Валерій Дружбинський

УГОРСЬКИЙ МАРАФОН: ЧАС ПАКУВАТИ ВАЛІЗИ

Раніше, за радянської влади, весь наш народ мріяв про поїздку за кордон. Дехто туди навіть потрапляв. У той час поїздку до Угорщини вважали вершиною мрій і вона була найбільш розбещуючою подорожжю по соціалістичному табору. Певне, щось, якась дрібничка все ж заважала Угорщині стати стовідсотково соціалістичною країною. Мені в той час трапився на очі путівник по Будапешту 73-го року. Боже мій! Прокат машин! “Хілтон”! Кока-кола! Купання в гарячих джерелах не виходячи з готелю! “Напої та десерт подають прямо в басейн!” Відвідання Палацу піонерів згадувалося між іншим і друкувалося дрібним шрифтом. Зате “сільське свято з паленкою, гуляшем, а також оглядом коней і конюхів” (прямо так і було написано!) могло збити зі шляху істинного не лише малодосвідчених піонерів, а й знаючих життя комсомольських богинь. Господи! Як же давно це було!

 

 

Будапешт без гіда

Нині Будапешт — цілком європейське місто, яке навіть ближче до Західної Європи за рівнем розвитку і способом життя, аніж, скажімо, Варшава та Прага. Туристів тут більше, аніж своїх людей. Сьогодні угорська столиця ідеально пристосована для тих, хто мудро вміє витрачати час і євро.

А найкращий спосіб пересування по Будапешту, на мій погляд, — ноги. У місті є, звісно, метро, трамваї, автобуси і таксі, але навіщо вони потрібні, якщо більшість туристичних визначних пам’яток розташовані по сусідству? І все ж таки не варто навіть намагатися взяти місто наскоком. Краще визначити пріоритети і не засмучуватися, коли щось не встигли. Напевно, ще повернетеся.

Отже, пішки по Будапешту. Дунай розтинає місто на дві частини, які колись були самостійними поселеннями (аристократична Буда і демократичний Пешт). Буда — горбиста, Пешт — рівнинний, і завжди перед очима безліч орієнтирів: будинок парламенту і площа Рузвельта на пештському березі, Королівський палац і Рибацький бастіон на будайському. На пештському боці заблукати неможливо ще й тому, що вулиці вибудовано перпендикулярно до набережної, а будинки розташовано в шаховому порядку. Крім того, на кожному будинку поруч із номером будинку римською цифрою вказано номер району, тож, маючи в руках карту, можна відразу ж зосередитися на потрібному кварталі.

Гадаю, немає невдячнішого заняття, ніж описувати чудесне місто Будапешт. Ось Фортечний район, де в минулому стояла Будайська фортеця, побудована після татарської навали 1247 року. На її залишках і повторюючи її конфігурацію, 1896 року, до знаменної дати 1000-річчя Угорщини, вибудували Рибальський бастіон — унікальну архітектурну споруду із семи веж, кожна уособлює одне з племен, що об’єдналися в державу. Саме з майданчика Рибальського бастіону відкривається найрозкішніший краєвид на місто по той бік Дунаю: підсвічені мости, будинок парламенту, базиліка Святого Іштвана, готичні церкви. Ніяких потворно-сучасних хмарочосів у місті немає: споруджувати будинки вище 96 метрів (висота Парламенту) заборонено.

Парламент — майже копія лондонського. Його площа — близько 18 тисяч квадратних метрів. Свого часу тут уперше у світі було встановлено парове опалення. Леви при вході в парламент — символи того, що Угорщина колись була королівством.

І вночі, і вдень біля входу в будинок стоїть усього один поліцейський (“О, Україна! Ющенко! Вері гуд!”). Туристи можуть відвідувати парламент щодня. Краса і велич — невимовні.

Зауважу, що будинок парламенту, Фортечний район і гора Геллерт у Буді, парафіяльна церква в Пешті, а також 9 мостів, що з’єднують береги Дунаю, визнані ЮНЕСКО культурним надбанням людства.

Особисто для мене найприголомшливішим видовищем у Буді виявилася церква Матяша. Величезний, фантастичних обрисів готичний храм раптом з’явився з-за повороту зненацька — подих перехоплює, особливо у непідготовленої людини, особливо вночі...

А на центральній площі Рибальського бастіону мене вразив невеличкий, усього в два метри, бронзовий макет самої площі з її готикою та пам’ятниками. Начебто б, звичайний макет. Але зроблений він спеціально для сліпих. Тих, хто, можливо, прийде на цю площу, але побачити красу навколо не зможе — хоча б руками обмацає. І прочитає все про Рибацький бастіон — відразу тексти, зроблені шрифтом Брайля.

Вулиця Андраші, найшикарніша в Пешті. Вона забудована будинками улюбленого в угорців стилю арт нуво, але є тут і барокові споруди. На цій вулиці знаходяться майже всі посольства, а також більшість дорогих крамниць і театрів. Оперний театр — чимала споруда в неоренесансному дусі. Поруч — кумедне кафе під назвою “Бельканто”, куди публіку затягують офіціанти, які співають. Вони оперними голосами оголошують меню і приймають замовлення. Кажуть, що справжні співаки, відвідуючи заклад, іноді підспівують офіціантам.

У двохмільйонного міста, яким є Будапешт, своя, особлива “фішка” — можна втекти від міського шуму, не покидаючи саму столицю. Острів Маргіт у центрі Дунаю з чудовим парком, спортивними майданчиками та звіринцем для дітей, з чистим п’янким повітрям і буйною зеленню — найулюбленіше місце відпочинку городян. А головне, на острові у двох прекрасних готелях є термальні купальні з температурою води 34 °С, 36 °С і 40 °С.

Позбутися ревматичних, суглобних, нервових й інших захворювань опорно-рухового апарату допомагає лікувальна вода. Взагалі термальні купальні — найважливіше надбання мешканців міста. У Дунаї, на жаль, не можна купатися: занадто багато великих міст розташувалося на його берегах. Але виручають численні термальні джерела, котрі живлять басейни в приміщеннях і під відкритим небом. Тож хлюпатися у воді можна цілий рік і з користю для здоров’я.

Побувати в Будапешті і не відвідати купальню — злочин для туриста. Відпочити там і помолодіти можна усього за чотири євро. Найвідоміша — купальня “Сечені”, найбільша в Європі. Ця купальня — герой війни: у роки Другої світової вона врятувала життя бегемоту із зоопарку. Голодному звіру було пожертвувано весь запас одноразових капців для відвідувачів купальні. Капці було зроблено з нільського папірусу, і бегемот жував їх із великим апетитом. Тепер у будапештському зоопарку щороку народжується нащадок того бегемота. Кажуть, виною тому є надзвичайна оздоровча дія термальної води, якою наповнений і басейн бегемота. Таким чином, народжуваність серед бегемотів слугує непрямою рекламою для лікування безпліддя. І не тільки у бегемотів.

Найдавніша з купалень — “Геллерт”. Хоча її побудовано 1918 року, але саме гаряче джерело відоме вже понад дві тисячі років. Тут розслаблювалися і заліковували рани (а також милися і прали білизну) ще римляни.

Тож Будапешт — не просто головне місто Угорщини і “Королева Дунаю”, а й бальнеологічна столиця світу. В усіх міських купальнях — грандіозних, монументальних, класичних і сучасних — усі термальні й лікувальні процедури проходять під контролем лікарів і медперсоналу. Потім неодмінно слід відпочити якийсь час. Щоб не перелікуватися і не переомолодитися.

А ще в Будапешті не можна не захопитися блискучими шибками. Вони блищать скрізь — у вікнах будинків, у вітринах магазинів і офісів, в готелях і автомобілях. “Що ж ви добавляєте до складу скла, що воно так блищить?” — запитав нашого гіда. Він здивовано повторив запитання. Потім розсміявся: “О ні! Просто ми часто миємо вікна!”

Гадаю, і ветерани шлюбного руху, і ті, хто тільки-но знайшов свою половину, напевно були б не проти того, щоб вирушити до Будапешта. Він, як ніяке інше місто, спонукає до стану закоханості. Уявіть, яке це задоволення — стояти, тримаючись за руки, на Рибальському бастіоні і дивитися, як сонце заходить за будинок парламенту, гуляти по Ланцюговому мосту, побудованому 1848 року, мліти й розкошувати в термальних джерелах, попити кави на найосвітленішій із вулиць — вулиці Ваці. А ввечері, коли місто спорожніє, залишитися з ним чи з нею наодинці — ви і Будапешт. Можна блукати міськими парками. Можна цілуватися на історичних східцях, яких у Буді, напевно, ще більше, ніж термальних джерел у Пешті...

 

Аква термале

Запевняють, що казка про чарівну “живу” воду народилася саме в Угорщині, де виявлено найбільші у світі запаси термальної води. А жарт про те, що, коли в Угорщині копнути лопатою якомога глибше, зі свердловини вдарить фонтан окропу, стала вже загальновідомою. У країні — 1289 свердловин із термальною водою, 39 лікувальних купалень, 13 курортів, 5 лікувальних печер, 48 джерел мінеральної води, 136 джерел лікувальної питної води, 4 родовища лікувальної грязі. Коротше, турист преспокійно ходить вулицями та площами, насолоджуючись стилем арт нуво, п’є каву й поїдає угорські ватрушки, а під ним у цей час вирує і часом вихлюпується назовні киплячий бульйон із сірководню, брому, йоду, хлору, кальцію, натрію, магнезії, гідрокарбонату...

Взагалі, воду одвіку шанували як субстанцію божественну. Сам Ісус Христос хрестився в річці Йордан. Єгиптяни свято шанували каламутні води Нілу, ассирійці заряджалися енергією в річках і водоспадах, кельти молилися дощу. Індуси й сьогодні звільняються від скверни, занурюючись у Ганг, їх нітрохи не бентежить бруд священної ріки. Досі майже в усіх релігіях світу купання є священним обрядом: водохрещення в християнстві, обов’язкове обмивання перед п’ятничною молитвою у мусульман. А категорична заборона іудеям жити там, де немає лазень чи басейнів, навіть записана в Талмуді...

Останнім часом світ охопила водоманія. Вважається, що всі люди, котрі поважають себе, повинні хоча б раз на рік побувати “на водах”. Це модно, престижно, це свідчення соціального успіху. На таких курортах людина позбувається всього зайвого: шлаків і хвороб у суглобах, грошей, зморщок і стресів, отримуючи натомість вічну молодість, нев’янучу красу й незвичайну силу. Ось чому лікувальний туризм в Угорщині стає дедалі масштабнішим — в жодній іншій країні немає такого числа й розмаїття лікувальних купалень. Причому склад місцевих вод, як правило, не повторюється. Більшість угорських готелів розташовані безпосередньо біля цілющих джерел, мають у своєму розпорядженні купальні та басейни. В останні роки число бальнеологічних і wellness-готелів помітно зросло. У них передбачено все необхідне для зміцнення здоров’я, відновлення сил, омолодження організму.

У Мішкольці купальня з теплою водою розташована у величезній печері, утвореній термальними водами. Особливе, кришталево чисте печерне повітря, різні світлові ефекти, якими вирізняється кожне озерце і кожен лабіринт, підземна ріка, по якій можна пливти, перлова ванна, яку можна приймати, — усе це робить перебування тут не лише корисним, а й дуже пам’ятним.

У Хайдусобосло найтепліша вода, температура якої сягає 75 °С. Існують багаторічні статистичні дослідження, що доводять: лікування ревматизму, артритів і неврологічних захворювань є ефективним на цих водах у 95% випадків. (Навіть якось прикро приїжджати сюди, не маючи ревматизму чи проблем із суглобами.) Тут завжди тиша, спокій і повна релаксація. Не випадково Хайдусобосло називають меккою ревматиків. Щороку сюди приїжджає понад півтора мільйони чоловік.

А ще місто славиться гігантським аквапарком. Є в ньому 113-метрова гірка і з десяток гірок трохи менших, 101-метрова “чорна діра”, “камікадзе”, “божевільний” потік, гігантська спіраль й інші водні атракціони. По собі знаю, що піти з аквапарку, відірватися від усього цього свята для тіла та душі абсолютно неможливо.

Дебрецен — “столиця” революції та війни за незалежність Угорщини 1848—1849 років. І водночас один із найпопулярніших курортів. Під куполом лікувальної купальні у Великому лісі Дебрецена розташовані чотири басейни з термальною водою різної температури, лікувальні лазні й терми, а також вісім розважальних басейнів. Вражають навіть не стільки хитромудрі атракціони, не басейники з гарячою коричневою водою (йод), де відігрівають кісточки ті, “кому за 90”, скільки пишний і яскраво-зелений гай навколо, що складається з величезних бамбуків, бананів, араукарій. Так би й не їхав звідси!

Фортечна купальня в Дюлі по праву посідає особливе місце в угорському лікувальному туризмі. І купальня, і чудовий пляж розташовані в центрі двохсотрічного парку колишнього замку графа Алмаші, поруч із фортецею, де проходять знамениті театральні фестивалі. У Дюлі — дев’ять басейнів просто неба й одинадцять критих басейнів.

Довелося мені побувати і на інших курортах. У місті Н’їредьхазі, яке завдяки солончаковому озеру (температура — до 50 °С!) ось уже три століття є улюбленим місцем для купання та відпочинку. У молодому місті Тисауйварош (колишній Ленінварош — Ленінград), де купальний і спортивний комплекси споруджено за останнім словом техніки та дизайну. Це спортивний центр країни з прекрасно обладнаними майданчиками для баскетболу, боулінгу, сквошу, тенісу... І скрізь “туризм здоров’я”, як його називають в Угорщині, дає можливість по-справжньому відпочити й набратися сили.

До речі, у Мішкольці, Хайдусобосло, Дебрецені й інших бальнеологічних курортах тривалість лікування, залежно від висновку лікарів, становить від 7 до 20 днів. Враховуючи, що результати лікування практично завжди позитивні, вартість його від 78 до 200 євро цілком виправдана. До того ж людям, які приїжджають на лікування та відпочинок, надаються прекрасні умови проживання в комфортабельних готелях, апартаментах чи пансіонатах. А в Дюлі, приміром, можна зняти кімнату з кухонькою і всіма зручностями за 10 євро навесні та восени, за 15 євро — влітку і за 5 — взимку. Не так уже й дорого, у всякому разі дешевше, аніж в Одесі, Ялті чи Трускавці.

У здоровому тілі здоровий дух! В Угорщині цей постулат набуває особливого змісту, оскільки всілякі терми готові цілий рік приймати гостей, котрі бажають випробувати на собі найсучасніші засоби 500-річної купальної культури цієї країни.

 

Велика й могутня

Розмовляти з угорцями дуже легко. Для цього потрібно просто знати мову, і більше нічого. Угорська мова настільки зрозуміла, що в Угорщині без неї ніхто не обходиться. Там уже якось усі звикли розмовляти угорською мовою, і людина, котра розмовляє цією мовою, не дивує навіть іноземця. Я теж хотів не викликати подиву. Хотів базікати, травити баланду, розповідати анекдоти, казати молодим довгоногим угоркам компліменти — і все винятково угорською... У першу ж хвилину свого перебування в Будапешті зрозумів, що це буде непросто.

Угорська належить до сім’ї фінно-угорських мов. І тому звична в більшості європейських столиць ситуація, коли турист, знаючи, скажімо, англійську, за схожими словами зрозуміє і голландця, і іспанця, і француза, у Будапешті виключена. Будьте впевнені: не знаючи угорської, ви не розберете в ній жодного слова. Навіть, хоч як це дивно, фінських слів в угорській дуже мало, а турецьких — півтори-дві сотні. Позначається 150-річне панування Османської імперії.

Усе добре в Угорщині. Окрім назв населених пунктів. Навіть людина з досить розвиненим мовним апаратом при здоровому глузді і твердій пам’яті не зможе з першого разу вимовити ці слова, а вимовивши — запам’ятати. Приміром, заходить до вас керівник групи і пропонує: “А чи не поїхати нам в Алчутдобоз? Які там парки і палаци — диво! А може, у Мартонвашар, у музей Бетховена? А краще в Секешфехервар — колишню столицю і резиденцію королів, де спочиває саркофаг із тілом святого короля Іштвана?” Голова йде обертом. Щоправда, потім, відвідавши ці чудові місця, легко вимовляєш як завсідник: “Купальня в Хайдусобосло, звісно, вражає, та й фрески в храмі Святого Ласло можна подивитися. Та все ж краща купальня — у Кішкунфеледьхазі!”

Однак, виявляється, зустрічаються в угорській мові і цілком благозвучні для нашого вуха слова, наприклад — озеро Балатон. А придумала просте слово “Балатон” не хтось там, а царівна Анастасія, дочка Ярослава Мудрого, котра вийшла заміж за одного з угорських королів. Якось, огледівши озеро, Анастасія невдоволено запитала свого вінценосного чоловіка: “А це що ще за болото?” Угорці підхопили кумедне слівце і назвали ним своє найбільше озеро. Ось така легенда.

Так, угорська — важка, однак мовного бар’єра в Угорщині немає. У принципі. Хоч би якою мовою починалася розмова з працівником готелю в Будапешті, із власницею винного льоху в Токаї, із медсестрою купальні в Мішкольці, з продавцем яблук на ринку в Кечкеметі — співрозмовник обов’язково вставляв два-три слівця російською і навіть українською. Не завжди, щоправда, доречно, та все одно було дуже приємно.

Вже через кілька годин перебування в Будапешті з’ясувалося, що англійську знають усі, хто належить до сфери обслуговування й торгівлі. Перспектива безвісти пропасти чи загубитися у незнайомому місті якось відразу відпала. Бо пристойна англійська (навіть моя, не дуже пристойна) дає можливість гідно поводитися в кафе, магазині, транспорті.

Угорці готові полюбити кожного іноземця, котрий вивчив хоча б десяток-два угорських слів. Щоправда, іноді вони радіють цьому настільки, що відразу починають розмовляти з ним виключно угорською. А якщо вже іноземець знає угорську по-справжньому!..

 

Дивись у корінь!

Угорці бережуть старовину. Заходиш у готель і бачиш, що євроремонт змилостивився над давніми розписними сволоками, старовинними дверима і навіть адаптувався до них. А поруч із глянсовою стійкою адміністратора з гідністю височить шляхетно потертий комод початку ХIХ століття. Добротна річ морально не старіє, треба тільки вміти правильно її подати і знати, куди поставити.

Угорці пишаються своєю історією, культурою. І це не дивно. Адже в Угорщині багато можна дізнатися і багато побачити. У Мішкольці, приміром, — найбільший у Європі іконостас висотою 16 метрів, на якому житіє Христа зображують 88 ікон. У Сегеді можна відвідати музей Альберта Сент-Дьордя, лауреата Нобелівської премії, котрий вперше у світі вилучив із перцю (паприки) вітамін С. У Кечкеметі — послухати биття дзвонів, мелодію для них написав великий угорський композитор Золтан Кодай. Побувати в парку Лазар, що знаходиться за 35 кілометрів від Будапешта й за п’ять кілометрів від знаменитого палацу королеви Сіссі. Це місце треба обов’язково відвідати. Хоча б заради того, щоб долучитися до незнайомого нам явища — невдаваного всенародного обожнювання своєї королеви. Культ австрійської красуні Елізабет (Ержбет, або просто Сіссі), дружини Франца-Йосифа, із роками анітрохи не стихає, а її ім’ям названо кожне місце, куди будь-коли ступала її нога...

У самому Будапешті не можна не побувати на знаменитому Критому ринку, який побудував Александр Ейфель (той самий!). Вам на ньому обов’язково розкажуть, що сама Маргарет Тетчер купила тут в’язку часнику і з нею позувала перед фотокамерами. У будапештському Музеї образотворчих мистецтв є унікальні зібрання полотен Ель Греко, а також картини Джорджоне, Гойї, Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Рембрандта, Рубенса, Тиціана, Веласкеса, Делакруа, Гогена, Моне, Ренуара... І навіть скульптура великого Леонардо (відомо, що за своє життя він зробив лише дві скульптурні роботи, решта — малюнки й полотна). А любителі можуть відвідати зоопарк, один із найкращих у Європі, заснований 1866 року. У Будапешті також вражає розміром і революційністю найбільша в Європі синагога, створена в мавританському стилі: із башточками, чорними банями, золотим декором, багатим орнаментом. Усередині — колосальний простір, яскраве освітлення, візантійська міць. Кажуть, ще за народження цей будинок викликав багато суперечок: він був задуманий як оновлена, модернізована синагога, яка примиряла юдаїзм із мусульманством і християнством. Тому тут є східні мотиви, є й орган. А ортодокси були обурені ще й тим, що жінки мають тут право стояти не лише на верхніх галереях, а й збоку, на першому поверсі, серед чоловіків...

Можливо, якомусь туристу здаватиметься, що гід-угорець занадто вже захоплено, ледь не захлинаючись, розповідає про свою країну. Вибачимо йому це. Бо лише палка любов до батьківщини спонукає його до того, щоб усе угорське називати в найвищому ступені: найгарніший міст, найнезвичніший храм, найунікальніший музей, найдавніша кав’ярня, найсмачніше вино... Тільки, гадаю, не слід іронізувати з цього приводу, тим більше висловлювати подібні думки вголос, щоб не скривдити привітних і завжди доброзичливих господарів. Адже угорці щиро пишаються своєю країною та її успіхами (от нам би так!), тому для угорця все угорське — унікальне. Навіть свій знаменитий бальзам, який лікує шлунково-кишкові хвороби, вони назвали “Унікум”.

 

...із перервою на застілля 

Досвідчені туристи вважають, що страви угорської кухні краще не куштувати — скуштувавши, зупинитися вже неможливо. І справді, такий достаток і розмаїття смакот звалюється на кожного, хто ступає на угорську землю, що встояти не можна.

Культура харчування скрізь на висоті. Навіть якщо схочеться піти пообідати в непрезентабельний місцевий ресторанчик, то можна не боятися, що підсунуть щось несвіже. Головна перевага угорської кухні — витончений смак кожної страви і використання лише свіжих продуктів. Це справедливо і для придорожніх забігайлівок. Хоча кафе і ресторанчики, що стоять уздовж доріг, забігайлівками назвати просто язик не повертається — там не тільки чисто й затишно, а й кожен має свою обов’язкову родзинку. Або гарні картини на стінах, або меблі стародавні, або посуд якийсь особливий, або офіціанти вбрані в національні костюми...

“Про фігуру доводиться забути, — усміхається моя сусідка по столу, — настільки смачна тутешня їжа. Угорська кухня — суцільна спокуса”, — приречено додає вона і знову береться за гуляш — шматки ніжного м’яса, присмачені паприкою та соусом, дуже апетитно пахнуть. Так, тут вони свистять, мов кулі біля скроні: калорії, калорії, калорії...

До речі, в угорців гуляш — не друга страва (як це всім здається), а перша. І взагалі, угорці люблять супи — леббенч, н’їршег, шламбуц (усе з картоплі, локшини, овочів і спецій), свою особливу юшку і, звісно ж, фруктовий суп. Популярною є локшина з домашнім сиром (особливий рецепт), рулет із вишнями, яблучний пиріг із вершками, а також галушки шомлої і варгабелеш. І, звісно, різні страви з різного м’яса — смаженого, пареного, вареного, тушкованого і запеченого.

У Дюлі нас пригощали рагу з оленини та м’яса фазана, тушкованим із вишневим соусом — нічого смачнішого навіть уявити собі не можна.

Якось в одному ресторані нам подали рагу з дичини. У цьому, здавалося б, уже не було нічого особливого (ми швидко звикли до розкішної їжі), якби не форма, у яку налили саме рагу! Це була велика біла паляниця, певне, спечена за особливим рецептом. Вона не розм’якала й утримувала рідке рагу протягом усього обіду. Ми черпали ложками м’ясну юшку, заїдаючи її цією самою “тарілкою”.

А смачнющі маринади? А вишукані тістечка? А кава з марципанами? Небезпека чигає на кожному кроку, особливо жінок. Так і хочеться їх попередити: надмірне вживання страв угорської кухні загрожує наслідками для вашої фігури, яка погарнішала в термальних купальнях. Словом, навіть не мрійте в Угорщині скинути два-три зайві кілограми. Цьому не бувати ніколи. Бо Угорщина і дієта — дві несумісні речі. Кажуть, в Угорщині навіть топ-моделі замикаються в номерах і налягають на гуляш.

А яке застілля обходиться без гарного вина? Тим більше що поганого вина в Угорщині немає навіть за дуже низьку ціну.

Напевно, не потрібно розхвалювати токай (“король вин і вино королів”) — він цього не потребує. У самій провінції Токай, де біля підніжжя однойменної гори розкинулися на п’яти тисячах гектарів виноградники, червоного вина не роблять. Виключно біле. Найславетніше, токай Асу, готують із зав’ялених і зародзинених ягід. Так, тільки так, по одній ягоді збирають зморщений виноград, не зрізуючи гроно, день за днем. Результат — вино різного ступеня солодкості з легкими фруктовими пахощами, зі смаком персика, меду, сливи, шоколаду, житнього хліба. А почалося це 1650 року, коли управляючий виноградниками відклав збирання винограду через турецьке вторгнення. Зібрали врожай через кілька місяців, коли ягоди були зморщеними. Виявилося, саме пізньої осені в ягодах винограду міститься максимальна концентрація цукру. Винайдене солодке вино стало візитною карткою краю.

Для популяризації токаю та інших вин в Угорщині навіть працює Академія вина, а винні маршрути по країні настільки популярні у туристів, що для них розроблено спеціальні карти. До речі, вино в ресторанах дешевше від мінеральної води, тож можна пити досхочу. У тому числі й дегустувати: у винних льохах пропонують куштувати вино з бочок, а потім придбати те, яке сподобалося, за цілком розумною ціною. Краще такі дегустації проводити десь осторонь туристичних трас — і вино витримане, і ціни реальніші (але англійської вже точно ніхто не знає!).

Жарт з угорської газети: “Терористи захопили винні льохи Токая й от уже п’ять діб не можуть сформулювати свої вимоги”. А й справді, від такого смачного вина важко відірватися. От і думаєш, повертаючись додому: як багато випито вина, і як мало з’явилося істин!

Якщо ж турист не п’є вина (принципово!), то йому доведеться перейти на паленку — фруктову горілку, яку женуть (вибачте, готують) буквально в кожному селі. Це, що називається, народний напій, аналог англійського moon shine (місячне сяйво) або по-нашому — самогону, але страшенно міцний (56°) і дуже смачний, бо в основі його — черешні, абрикоси, персики...

Що стосується “громадського харчування”, то воно тут на висоті. Щоб трохи перекусити чи добряче попоїсти — ця країна благодатна, як ніяка інша. Чомусь навіть хот-доги і гамбургери тут смачніші, ніж у Києві.

Замовляючи в ресторанах страву, треба обов’язково уточнити розмір порції — вона може в багато разів перевищити ваші можливості. Ціни — київські, і навіть нижчі.

Улюблений ресторан будапештської еліти “Гундель”. Там вечеряє прем’єр-міністр країни, бував Папа Римський, члени британської королівської родини. Там кухар, який особисто їздить із собаками викопувати трюфелі. Там столове срібло й стародавня порцеляна. Там чоловіку без краватки не можна з’явитися. При всьому цьому повечеряти там можна за 25 євро з особи!

У готелях, навіть тризіркових, тільки нові меблі, усе зручно й комфортно. Тут не зустрінеш, приміром, диван початку 70-х років роботи невідомого майстра з характерними для епохи оббивкою, пружинами і клопами... Обслуговуючий персонал не просто привітний, чемний і послужливий. Він так відверто радіє і щиро всміхається при зустрічі з постояльцями — немов бідний родич побачив, нарешті, свого багатого дядечка після багаторічної розлуки.

 

Треба їхати!

Повернувшись до Києва й розповівши про поїздку до Угорщини, я почув від колег, які бували в цій країні кілька разів, ось що: “Шкода, що справжньої Угорщини ти так і не побачив. Не був на Балатоні й у туристичному центрі Дунаю Сентендрі. Не бачив унікального Вишеградського палацу великого короля Матяша. Не пройшовся вуличками Естергома — батьківщини першого короля Угорщини Святого Іштвана. Не купався в єдиному в Європі гарячому озері Гевіз. Не куштував єдину в своєму роді салямі “Пік” у Сегеді. Не брав участі у святі холодця в Мішкольці. Не катався по Дунаю на Кораблі оперети. І пропустив найбільший у Європі, а може й у світі, вітряк у Дебрецені... Шкода”.

Як же зробити, щоб не було болісно за безцільно проведену відпустку? Адже вона дається один раз на рік. Як же прожити її, щоб дійсно відчути себе відпочилим, бадьорим і сповненим сил? Вважається, що відпочинок і лікування в Угорщині найбільш ідеальний за співвідношенням ціни та якості. Адже не випадково 10-мільйонну Угорщину щороку відвідують 32—34 мільйони гостей.

...Іноді, бува, душа нудиться. Не знаходить собі спокою, хоче чогось, бідолашна. А чого — і сама не знає. Отже, час пакувати валізи!