Олександр КИЧЕНКО
Сучасне поетологічне дослідження:
стратегії і перспективи
[Тетяна Михед. Поетологічні етюди з історії літератури Англії та США: Збірник статей. — Ніжин: ТОВ “Видавництво “Аспект-Поліграф””, 2005. — 172 с.]
Дослідницька праця Тетяни Михед, задекларована авторкою як низка поетологічних студій з історії англійської та американської літератури ХІХ—ХХ століть, насправді видається змістовним цілісним начерком проблем розвитку мистецького словесного канону, яким він склався в англо-американському літературному контексті нового часу. Звідси й випливає послідовна діахронна сув’язь тих літературних “персоналій”, які відтворюють, на думку Т. Михед, ключові моменти класичного англо-американського художнього дискурсу.
______© Олександр Киченко, 2006.
Принцип поєднання матеріалу у смислову цілісність, пунктирно прокреслений дослідницею, засновується на чіткій компаративній методології з її культурологічною настановою. Отже, книга Т. Михед створює прецедент сучасних стратегій історичної поетики і, зокрема, її компаративного русла, в якому маємо сьогодні вельми презентативний перелік новаторських студій теоретико-літературного і культурологічного плану (праці Д. Наливайка, Р. Гром’яка, Т. Денисової, Т. Гундорової, Е. Соловей, А. Нямцу). Скажімо, лише за останні два-три роки з’явилися якісно нові авторські та колективні компаративні розвідки з їх новаторським комплексним поглядом на суть порівняльно-історичної проблематики (див., наприклад,: Літературознавча рецепція і компаративістичний дискурс / За ред. Р.Т. Гром’яка. Тернопіль, 2004; Літературна компаративістика. Випуск перший / За ред. Д.С. Наливайка. Київ, 2005; Американські літературні студії в Україні. Випуск другий: Просвітницька традиція в літературі США / За ред. Т.Н. Денисової. Київ, 2005).
У руслі означеної тенденції спрацьовує, як здається, і книга Т. Михед. Науковій конструкції її матеріалу додає чіткості і змістовності наскрізна ідея, пов’язана з методом дослідження: компаративна традиція інтерпретується тут не як вивчення одразу кількох культурних фактів чи літературних форм у їх порівнянні, а як аналіз одного культурного факту в його різнобічному висвітленні. Саме такими постають експлікація романтичних концептів інфернального на матеріалі творів В. Ірвінга, Н. Готорна, М. Гоголя, аналіз шекспірівської складової у формуванні естетичного канону американського романтизму, окреслення художньої семантики теодицеї в контексті православної (Гоголь) і протестантської (Ірвінг) традицій; інтерпретація категорій хаотичного і гармонійного у філософії романтизму, вивчення механізмів взаємодії античної міфологеми з індивідуально-авторським міфом Г. Мелвілла, розгорнутим у романі “Мобі Дік” тощо. У результаті маємо чітку методологічну стратегію, що поступово формується, виходячи із специфіки та конфігурації досліджуваного матеріалу.
У структурі книги послідовно відбивається англо-американська літературна еволюція ХІХ—ХХ століть у її найприкметніших явищах, типологічній цілісності, а “героями” дослідження стають Томас Отвей, Джудіт Мюррей, Натаніел Готорн, Волт Вітмен, Вашингтон Ірвінг, Емерсон, Томас Стернз Еліот, Роалд Дал як знакові постаті літературного процесу, авансценою якого виступає в автора (окрім хіба що останнього, авторологічного дискурсу Роалда Дала) романтизм. Естетична система європейського та американського романтизму з її конкретними продуктивними формами і є об’єктом цієї наукової розвідки.
Аналіз процесів євро-американської культурної інтеграції підводить автора до визначення елементів “емоційно-інтелектуальної” картини світу романтиків, її образно-стильових параметрів, тенденцій як універсалізму, так і художньої конкретики, складових формування романтичного поетичного канону. Не випадково в контекст книги потрапляють романтичні мотиви Гоголя як своєрідна і самобутня паралель англійському і американському романтичному дискурсу: “такий модус [паралельного] функціонування культурних концептів уможливлює їх структурування в координатах загальноетичних (християнська парадигма), естетичних (романтичний дискурс) і національних (українська та американська моделі узусу)”. Таким чином, Т. Михед закладає в тематику свого дослідження наукову теоретичну перспективу: за підказкою автора, цілком правомірно говорити про загальнокультурні образно-стильові матриці, “сутнісна відмінність яких зумовлюється константними ментальними концептами”, проте реконструюється на рівні романтичного інтертексту.
Така теоретична матриця виявляє свою наукову прагматику особливо в контексті сучасної поетології, зверненої до інтертекстуального (ієрархічного) прочитання художнього твору. Т. Михед, аналітично демонструючи різні рівні романтичної поетичної ієрархії, підводить не лише до осмислення своєрідності поетики літератури Англії та США, а й до поцінування сучасного рівня філологічної методології.
