З поетичної збірки “ВЕРШ НА СВОБОДУ”
ВІРШІ ПРО СВОБОДУ
З білоруської переклав Юрій ЗАВГОРОДНІЙ
Під час чергових відвідин Білорусі мені подарували у Мінську сябри унікальну поетичну книжку, до якої увійшло 365 віршів і кожен — про свободу. Вільна радіостанція “Свобода” щодня упродовж 2001 року до своїх програм включала нового автора з новим віршем, а потім всі вони увійшли до своєрідної антології білоруських поетів, для яких Свобода є тою метою, задля якої варто жити і творити. Я не певен, що кожен з представлених на сторінках збірки “Верш на Свабоду” є професійним літератором, бо більшість імен я раніше не стрічав, можливо, дехто з них скористався псевдо, але серед сотень різних авторів є вдосталь і відомих здавен непересічних поетів, як, наприклад, Ригор Барадулін, Генадзь Буравкін, Ніл Гілевіч, Сяргей Законнікав і багато інших. Яскравим прикладом справжньої солідарности з боротьбою білоруського народу за вільне життя на своїй землі є поети з різних країн, які представлені в цьому проекті у перекладах на білоруську — мені було приємно зустріти там Юрія Андруховича, Івана Драча, Сергія Жадана, мого латвійського побратима Кнутса Скуєнієкса і ще багатьох інших знайомих мені поетів.
Я подаю декілька різних білоруських поетів без якогось спеціального підходу до відбору з тих сотень, які представлені у книжці, просто різних — знаних мною і не відомих мені раніше, аби дати деяке уявлення українському читачеві про здійснення білорусами небезпечного проекту в умовах жорсткого авторитарного режиму; шкодую лише, що не маю змоги представити їх ширше.
Юрій Завгородній
Київ
——
© Юрій Завгородній, 2006, переклад.
Генадзь БУРАВКІН
* * *
Я бачу із сьогоднішньої лжі ,
Якої ми не витопчем ніяк, —
Як з дня нового, з дальньої межі
Нам навстріч йде юнак.
Веде він за собою цілу лаву
Таких, як сам, сміливців молодих.
Йому гукаю:
Білорусе славний!
Не стишуй, гей, звитяжної ходи!
На нивах наших,
Де чуже будяччя, наче на параді,
Ретельно позбирай каміння
І тих,
Хто святу Вітчизну зрадив,
Прокляни на всі століття неодмінно!
Наталя БУРДЗЕЙКА
* * *
Скреснуть всохлі фарби
затремтить у чеканні папір
кольори розіллються
і аркуш безликий згадає
як деревом був колись
виприснуть паростки
наполохана пташка
дзьобом прорве малюнок
Ніл ГІЛЕВІЧ
* * *
Століття нове
Осяяло небосхил.
“Чий він буде?” —
Між собою пророки говорять.
Нашим буде —
Як вистачить сил
У тебе,
Білоруськая молодь!
Отже,
Треба за долею йти
Зі щирою вірою,
Що дорога не втомить.
Отже, не втрать,
Не впусти
Шансу цього,
Білоруськая молодь!
Нехай за жаданням
Ще більше жадань —
Силу вашу
Ніхто не зломить.
Час наспів:
Підведися
І встань
У шереги,
Білоруськая молодь!
Вірю:
Виповзки з чорної ночі
Твого вільного духу
До зради не вмовлять.
Потрощиш,
Столочиш
І зметеш
Їхнє кубло,
Білоруськая молодь!
Пам’ятай:
Волю у боротьбі дістаєш,
Не просять її,
Не клянчать
І не молять.
Тільки ти
Білорусь збережеш,
Білоруськая молодь!
Симон ГЛАЗШТЕЙН
* * *
Напишу про свободу,
А що це — мені не відомо.
Напишу я про неї,
Що шукаю слова.
Напишу, що її
Я ніде не знаходжу.
Але
Коли бачу коня,
Що незрушно на лузі стоїть у тумані,
Коли чую пташину,
Чий спів приховався у віттях дерев,
Коли до джерельця приходжу,
Що тихо стіка ручаєм в самотині,
Коли стежкою йду,
Над якою линуть до сонця пахощі трав,
Коли я відчуваю, що я таки є,
І кожна мить і краплинка
Кажуть мені:
Це ж ти!
Тоді
Я розумію, що є і СВОБОДА.
Сяргей ЗАКОННІКАВ
* * *
Ось і століття скінчилось.
Нове почалося.
Їх життям я єднаю,
мов у зв’язці вони,
та ніяк не знайду
чудодійне колосся
від облуди суцільної,
від страшної війни.
Тягне людина
зі століття в століття
все за собою:
хтивість свою самозгубну
і неправедну лють.
І яким же треба душу спалити болем,
аби ж він зрозумів свого існування суть.
Помста жене
зграї голодних і голих,
їм би до щастя дістатись за будь-яку сплату.
Колективна ненависть
вище здіймає голос,
але ж я все пишу про кохання на чатах.
Ось і століття скінчилось.
Нове почалося не знову.
Де добро, там і зло,
і повторно вони — спориші...
Як було —
не чутно біблійного слова,
як було —
безпритульно на прощі душі.
Васіль ЗУЙОНАК
* * *
Перчучай — наснилося слово,
Заповітної річки ім’я,
Балтів прадавніх основа,
Наш пракорінь, наш стрижень, сім’я.
Балти: білі, бо воля іще не розтрачена,
Бо духом гостріше мечів.
Погонею білою коні скачуть —
Нашої волі опора, наші щити.
Перчучай — оцю річку на карті
Некляєв мені уві сні показав.
І римою вільною, наче у жарті,
Перчучай — вузлом зав’язав.
Я не знаю, як його розтлумачити досі,
Є гадка, що й слова такого немає.
А прокинусь, де подінеться спокій —
Я тим словом шепчу і волаю.
“Перчучай”... — як присяга і як надія,
Як прапрапращурів-балтів відчай,
Що нас розгубили, наче розвіяли...
Перчучай... виручай, Перчучай.
Ціна КЛИКОВСЬКАЯ
* * *
Запахне порохом і цвіллю,
бо ж на війні, як на війні.
Крізь сотні миль і крізь століття
мого меча повернуто мені.
Запахне порохом і цвіллю,
бо кожен рік наш — чорний рік.
З мільйонів пагорків могильних
зійшовся раптом люд на схід.
Запахне порохом і цвіллю,
бо впотай знищений народ
від сонного душі безкрилля
рятує вересовий мед із сот.
Так порох, золото і верес
з курганів цвілих постають.
Й тоді у Землю вже повірять —
І Білоруссю назовуть.
Уладзімер НЯКЛЯЄВ
* * *
І довгий час,
і блискавичний час
нам подаровані від ранку і до ночі,
і кожен з нас
здобути волю двічі хоче,
і двічі згубить волю кожен з нас.
Тече рікою пролита кров за волю крізь віки,
коли і хто тієї волі мав доволі,
раби затяті в рабстві волі
такі ж, як рабовласники її.
Усім на волю іспит Бог дає,
від іспиту нікого не звільняє,
однораз воля,
коли із небуття хтось постає,
і воля вдруге,
коли у небутті зникає.
Марина ПАВЛОВА
* * *
Я визволюся, як умру,
від метушні, від тихого бажання,
від справ і почуттів, що в міру
душу рвуть, і від кохання —
від вас усіх, кого люблю...
Але ж така свобода є ніщо нічийне —
я щезну ліпше у твоїх обіймах
й до серця серце притулю.
Так, рук твоїх полон
мені миліш свободи самоти.
В’ячеслав РАГОЙША
* * *
О Бєларусь,
Коханка небес, загадка і мадонна!
За які це гріхи тебе Бог покарав
Долею дослідного поліґону?
Хто лишень не топтав, хто не драв
На смужки вузькі широчінь первозданну?
Татари і пруси, німці, французи,
Поляки і росіяни.
Жодна із війн — світових, вітчизняних —
Не обминула тебе,
Залишаючи рани.
Тіло твоє королі, царі та генсеки загонами
Четвертували і половинили
Мовами, вірами, державами та кордонами.
Дивується світ: що тобі помагає —
Молитви чи замовляння знову?
Що за країна такая?
Зникали держави, народи і мови,
А вона — не зникає.
О Бєларусь,
Скільки віків той поліґон триває!
Він видзвонює ґратами, дурить і крає.
Ось ізнову тебе толочать —
Дослідити терпіння хочуть:
Одні — у демократії,
Інші — у всієї нації,
Чорнобильський чорт — у людської популяції.
Андрей ХАДАНОВІЧ
* * *
Ми поки що не народжений народ,
ми в’язні скам’янілих яйцекліток,
іще в думках всі зародки чеснот —
падлюка хтось, а хтось іще лишень підліток,
хтось пише, його риторика старенька
юнаків на манівці брехнею манить:
борець, герой, оратор і натхненник,
титан, чи від народження — титанік...
Втомилися, згубили лік рокам:
роки в тюрмі повзучі, наче гади!
Де ж та в пишнотах перс мадам,
яка всіх поведе на барикади?
Що маємо, все їй би кинули до ніг!
І чують вартові ті наші гуки,
коли у кольорових снах німі
ми бачимо ту даму вже без сукні.
Рубаєм ліс, обтісуємо брили кам’яні,
котловани риємо й канали,
чекаючи на зустріч, ми рахуєм дні
і світ обожнюємо досконалий.
Бо ж віримо: довколишнє лайно
пречудовим гноєм стане у господі.
Ми через заґратоване вікно
Гартуєм вдих, щоб дихать на свободі.
Наталя ХРУШЧ
* * *
Учора — темінь, жах і пустка,
синдром чекання без кінця.
Сьогодні — пустка, жах і біль,
синдром важкий передчуття.
Взавтра — пустка, біль, тягар,
синдром нездійснених бажань.
А потім — світло віддзеркалень у воді,
солоний вітер з пахощами йоду,
Тягар, що біля ніг сточився до землі.
свобода вже, свобода і свобода.
{mos_sb_discuss:5}
