Що ми знаємо про сучасну британську літературу?
Дуже мало, на превеликий жаль... Що говорять більшості з нас такі імена, як Пітер Кері, Антонія Баят, Джеймс Кельман, Жанет Пейслі, Руальд Даль, Кадзуо Ішигуро, Девід Лодж, Єн Мак’юген, Бен Окрі, Грехем Свіфт, Джон Кольєр, Марґарет Атвуд, Девід Мітчел, Джуліан Феловс, Джуд Морган, Тарік Алі? Хіба те, що хтось із цієї плеяди вже друкувався у “Всесвіті” раніше, а хтось, можливо, буде й надрукований незабаром. Тільки от усе це — лише тисячна частинка і навіть далеко не марґінес британського літературного континенту. Це мейнстрим, викинутий із міжконтинентальної комунікації в добу глобалізаційного прагматизму, в якому література постає лише як ринок.
Маючи досвід літературних (і реально-фізичних) контактів із Альбіоном, можу визнати, що британська літературна ситуація дуже різна і складна. Це континент-у-континенті літератури з мережею потужних товариств та літературних організацій, безмежжям альманахів та авангардних газет. І на все це розмаїття спромоглася лише одна країна, що вже подарувала свого часу світові Діккенса, Шоу, Джойса, Вулф, Лоуренса, Голсуорсі, Голдінга, Пінтера... Одне слово, над цим островом завжди туманно мерехтів німб літературної слави. Сьогодні світ розпадається (як влучно це відтворив ще на початку ХХ сторіччя Джойс в “Уліссі”), кожен намагається вижити в окремому мікросвіті, забуваючи про вагу внутрішніх структурних зв’язків, без яких не може бути цілісної системи. А без цілісності не буде й лазерного погляду на природу речей і глибокого осмислення суті світу. Британія, маючи численні малі й великі архіпелаги, — це не фрагментована матриця, розподілена на референтні групи. Це лабіринт із багатьма внутрішніми ходами, літературно-мистецька ризома.
Нам поки що й досі бракує перекладів, бракує фахівців із тих самих copyrights… А без цього говорити про міжлітературну експансію важко, зокрема в ринкових умовах.
Пропоную читачам “Всесвіту” невеличку “антологію” чотирьох, що я привіз із подорожі до Великобританії в серпні 2006 року. Це лише чотири сторінки про представників сучасної британської літератури. Дуже сподіваюсь, що знайомство виявиться, шановний наш читачу, цікавим і плідним.
Публікація цієї “антології” є можливою завдяки підтримці британського журналу “Reflections”.Дмитро Дроздовський
Антологія чотирьох...
Публікацію підготував та переклав з англійської Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ
Джим Сінклер (Jim Sinclair)
Нісенітниця
Минуле випив я на тому березі,Забув історію у тілі хвиль,
Здушив я пам’ять аж над піною,
Лишились докори на самій глибині.
Трагедія людини не скінчиться,
Померти; жити; вмерти; знову жити:
Але в хвилини злотоносних мрій
Видіння крізь страждання все вбачаєм.
Сьогодні бачив світ без порівняння;
Поза землею тихою і гучним повітрям,
І таїну нам небеса відкрили,
І в мить — зцілили людство.
Jim Sinclair. White Mare// Reflections. — Issue 61. — 2006. — P. 14.
Відлюдник
Вони намалювали нас так близько,Ці світи.
Від спалаху ми обмірковуємо
Величне вино.
Кожен другий цілунок
І дотик до шкіри
Передає повідомлення.
Наша суть нерухома.
Ти повертаєшся
І пропонуєш мені свій світ;
Я запалюю згадку в твоєму серці.
Разом ми частина
Чогось величного.
Я відлюдник на твоєму дворі,
Ти ж віконце у моїй коморі.
Jim Sinclair. The Hermit// Reflections. — Issue 61. — 2006. — P. 18.
Мoрін Велдон (Maureen Weldon)
Образ міста
А на розі нагрітої вулиціколишній трубач грає свою знану мелодію,
і звуки, неначе мечі, пролітають,
хмариська шпаркі відбиваються в світлі
на трубній губі.
Сподіваюсь, вона грає. Надіюсь.
Чайка заглушує мелодію
на вершині гори.
У Соборі звучить уже вечірня молитва.
Навколо гори
поети обговорюють мистецтво.
Як музика і пісня протинають вечірнє повітря,
так само й перша зірка сяє сріблом
уздовж ріки.
Дитина спить, булькоче у щасливих мріях,
і місто з нею позіхає.
Maureen Weldon. Impressions of a City// Reflections. — Issue 61. — 2006. — P. 7.
Навіщо я пишу
Навіщо я пишу?
Чи, може, хочу день піднести
я до зірок у небі?
Сьогодні вніч боязкий лис
мені самісінько у вічі
вдивлявся. Я тоді сиділа
на східці, що біля дверей.
“Я вся залежна”, — я сказала йому,
і він тоді утік...
Ця Англія, урбанічна,
у теплій пічці,
середлітня мрія.
Моя онука тут була
сьогодні,
то маленьке щастя.
Так чом пишу?
Щоб вберегти? Пізнати?
Чи аби тримати вістря
межи пальців всього лише?
Щоб винести,
пронести день цей до зірок.
Він каже їй
Вона проживає життяв коробках
або в підписі
на останніх графах.
Закони в дії,
згнилий чоловік,
і натиск звідусіль.
І дитина —
та іграшка — дитина...
І бабуся
скоріше, дика, дітям охолола,
таке смачненьке печиво готує.
І друзі, лиш вони
не забувають,
і нагадують все,
про що забув.
Отож, чи завтра,
день той, щоби встати
над краєчком води...
Потік все обертає,
в нім минуле висмоктує таємне
крізь наш панцир.
Змінити ці години
Вона дісталася воріт, що з чотирьох перлин.І чути тріскіт огорожі.
Там крізь вогненний захист бачить
Самотню зірку.
Й сонце танцює в золотім взутті.
На Сході
в путь на конях чотирьох рушає Геліос.
Вона б змінила всі години,
Та пам’ятай:
Як схочеш квітку сонячну зірвати,
Назад не обертайся, не дивись...
Джон Лайт (John Light)
Перехід
Чим він доросліший, тим далі може бачить.помітив схили він далекі, раніше їх не бачив;
під схилами була ще глибша синь, блакить,
і, мов гостинець, блиски сяйва в вікнах дому,
і гори виросли десь там на берегах небесних.
І він частково сам спинився в маленькім світі сьогодення,
а цей наполовину більший, життя — мистецтво й навпаки — життя,
там все навколо було дивним, не пригадати всього,
бліде, немов планета-привид стрімкої зірки, що згасає.
До диких квітів доторкнувся, й у вухах заграла музика.
John Light. Transition// Reflections. — Issue 61. — 2006. — P. 11.
Сідні Морлей (Sidney Morleigh)
Зірка
вродилась
Далеко поза тим, що бачить око, —
Поза галактиками й їх промінням,
Далеко від параду в темнім небі
Дороговказ містичний в темну путь.
Поза межею логік, формул, планів,
І мірок приладів, що люди віднайшли,
Двері відчинено, і, випустивши світло,
Що крізь безодню видалось світанням.
Всім глядачам на цій плаценті в ніч, —
Почувся крик гучний — вродилась зірка.
Sidney Morleigh. A Star Is Born// Reflections. — Issue 61. — 2006. — P. 14.
Життєрадість
Це буває лише з тим, хто сам,Подалі від інших таких, як він,
Викинутий із зовнішнього потоку
Інтересів у герці, суперечливих цілей,
Лише тоді почути спокій зможе.
І після зможе бути разом він
З довкіллям і планетою в цілому,
Зі Всесвітом, в якому частка є.
Що ж, і тоді нарешті він почує
Пульсацію енергії, що творить.
Що ж, і тоді хоча б на хвильку
Він зможе бути у потоці Світу,
Оживлений і посвіжілий,
Оновлений у тілі й дусі,
У ритмі серця світовім.
Sidney Morleigh. Exuberance// Reflections. — Issue 61. — 2006. — PP. 7-8.
Джим Сінклер (Jim Sinclair) — сучасний британський поет. Народився 25 серпня 1969 року в місті Мусельбург (Musselburgh), що в Шотландії. Почав писати вірші з 17 років. На сьогодні видано понад 80 віршованих творів у різних літературних журналах. Здобув другу премію в Darkness Poetry Competition у 2004 році. Співредактор поетичного і мистецького альманаху “Harlequin”.
Мoрін Велдон (Maureen Weldon) — ірландка за походженням, наразі живе і працює в Честері (Chester, UK). В минулому — професійна балерина. М. Велдон пише поезію з 80-х років. Має за цей час виданих 5 друкованих збірок: “Leap”, “Of Crossed Wires”, “Divided”, “Earth Tides” and “To Change These Hours”. Її вірші було надруковано по обидва боки від Атлантики. Часто її голос та вірші можна почути на BBC Radio Merseyside. Нещодавно поетка стала лауреатом United Press Regional Poetry Competition (2004), а також the Lady Longford Poetry Competition (2006). Має доньку, пасинка та нещодавно вже й онучку. Член Жіночого товариства поеток та журналісток у Великобританії.
Джон Лайт (John Light) — народився в Лондоні в 1943 році. Одружений, має трьох дітей. Наразі живе в Бервіку (Berwick) на Твіді, найпівнічнішому англійському місті. Здобув докторську ступінь із хімії в Університеті Дургам (Durham). Працював у Цюриху, Бристолі, Амстердамі, а пізніше — в департаменті хімії в Queen Mary College в Лондонському університеті. Джон Лайт — автор п’яти романів, численних новел, віршів і малюнків, публікованих в малих журналах, пресі, в серії дитячих книг “Light Reading” (Child's Play International). Його вірші зібрано в “Iconoclasms” (1989), “Lines of Light” (1994), “Skyscapes” (1995). Видає Light's List літературних журналів Великобританії вже вісімнадцятий рік. Докладніше можна прочитати на сайті: www.photonpress.co.uk
Сідні Морлей (Sidney Morleigh) — британський письменник, народився в Лондоні. С. Морлей походить із родини літераторів та науковців. Попри те, що його кар’єра переважно асоціюється з технологічними науковими розробками, він упродовж багатьох років пише вірші. Сьогодні Морлей уже на пенсії, проте він обіймає важливі посади в кількох державних організаціях та фундаціях як експерт. Видав кілька наукових праць про комп’ютерну техніку, системи повітряного контролю та повітряну навіґацію. Щодо віршів, то вони неодноразово з’являлися в таких престижних виданнях, як “The Independent”, має численні публікації та нагороди. 1996 року здобув премію David St. John Thomas Charitable Trust за найкращу поетичну збірку. Нещодавно видав дві збірки новел, а тим часом працює й над вивченням часового континууму та часової фізики.
