Леся Мушкетик

ПЕРЕКЛАДИ УГОРСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ

 

Важливе місце у різних сферах людської діяльності посідає переклад як різновид міжмовної комунікації, як важливий засіб зближення мов і культур. Перекладацькі традиції, що мають давню історію, дедалі більше взаємодіють одна з одною, забезпечуючи міжнародну співпрацю в різних царинах політики й економіки, науки й техніки, літератури й мистецтва.

В Україні накопичено чималий досвід як із практики, так і з теорії перекладу світових художніх творів, в тому числі з угорської мови.

Свого часу вірші Шандора Петефі на українську мову перекладав ще Павло Грабовський. Та найбільше перекладів було здійснено у ХХ сторіччі, особливо у другій половині. Це — як класичні, так і сучасні твори угорських письменників. На підбір цих творів значною мірою впливала політична ситуація у країні, актуальність, популярність автора в Угорщині, цікавість, оригінальність книги тощо.

Так, у 20—30-ті роки на перший план виходить революційне спрямування твору, розповідь про політичні події. У цей час в Україні публікують переклади творів угорського письменника-революціонера Мате Залки [“Повість про вічний мир”, Харків, 1929; “Комети повертаються”, Харків, 1934; “Добердо”, К., 1938 та ін.], багато перекладів Бели Іллеша [“Микола Шугай”, “Тиса палає”, Харків, 1930 та ін.], повісті та романи Шандора Барти [“Миша”, Харків, 1930], перекладаються поезії Шандора Петефі [1938, 1941, 1949 рр.]. У деяких випадках ці переклади робляться з російської чи німецької мови, що тоді вважалося цілком нормальним, а сам переклад часто був недосконалим, примітивним, траплялося багато буквалізмів, русизмів. До цього спричинився й занепад у перекладацькій справі у 30-ті роки, видавничі плани в цей час скорочуються, не в останню чергу за рахунок перекладної літератури, старі перекладацькі кадри з політичних міркувань усуваються з терену перекладу. Напередодні Другої світової війни почала складатися й так звана “перекладацька мова”, яка особливо поширилася в перше післявоєнне десятиріччя. Усе більше вкорінюється буквалізм — дослівний переклад, для якого властиве було калькування, нетворчий формальний підхід до праці.

______
© Леся Мушкетик, 2006.
 

Велике значення в поліпшенні якості перекладів, формуванні цілої когорти перекладачів, у тому числі з угорської мови, в повоєнні роки й у подальший період мали праці відомих українських теоретиків перекладу М. Зерова, О. Кундзіча, Г. Кочура, М. Рильського, С. Ковганюка, В. Коптілова та ін.: які багато уваги приділили питанням специфіки художнього перекладу, боротьбі з буквалізмом і калькуванням, відстоювали превалювання творчого начала в перекладі, відтворення національного колориту, реалій, власних імен та назв першотворів тощо. Багато уваги цим питанням приділяла Комісія з перекладу Спілки письменників України.

У цей час спостерігається певне пожвавлення у справі ознайомлення українського читача із кращими здобутками зарубіжної літератури. І хоча існувала тенденційність у підборі творів та письменників, однак кращі класичні твори угорських авторів виявилися непогано репрезентованими. Так, із творів класичних авторів побачило світ кілька романів надзвичайно популярного представника угорського романтизму Мора Йокаї (1825—1904), друга Петефі, він свого часу співпрацював також із Лайошем Кошутом, його творча спадщина нараховує понад сто п’ятдесят томів. Серед них відомий  роман про визвольну війну угорців проти Австрії  — “Сини людини з кам’яним серцем”, що вийшов в українському перекладі 1959, перевиданий у 1988 р., перекладачі К.Бібіков та О. Баран. Опубліковано українською мовою і відомий історичний роман про оборону Егера від турецьких загарбників Гези Гардоні “Зірки Егера” [К., 1987], перекладачі І.Мегела та І.Петровцій. Із  відомих історичних романів, що перекладалися, слід також назвати твір відомого угорського поета та письменника Д.Костолані (1885—1936) “Нерон, кривавий поет” [К., 1995], перекладач Л. Мушкетик. Із віршованих творів — балади та поеми відомого представника народного реалізму Яноша Араня (1817—1882), зокрема  поема “Толді” [К., 1969], переклад Ю.Шкробинця.

Переклад історичних романів має свою специфіку. У цих творах значним є вживання історизмів та архаїзмів. Перекладач має обережно підходити до їх вибору в тексті перекладу, враховувати особливості епохи, тогочасної мови, реалій. Наприклад, під час перекладу книги Костолані про Нерона перекладачеві довелося конкретизувати угорські слова, так би мовити, перетворювати їх на історизми, оскільки в тексті оригіналу вони здебільшого не мали нальоту архаїчності. Залишити їх без змін означало б знівелювати текст, тон якого і чимала кількість різних історичних деталей  змушували вживати певні історизми. Наприклад: foebйdlo “?оловна їдальня”  — головна трапезна; a kapu elotti rabszolga “?луга перед воротами”  — раб-брамник; бgy “?іжко”  — ложе; halуszoba “?пальня”  — спочивальня та ін. Дещо іншими є історизми у творі Гардоні “Зірки Егера”. Слово сsбszбr, ?ке в книзі про римські часи перекладається як імператор, кесар, тут звучить як султан. Rabok уже не раби, а невільники, бранці, як  прийнято називати  полонених турками. Orszбgъt “?осе, головний шлях”  перекладається як битий шлях, що відтворює сумну атмосферу гнаних у рабство полонених. Лайка ebadta pogбnya “cобачий, чортів язичник” тут звучить як чортів бусурманин, адже йдеться про знижену назву іновірців. 

З інших класичних творів побачили світ українською мовою: відома віршована драма митця філософського спрямування Імре Мадача (1823—1864) “Трагедія людини”, що вийшла 1967 р. у прекрасному перекладі  відомого перекладача  М. Лукаша; та кілька романів та оповідання видатного майстра соціальної прози Жігмонда Моріца  (1879-1942) [“Родичі”, К., 1979]. Наболілим проблемам суспільства присвячено іронічно-анекдотичні, історичні твори видатного прозаїка останніх десятиріч ХІХ ст. Кальмана Міксата “Дивний шлюб” [К., 1955, перевид. 1972] та “Парасолька святого Петра” [К., 1983], в перекладі Сергія Панька.

Із відомих письменників пізнішого періоду перекладено твір відомого прозаїка, драматурга, науковця Ласло Немета (1901—1975) “Провина” [К., 1987].

Із  талановитих митців, що творили в Угорщині в повоєнний період й перекладалися в Україні, слід назвати Магду Сабо [“Старомодна історія”, К., 1984; “Фреска”, К., 1971], Лайоша Мештергазі [“Загадка Прометея”, К., 1981],  Іштвана Петроваца [“Переддень”, Ужгород, 1971], Ференца Шанту [“Двадцять годин”, К., 1986], Ержебет Галгоці [“Церква святого Христофора. Повісті”, К., 1990], Клару Бігарі [“Жага”, К., 1961], Ендре Фейеша [“Добривечір, літо, добривечір, кохання”, К., 1989] та інших. У 1991-му році українською мовою вийшов драматичний твір “Угорська Медея” колишнього президента Угорщини, відомого письменника та перекладача Арпада Гьонца в перекладі І.Мегели, який можна було побачити на сценах київських театрів.

У цей час перекладалися і збірки угорських прозових творів, це, до прикладу, підбірка угорських оповідань [К., 1976], повістей  [К., 1983], детективів  [Ужгород, 1992] та ін.

Із творів про новіші події часів зміни суспільного ладу в Угорщині слід назвати роман “модного” свого часу Вільмоша Чаплара “Грошей, та багато” [К., 1994] із життя угорського бізнесмена.

Щодо угорської поезії, то вона теж (крім сучасної) непогано репрезентована в Україні. Це, насамперед, поетичні збірки та окремі поезії відомих угорських поетів  — представника угорського модернізму Ендре Аді (1877—1919) [К., 1977], Аттіли Йожефа (1905—1937), що поєднав у своїй творчості стиль експресіонізму, сюрреалізму та народної поезії [К., 1975, 1979], представника т.зв. протеїстського напряму в поезії Шандора Вереша  [К., 1971], Габора Гараї, Антала Гідаша та ін.

Та, безперечно, у всі періоди найбільше перекладався Шандор Петефі, за словами А. Гьорьомбеї  — “найвидатніший полум’яний поет угорського народу,  як політик і як митець він стояв на чолі революційної інтелігенції 1840-их років. Його діяльність стала символом єдності слів і вчинків, він був поетом і політиком світового масштабу, який возвеличив народ до рівня нації. На ниві лірики й віршованої епіки він показав переваги літератури народного характеру й реалістичного спрямування. Його висока культура, бурхливий життєвий шлях, творче розмаїття сприяли вираженню найвагоміших ідей того часу.” [Гьорьомбеї 1997, с. 52—53]. Крім вибраних поезій перекладалися його поеми та повісті “Апостол”, “Витязь Янош” тощо, перекладачі  — Л.Первомайський, Ю Шкробинець, Ж. Макаренко та ін.

Крім того, виходили й збірки поезії різних авторів, такі як “Веселка над берегами” [Одеса, 1981], “Угорська арфа. Пер. з угор. клас. та суч. поезії” [Ужгород, 1970], перекладач Ю.Шкробинець, упорядником та перекладачем збірки “Хвиля Балатону. Молода поезія Угорщини” [К., 1983] був І.Мегела. Широка картина угорської поезії, починаючи з народної й до сучасності, представлена у книзі “Іскри чардашу”, що вийшла у 1998 р. в угорському місті Ніредьгаза, переклади зробив І.Петровцій. У книзі репрезентована також творчість угорських митців Закарпаття.

Говорячи про видання  угорської, й загалом зарубіжної літератури в Україні у 60-80-ті роки, слід виокремити їхній високий професійний рівень. Вибір автора й твору був виваженим, велика вага надавалася актуальності, ідейності, цікавості твору. Ще до перекладу твори рецензувалися досвідченими літературознавцями. В Україні склалася своя когорта професійних перекладачів угорської художньої літератури, значна частина яких була вихідцями з Закарпаття (їхні імена згадувалися вище). Готовий переклад теж спершу давався для оцінки спеціалістам, потому його читали редактори та коректори. До твору додавалася передмова,  післямова, коментарі тощо, які робили фахівці-літературознавці. Так,  вступні статті до угорських книжок писали доктори наук, спеціалісти із зарубіжної літератури К. Шахова, І. Мегела, письменники, перекладачі. Переклади систематично видавалися у відомих видавництвах, де працювали фахівці з мов та літератур. Це київські видавництва “Дніпро”, “Молодь”, “Веселка”, ужгородське “Карпати” та деякі інші. Велику роль у публікації, популяризації, вивченні іноземної літератури відігравав і відіграє літературно-мистецький журнал “Всесвіт”, в якому, крім перекладів, публікуються також критичні статті з перекладознавства. На сторінках журналу побачило світ немало художніх та критичних творів угорських митців.

Дитяча література зосереджувалася у всі періоди навколо видавництва “Веселка”; тут вийшло чимало цікавих угорських дитячих творів, частина яких відзначається м’яким гумором. Це переклади творів відомих в Угорщині митців Ф. Карінті, А. Лукса, Ф. Мора, Ф. Молнара, Ш. Татої, Ф. Фазекаша, Е Яніковскі та інших. Книжки ці адресовано дітям різного віку. Їх переклад має свої особливості, мова цих творів має бути простою, зрозумілою й разом із тим відтворювати багату фантазію і гумор автора.

 В Україні видавалася й уснопоетична творчість угорців, переважно збірки казок [К., 1954, 1956, 1985, 2003]. У збірках вміщено чарівні побутові та казки про тварин. Остання збірка “Угорські народні казки рідкісної краси”  вийшла в серії народних казок у видавництві  “Етнос”.  Голона спеціалізована редакція літератури мовами національних меншин (зараз “Етнос”) була створена чотирнадцять років тому, за цей час тут було видано чимало літератури, в тому числі мовами оригіналу твори класиків і сучасних зарубіжних та місцевих авторів; паралельно публікуються і переклади цих творів. Зокрема, тут видавалися твори угорських митців Закарпаття  — Кароя Балли, Ласло Балли, Шандора Горвата, Елемера Кесегі та ін.

Із фольклорних творів в Україні побачили також світ угорські народні пісні в перекладах І. Петровція [К., 1984] та угорські народні прислів’я та приказки в перекладі та з передмовою Ю. Шкробинця [К., 1975].

На жаль, в останнє десятиріччя спостерігається значне зменшення зарубіжних художніх перекладів, у тому числі й угорських.

Майже повністю припинено випуск літературної класики, більшість осередків української книговидавничої справи, редакційно-видавничі колективи, перекладачі перейшли на переклад історичної, філософської та ін. наукової літератури. Кількість художніх перекладів значно знизилася. Майже припинився переклад угорської художньої літератури на українську мову.

Принагідно хотілося б згадати про вихід останнім часом кількох наукових перекладів, що популяризують історію, культуру, літературу Угорщини в Україні, видані вони на кафедрі української та русинської мови  в Ніредьгазькій вищій школі (завідувач І.Удварі): А. Г ь о р ь о м б е ї. Історія угорської літератури, 1997 р., перекладачем та укладачем бібліографії угорських художніх перекладів на українську мову виступила Л. Мушкетик; Коротка історія Угорщини. Під ред П. Ганака, 1997, перекладачі Й. Кобаль та А. Шолтес,  Л. К о ш а. Чиї ви сини? Огляд угорської етнографії, 2002, переклад Л. Мушкетик.

У 2004 р. спільними зусиллями двох країн було видано публіцистичний твір угорського археолога Нандора Феттіха, який у часи Другої світової війни перебував у Києві: “Київський щоденник (3.ХІІ.1941—19.1.1942)” [К., 2004, перекладач С. Мадяр]. Київські науковці склали розлогі коментарі до цього твору  та знайшли ілюстративний матеріал, які  додають багато завершальних штрихів до картини  Києва цих років, яку намалював угорський археолог. Видання має велике пізнавальне значення.

У наш час стрімко розвивається наука про переклад, що зосереджується переважно у вищій школі;  координаційним центром навчальної та наукової роботи в галузі перекладознавства стала кафедра теорії перекладу Інституту філології Київського національного університету ім. Т.Шевченка, яку очолює доктор філологічних наук О. І. Чередниченко. З 1979 р. тут видається збірка “Теорія і практика перекладу”, де друкуються статті з перекладу. Це головне наукове періодичне видання з перекладознавства. Питаннями перекладу займаються і в університетах інших міст. Так, значний внесок в українське перекладознавство зробила професор зі Львова Р.Зорівчак, якій належить низка цінних праць зі складних та актуальних проблем перекладознавства. Це, зокрема, монографії “Реалія і переклад. На матеріалі англомовних перекладів української прози” (1989), “Фразеологічна одиниця як перекладознавча категорія” (1983) та ін.

Щодо теоретичних питань угорсько-українського перекладу, то вони, на жаль, майже не вивчалися й потребують розгляду й опрацювання.  Певною мірою цю лакуну заповнюють в Угорщині — у Будапештському університеті, Ніредьгазькій вищій школі, де розробляються словники, видаються наукові та ін. переклади, а також  в Ужгородському університеті. Однак цього на наш час недостатньо для розв’язання багатьох актуальних проблем перекладознавства.

До прикладу, досі  неусталеною є передача угорських власних назв українською мовою; деякі угорські літери можуть по-різному передаватися в різних перекладах; потребує розв’язання питання транскрибування іншомовних назв, уніфікації їх у перекладах, вироблення певних принципів і норм перекладу.

Потребують розгляду й питання передачі лексики, лексичних  трансформацій, що супроводжуються  також граматичними, стилістичними змінами. Так, аглютинативний характер угорської мови потребує певного розширення, декомпресії тексту під час перекладу,  свою специфіку має і передача розгалуженої системи просторових і часових зв’язків угорської мови українською тощо. При цьому слід враховувати вимогу перекладацької еквівалентності тексту джерела текстові перекладу, комунікативний аспект, донесення інформації від надавача до адресата [Мушкетик 2004] .

Незважаючи на неспорідненість двох мов, у культурах обох народів є багато спільного, адже вони належать до одного ареалу і мали численні зв’язки, зокрема через Закарпаття, де й сьогодні проживає значна кількість угорців. Тож  багато угорських реалій  знайомі українцям, а значні труднощі при перекладі виникають у передачі суто угорських явищ. Ці  проблеми постають і в перекладі фразеології, передачі каламбурів, гумору, діалектів, що належать до найскладніших питань перекладознавства.

Ще не так давно український читач мав гарну можливість знайомитися  з кращими творами угорської літератури, які виходили української мовою, багато довідатися про історію, культуру та побут, менталітет жителів цієї сусідньої країни. На жаль, в останні роки перекладів з угорської майже не бачимо.

Щоправда, видані зовсім недавно в Ніредьгазі угорсько-український та українсько-угорський словники, що їх так чекали перекладачі, дозволяють сподіватися на пожвавлення діяльності у цій галузі.

 

        Л. Мушкетик,
        перекладач, член Національної спілки письменників України, Спілки письменників Угорщини