Женет ПЕЙСЛІ*
Сучасна шотландська поезія
З англійської переклав Дмитро Дроздовський
Переселення
Поклали ноги в ґрунт, углиб землі
людей немає.
Кістки жінок прадавніх... чути хрускіт,
сухі й крихкі, під нашими ногами.
Це переселення хвилює душі
і хочемо зібрати кості разом,
і сваримося з сестрами з дрібниць.
Лишили врешті все.
Стерв’ятин крик укрив червоне небо
і хоче впасти в нас. Оаза мрій,
міраж тепла й надії
нам не дає упасти в дикий розпач,
ми повні духом, в розпачі з бажанням.
І в небі щось вогненнеє горить,
там білі прибиральники сміття
в костюмах чорних тіло все
і каркання несе єретикам
травестію природи.
Ворони нас почули, хоч сліпі,
летять на здобич часу, очі з крові
у небі, ідемо по кроку в крок, пустеля,
спрага навіть у ногах;
ми мрійники оази,
де є самотній чоловік і жінка разом.
The Trek // Paisley J. Alien Crop. — Edinburgh: Chapman Publishing, 2006. — P. 30.
————
* Друкується з люб’язного дозволу авторки.
Падіння
Немов боги, він думає, вдягається,
його краса тонка, мов шкіра, аура
зі світла, наче з примхи.
Але і він іде у гурт гріхів,
на ньому слід землі, він показник.
Якби, якби він знав.
Його слова являють нам
цнотливість, та, що ранами по тілі,
нема різниці, у крові чи ні, цей гріх
є наміром, і світлу не ввійти.
Він їсть кістки, іде крізь плоть.
У його ліжку він з ним також
— чоловіки не дефілюють. Боги це ми, ми — це боги.
Цнотливі й зі знанням про гріх. У мирі.
The Fallen // Paisley J. Alien Crop. — Edinburgh: Chapman Publishing, 2006. — P. 40.
Дика вишня
Це дівчина з обличчям сходу іде в наш сад навесні,
шукає прощення, і щічку свою підставляє
під руку старого й упертого віку.
Узимку все злилась на прірву,
тепер же, безсила, всю ніжність дає темнуватому сонцю.
Ті чорнії очі, в них серця печаль,
кохання шаленого шал,
це хвороба із мрій, Він мужньо тримає її,
а вона несеться в повітрі, легка, наче світло.
Вона — то вінець. Аж допоки із трону
на камінь не скинув її, і плаче в бур’яні зеленім
у хащах зелених тіней вже розтала навік.
А осінь, ренегат, роздягає його, він вже голий,
без вбрань, він стоїть, її спадок —
артритне тіло в рубцях, із яких зерна крові.
Wild Cherry // Paisley J. Alien Crop. — Edinburgh: Chapman Publishing, 2006. — P. 43.
Багаття
Розбурхує листя
в купі осіннього золота,
світло-коричневе, блідо-жовтасте,
огненна іржа.
Він мовчить,
але ми можемо доторкатися,
і якщо я говорю,
він не чує, не хоче.
Я хочу. Він ні.
Я збираю собі яблука.
За дверима, роздмухує огнь,
спихне полум’я,
що було зелене й весняне,
лиш попіл тепер.
Він чоловік дружини,
а я ні.
І ще, сама собі я заробляю,
щось дивне роблячи
в словах.
І в димовій завісі, наче привид,
жінки чужі з минулого мого,
що не змінилось.
Чую я тепло, я чую,
починаю вже горіти.
Bonfire // Paisley J. Alien Crop. — Edinburgh: Chapman Publishing, 2006. — P. 44.
Вірш без назви
Я — чоловік нового часу
відбитки ніг моїх лишають в цій піщаній масі
доріжку
меншу, від булижників моєї долі трішки
Я промовляю до повітря
жбурляючи каміннячко у водне темне вістря
з печери
падає каміння в воду чорну, ненажеру.
Я все співаю пісню в пустку
ту пісню, лине що в небесну синьо-білу хустку
політ у
ніч голодну, в думці загадковий світ
Я влізла на самотній камінь
уламком нігтя і кісток пишу на ньому, наче пломінь
вишкрябую
людям закон, що загубились у розмаю.
Я запалю вогонь порожній
вугілля чорне липне до руки, що їй у полум’ї тотожна,
то мрія
всіх річок втопити все, мов то олія.
Я вилітаю в скло розбите
і крила в леті тім здригаються, бо кров’ю вкриті.
політ
вб’є всю любов у мить життєвих літ.
Я стану, сильна, в порожнечі
впаду в жорстке ліжко скель на рани, що на білих плечах,
мій біль
відлунює, і я ім’я назву його ударом крил.
Я найстаріша річ у світі
чеканю час, що вартості не знає в моїй спустошеній імлі,
дитя,
це я, самотнє, дике, без одягу і без взуття.
Poem with No Name // Paisley J. Alien Crop. — Edinburgh: Chapman Publishing, 2006. — P. 68.
Сезонне сонцестояння
Я подарую тобі зиму,
гарячим подихом фрагментів,
тяжку, мов то мороз чи лід,
і заковтну у млу морозну,
всю правду криги. Ти у зброї
з вогнем мене ти пожираєш,
твій страх від холоду в мені.
Я подарую тобі весну
солодку страшно, її листя,
їх ти спали, на язиці
залиш бажання поцілунку,
і кров здіймається по венах,
свободи вени. О кохання,
ми землю в зелень вберемо.
Я подарую тобі літо
все з теплоти, з мого кохання
у тім теплі моїм щоденнім
ти будеш мій. І у піску
ми час зупинимо, скоротим,
покладемо у скло. І завтра
буде теперішнім навік.
Я подарую тобі осінь
таку свавільну і таку,
що завше тягне в ліжко пломінь,
ось дощ рясний, ти у пальті,
щоб нову шкіру відростити.
таку чудову, мов вода,
тож поки що є час поспати.
Seasoning the Solstice // Paisley J. Alien Crop. — Edinburgh: Chapman Publishing, 2006. — P. 10.
Слався, Господи
Пригадую, як я сиділа
у себе вдома на даху,
помешкання таке порожнє,
усе воно від мене далі,
шукала янголів на небі,
вхопити поглядом хотіла
хоча б на хвилечку таку
маленької, але любові,
але мене стискала жалість.
Слався, Господи!
А поряд все моя потреба
літала, наче повна кулька,
вона в воді, що чорна-чорна,
вода стікає по краях,
лишається чорнявий слід,
неначе сльози, він стікає
до незнайомців, саме так,
святкове на мені вбрання.
Слався, Господи!
Якій твій розмір?
Наче поле футбольне — чи важкий літак?
А може, колосальні гори —
Гостбустерів
наїтий привид
у повний зріст, забутий дід,
чи чоловік із-за катедри,
що відповіді знає всі —
релігія. Питань немає.
Слався, Господи!
Тебе я чую.
Слався, Господи!
Ти у вухах, я чую,
ти в очах моїх, в носі
в голові, на руках
у душі моїй, в світі,
у плащі, у кишені,
у чоботях, й під ступні
ти вповзаєш мої,
й капелюх наповняєш.
Слався, Господи!
Ти вдаряєш у мозок,
наче книга з знаннями,
чую я пісноспіви
про кота, що помер.
Слався, Господи!
Засліпи же могутнім
вічноденним вогнем,
але ти, не спитавши,
і не можеш збагнути,
чому вбила ту кішку
та цікавість стрімка.
Слався, Господи!
І дякую Богу за це.
Praise the Lord // Paisley J. Alien Crop. — Edinburgh: Chapman Publishing, 2006. — РP. 45-46.
Штормове попередження
Ви думаєте, що вона
від вас в шаленстві до нестями
— остерігайтесь. Пам’ятайте
хижак вже поряд і чигає
на вас, він дивиться крізь шал,
ви вже втомились від футляра,
тож вам уріже в серце крюк.
Якщо почне таки з вас жінка
вона, можливо, пожаліє,
й чинити опір буде вам,
щоби не видатись слабкою без вас.
Тож прошу, будь напоготові,
вона тоді кістковий мозок
візьме і висмокче ущент,
тож вчіться плакати наразі,
вам знадобиться
сіль від сліз, що зцілює.
І випустить ваш страх й бажання,
у ній вогонь, вона бере
і спалює у поцілунку,
всю шкіру спалить вам вона.
Тож обережно, чоловіче,
якщо увійдеш ти у жінку,
то вже ніколи не заснеш
так солодко в своєму ліжку
ізнов.
Storm Warning // Paisley J. Alien Crop. — Edinburgh: Chapman Publishing, 2006. — Р. 36.
Ворон
через біле сліпе
крижане і блакитне світло
що навколо птаха
посилає одиничні нотки
освітлено лунають
світові опали
вони вдаряють
безпечно довкруж
стрибають у траву
і падаючи
вони не піднімаються
хочуть прорватися
не розбиваються
скляне повітря
це певно чорний дрізд
а не ворон
ворон же там
де він завжди
вдивляючись в ці
дні
із тихого роялю
і кігтики дряпають по дереву
птаха шаркає
перевдягнутися хоче
великими пальцями вчепилась
за стовбур дерева
і хитанням голови
ставить запитання
Crow // Paisley J. Alien Crop. — Edinburgh: Chapman Publishing, 2006. — Р. 19.
Більше ніж спомин
Я не мара, поклади
свою руку ти на груди
і відчуй мій живчик, час
крізь мене іде, і я
сплачую рахунок і вибираю
далі жити. Речі, що у нас
у коробках більше не можуть
роздивлятись вгору, вниз, рухатись.
Із закутків
вони кличуть, тонкі ниті
того, як один жир кохається
у їжі. А я збережена
не буду проти посухи;
зернь до зерні я все саджатиму у
саду і рухатимусь далі.
Це не луна
колись почутого звучання
у повен місяць, от дикун. Темне
стрімголове серце
іде крізь ліс до пломенів
від сонця. Жисть переможено,
коли прокинувся від сну душі.
Мене не змусять
бути служницею твоїх думок, відчуй
мою плоть, я солодка; кров
переливає крізь поріз
глибоко в кістку. Я не
шепчу на вітрі, ні,
я так із язиком говорю, і плачу
ридма, і кричу на камінь.
Я тримаюсь подалі від тебе
і відчуваю тепло, ця форма
має свій смак, тяжка на дотик,
ні полюванню; очі сміються
і плачуть, дивляться. Стискання;
відбиток твоїх рук
позначився на шкірі. Ти
не можеш випрасувати хати
цілком, навколо, повністю,
тож ти затям;
я справжня. Наші чуття
показують чи брешуть
в словах померлих. Я
не буду тебе тримати більше, тільки
тіні не відійдуть.
Beyond Recall // Paisley J. Alien Crop. — Edinburgh: Chapman Publishing, 2006. — Р. 21.
У пошуках весни
Пригадую, ішла униз
я довго по долині сніжній,
там, під побитим снігом, вліз
німий холодний локон тиші.
І очі, знаю добре путь
униз я до скляної річки,
шумить комиш на незабудь,
сріблястий, світиться мов свічка.
Мороз вдаряє в кісточки
я голі пальці розтираю,
стікають сніжні річечки,
вже не відлигу так чекаю.
Seeking the Spring // Paisley J. Alien Crop. — Edinburgh: Chapman Publishing, 2006. — Р. 21.
Разом
Коли усі слова зібрались в грудях,
що ж, понесу їх обіруч до саду.
Там їх сховаємо і знов назад.
Хрестом те місце не позначим,
трава зросте і вкриє все. Ніхто
не здогадається ніколи, що там.
І ми забудем, в кількох футах від нас
лежать слова, що ми колись сказали. Тиша
засне між нами, непорушна вся.
Але в прийдешнім прийде хтось
і розкопає ту місцевість,
щоб сад сплекати, схованка злетить
зі слів усіх, промовлених раніше.
Togetherness // Paisley J. Alien Crop. — Edinburgh: Chapman Publishing, 2006. — Р. 24.
Ізі Стріт
Я іду собі по Ізі Стріт*
поряд дві дитини, пачка валіуму
двері із подвійним замком
сплять на підлозі
й чекають, як усе це повернеться.
— знову звуки твоєї ходи
і жахливі речі, які ти сказав,
рипання дверне, удар
кулака по моїм обличчю, твої ступні.
Ти сказав, я зробив це з метою
— крові.
Ти сказав, у тебе лише один шлях
— померти. Прокинься.
я чую кожен зойк,
що вривається в холод, як піт,
чую монотонний звук
На моїх ногах.
Я перевіряю кожне вікно, кожні двері,
підлогу під ліжком,
звісно, ти маєш бути там,
чекаючи, коли засну.
Ти сказав, я хотіла легке життя,
не змогла бути твоєю дружиною.
повертатися до пакетика валіуму —
це життя, а тепер
я прокинусь на Ізі Стріт.
Easy Street // Paisley J. Alien Crop. — Edinburgh: Chapman Publishing, 2006. — Р. 27.
————
* Easy (англ.) — легкий. — Прим. автора.
Чаклунство
Нічого
не роби,
крім кохання,
і кохання створить
тебе.
Witchcraft // Paisley J. Alien Crop. — Edinburgh: Chapman Publishing, 2006. — Р. 34.
Готичне?
Якщо відчиниш ти ці двері
побачиш образ в них кривавий:
хоробрий рицар із давнъни.
Не відчиняй, ти саботуєш
втікаєш до дівиць, бентежний,
щоб у масажі їх історій
сформовувать безформну правду.
Той світ — великі вигадкъ,
гобленів, демонів, це доказ.
Метафора — то ключ поетів
у світ зачинений. Святий Георгій
не зміг принцеси все ж звільнити,
вона поглинута. Її поглинув Він. Жага,
бажання. Дракон жадав її, і зойк,
у ній приспалий, їй належить.
Gothic? // Paisley J. Alien Crop. — Edinburgh: Chapman Publishing, 2006. — Р. 34.
Село
Село — пузате черевце,
хоч повно тут дітей,
але немає юнаків.
Батьки — це занавіски,
машини, телевізори;
в руках у них невитрачені гроші,
а очі відкололися на друзки,
коли дивились крізь пов’язку.
Старі тут дбають про старечу;
тупцюють чемно,
натискаючи на огорожу й хідник,
наче огорожа і хідник
тяжко зросли за ці роки.
Діти хапаються
за подих, що від них утікає,
тяжкі слова й тоненькі руки
пронизують повітря.
The Village // Paisley J. Alien Crop. — Edinburgh: Chapman Publishing, 2006. — Р. 52.
Матвій
Я бажаю, каже він
наповнюючи слово своїм вологим ротом
його очі запалюють вогники світла
від усіх слів, якими можна мріяти в житті.
Маленькі широкі руки подовжують звук
і малюють велич його бажань у повітрі.
Він — сама готовність,
тремтливе лоша, чиї мускули до вподоби вітру,
і віри апостол,
руками сподівань вдаряє в надії.
Він щойно сказав, і воно уже тут.
Чаклун він, це не гра.
Його магія збирається
на язику, і зубах, і губах,
щоб назвати ім’я мрії.
Matthew // Paisley J. Alien Crop. — Edinburgh: Chapman Publishing, 2006. — Р. 53.
Абсолютно
Ніколи нічого не боялась я,
тільки досконалості:
повноти, довершень, чистоти і
людей, які не помиляються.
І не бачила ніколи зірки
на відстані у десять парсеків,
та величина не може бути
точною, як люди-мірки.
Деспоти говорять безпечно,
всі з невиправданою пихою,
що правда, либонь, чорна або біла.
Проживши так життя, до речі,
з тінями сірими, непевними,
щоб позначити ходу ночі і дня,
я досі нічого не боялась, крім
абсолюту, абсолютно темного.
Absolutely // Paisley J. Alien Crop. — Edinburgh: Chapman Publishing, 2006. — Р. 59.
Попільниця
Вона курить коричневі сигарети,
довгі і тонкі, огарків
спалених концертино смертельні кінці,
які вона рахує, зберігаючи чек від
нікотинової плями в своїх легенях.
Свої вечори проводить
із чоловіком, будь-яким чоловіком,
який забезпечить алібі,
поки її жага стікає в чаді віскі
і награна усмішка прокисла
довкруж довгого й тонкого диму.
Вона сміється, фліртує, винаходить
кохання як склянку спиртного на ніч
оргазм — ритуалістичний жарт.
А чоловіки? Що ж, вона говорить,
що їхнього сліду немає зранку,
коли з гірким присмаком в роті вона досягає
вершини і викидає нічний мотлох;
колекцію коричневих зігнутих болтів
у скляній кольоровій таці.
Ashtray // Paisley J. Alien Crop. — Edinburgh: Chapman Publishing, 2006. — Р. 37.
Рівнодення
сьогодні має буть весна
запевнив так прогноз погоди, що в Габардині
тепліше, ніж у Римі.
де я живу тепер
зима збирає вже валізу
спираюсь на рамена я
але не можу притягти
цілюще й жадібне тепло
буянить пошесть
над мурами розбитими
печаль, що спокушає слабкість
через години дня і ночі
поділена навпіл
я там де Схід
ти там де Захід
що це приблизно може означати
Equinox // Paisley J. Alien Crop. — Edinburgh: Chapman Publishing, 2006. — Р. 16.
Женет Пейслі (Janet Paisley) — одна з відомих у Великобританії сучасних шотландських письменниць, авторка низки поетичних збірок, володарка літературних премій. Як зазначають літературні критики, для Пейслі властивий ураганний стиль, поетичні дощові завіси з рефлексій та переживань ліричного героя, шквал жіночих емоцій, емансипованість. Що ж до романів, то вони є більш інтелектуалізованими, драматичними. Її прозовий стиль тяжіє до наслідування традицій абсурдизму і маньєризму водночас. Пише Ж. Пейслі англійською та шотландською мовами. Талановита режисерка, авторка кількох сценаріїв. Сьогодні Женет Пейслі живе неподалік від Фалкірка, очолює міжнародні та національні поетичні фестивалі, координує жіночий комітет ПЕН-клубу. Її твори “Wild Fire”, “The Killing of Women”, “Stick”, “Not for Glory ” і “For Want of a Nail” було перекладено латвійською, іспанською, угорською, польською, російською, італійською мовами. 2005 року пані Пейслі увійшла до 10 найбільш читабельних письменників Шотландії.
