Юрій МИКИТЕНКО

Книжковий рай  під великим Яблуком

У «місті великого яблука» — Нью-Йорку — пройшла найбільша книжкова виставка Північної Америки

 

Місто, що ніколи не спить

Слова неповторного Френка Сінатри про Нью-Йорк, що ніколи не спить, абсолютно точно передають стиль, атмосферу і спосіб життя цього північноамериканського Вавилона, «столиці світу», як незрідка його називають. Хоча часопис «Волл стрит джорнал» писав, що 70% американців не мають вдома жодної книги, однак враження щоденного життя свідчать, що їх важко назвати «нечитаючою» нацією. В метро і поїздах, в літаках і автобусах різних американських міст людей з книжкою в руках можна зустріти набагато частіше, ніж у нас. І то будуть не лише популярні суперселери Джона Грішема, Дена Брауна, Джоел Остін чи Лі Чайлда, і не лише масовий журнал «Рідерз дайджест», але й філософія Ніцше, і поезія Бродського, і солідна романістика в стилі Доктороу. Недаремно новий переклад «Анни Кареніної» Л. Толстого був проданий торік тиражем у 900 тисяч примірників, а в бібліотеках на вихідні ніде яблуку впасти.

Величезний і потужний соціальний організм Нью-Йорка, цього реального, а не імітованого мегаполіса, породжує величезну і потужну індустрію культурного життя. Саме індустрію, без усіляких зітхань за ознаками «духовності». Якщо хтось помилково сприйме це як негативну оцінку, мушу розчарувати: «духовність» тут специфічна і під нею розуміють головно релігійно-акцентований дискурс, що має стосунок до церкви, конфесій, спіритизму і спіритуалізму. Ніякої «філософії серця» і метафізичних рефлексій: все чітко й раціонально, комусь може здатися — нудно. Але то лише на поверховий погляд, бо індустрія культури в Америці давно перестала бути заручницею державного бюджету, ставши цілком приватною, самодостатньою, але цілком співмірною з військовою і космічною індустрією. Цього року заквітчаний акаціями червневий Нью-Йорк став столицею грандіозної книжкової виставки-ярмарку BookExpo America-2005, скорочено BEA-2005.

Виставка має статус акції загальнонаціонального й міжнародного значення, справедливо вважається найбільшою в Північній Америці професійною книжковою імпрезою. ВЕА стоїть в одному ряді з аналогічними потужними книжковими виставками, як то у Франкфурті, Лондоні й Парижі. Однак, якщо зауважити, що об’єднана Європа назагал продукує менше книжок, ніж окремі Сполучені Штати, то цілком зрозуміло, що ВЕА є найпотужнішою подібною імпрезою у світі, тим більше, що вона також має статус міжнародної.

Сказати, що вона грандіозна, — значить її недооцінити. Цього року ВЕА проходила у величезному Виставковому центрі ім. Джекоба Джевітса (Jacob Javits Convention Center), що розташований в центральнозахідному Мангеттені поблизу Гудзону. Згадаймо, торік подія проходила  в Чикаго, а наступного, 2006-го, буде у Вашингтоні.  Для порівняння виставкової площі, що займала 300.000 квадратних футів, можна прикласти Київський палац спорту, тільки уявивши його втричі довшим, вдвічі вищим і втричі ширшим. Весь цей величезний простір  у кілька поверхів займали павільйони з книжками і некнижковою продукцією, такою як подарунки, сувеніри і високотехнологічна комп’ютерна продукція: аудіо-відеолазерні диски, комп’ютерний софт тощо.

Хоч виставка має статус професійної акції не для широкої публіки, однак практично всі бажаючі мають можливість, заплативши невеликий реєстаційний внесок, бути присутніми на різноманітних імпрезах, як от авторські вечори, обіди і сніданки, потрапити у зону автографів або в інші цікаві для гостей місця.

Виставка презентувала понад 2000 книжкових компаній і видавництв, близько 500 авторів узяли участь у 80 конференційних сесіях, на стендах виставлялися десятки тисяч нових видань. Переважними учасниками були американські (США) професіонали книжкової індустрії — видавці, автори, друкарі, книготорговельні спеціалісти, бібліотекарі й освітяни, фахівці з авторських прав, яких в Україні останнім часом називають «копірайтерами». Спроба знайти в списках зареєстрованих компаній, гостей чи спеціалістів з України не вдалася, вочевидь, представник «Всесвіту» був єдиний з наших теренів. Заради справедливості зауважу, що не вдалося знайти й представників наших молодших братів з РФ, тоді як рідні слов’янські обличчя поляків з краківського Інституту книжки (Instytut Ksiązki) і чехів з празької компанії Світ Книги (Svět Knihy, Ltd.) були представлені маленькими стендами, які вони заради економії орендували спільно з угорцями.

Виставкова площа розподілялась таким чином, що охоплювала всю існуючу книжкову індустрію. Це т.зв. головні публікації (General Publishing), де були представлені белетристика, мемуаристика, філософська література, поезія, драматургія, альбоми, журнали тощо; дитяча та освітянська література; некнижкові товари: аудіо-відео, мапи й подорожні буклети; альбоми і різні видання з мистецтва; релігійна література, спіритуалістична література типу езотерики; науково-технічна книжка; книжки іноземними мовами; продукція малих видавництв; університетські видавництва; сектори подарунків. Спеціальні зони відводились під графічні романи та комікси, які об’єднувались під назвою районів спеціальних зацікавлень. На чільних місцях позначалися павільйони іспанської, точніше іспаномовної та афро-американської книги, які виразно підкреслювали багатокультурність американської нації, однак, за нашими спостереженнями, не користувались таким великим успіхом, як стенди з «генеральними публікаціями».

Окремим блоком був представлений павільйон видавців аудіокнижок, і він мав чималий успіх. Павільйони дитячої літератури й супутніх товарів був би раєм для дітей, однак і там переважно працювали професіонали дитячої книжкової індустрії. А за подіями на форумі уважно слідкував лідер американської книжкової індустрії часопис «Паблішерс Віклі» (Publishers Weekly).

 

Напрями й тенденції

Присутність на книжковому ринку ВЕА-2005 певного ряду видань чітко свідчить про тенденції, пріоритети й орієнтації читачів і видавців. Перше, що варто підкреслити, — виразна тенденція до мультимедійних видань, де поєднується текст з дуже акцентованим — майже на кожній сторінці — відеорядом ілюстрацій і символів, які передають внутрішній і змістовий сенс тексту; додатком може бути аудіодиск. Класичним зразком тут можна назвати цьогорічне, ще не знане на наших теренах спеціальне авторське видання «Коду да Вінчі» Дена Брауна, яке випустило видавництво «Даблдей» з ініціативи автора, а також нову книжку знаменитого італійського вченого-семіотика й прозаїка Умберто Еко. Сам Еко заявив виданню «Паблішерс Віклі», що вже в романі «Маятник Фуко» почав звертатися до мультимедійності, зрозумівши, що текст тяжіє до знаковості. Гріх було б найсерйознішому семіотикові не скористатися такою нагодою. До речі, «Маятник Фуко» кілька років тому друкувався у «Всесвіті», тож для наших читачів це не буде новиною.

Наступна тенденція, яку б хотілось окреслити, — активна присутність жіночої, але не конче феміністичної літератури. Хоч вона й презентована на ринку у сотнях видань, однак, за нашими спостереженнями, вийшла за межі своєї герметичності й частково втратила позиції провідної тенденції. Тематика белетристики, представленої письменницями-жінками, вже не є виключно «жіноча», авторок більш цікавлять, так би мовити, нежіночі теми, але з жіночого погляду. Тут варто назвати цікавий роман Вікторії Вінтон (Victoria Vinton) «Закон джунглів», створений під впливом Редьярда Кіплінґа. Більш традиційний жіночий роман з провінційного американського життя презентує Аніта Даймант (Anita Diamant) в «Останніх днях Догтауна».

Надзвичайно продуктивним є напрям мемуаристики в сучасній американській літературі, що також продемонструвала ВЕА-2005. Серед книжок цього жанру виразно прозвучали спогади добре знаного пулітцерівського лауреата Дж. Р. Мерінгера (J. R. Moehringer) «Тихий бар», видана знаменитим «Гіперіоном» — щемлива історія молодості, життя і  становлення молодії людини в Америці.

Вельми популярний жанр «секретних історій» — невідомих сторінок з життя славетних людей, де художній вимисел сусідить з реальними фактами, представляла книга Джона Дарнтона (John Darnton) «Таємниці Дарвіна». Близька до цього напрямку вже згадана книжка, надихнута творами Кіплінґа, хоча остання підкреслює «жіночий» погляд на світ й історію.

Започатковує новий напрям найсучаснішої американської прози широкознаний інтелектуальний письменник-ньюйорківець і пулітцерівський лауреат Майкл Каннінгем (Michael Cunningham), який представив свій четвертий роман-казку (за словами автора) «Несправжні дні». Жанр тексту лежить десь між фантазійною белетристикою, історико-мемуарною прозою і антиутопією. Літературознавцям ще доведеться поміркувати, як краще термінологічно сформулювати цей жанр, переповнений авангардовою символікою і несподіваними мейнстримовими характерами. Романові дає поштовх реальна історична постать — класик американської літератури Волт Вітмен (Walt Whitman). Він з’являється у книзі то як дух, то як реальна особа у трьох головних частинах роману, які віддзеркалюють три генерації від часів Індустріальної революції, через наші дні, і до далекого тоталітарного майбутнього, де панують фантастичні андроїди і величезні зелені позаземні ящірки. Каніннгем сказав на зустрічі з видавцями, що назва роману пов’язана з деякими творами Вітмена, а зелені ящірки народилися з його тасканійських вражень, де він закінчував останню частину роману, коли на його вікні щоранку з’являлася фантастично гарна зелено-перламутрова ящірка.

Так чи інакше, а доводиться з задоволенням констатувати, що американців, та й взагалі західну літературу, а значить і читачів, все частіше цікавлять власна історія, власне минуле, корені, витоки і майбутнє, пов’язане з минулим. Після тотального захоплення хай-теком і футуристично-урбаністичними візіями кінця 90-х—початку 2000-х рр., ці літератури у великій мірі стали спиратися на історію і культуру своїх країн. А добре знання історії віщує надію на краще освоєння сучасного. З цього погляду зайняла свою надійну нішу історія з південного життя Сполучених Штатів «Відьма з півдня» Роберта Гікса (Robert Hicks), видана книжковим підрозділом славнозвісного Ворнера.

З нехудожньої літератури поважне місце займають усілякі белетризовані книжки-порадники, як розбагатіти, як створити власний бізнес, досягти успіху, розвинути добру фігуру чи стати сексуальним довгожителем. Тут абсолютним чемпіоном як на ВЕА-2005, так  і на Бродвеї стала книжка Джорджа Росса (George Ross) «Трамп. Стратегії для нерухомості». Книга підсумовує 25-річний досвід найближчого бізнесового радника знаменитого мільярдера Дональда Трампа (Donald Trump), у якого трудився автор, і стала підручником з побудови інвестиційної компанії в галузі нерухомості. В павільйоні можна було бачити довжелезну чергу людей, що заповзялися одержати автограф Росса.

Потрібно наголосити на моральній і матеріальній підтримці видавців, книгорозповсюджувачів і всього суспільства, яка відчувається навколо т.зв. «етнічної» літератури, що представляє багатокультурний шар американської спільноти. Це письменники з виразними етнічними історіями, що намагаються зберегти свою ідентичність. Серед них спогади і художні твори з життя Південної Африки, Китаю, Афганістану, Індії, Іраку, Африки та багатьох інших країн і земель, як от історія підлітка «Повертаючись до Афганістану» Саїда Гідера Акбара і Сьюзан Бертон (Said Hyder Akbar & Susan Burton), виданої «Блумсбері» цього року.

Ну, і, звичайно, вічний детективний «екшен» з добрими і поганими хлопцями продемонстрували молодий автор  латиноамериканського походження Марк Гіменес (Mark Gimenez) в найсвіжішому романі «Колір закону», виданому «Даблдей», та популярний письменник Лі Чайлд (Lee Child) у інтелектуальному трилері «Постріл». Безсумнівно, «вічною» цінністю залишаються і фантастичні трилери в стилі популярного на виставці бестселерного автора Шона Вільямся (Sean Williams) з його «Відродженою людиною», перевиданою «Прометеєм».

 Чималий фурор викликала поява живого класика — Едгара Л.Доктороу (Edgar.L.Doctorow). Дехто думав, чи не примара це знаменитого письменника, бо ж скептики гадали, що він уже на небесах, однак вони, на щастя, помилилися. Многая літа давньому авторові «Всесвіту»! Аж чотири роки (siс! — порівняти з українськими класиками) письменник не ходив на світські раути, творячи свій останній роман «Березень», і… був ледве не забутий. Насправді великий майстер повний сили і енергії, плідно працює, пише. Тусовок, до речі, не терпить, а прийшов, щоб довести свою присутність на білому світі.

 

«Секс у місті», або Що читають у Нью-Йорку

Взагалі-то важко уявити, щоб у Нью-Йорку, де на вулиці вас може «пограбувати» сам «Ендрю Ллойд Веббер» (читач пригадує кінокомедію «Провінціали в місті»?),  а на квадратну милю припадає світових знаменитостей більше, ніж у Голлівуді, можна з когось і чогось здивуватися. Однак скромна поява звабливої любительки «великих сосисок» із серіалу «Секс у місті» на ім’я Саманта таки викликала невеликий фурор, адже навіть там нечасто можна побачити серед публіки авторку знаменитого серіалу — Кендес Бушнел (Candace Bushnell) і Саманту, тобто Кім Кетролл (Kim Cattrall). Однак не менше задоволення приніс людям «рекламний агент» Амадей — білосніжна гранд-піренейська вівчарка, зростом з поні. Сотні розкішно-мальовничо прикрашених павільйонів, де проглядались навіть справжні автомобілі на ходу, не залишали сумнівів, що ми, на жаль, не на Львівському форумі видавців, однак ностальгійна думка раз по раз таки чіплялася: чи наблизимося ми коли-небудь до подібного рівня виставкової культури? До рівня культури, гадаю, наблизитись можемо, але до американських масштабів, звісно ж, ні, бо ми не Америка. Але до рівня співмірних з нами країн, як то Німеччина, Польща, Чехія чи Франція, наблизитись можна і треба. Однак — не скоро, і без всіляких урядів і бюджетів, виключно своїми власними силами; ми повинні чітко усвідомити, що ніякий уряд і ніякий дядько Сем в капелюсі чи брилі нам не допоможуть. На цій планеті, що зветься «Земля», ми нікому не потрібні, крім самих себе, і ніхто ніколи нам не допоможе, крім нас самих. Більше того, ми нікому в світі не будемо цікаві, якщо не станемо цікаві собі. Оце — головне і професійне і житейське резюме цієї візити до «столиці світу».

Насамкінець хотілося б зробити кілька штрихів до портрета американської читацької аудиторії й книжкової полиці. Що нове, що найпопулярніше, що реально читають на цих теренах? Зайдімо до книгарні на Бродвеї, у Квінсі чи Брукліні, розгорнімо шпальти респектабельних «Нью-Йорк таймз бук ревю», «Паблішерс Віклі», «Ю-Ес-Ей Тудей» чи «Нью-Йоркера», і  що ми побачимо?

Отже, в літературному контексті середини червня 2005 р. бачимо нове, ілюстроване сто п’ятдесятьма фотографіями і символами мультимедійне видання «Коду да Вінчі» Дена Брауна (у червні в США друкувався мільйонний наклад книги, нині блискучий український переклад готується до публікації у «Всесвіті» початком наступного року); історичний роман з життя Ендрю Карнегі «Зустрінемося в пеклі» Леса Стендіфорда (Les Standiford); пригодницьку історію з життя підводних монструозних акул «Зуби диявола» Сьюзен Кейсі (Susan Casey); трилер про дослідника старовини «Єгиптолог» Артура Філліпса (Arthur Phillips); також трилер «Чорний ангел» Джона Конноллі (John Connolly); меланхолійні художні нариси зі Стамбула «Спогади й місто» турка Орхана Памука (Orhan Pamuk, «Всесвіт» щойно у №7—8 закінчив публікацію його епічного роману «Мене називають червоний»); нариси, випущені відомим видавництвом «Рендом Хаус», про екс-президента Білла Клінтона «Уцілілий: Білл Клінтон у Білому домі» постійного кореспондента «Вашингтон пост» у Білому домі Джона Ф. Гарріса (John F.Harris); спокійна життєва історія спогадів про любов і смерть «Остання ніч» Джеймса Селтера (James Salter) у видавництві Алфреда А.Кнопфа; наукові студії з Гарварда і Єля про Сталіна і сталінських шпигунів у Другій світовій війні, сотні книжок-коміксів, книжки з екології, спорту (суперзірка Сільвестер Сталлоне вчить гімнастичним вправам) тощо, тощо.

І нарешті, перша п’ятірка найпопулярніших у продажу книжок за списком загальнонаціональної газети «Ю-Ес-Ей Тудей»: шпигунський детектив «Брокер» Джона Грішема і його ж «Останній присяжний»;  нехудожня книжка-підручник з врегулювання життєвого потенціалу «Найкраще життя вже зараз» Джоел Остін (Joel Osteen); детектив-трилер з життя жіночого клубу вбивць «3-й градус» Джеймса Петтерсона і Ендрю Гросса (James Patterson & Andrew Gross); нехудожній текст із життя  парубків «Він не те, що ти подумав» під прізвищами без імен — Беренд і Тассіло (Behrendt, Tuccillo). Далі в кінці першої десятки — «Ангели і демони» Дена Брауна і його ж «Код да Вінчі» на 14-му місці. Власне, це має дати загальну картину читацького інтересу і найпопулярніших авторів, однак не забуваймо, що ці рейтинги часто міняються, і навіть маститим оглядачам з «Нью-Йорк таймз бук ревю» інколи годі прогнозувати лідерів.

Примхливо складається доля українського книжкового ринку, але тішить одне: у списку наших бестселерів усе ж менше кривавих маніяків, схиблених панянок і люциферів сластолюбства. З чим і вітаю!

 

Закінчуючи цей вельми обмежений журнальним обсягом матеріал, автор, від імені «Всесвіту», висловлює щиру подяку Посольству Сполучених Штатів Америки в Україні, особисто Надзвичайному і Повноважному Послу США в Україні пану Джону Гербсту, аташе з питань культури пані Лізі Геллер та координатору культурних програм пані Ользі Крекотень за підтримку, що уможливила цю надзвичайно важливу подорож на ВЕА-2005.

 

«Всесвіт»,

Київ—Нью-Йорк—Київ

{mos_sb_discuss:5}