Степан ВАШ
ДОБРЕ ДІЛО НЕ ПРОПАДЕ
Саме так — “добре діло не пропаде” — говорив ужгородський поет і перекладач Юрій Шкробинець (19..—200.) про свої неопубліковані переклади. Ці слова мовив і в щасливу мить завершення перекладу творів Мілана Фюшта.
Треба було бачити, як радів маестро перекладу своєму здобуткові! Вісімнадцятого листопада 1999 року, прибувши разом із Сергієм Паньком — сином українського письменника і дипломатом — до Вілли Ліптака — Угорського будинку перекладачів в Балатонфюреді, ми застали майстра незвично радісним, збудженим, зворушеним. Де дівалися притаманні йому неквапливість, розміреність, величавий спокій? Примружені очі світилися крізь скельцЯ окулярів, побороноване літами обличчя опромінювалось наче внутрішнім сяйвом, а хода, рухи були збадьорені, ледь метушливі. Все, здавалось, робив в одну мить: показував робочу кімнату, бібліотеку, знайомив із колегами-сусідами, лаштував на стіл. Та коли взяв до рук, мов зважуючи, акуратно переписаний, складений докупи об’ємний рукопис, став урочистим, святковим. Робота виконана! Його обличчя, скупе на Усмішку, цвіло, торжествувало — він, наче дитина, радувався своєму творінню. Цю рідкісну мить і зафіксовано на уміщеному знімку.
Перші поезії Мілана Фюшта перекладені Юрієм Шкробинцем ще у 1996 році в Ужгороді. Робота над збіркою поета тривала з перервами майже чотири роки. Для її завершення Шкробинець обрав Угорський будинок перекладача, де працював з 18 жовтня до 18 листопада 1999 року.
“Якби я був перекладачем, охоче приходив би сюди працювати...” — такий запис Президента Угорської Республіки Арпада Гьонца можна прочитати у “Книзі відгуків” цієї творчої установи на березі Балатона, що має п’ять житлових кімнат, обладнаних комп’ютерною технікою, бібліотеку, простору вітальню і кухню і де панує така сприятлива для перекладацтва атмосфера.
———© Степан Ваш, 2006.
Рукопис перекладів з Фюшта містить 76 творів, загалом 2300 поетичних рядків. “Тепер справа за тим, щоб відшукати видавця й пустити у світ новонароджену українську книгу”, — писалося тоді в часописі “Громада” Товариства української культури в Угорщині. Оцінюючи її значення, Фонд перекладів ім. Мілана Фюшта Угорської Академії Наук підкреслив: випуск твору, здійснюючи культурну місію, слугує зближенню двох народів.
“Мене привабила у поезіях Фюшта їх новизна, виражене у них оригінальне розуміння світу, гуманістичне спрямування, потяг до краси. Привабливою є і особа автора, який, вийшовши із низів, шляхом самовдосконалення сягнув вершин естетики, став в Угорщині піонером вільного вірша”, — говорив під час перебування у Балатонфюреді Юрій Шкробинець. Перекладати Фюшта — відомого поета, прозаїка, естета — заохочували і його угорські шанувальники, яким ужгородський перекладач в один із своїх приїздів до Будапешта демонстрував милозвучність українського звучання творів угорського поета. Юрія Шкробинця приваблювало і те, що “у кожному своєму почуванні Мілан Фюшт шукає абсолют: він належить до тих рідкісних поетів, натхнення яким дають космічні сили” (Деже Костолані).
Сучасники називали Мілана Фюшта “останнім зубром великого покоління “західників”. “Останнім зубром”, але з великого покоління майстрів художнього перекладу ХХ століття можна назвати і Юрія Шкробинця, який по праву належав до знаменитої когорти українських “перелицювальників” — Бориса Тена, Миколи Лукаша, Григорія Кочура.
Нам більш-менш достеменно відомі хронологічні рамки шкробинцевого перекладацтва: 21 березня 1948 року була опублікована українською мовою знаменита “Національна пісня” Шандора Петефі, восени 2000 року завершена збірка перекладів Дюли Ійєша. За понад як півстоліття завдяки його блискучій інтерпретації неповторного українського звучання набрало кілька сотень віршованих, а також десятки прозових творів угорських письменників. Дана Богом духовна енергія, виплекані батьками працелюбність, вроджена природна кмітливість, набуті у Будапешті п’ятирічним гімназійним старанням (навчався у будапештській гімназії ім. Йожефа Етвеша в 1939—1944 роках), а згодом розвинені постійним вдосконаленням знання угорської мови, історії, літератури, освоєння й переосмислення української культурної спадщини стали тією творчою базою, на якій ґрунтувалася філософія перекладу. Шкробинець, добре знаючи основи класичного перекладу, мав змогу брати “живі” уроки самовимогливих тогочасних українських перекладачів. Все це, як і цнотливе ставлення до українського і угорського слова сформували його своєрідне перекладацьке “Я”, філігранну техніку і стиль — цільну й самобутню систему перекладацтва. Хоча Шкробинець знаний як перекладач широкого діапазону, природною його стихією є переклад саме угорської поезії. У її хвилі він залюбки пірнає щирим угорцем і, невимушено, грайливо полишаючи улюблену глибінь, здіймається над нею, ширяючи у синяві неба вільнолюбним українським птахом. Тільки той, хто однаково добре почувається в українській та угорській мовній стихіях, може оцінити роботу мислі і стану почувань перекладача, і якщо не уявити, то хоча б уловити, який складний мовнозмістовний пошуковий процес мав здійснитися, щоб струнами душі пробитися до берега сприйнять читача. Це особливо вражає, коли маєш перед собою обидва тексти — угорський оригінал і його український переклад. Великою перевагою двомовних видань є не лише звертання до ширшої аудиторії двох, а то й більше народів. Крім високої культурної, гуманістичної місії, вони несуть і практичний заряд: служать, наприклад, матеріалом для білінгвістичних вправ, наочним посібником для вивчення мов чи перекладацтва — науки, що з розвитком комп’ютерної техніки отримала нові можливості прогресу. “Автопортрет” — не перша книжка у Шкробинцевому ряду двомовних, угорсько-українських видань.
У 1994 році в ужгородському видавництві “Інтермікс” побачила світ книжка “Толді” Яноша Араня у перекладі Шкробинця. Крім усього, це видання цінне й тим, що у “Післямові” перекладач (рідкісний випадок!) розповідає про свої принципи роботи. “Щонайважливіше для мене — зберегти вірність до оригіналу, а водночас дати в руки українським читачам таку інтерпретацію твору, на якій не відчувалося б, що перед ними саме переклад. Інакше кажучи, мені хотілося б, щоб український “Толді” впливав на читача так, як впливає оригінал. Принцип вірності до першотвору стосується як змісту, так і форми поеми. Гадаю, тут криється найважча частина мого завдання: в рамках можливого — хочу зберегти засоби художнього вислову, особливості ритміки і, звичайно, римування. В той же час я прагну до того, щоб вірність форми не пішла на шкоду змісту. Однією з найхарактерніших рис поеми “Толді” є її народність. Арань щедро черпав із криниці народної поезії, многобагатства простого люду. Без відтворення цих фольклорних властивостей годі й уявити собі адекватний переклад поеми. Як на мене, досягти такої вірності можна тільки за однієї умови: вдаючись до використання відповідних засобів української народнопоетичної творчості”, — писав Шкробинець. Без сумніву, згадані вище принципи були дотримані і при перекладі творів Фюшта.
Але “спокійний плин Шкробинцевого перекладацтва” (В. Фединишинець) при цьому отримує іншу якість, зумовлену особливою поетичною манерою Фюшта. “Мілан Фюшт, якого називають засновником угорського верлібру, не пише у цьому традиційному значенні вільні вірші У його лірі міра часу то своєрідно розпливається, то має прив’язку — саме в цьому полягає специфіка його письма, але у його віршах завжди дотримано формальних закономірностей, через що твори дістають суто закриту форму” — так характеризував особливість творчої манери письма угорський письменник Міклош Радноті. “У кожному його рядку є щось демонічно страхітливе й жахливе, яке спонукає читача до найглибшої уваги й змушує вловлювати у рядках і між рядками іскри походження буття, вражаючу містику зародження життя” — писалося у тогочасній пресі про твори Фюшта (“Мадяр гірлап”, 4 січня 1935 р.). Щоб адекватно передати все це засобами українського слововираження, необхідно було оте “демонічно страхітливе й жахливе”, що передає “вражаючу містику зародження життя”, одягти в строгі українські поетичні шати. Отже, перед Шкробинцем, якого доти ми знали як перекладача “класиків”, постало нове завдання. Як блискуче він упорався з ним, зможе судити і сам читач, після того як збірка поезій Мілана Фюшта в перекладі Юрія Шкробинця прийде до нього.
Токай, Угорщина
