Галина Кирпа

СЯЙВО Й ПОДИХ СМОЛОСКИПІВ

 Штрихи до творчої постаті Едіт Седерґран

Видатна представниця шведськомовного експресіонізму у Фінляндії Едіт Седерґран (1892—1923) народилася в Санкт-Петербурзі в заможній родині фінських шведів, де побутувала шведська мова. Навчалася дівчинка в німецькій школі. Після смерті батька 1909 року вдова з донькою перебралися до карельського селища Райвола, де родина зазвичай проводила літо. До того ж стало відомо, що батько передав доньці у спадок тяжку легеневу недугу, тож згодом їй часто доводилося їздити на лікування в санаторії до Фінляндії, Італії та швейцарського Давосуа Та згодом Перша світова війна та революція в Росії далися взнаки — мати й дочка зубожіли й опинилися в такій скруті, що не могло бути й мови про подальше лікування.

Доля виявилася милостивою до Едіт Седерґран хіба в одному — наділила її оригінальним талантом, що дав про себе знати досить рано. Перші спроби пера були в Едіт у шістнадцятирічному віці німецькою, французькою, російською та шведською. За життя вона видала чотири поетичні збірки — “Поезії” (1916), “Вереснева ліра” (1918), “Трояндовий вівтар” (1919), “Тінь майбутнього” (1920), а також друкувалася в журналі “Ультра”, який випускала група експресіоністів шведською та фінською мовами (1922). Ще була в неї збірка афоризмів “Строкаті спостереження” (1919). Перша посмертна збірка невиданих поезій Едіт Седерґран вийшла за сприяння її найближчої товаришки, літературного критика та письменниці Гаґар Ульсон (1893—1978) з промовистою назвою “Країна, якої немає” (1925). Ульсон була однією з небагатьох, хто по-справжньому розумів значення такої поезії для шведської літератури. Відтоді книгам Седерґран судилося багато видань і перевидань, їх читають і люблять не лише в Швеції та Фінляндії (бо й там, і там вважають її своєю). Вона стала легендарною особистістю, про неї пишуть монографії, її твори перекладають різними мовами.

Доля відпустила їй зовсім небагато — тридцять один рік. Її спалила невиліковна недуга, й душа, що зайнялася, мов смолоскип серед льодів, звелася самотньо й гордо над стражданням, терпінням і щастям. А щастям було покликання. Воно не дало взяти гору розпачеві та безнадії. Вона була щаслива тим, що знайшла себе у творчій праці.

Її трепетний голос досягав зірок і місяця, сонця й далеких невідомих світів, торкався до вечірнього променя, до холодної роси, до безіменної квітки, до покинутої хатини в горах. Її пейзажна лірика має філософський підтекст, свій особливий настрій і свою особливу інтерпретацію того особливого настрою, який може бути буденним лише зовні, бо ж внутрішня його стихія (часом схована за простими, аж ніби нарочито простими словами), завжди таїть у собі почуття. І часто ці почуття — на грані, на лезі, над прірвою. Ніжність та експресія, зухвалість і трагізм відкривають перед нами емоційну романтичну вдачу поетеси зі зворушливим світлом у серці.

Її довірливим голосом сповідувалася вразлива, щира душа — то сильна й відчайдушна, то одинока, розпачлива й відречена. Її вабила висота людського духу, чистота життєвого спілкування, глибина істинних пристрастей. Лише це складало для неї повноту людського буття й стало основою та сенсом її самобутньої творчості.

Поезія Едіт Седерґран мовби обертається в музичних полях, де кожен акорд нуртує то сльозою втіхи, то сльозою втрати. Полярність її почуттів очищує душу, наближає до краси й досконалості, до так і не розгаданої таїни — до Бога.

У поезії Едіт Седерґран клекочуть норовливі морські хвилі й шугають непокірні зимовії. А ще її поезія нагадує сяйво смолоскипів, що палахкотять на крайнебі її Вітчизни й освітлюють “країну, якої немає” — ту країну, що витворила її вражлива душа, перейнята любов’ю до земного й небесного світів.

 

{mos_sb_discuss:5}