Дмитро Дроздовський
Прихована правда українського Голодомору
Відгук на книгу Хортяні Я. Прихована правда (AZ ELREJTETT IGAZSÁG): статті, матеріали, документи. — Будапешт, 2004
Спіраль історичного часу містить у внутрішній структурі такі часово-просторові фраґменти, що тримаються саме на позачасових зв’язках. Ці фраґменти історії не залишаються на рівні архівів — вони ретранслюються і множаться в історичній пам’яті. Це титло над історичним знаком життя нації: його можна стерти, але в такий спосіб стирається і складова структури історичного знаку, себто самої нації. Такі події не мають конкретної часової прив’язки навіть попри час Ч, з якого історики або політологи в такому разі починають відлік. Історичні події не мають медіарних категорій. Тільки Або-Або.
Український Голодомор, спланований, чітко організований, спрямований на винищення мільйонів, пролягає саме між такими двома катеґоріями. Писати про Голодомор надзвичайно важко, як і потрібно. “Голод 1932-33 років став для українців тим, чим був голокост для євреїв і різанина 1915 року для вірменів”. Виправити історії все одно нічого вже не вдасться, а пам’ять хоче поринути у щось приємніше. Згадую тезу про “задоволенні від тексту” Барта... Ми ж бо звикли вибудовувати приємні замки і втікати туди... від власної Історії. Яке може бути задоволення від мільйонної смерті? Але є люди, які наважуються відтворити трагічну правду. Саме таким виданням правди можна назвати працю Ярослави Хортяні “Прихована правда”.
“Після розпаду Союзу Радянських Соціалістичних Республік серед народів колишньої імперії природним чинам виникло прагнення, відійшовши від офіційної точки зору, яка панувала до того, по-новому сформулювати свою історію, історію своїх культур, показати їх, оцінюючи з власної точки зору. Разом із тим втілення цього бажання, яке можна лише вітати, можливе тільки як результат кропіткої дослідницької роботи; в іншому випадку є ризик, що натомість схематичної концепції буде вироблено підхід хоча й протилежний попередньому, однак не менш схематичний. Ярослава Хортяні в своїй праці — підготовленій із залученням величезного фактичного матеріалу — робить успішну спробу оминути такого роду небезпеку. Вона розглядає значну низку подій: від голодомору 1932-1933 pp. до ролі України у Другій світовій війні”, — зауважує в рецензії до книги доктор Міхай Кочіш, завідувач кафедри слов'янської філології Сегедського університету.
Побачити фатально трагічну суть Голодомору як чуми ХХ сторіччя під протезами ідеології дуже важко. По-перше, на це здатні не всі; по-друге, потрібно дивитися на такі речі з інших систем, з іншого простору. І тільки тоді, можливо, вдасться розкрити страшний синдром, що спричинив фатальний історичний вірус штибу Еболи, що в суспільно-історичному плані дорівнює українському Голодоморові. З такими вірусними система працюють лише ті науковці, котрі мають протиотруту – інтелект, розуміння історичних процесів з метою запобігання конвульсійним судомам суспільного організму. “Сподіваюся, що, прочитавши ці рядки, перегорнувши сторінки книги, читачі зрозуміють — український народ, тисячолітню націю в центрі Європи хотіли стерти з лиця землі в цивілізованому XX столітті на очах усього світу. Світ же або заплющував очі, або вдавав, що нічого не бачить”, — різко зазначає Ярослава Хортяні у книзі.
Саме тому настільки важко визнати Голодомор у світі. “Вірус” шириться й інтеґрується в ґенотип нації, формуючи цілі покоління — з мутаціями на рівні ДНК. Краще приховати смертельний вірус, ніж визнати його наявність. Голодомор в Україні має бути визнано насамперед на індивідуальному рівні. Допоки існуватиме інформаційна блокада, допоки існуватимуть вчителі історії, котрі вважають, що “голод виник внаслідок того, що селяни багато споживали і мало працювали”, доти діятиме вірус, що на суспільному рівні блокує розуміння траґедії голодомору.
За словами доктора Кочіша, “Ярослава Хортяні подає й аналізує на основі значного фактичного матеріалу до цього мало відомі для нас події української історії. Своєю працею, яка стане на користь усім, хто звернеться до неї, автор зробила свій внесок в освоєння terra incognita в історії українського народу, з успіхом посприяла кращому знайомству з минулим наших сусідів”.
Маємо зрозуміти: голод 1932-33 спричинили насамперед політичні чинники. “У 1933 році помічник Сталіна на Україні Мендель Хатаєвич, що керував кампанією зернозаготівель, із гордістю заявляв: “Між українськими селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну!”. Із зазначеної праці випливає, що Голодомор 1932-1933 рр. був не випадковим явищем природного чи соціального походження, а наслідком цілеспрямовано застосованого тоталітарною владою терору голодом, тобто геноцидом. Масове фізичне винищення українських хліборобів у такий штучний спосіб було свідомим терористичним актом політичної системи проти людини, внаслідок чого зник не тільки численний прошарок заможних і незалежних від держави селян-підприємців, а й з’явилися покоління без майбутнього. Було підірвано соціальні основи нації, її традиції, духовну культуру та самобутність. “Примусова колективізація була трагедією для всього радянського селянства, та для українців то була особлива трагедія”.
Разом із тим, визнання Голодомору актом ґеноциду проти українського народу сьогодні вже міститься в кількох офіційних документів. Зокрема, йдеться про заяву парламенту Естонії від 20 жовтня 1993 р. із засудженням комуністичної політики геноциду; резолюцію № 680 щодо голодомору в Україні Сенату Австралії від 31 жовтня 2003 p., яка визнала події в Україні одним з найжахливіших проявів геноциду в історії людства та аналогічна резолюція Законодавчої Ради штату Нова Південна Валія від 20 листопада 2003 p.; Декларацію про вшанування пам'яті жертв голодомору в Україні 1932-1933 років, що ухвалив Сенат Аргентинської Республіки 23 вересня 2003 р.; резолюцію Сенату Канади від 19 червня 2003 р., закликає уряд Канади визнати голодомор в Україні 1932-1933 pp. та засудити будь-які спроби приховати історичну правду про те, що ця трагедія була ґеноцидом.
Угорська дослідниця Ярослава Хортяні у книзі сказала, як на мене, мудро, рішуче, та єдиноможливо: “Народ, котрий не має власної державності, приречений на незнання своєї історії. Ті сили, які безпосередньо доклали рук до фальсифікації історії України, не були і не будуть зацікавлені висвітлити історію українського народу у всій його величині і трагізмі. Ще донедавна науковці були позбавлені можливості досліджувати і обнародувати передумови, обставини і наслідки голодомору, трагічне і безвихідне становище України ;. другій світовій війні”. Фактично цю книгу можна вважати визнанням української трагедії з боку Угорщини.
Отже, вірус, що винайшли в 1932-33 роках ХХ сторіччя в Україні, перетворює практично всі частини соціального організму на здичавілу аморфність. Акула, яку випустила комуністична система, зламала кровотворну систему історії: з'явилися згустки, що уповільнили рух свідомості; такі згустки збирались на стінках судин історичної пам’яті і блокували функції саморефлексії. Згустків було дедалі більше, вони закупорили капіляри історичної перспективи, перекриваючи доступ крові до катеґорії історії майбутнього. З особливою люттю вірус кинувся на з’єднувальні тканини в суспільстві, розмножуючись в національному колаґені, тобто, в основному протеїні нації, — українському селянстві. “Куркульство” було винищене. Відбулося «розчинення» тіла, миттєве розкладання, живе гноїння — все це Голодомор у 1932-33 роках.
Але не треба втікати від власної історії, в тому й суть історії — зрозуміти суть тої спіралі, що все одно існує. Інша річ, що ми зрозуміємо її рано чи пізно. «Війна поставила українців перед складною проблемою. Підкоритися або ж: чинити опір? ... Котрий ворог страшніший: сталінська влада, яка завдала стільки страждань у 30-і роки, чи нацистський режим?» — запитує Ярослава Хортяні у “Прихованій правді”. Думаю, наша історія вже має відповідь...
