Коли я чую від якогось письменника запевнення в тому, що він уже не буде писати, то ніколи у це не вірю. Письменник може покинути писати лише тоді, коли переживає якийсь катаклізм, спивається або божеволіє. Але навіть в останньому випадку знаємо трафунки, коли письменник у хвилини просвітлення все ж таки намагається писати: Гельдерлін, Вільям Блей, Фрідріх Ніцше...
Наразі твердо дотримується своєї обіцянки неписання тільки Селінджер.
Хоча я впевнений, що після смерті письменника таки з'являться якісь твори, написані у період мовчанки.
Заяви Габрієля Гарсії Маркеса так і залишилися заявами, бо він усе ж таки продовжував видавати книги, хоч і зі значними перервами. Тому поява його нового роману наприкінці жовтня 2004 року спричинила значний ажіотаж, а роман кинулися перекладати у всьому світі.
Як же тут не тішитися, що український переклад з'явився у часописі "Всесвіт" (№ 11-12, 2005) раніше за російський. Працювала над романом молода перекладачка Галина Грабовська, котра наразі мешкає в Чилі. А родом вона зі Львова і закінчила Львівський державний університет. У 2000-2003 рр. навчалася у Колумбійському національному університеті (м. Богота, Колумбія), а з січня 2005 року мешкає в Чилі. До слова сказати, вона колись публікувалася в "Поступі".
Ажіотаж довкола нового роману Маркеса цілком зрозумілий, адже передувала йому десятирічна мовчанка. А за кілька тижнів до офіційного виходу колумбійські пірати хутенько склепали свій наклад довгожданої книги і пустили у продаж. Літературні аґенти Маркеса відразу забили на сполох і змусили автора за лічені дні внести деякі зміни в останній розділ роману, аби читачі побачили різницю між оригіналом і краденою версією.
Та найбільше до галасу довкола роману спричинилася сама його назва - Memoria de mis putas tristes. Іспанською воно звучить просто чарівно. В перекладі на українську - цілком пристойно: "Записник із моїми сумними курвами".
Вочевидь, перекладачка із вродженої галицької делікатності не вжила іншого слова на "б", яке, власне, і пасувало б до іспанського оригіналу. Слово puta (курва) в іспаномовних країнах виводять на парканах та мурах, зазначає перекладачка, його можна також почути з вуст п'яненьких дядьків або й підлітків, які хочуть здаватися дорослими, воно часто-густо лунає під час сварок та колотнечі. Це слово заборонене культурною традицією і практикою мовного етикету, але фігурує в багатьох малоцензурних словосполученнях на кшталт hijo de puta (курвий син) чи puta madre (курва мама).
Одно слово, почути його можна часто, а на обкладинках книжок воно з'явилося вперше. Тому й не дивно, що для багатьох це виявилося шоком. Наприклад, для учителів та викладачів, адже творчість Маркеса вивчають у школах та університетах.
Цікаво, що нецензурна назва нової книги Маркеса навіть створила перепони для поширення про неї інформації в інтернеті та ускладнення в спілкуванні Маркеса з літаґентами - його електронні листи не доходили. Цнотливі фільтри деяких серверів не пропускали і блокували слово putas.
Та все це не завадило виданню книги, бо її мільйонний наклад став рекордним для іспаномовних країн, і половина його розійшлася у перший же тиждень. Книга відразу очолила списки бестселерів.
Напевно, цьому посприяла оригінальна назва. Але й довгоочікувана зустріч із класиком теж далася взнаки. Однак назва не зовсім відповідає змісту. У самому романі, який я прочитав із великим задоволенням, я не помітив геть нічого непристойного. Хтось може сказати: ну, ще би! Чи є щось настільки непристойне, що Винничук визнав би за непристойне? Повірте, є. Але не будемо про це.
Ті читачі, які знайомі з романом Ясунарі Кавабати "Сплячі красуні" (є український переклад), відразу побачать пряме перегукування теми: старший пан відвідує публічний будинок і спілкується з юнками під час їхнього сну. Зрештою, Маркес і епіграф для свого роману взяв з роману Кавабати. Герой Маркеса - журналіст, автор дуже чутливих і сентиментальних щонедільних заміток, які зажили значної популярності, але не принесли їхньому авторові якогось маєтку. Вік його досить рідкісний як на літературного героя - 90! Щось я собі навіть не пригадую, чи траплявся досі подібний старигань у літературі. Хіба в незначних епізодах. Але герой Маркеса поводиться зовсім не так, як мав би себе поводити чоловік такого похилого віку. У ньому ще грає кров, і він закохується. Щоправда, для своїх візитів до будинку розпусти мусить вишкрібати останні гроші, розпродувати родинні реліквії.
Як на мене, Маркес назвою твору дещо заризикував, бо ті, що спокусилися або спокусяться саме на неї, можуть гірко розчаруватися. Стосунки з курвами виникають у героя лише в спогадах, а на своє дев'яносторіччя він кохається із шістнадцятирічною незайманкою. І нема там жодних пасажів а ля Роман Іваничук: "Він брав її пожадливо, потужно, владно", ніхто ні в кого "не входить" і "не виходить", "як ніж у масло".
Роман писаний з іронією і водночас зі смутком, розповідь тече неквапно і замріяно. Можливо, тому, що самому Маркесу незабаром гепне вісімдесятка. На диво, в романі нема нічого, що мало хоча б віддалено нагадувати славетний латиноамериканський магічний реалізм. Це не Маркес "Ста років самоти", це хутчіше автор повісті "Полковнику ніхто не пише". Можна сподіватися, що не забариться й книжкове видання українського перекладу. І знову ж таки його успіхові сприятиме назва твору.
Окремо хочеться похвалити вишуканий переклад львів'янки, щедро перетканий галицизмами і різними забутими словечками, якими ще довго будуть перекочувати на язику літературні гурмани, прочитавши роман.
Поступ, 11.02.06
