Відгук на видання: „Культура чеського народу – традиції та сучасність” (Навчальний посібник), підготовлений до друку спільно колективом авторів українських і чеських (О.Антоненко, І.Гасілова, Ї.Гасіл, Н.Лобур, О.Паламарчук) по лінії Львівського національного університету імені І.Франка, Міністерства освіти і науки України і Чехословацького Інституту міжнародної співпраці, Львів, 2006.

На обкладинці і на сторінках Посібника текст іде чеською, а іноді й французькою мовами: „Kultura českйho nбroda – tradice a současnost” (Učebni přiručka).

Не можна, мабуть, назвати період в історії України, коли б проблеми освіти і в середніх, і вищих навчальних закладах настільки б перебували в центрі уваги широкої культурної громадськості; коли б самі Програми й навчальні заходи так широко й пристрасно обговорювалися. Це пояснюється, звичайно, й тим, що з’явилося чимало різноманітних спеціалізованих середніх навчальних закладів (гімназій, коледжів), крім загальноосвітніх шкіл, а у вузах спостерігається подвійний процес: з одного боку, дуже конкретна спеціалізація, а, з іншого, - навпаки, поглиблене й поширене фахове узагальнення. Цим, мабуть, пояснюється і значна кількість вузівських підручників та посібників (де кількість далеко не завжди переходить в якість), котрі, проте, звичайно ж, „пропонують свої послуги” в навчальному процесі. Треба при цьому сказати, що наскільки українська й російська, а, головне, західноєвропейська та американська культури знаходяться в даному разі у центрі уваги, то якраз країни слов’янського регіону (в цілому), тобто чеська, словацька, польська й південнослов’янські – перебувають, образно кажучи, в тіні. До певної міри висвітлюється культура польська (періодичні наукові збірники кафедри полоністики „Полоністичні студії” Київського національного університету імені Тараса Шевченка або теж, до певної міри, періодичні наукові видання загальнослов’янського філологічного профілю Кафедри слов’янської філології того ж університету „Компаративні дослідження слов’янських мов і літератур пам’яті академіка Леоніда Булаховського”, або численні матеріали Конференцій імені професора С.Б.Бураго, котрі щорічно відбуваються в Києві). Тому особливо слід вітати своєрідний посібник (чеською мовою), лише із авторською Передмовою мовою українською, під назвою „Культура чеського народу – традиції і сучасність”, виданий спільними зусиллями викладачів Празького університету (Гасілових), деяких київських фахівців (О.Антоненко) і керівників кафедр слов’янської філології – богемістів за фахом – Н.Лобур (Львівський національний університет імені І.Франка) і О.Паламарчук (Київський національний університет імені Тараса Шевченка).

Своє безпосереднє завдання автори Посібника так формулюють у власній передмові: „В умовах приєднання України до Болонського процесу зростає потреба в підручниках і посібниках, які б найповніше відтворювали наукову картину світу та надавали майбутнім фахівцям (це треба особливо підкреслити – Ю.Б.) можливість самостійного творчого і водночас досконалого оволодіння знаннями з тих чи інших галузей. Таку мету поставили перед собою автори запропонованого посібника з культури чеського народу” (с. 9).

Можна з певністю сказати, що згадане видання виходить за вузькі межі посібника, хоча там наведено й конкретні (неадаптовані) тексти чеською мовою, й вправи, й конкретні ілюстрації, котрі дають суто візуальні уявлення про безпосередній матеріал.

Згадане видання – це скоріш не посібник в прямому розумінні, а колективна монографія з історії Чехії, її культури різних часів, навіть її архітектури; географічних карт і путівників, головним чином, все-таки навколо її славетної столиці Праги, а також і сучасного мистецтва, в першу чергу, театру і кіно. В кінці посібника наведена розгорнута бібліографія (українською, російською і чеською мовами) – і не тільки того, що тут безпосередньо використано, а й того, що варто було б почитати з даної проблеми.

Книга розкішно ілюстрована (це своєрідна „картинна галерея” до історії Чехії та її Культури – з великої літери) – у стислому вигляді. До того ж, зроблено все це хорошими фахівцями у своїй галузі, з любов’ю й повагою до справи. В Анотації скромно написано, що це – „Навчальний посібник” з історії чеської ультури для студентів-славістів, і що його рекомендовано тим же студентам для практичних занять і самостійної роботи з нормативного курсу „Історія чеської культури”. Гадаю, що значення цього видання – набагато більше. Воно може бути корисним не тільки богемістам (а й полоністам і сербістам, приміром), які вивчають чеську мову як „другу” в Університетських закладах. Воно може бути корисним і самим викладачам цих дисциплін (для розширення їхньої „слов’янської освіти”); науковцям – фахівцям з історії, культури й мови Чехії: архітектури та мистецтвознавства слов’янського профілю в контексті інших культур; навіть сучасним українським письменникам і публіцистам, котрі пишуть на „чеську тематику”.