Оскар Вайлд (1854—1900)
ПОЕЗІЇ
Могила Шеллi1
Мов смолоскипи в хворого при ложі,
Піднесли кипариси віття крон;
Сова з надгробку свій зробила трон
І ящірки тут на камеї схожі.
Мов келихи, застигли маки гожі,
Узявши в коло дім довічний твій,
Де піраміди смертний супокій
Прадавній Сфінкс вартує насторожі.
О, солодко спочить навіки в лоні
Землі — вона боронить від потал,
Але тобі солодші невгомонні
Й лункі вали, що їх розгонить шквал,
І ті глибини, темні та бездонні,
Де топить кораблі буремний шал.
1881
Симфонiя в жовтому2
Мостом карета проплива,
Немов метелик-жовтокрил,
І перехожих тлум довкіл
Роїться, мов дрібна мошва.
Ось барж із сіном караван
Зайшов у прибережну тінь
І жовтим шовком на гладінь
Ріки встеляється туман.
У Темплі3 жовте листя з віт
Скидають в’язи спроквола
Й зелена Темза пролягла
Мов трохи збрижений нефрит.
1889
————
© Максим Стріха, переклад, 2007.
1 Шеллі загинув під час бурі на Середземному морі, його тіло було викинуто хвилями на берег і спалено друзями за античним звичаєм, а прах і серце — поховано.
2 Вважають, що цей вірш перегукується з віршем Теофіля Ґотьє “Мажорно-біла симфонія”, який Вайлд оцінював дуже високо.
3 Темпль — старовинна частина Лондона над Темзою, розташована навколо храму Тамплієрів (ХІІ століття).
Impression du Matin4
Ноктюрн блакитно-золотий
Урвавсь на Темзі тоном сірим;
Вохристе сіно за буксиром
На баржі рушило; сльоти
І холоду туман приніс, —
Мости й будинки стали тьмяні
Й Святий Павло огромом бані
Над містом бульбашкою вис.
Та раптом владний шум злетів
Життя: гула бруківка важко
Під фурами сільськими; пташка
Спурхнула й почала свій спів.
А жінка із лицем блідим
Блукала все під ліхтарями
В промінні ранку, — із вустами
Палкими й серцем кам’яним.
1881
***
О, добре тому, хто прожив
Життя в достатку і в добрі
Й не мусив при лихій порі
Шукати прихистку від злив.
О, добре тому, хто в житті
Не відав голоду й біди,
Як батько від нещасть блідий
І мати плаче в самоті.
Та добре й тому, хто тривог
І труду звідав на землі;
Його митарства — то щаблі,
Що з ними ближчає нам Бог.
————
4 Ранкове враження (фр.).
У Вероні5
Які ж круті для бідних стіп вигнанця
Високі сходи герцогських садиб,
Який солоний і гіркий той хліб,
Що кидають для псів; ох, не в талан ця
Гостинність, бо ж береться кожен ланця
Безжально муштрувати на свій триб, —
Вже краще б у Флоренції я згиб,
Поліг на полі смертю новобранця.
“Проклявши Бога, вмерти; більш нічого
На світі не лишається для того,
Кого забув Господь у ясноті”, —
Та в мене й тут, за ґратами, в тісняві
Не заберуть ніколи у житті
Мою любов і зорі в вічній славі.
Сонет на різанину
християн у Болгарії6
Христе, чи жив Ти? Чи ще й досі кості
Твої хова могильна темнота?
Чи Воскресіння вимріяла та
Блудниця, люблячи Тебе до млості?
Повітря повне стогону і злості,
Священики Твої лягли в крові
Й, оплакуючи мертвих, ще живі
Звертають тужний зойк до високості.
Зійди, о Сине Божий, бо пітьма
Окрила землю й над хрестом у небі
Півмісяця вознісся силует!
Коли надгробки правда підійма,
Зійди, о Сине Людський, в цій потребі,
Бо Твій престол посяде Магомет!
До Мільтона7
О Мільтоне! Вже, певно, відлетів
Твій дух від білих скель і башт високих;
Яскравий світ у пишних заволоках
Став сірим пилом, попелом здимів;
Зробився скімленням шляхетний гнів,
Змаліла драма у мімічних скоках,
І наші дні, всі в метушні та склоках,
Давно у глей зарити час наспів,
————
5 Вірш нав’язує до веронських років вигнання Данте.
6 Поштовхом до написання вірша стала різанина болгарських християн, вчинена турками-османами 1876 року.
7 Славетний поет Джон Мільтон (1608—1674) був сучасником Олівера Кромвеля, вождя англійської революції.
Побачивши ізблизька, не здаля:
Той острів-лев, що звівся понад води, —
В мізерних демагогів у руках!
О милий Боже, це ж бо та земля,
Що вже звела докупи три народи8,
Як Демократії зніс Кромвель стяг!
1881
На нещодавній продаж з аукціону
любовних листів Кітса9
Листи ці написав Ендиміон10,
Кохаючи таємно, в самотині;
Тепер же чубляться ділки злочинні
За кожен списаний рядком талон.
За кожну мить любові, кожен тон
Встановлено ціну! Чи ж ми повинні
Так грубо доторкатися святині,
Розбить душі поетової схрон?
Оповідають: до горба розп’ять
Прибігли раз опівночі солдати,
Щоби, зчинивши сварки й бійки гук,
У світлі смолоскипів розпочать
У кості гру на страченого шати,
Не відаючи Божих див і мук.
1886
Гамма
Мов той, хто урну грецьку розглядає
Із витвором аттійської руки, —
Боги, богині, юнки, юнаки,
Що їхніх рис краса не прив’ядає, —
Уже собою більше не владає
Й вернутися до буднів не спішить; —
Я теж затримати жадаю мить,
Де ти — мов Артеміда молода є!
————
8 Три народи — власне Англія, Шотландія та Ірландія.
9 Сонет присвячено реальній події: продажеві з аукціону в березні 1885 року особистих листів Кітса до Фанні Бровн.
10 Ендиміон — прекрасний юнак, коханий богині Місяця Селени, попросив у Зевса, що обіцяв виконати будь-яке його бажання, занурити його у вічний сон, аби навіки зберегти юність і красу. Цьому сюжетові присвячено Кітсову поему “Ендиміон” (1818), — очевидно, тому Вайлд називає Ендиміоном і самого Кітса.
І все ж — здається, ще любіш мені
Було б відчути чари потайні,
З яких п’яніли цезарі на троні;
Кладе єгипетське відьомство край
Уявним пристрастям, — тому нехай
Світ стане Акцієм, я в нім — Антоній!11
Vita nuova12
Я став над морем, край безмежжя хвиль,
Що бризками в лице мені жбурляли,
Й вогонь крайнеба, в буйстві нетривалий,
На заході горів. І звідусіль
Доносив вітер нестерпучий біль:
“О, — скрикнув я, — життя — самі потали,
Й коли б то плоду, а чи грон діждали
Ми з цих розбурханих солоних піль!”
У ветхім неводі моїм — дірки,
Але його закинув я востаннє
У море, стежачи, як день згаса.
Та раптом — вияв слави палахкий!
І з темних вод минулого страждання
Явилась чистим сяєвом краса!
1877
————
11 Перейнятий лишень чарами Клеопатри, Антоній програв Октавіанові вирішальну морську битву при мисі Акцій. Цей сюжет безліч разів використано в світовій літературі.
12 Нове життя (італ.). Вірш поєднує алюзії з відомої книги Данте й не менш відомої картині Боттічеллі “Народження Венери”.
