тексту означеної вище статті, автор її вважає не лише можливим, але й необхідним, щоб перекладач високої кваліфікації сміливо засто­совував при перекладанні виразів твору-оригіналу синоніми мови перекладу, зокрема послуговуючись при цьому “обставинами та контекстом¹”. Нічого й казати, що при цьому перекладений текст може значною мірою відображати не особливості творчої манери автора, а особливості “віртуоза, що виявляє знання життя, помножене на... творчий досвід і відчуття стилю”. А я, як читач, хочу мати певну думку саме про авто­ра і його твір, а не читати якийсь добуток від множення. Перекладач для мене буде добрим тоді, коли він у перекладі демонструватиме не власну ерудицію, “не торохтітиме власними фантазіями, вигадками, відсебеньками”, а подаватиме автора таким, яким він є, можливо, інколи і з помилками, невдалими виразами — на те він і автор, щоб бути господарем свого твору, навіть його різномовних перекладів.

——

¹ “Всесвіт”, 2005, № 5—6, с. 173.

© Володимир Одарич, 2005.

 

Без сумніву, досвічений перекладач повинен добре володіти своєю мовою, на­збирувати лексичний матеріал, зокрема знати і ті три десятки синонімів до досить стандартних англійських виразів, що їх наводить В. Радчук, але не всі ці синоніми є правильними щодо цих виразів, вживати ці назбирання слід уважно, не хизуючись своєю ерудицією, а відібрати з них той, що найвдаліше передає мовний зворот оригіналу.

Щоб бути зрозумілішим, наведу приклад невдалого перекладу. Відразу видно, що на вираз I saw him dying в жодному разі не можна вживати український Він помирав у мене на руках, оскільки в англійському виразі зовсім відсутня інформація, чи мовець брав участь у клопотах по догляду за помираючим, він міг бути просто свідком, а в цьому випадку не можна твердити, що Він помирав у мене на руках, хіба що мовець свідомо хоче когось ввести в оману, але тоді автор вжив би іншого англійського виразу, який точніше передає думку. Зрозуміло, що із обставин твору можна зрозуміти, що такі клопоти були, і тут у перекладача може з’явитися спокуса підправити автора, вживши вдаліший, на його думку, вираз, що, на мою думку, абсолютно недопустимо. Автор тексту-оригіналу чомусь, може, й невдало, а може, щоб підкреслити скромність мовця, вжив саме I saw him dying, і цей вираз треба передавати нашою мовою таким же простим ви­разом, не вживаючи жодного із тих фразеологізмів, що наведені у статті В. Радчука. Пе­рекладач не має права покращувати текст, а якщо йому кортить виражатися барвисто, то хай пише свої тексти, але тоді ми будемо оцінювати їх зовсім іншими мірками.

До речі, щодо тексту статті — ще один приклад небажаності втручання перекла­дача в авторський текст. Автор В. Радчук в означеній статті вжив словосполуки Тарасо­ва земля, Козацький край. Перекладач може справедливо вирішити, що вживання цих лексичних одиниць саме в даній статті не є виправданим, оскільки в ній ніде не зга­дується ні Тарас Шевченко, ні козаки, тому, перекладаючи, він вживе згідно з реко­мендаціями автора означеної статті, а також “проявляючи свою ерудицію, помножену на і т. д. ...”, доречніше в даному разі слово Україна. Тим самим перекладач грубо втрутиться в текст і спотворить моє уявлення читача про Віталія Радчука як про автора добросовісних наукових розвідок, але такого, що, захоплюючись плином думки, полюб­ляє дещо кучеряві вирази.

Залишаюся шанувальником добрих перекладів — доцент Київського університету імені Тараса Шевченка.

Володимир Одарич

Київ

——————————————————————————

[1] Всі цитати взято із тексту означеної статті В. Радчука. — В. О.

{mos_sb_discuss:5}