Олександра РЕКУТ  

УКРАЇНА ОЧИМА ЗАХОДУ: ІТАЛО-УКРАЇНСЬКИЙ  КУЛЬТУРНИЙ ДІАЛОГ ТРИВАЄ

 

Біографічні нотатки:

Стефанія Нардіні народилася 1959 р. у Римі. Активна учасниця феміністичного руху Італії, одна з засновниць популярної феміністичної організації “Координація римських журналісток” та жіночих культурних об’єднань “Біктонія” і “Калідонія”, названих на честь видатних жінок італійського Відродження. До кола її спілкування належать багато видатних постатей італо- та франкомовної літератур, серед яких Дачія Мараіні, Сандра Петріняні, Сюзанна Тамаро, Тагар Бен Джеллун тощо. Відома журналістка, вона займається проблемами проституції, гомосексуальності тощо. Як письменницю її цікавлять також образи маргіналів: іммігрантів, дітей-сиріт, неблагополучних жінок, інвалідів, наркозалежних і под. Значне місце в її творчості відведено екологічній тематиці. її перша книжка “Схований Рим” (1985) стала подією як серед читацької аудиторії, так і в усіх найпопулярніших італійських ЗМІ, потому її було перевидано чотири рази. Повість С. Нардіні “Матрьошка” (2001) відкриває новий етап її творчості, де письменниця прагне вийти за межі досить герметизованої сучасної італійської культури і вводить цілком новітню для красного письма Італії тему долі української нелегальної іммігрантки. Успіх роману спонукав до продовження інтеграції чужоземних реалій в італійський культурний та літературний обшир. Так, для пошуку нових сюжетів та прототипів героїв для майбутніх романів за межами Італії, С. Нардіні переїздить до французького міста Марселя, а згодом до Саоржа, де працює зараз над новим романом, дія якого вже відбуватиметься на французькому терені. А читацька публіка вже з нетерпінням чекає його якнайшвидшого виходу в світ.

___________
Україна в дзеркалі італійської літератури

 

Незважаючи на покращення відносин та встановлення тісних контактів між Україною та Італією в останні десятиліття, між українською та італійською літературами, на жаль, ще продовжує існувати “залізна завіса”. Так, для середньостатистичного італійця навіть прізвище Шевченка асоціюється лише з футболом. Зі знанням сучасної італійської літератури у нас справа теж не блискуча. Окрім всесвітньовідомих імен італійського Відродження, — Петрарки, Боккаччо, Данте, — що входять до шкільних програм із зарубіжної літератури, та кількох авторів книжок для дітей — Дж. Родарі та К. Коллоді — мало хто з українських читачів зможе додати до цього переліку хоча б кілька прізвищ сьогоденних представників італійського красного письменства. А італійське жіноче письмо взагалі є terra incognita для українського читача. Широкій читацькій аудиторії не відомі навіть прізвища-титани Ельзи Моранте, Анни Марії Ортезе та Дачії Мараїні, без яких не можна уявити італійську літературу сьогодні. Ця прогалина видається значною, оскільки творчість італійських письменниць є не лише самобутнім та яскравим явищем світової літератури, але й має багато спільних рис з українським ментальним жіночим простором.

Вихід у світ повісті сучасної письменниці Стефанії Нардіні хочеться вважати першим кроком на шляху інтеграції італійської жіночої прози та італійської літератури загалом в український культурний обіг. Повість “Матрьошка” є місточком між італійською та українською літературами не лише тому, що це перший перекладений рідною мовою твір сучасної письменниці, який представляє жіноче письмо Італії, але також через тематику та форму її втілення. Так, героїнею роману є українська жінка, і оповідь ведеться від першої особи. С. Нардіні зробила спробу перевтілити себе в українку, пережити, увібрати в себе, наблизити українські реалії кінця дев’яностих років минулого століття. Завдання, що ставила собі авторка, надзвичайно складне, оскільки вираження думок та почуттів від імені українки потребувало не лише досконалого знання нашого менталітету, розуміння соціальних та історичних умов розбудови незалежної України пострадянського періоду, але й абсолютного душевного слуху та тонкого відчуття Іншого.

Знайомство з українською жінкою, яка, полишивши вдома чотирьох дітей, змушена була їхати на нелегальні заробітки до Італії, надихнуло письменницю на створення “Матрьошки”. Проте героїня повісті Ірина Косенко — це збірний образ багатьох українських жінок, і він набуває власного автономного життя в тексті роману. Героїня прагне віднайти гідне життя, хоча б вже не для себе, а для своєї доньки, й бореться за це усіма можливими силами. Для реалізації повісті С. Нардіні приїздила до Києва, Львова, Трускавця; переповнилася нашим болем та нашими турботами. На території Італії письменниця також провела власну журналістську розвідку щодо нелегального трафіку проституток та жінок для виконання чорних робіт у країнах Західної Европи. Повість є нещадною критикою як українських, так й італійських сучасних соціополітичних реалій, що інколи цінують людину нарівні з худобою.

У повісті С. Нардіні використовує чимало образів-символів. Це переважно жіночі символи, що залишили нам у спадок російська фольклорна традиція та культура радянської доби. Акцент зроблено на вихолощеній, негованій, знищеній жіночності цієї чужорідної символіки для української культури. Так українські жінки змушені перетворюватися на схожих одна на одну незграбних м а т р ь о ш о к, на чоловікоподібну Батьківщину-матір, що височіє на схилах Дніпра, на Бабу-Ягу з російських дитячих казок тощо.

На жаль, проблематика “Матрьошки” залишається актуальною ще й сьогодні. Саме тому прочитання повісті залишає присмак гіркоти та бажання продовження культурного діалогу у напрямку створення на Заході більш привабливого образу України та Української Жінки. Чи, можливо, варто нічого не робити та мовчки змиритися з образом “матрьошок”, створеним С. Нардіні?! Поміркуймо разом!