Валентина Савчин. ЛУКАШІАНА МИХАЙЛА МОСКАЛЕНКА

Валентина Савчин  

ЛУКАШІАНА МИХАЙЛА МОСКАЛЕНКА

 

Про Михайла Никоновича Москаленка можна говорити в різних аспектах: як про талановитого перекладача, ерудованого літературознавця, глибокого критика, уважного редактора й упорядника. Вражає широчінь зацікавлень дослідника й обсяг зробленого, енциклопедичні знання й феноменальна ерудиція. У кожній справі, за яку він брався, відчувається фаховість, надзвичайна ретельність і скрупульозність, максимальна увага до найменших дрібниць. Як перекладач та історик перекладу, коментатор й упорядник численних антологій і збірників М. Москаленко відкривав для українського читача нові та призабуті імена й тексти. Його культурологічний проект за масштабом та значущістю стоїть в одному ряду з подвижницькою працею неокласиків та їх послідовників — майстрів українського художнього перекладу ХХ ст. Григорія Кочура і Миколи Лукаша. Він спрямовувався не тільки на заповнення прогалин української оригінальної та перекладної літератури, розширення обріїв української культури, а й окреслював перспективи її розвитку.

Усе, що залишилося по Михайлу Москаленку, набуває статусу реліквії і потребує упорядкування, систематизації та осмислення. Як один із кроків у цьому напрямі потрібно узагальнити внесок дослідника в українську Лукашіану. Михайло Москаленко звертався до творчості Миколи Лукаша упродовж багатьох років. Він упорядковував і готував до друку його переклади, серед яких було чимало першопублікацій, виступав із критичними статтями про творчість видатного перекладача, рецензував присвячені йому наукові й бібліографічні видання, брав участь у дискусії навколо творчості М. Лукаша та його спадщини, вів бібліографічний пошук. Цілком закономірним у такому контексті сприймається той факт, що однією з перших нагород, яку отримав М. Москаленко, стала премія імені Миколи Лукаша (1996 р.)1, якої він удостоївся за відтворення з французької мови поеми лауреата Нобелівської премії Сен-Жон Перса “Орієнтири”.

————
© Валентина Савчин, 2007.

 

М. Москаленко невтомно популяризував творчість М. Лукаша упродовж усього життя. Очевидно, що особисте знайомство з перекладачем ще наприкінці 1960-х справило незабутнє враження на двадцятирічного юнака, адже вже через кілька років — у середині 1972 р. — він як редактор відділу поезії “Всесвіту” (у якому на цій же посаді в 1958—1960 рр. працював М. Лукаш) підготував до друку понад чотири десятки Лукашевих перекладів із Г. Аполлінера, що з’явилися в серпневому номері часопису2. Наступного року М. Лукаша виключають зі Спілки письменників та редколегії “Всесвіту”, накладаючи цілковиту заборону на друк його перекладів чи навіть згадку самого імені. Зрозуміло, що за таких обставин, коли несприятлива політична атмосфера згущувалася навколо “Всесвіту” та всіх “інакодумців”, М. Москаленко, який залишався на посаді редактора ще до 1978 р., не мав ні найменшої можливості надрукувати бодай щось із Лукашевого доробку. Але попри відверті цькування М. Лукаша, М. Москаленко не пориває контактів із опальним перекладачем. Він отримує на зберігання десятки Лукашевих перекладів — дещо від Анатоля Перепаді, дещо від самого Лукаша — з надією на можливий друк. Детальніше про це розповів сам Михайло Никонович у статті-огляді “Згадуючи Лукаша”3. Переклади, збережені М. Москаленком, все-таки побачили світ, але вже через півтора десятка років — після того, як почала скресати крига навколо імені Лукаша, та й самого публікатора.

————
1 Михайло Москаленко — новий лауреат премії ім. Миколи Лукаша // Всесвіт. — 1997. — № 2. — С. 128.
2 Аполлінер Г. Поезії / Пер. з франц. М. Лукаш // Всесвіт. — 1972. — № 8. — С. 123—130, 171—189.
3 Москаленко М. Згадуючи Лукаша // Жива вода. — 1998. — № 7. — С. 6.
 

 

У 1985 р. після семирічного відлучення від літературного процесу М. Москаленку вдається влаштуватися на роботу у видавництво “Дніпро” старшим редактором відділу поезії, завідувачем якого була Світлана Жолоб. Саме на її прохання М. Москаленко ще за рік до свого офіційного працевлаштування вичитав верстку “Поезій” Г. Аполлінера в перекладі М. Лукаша, яку видавництво “Дніпро” видало 1984 р. у серії “Перлини світової лірики”. Із цієї публікації у творчості М. Москаленка розпочинається друга хвиля популяризації перекладів М. Лукаша — значно масштабніша й багатогранніша. Він виступає редактором видань, до яких входять переклади М. Лукаша4, автором добірок та часто першопублікатором Лукашевих перекладів та передмов до них5. Вершиною творчих зусиль М. Москаленка щодо впорядкування перекладацької спадщини митця є авторська антологія перекладів М. Лукаша “Від Боккаччо до Аполлінера”, що вийшла 30 жовтня 1990 р. у видавництві “Дніпро” в серії “Майстри поетичного перекладу”. Як редактор-упорядник М. Москаленко включив до неї 705 Лукашевих перекладів із 12 мов, з яких — 253 тексти опубліковано вперше. Деякі з першодруків, зокрема поезії Макса Жакоба, Жюля Лафорга, Оскара Венцеслава Любіча Мілоша, Артюра Рембо, Поля Верлена, монолог Сигізмунда з драми Педро Кальдерона де ля Барки “Життя — це сон”, чекали в архіві М. Москаленка свого виходу в світ ще із застійних 1970-х; інші, насамперед дві пригоди з “Пісні про Нібелунгів” та переклади з Райнера Марії Рільке, Ендре Аді, Ондри Лисогорського, Ґеорґа Тракля, Джузеппе Унгаретті та з японської класичної поезії — передав для друку Г. Кочур. Звісно, що в одному томі фактично неможливо охопити весь перекладацький доробок такого титана перекладу, як М. Лукаш. Тому сам перекладач, переглядаючи проспект видання, який уклав М. Москаленко, радив залишити визначальні твори, жертвуючи другорядними. Однак за наполяганням упорядника і з доброї волі видавництва, яке не обмежувало обсягу книги, до антології увійшла максимальна кількість перекладів.

————
4 Йожеф А. Поезії / Пер. з угор. — К.: Дніпро, 1986. — 158 с. (15 перекладів у збірці належать М. Лукашеві).
5 Валері П. Гелена; Цезар; Ельф; Пролаза; Платанові; Морський цвинтар / Пер. з франц. М. Лукаш // Поезія. — 1987. — Вип. 1. — С. 160—170.
Сервантес Сааведра М. де. Амадіс Галльський Дон Кіхотові Ламанчському; Бельяніс Грецький Дон Кіхотові Ламанчському; Сеньйора Діана Дульсінеї Тобоській; Гандалін, джура Амадіса Галльського, Санчо Пансі, джурі Дон Кіхота; Солісдан Дон Кіхотові Ламанчському: [Сонети] / Пер. з ісп. М. Лукаш // Прапор. — 1990. — № 3. — С. 120—122;
Лопе де Вега. “Кохаючи, тривожитись коханим...”: [Сонет Лавренсії з п’єси “Овеча криниця”]; “Чужим коханням серце запалилось...”, “Любове, годі! Це страшна забава!”: [Два сонети Діани з п’єси “Собака на сіні”]; “Невже це так? Чи це мені не сниться?”; “Ні, щоб мене не вбила люта мука...”: [Два сонети Теодоро з п’єси “Собака на сіні”] / Пер. з ісп. М. Лукаш // Прапор. — 1990. — № 3. — С. 122—124;
Верлен П. Гамлет мовить; Дон Кіхотові; Тривога; “Фантоми гарних днів весь день полум’яніли...”: [Сонети] / Пер. з франц. М. Лукаш // Прапор. — 1990. — № 3. — С. 124—126;
Валері П. Гелена; Цезар: [Сонети] / Пер. з франц. М. Лукаш // Прапор. — 1990. — № 3. — С. 126—127;
Аполлінер Г. Пекло; “Печальних радощів зазнать мені далося...”; Втеча: [Сонети] / Пер. з франц. М. Лукаш // Прапор. — 1990. — № 3. — С. 127—128;
Гарсіа Лорка Ф. Адам; “Непевний привид із срібла і лілій...”; Поет благає свою любов, аби йому написала; “Я так боюсь, що втрачу срібне диво...”: [Сонети] / Пер. з ісп. М. Лукаш // Прапор. — 1990. — № 3. — С. 128—130;
Рільке Р.-М. Із “Сонетів до Орфея”: І. 1. “Устало древо. О, гінке зростання!”; ІІ. 3. “Свічада...” / Пер. з нім. М. Лукаш // Прапор. — 1990. — № 3. — С. 130;
Лисогорський О. Чоботи: [Сонет] / Пер. з чес. М. Лукаш // Прапор. — 1990. — № 3. — С. 131. — (Сонетарій Миколи Лукаша).
Гонсуї. “В Кісагаті — ах!”; “Кола по ставку...”; Кікаку. “Я зо сну жахнувсь...”; “Вжарим комарів!”; Кьороку. “Сливи тонкий пах...”; Мацуо Басьо. “На голій гілці...”; “Стародавній став”; “Між квітками гедзь...”; “Широкі поля”; “Ох, як я заріс...”; “Тиша і сумир”; “Знов осінній дощ”; “В рибній — ні душі”; “Осінь. Сльота”; “Подорожній я...”; “На морськім розі...”; “Не блигомий світ...”; “Квіття горове...”; “Зозулі розспів...”; “Хворий журавель”; “Баклани в човнах”; Садакі. “Коли в столиці спита про мене люба...”; Табіто. “У старовину сім великих мудреців...”; Фудзівара Тейка. “На білий рукав...”; Юнтоку. “В серці тихий щем...”; З антології “Манйосю” (VIII ст..): “Ниття-золоття...”; “Зозуля співа...”; “Моя ж ти чічко!”; “Якби при жоні...”; “Яровий лук...”; “Поле Йосіну...”; “Коханої дім”; “У свят-лужині...”; “Якби я забув...” / Пер. з япон. М. Лукаш // Жива вода. — 1998. — № 7. — С. 7. (До багатьох хоку додано ще й паралельні варіанти).
 

Через п’ять років, у жовтні 1995 р., як продовження серії “Майстри поетичного перекладу”, але вже не в серійному оформленні, з’явилася антологія українського поетичного перекладу “Тисячоліття”, яку упорядкував М. Москаленко, написавши до неї ґрунтовну передмову. Лукашеві тут належать 24 репрезентативні переклади, які найяскравіше ілюструють жанрове і стильове розмаїття перекладача.

У липні 1998 р. у газеті “Жива вода” 

 М. Москаленко вперше публікує 47 Лукашевих перекладів з японської класичної поезії. Як правило, це паралельні варіанти текстів, уміщених свого часу в антології “Від Боккаччо до Аполлінера”. Але, як зазначає публікатор, “ці варіанти не мають характеру чернеток: судячи з усього, ці тексти повноцінні й рівноправні”6. Це остання добірка першодруків Лукашевих перекладів, яку підготував М. Москаленко. Наступна хвиля появи першопублікацій перекладів М. Лукаша пов’язана з оновленням у 1998 р. складу Комісії з творчої спадщини М. Лукаша й пожвавленням її роботи. Невідомі доти тексти оприлюднив голова Комісії Л. Череватенко після ознайомлення з матеріалами архіву М. Лукаша, що тимчасово зберігається в Національному музеї літератури України. Серед них — сатиричні мініатюри М. Лукаша, його переклади російських, німецьких поетів та ін.

————
6 Москаленко М. Згадуючи Лукаша // Жива вода. — 1998. — № 7. — С. 6.

 

Популяризуючи творчість М. Лукаша, М. Москаленко зробив чимало як редактор його перекладів, про що вже почасти згадувалося. Тут хочеться окремо зупинитися на тому, без чого обличчя української літератури було б інакшим. Йдеться про видання Лукашевого перекладу “Дон Кіхота” Сервантеса. Свого часу Анатоль Перепадя, який закінчив незавершений Лукашів переклад “Дон Кіхота”, опублікував листа Григорія Кочура до головного редактора видавництва “Дніпро”7. У ньому йшлося про надзвичайно “запопадливе” редагування перекладу, його “вдосконалення”. Як зауважує Г. Кочур, за редакцією якого виходив цей переклад, “видавничий редактор, функції якого в тому, щоб простежити за коректурою, [...] захотів бути ще співавтором Лукаша” і “накував чимало виправлень для перекладу”8. Оскільки М. Лукаш на той час уже, на жаль, не міг боронити свого перекладу, Г. Кочур вимагав заміни видавничого редактора і повернення до автентичного авторського варіанту перекладу. Відновлювати первісний текст із використанням Лукашевих рукописів довелося М. Москаленку. Незважаючи на те що стовідсоткове відновлення тексту було завершене у травні 1991 р., Лукашів “Дон Кіхот” побачив світ лише 6 жовтня 1995 р. На заваді стала книговидавнича криза.

———
7 Лист до головного редактора видавництва “Дніпро” // Сучасність. — 1992. — № 1. — С. 130. Уміщено у статті: Перепадя А. Моя Лукашіана // Там само. — С. 124—130.
8 Там само.

 

Окрім редакторсько-упорядницької роботи р 

 над перекладами М. Лукаша, М. Москаленко активно відгукується на все, що з’являється в українській Лукашіані, дає свою оцінку прочитаного,  висловлює цінні критичні зауваги. Часто його рецензії перетворюються на глибокі філологічні розвідки і стають джерелами унікальної інформації. Серед його напрацювань у цьому напрямі — рецензії на переклад “Дон Кіхота”9, монографію Т.В. Цимбалюк “Мова перекладу Миколи Лукаша: Фразеологія роману Мігеля де Сервантеса Сааведри “Дон Кіхот”10, біобібліографічний покажчик “Микола Лукаш”11. Остання заслуговує особливої уваги і з огляду на її чималий обсяг, інформаційну насиченість та глибину і як остання прижиттєва лукашезнавча публікація М. Москаленка. У ній рецензент підкреслює важливість такого жанру наукових досліджень, як бібліографія, називаючи її ключем, що дає можливості реального підходу до цілісної картини Лукашевого творчого світу, інакше кажучи, — до великої цілокупності його авторського контексту12. Серед цих матеріалів — чимало лукашезнавчих. Тут згадаємо лише деякі. 1994 р. у часописі “Світо-вид” М. Москаленко друкує огляд рецепції французької поезії в українській літературі13, де перелічує більшість поетичних перекладів М. Лукаша з французької літератури. Автор не лише називає імена французьких поетів, творчість яких привернула увагу М. Лукаша, а й наводить конкретну інформацію про кількість перекладів із кожного автора і де вони публікувалися. Через два роки, у 1996 р., М. Москаленко підготував огляд перекладознавчого доробку Г. Кочура і опублікував бібліографію його статей, рецензій, нотаток та оглядів у місячнику “Жива вода”14. Серед матеріалів бібліографії — близько трьох десятків публікацій Г. Кочура, в яких ідеться про перекладацьку працю М. Лукаша. Двома роками пізніше, 1998 р., у часописі “Світо-вид” з’являється огляд М. Москаленка, присвячений рецепції творчості Федеріко Ґарсіа Лорки в Україні15, у якому 9 позицій із 52 ілюструють доробок М. Лукаша як перекладача Лорки. Нарешті, у згаданій вище рецензії “Лукаш невичерпний” М. Москаленко наводить понад три десятки лукашезнавчих матеріалів, що не увійшли до біобібліографічного покажчика “Микола Лукаш” і є цінним доповненням до нього. Рецензент, він і ретельний бібліограф, звертає увагу на ті Лукашеві тексти, що стали згодом піснями (напр., поезія П. Верлена в музичній інтерпретації Б. Буєвського) чи увійшли до тканини художнього твору (як вісім віршів П. Верлена у перекладах М. Лукаша, процитованих у романі Р. Андріяшика “Полтва”).

Ця рецензія є цінною для нас не лише як джерело бібліографічної інформації. У ній М. Москаленко висловлює своє сприйняття й оцінку Лукашевих перекладів, закладаючи підвалини до справжньої, об’єктивної дискусії на науковому рівні. Говорячи про М. Лукаша як про “геніального українського перекладача, визначного перекладознавця і лексикографа, неперевершеного знавця мов і літератур світу і, що не менш важливо, української мови та літератури в усіх їхніх вимірах”16, М. Москаленко не ідеалізує  всіх рішень перекладача, а вказує й на певні творчі невдачі, від яких не застрахований жодний митець. До них він зараховує Лукашеві переклади з Лорки за їх надмірне “онароднення”. Тут М. Москаленко повторює свою думку, висловлену багатьма роками раніше в дискусії з І. Світличним: “Я емоційно критикував Лукашеві переклади з Лорки за їхнє “онароднення” аж до “пейзанських” відтінків та за перекладацьку архаїзацію на шкоду відтворенню модерних, а подекуди й сюрреалістичних елементів поетики”17. На думку дослідника, Лорка в оригіналі зовсім не такий, як у Лукашевому перекладі, бо в  М. Лукаша він постав “на берегах” його “Дон Кіхота”. “Стилістично Лукашів Лорка значно ближчий до Лукашевого Сервантеса, аніж Лорка до Сервантеса у першотворі”, — таке спостереження висловив М. Москаленко після того, як ретельно опрацював Лукашевого “Дон Кіхота”, відновлюючи автентичний текст перекладу при підготовці до друку18. 

Справедливими видаються зауваження М. Москаленка щодо невиправданого вживання русизмів у перекладах М. Лукаша. До таких субстандартних елементів він відносить слова типу “морожене”, “резина”, “криса”, “коньки”, “дежурка” тощо. Адже жива мова, на яку орієнтувався М. Лукаш, не завжди є взірцем, й аргументи “у нас у Кролевці інакше й не говорили” чи “городські діти так говорять”, які наводить Л. Череватенко в післямові до словника-довідника “Фразеологія перекладів Миколи Лукаша”, пояснюючи мотивацію перекладача, на думку М. Москаленка, є непереконливими. “Тоді, може, всім нам треба зректися літературної української мови, — риторично запитує М. Москаленко, — і перейти на суржик або й відразу на російську — мову більшості “городських дітей”?19 Очевидно, що єдиним виправданням для таких позанормативних вкраплень могла би бути макаронічна мова оригіналу, а там, де оригінал не дає на те жодних підстав, заниження стилю просторіччям чи субстандартними елементами може дезорієнтувати читача перекладу. До цієї думки схиляється й Світлана Жолоб, завідувачка відділу поезії видавництва “Дніпро”, із якою багато років співпрацював Михайло Москаленко, яка, з іншого боку, має багатий досвід редагування перекладів Миколи Лукаша та особистого спілкування з ним. “Посилатися на будь-чий літературний авторитет (у тому числі — й Лукашів), щоб сьогодні засмічувати закладену нашими класиками у ХІХ ст. і вироблену — всупереч усім трагічним перешкодам — протягом ХХ ст. українську літературну мову чужими словами (чи російськими, чи польськими, чи англійськими), коли існують повноцінні питомі їхні відповідники, — це не збагачення мови, а руйнування її”, — вважає С. Жолоб20. Догматизування геніїв, на її думку, тільки руйнує їхній талант. Адже їх літературний авторитет не зростатиме від того, що звичайні мовні огріхи називатимуться їхніми творчими здобутками. Зрештою, за свідченням С. Жолоб, сам М. Лукаш часто прислухався до обґрунтованих зауважень редакторів і погоджувався на редакційні зміни.

————
9 Москаленко М. Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі заговорив українською // УНІАН-суспільство. Огляди, коментарі, прогнози. — 1995. — № 48 (131). — 23—30 лист. — С. 13—14.
10 Москаленко М. В Лукашевих координатах // Жива вода. — 1998. — № 5; Те саме // Кур’єр Кривбасу. — 1998. — № 101 (трав.). — С. 125—127. — [Рец. на кн.: Т.Цимбалюк “Мова перекладу Миколи Лукаша: Фразеологія роману Мігеля  де  Сервантеса  Сааведри  “Дон  Кіхот” /  За ред. Л. О. Пустовіт. — К.: Довіра, 1996. — 238 с.].
11 Москаленко М. Лукаш невичерпний // Всесвіт. — 2003. — № 11—12. — С. 157—163. — [Рец. на біобібліограф. покажчик “Микола Лукаш” / Уклад. В. Савчин; наук. ред. Р. Зорівчак. — Львів: Видавн. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2003. — 356 с.].
12 Там само. — С. 158.
13 Москаленко М. Французька поезія в українських перекладах // Світо-вид. — 1994. — Чис. 4 (17). — С. 58-76.
14 Григорій Кочур: Статті, рецензії, нотатки, огляди: [Матеріали до бібліографії] / Упорядкув. М. Москаленко // Жива вода. — 1996. — Жовт. — (Труди і дні).
15 Федеріко Гарсіа Лорка: Матеріали до бібліогр. укр. перекладів / Уклав М. Москаленко // Світо-вид. — 1998. — Чис. 3 (32). — С. 52—55.
16 Москаленко М. Лукаш невичерпний // Всесвіт. — 2003. — № 11—12. — С. 157.
17 Москаленко М. Згадуючи Івана Світличного // “Доброокий”: Спогади про Івана Світличного. — К., 1998. — С. 406.
18 Там само.
19 Москаленко М. Лукаш невичерпний // Всесвіт. — 2003. — № 11—12. — С. 162.
20 Жолоб С. Такий не схожий ні на кого // Всесвіт. — 2005. — № 1—2. — С. 160.
 

Отже, ті аспекти, яких торкнувся М. Москаленко в рецензії на біобібліографічний покажчик “Микола Лукаш”, охоплюють значно ширшу проблематику, ніж цього вимагало вузько окреслене, на перший погляд, завдання. Таким підходом дослідник закладає основи для широких критичних лукашезнавчих студій. Фактично, М. Москаленко розпочав ту дискусію, про потребу якої зазначала ще 1989 року Марина Новикова: “Лукаш не догма. Десятки його конкретних перекладацьких рішень можна оскаржити. Власне, справжньої дискусії про себе на справжньому [...] культурологічному рівні він так і не дочекався”21.

У доробку М. Москаленка є й інші критичні матеріали, в яких він звертається до М. Лукаша як до знакової постаті в історії української культури та літератури і розглядає його творчість та її вплив на сьогодення з культурологічних позицій. У вже згаданій антології “Від Боккаччо до Аполлінера” М. Москаленко виступив і як автор передмови — блискучої розвідки “Високий шлях Миколи Лукаша”, якою заклав підвалини до написання цілісної біографії видатного Майстра перекладу. Однак значення цієї передмови — значно глибше: автор намагається відшукати ключ до пояснення загадкового феномену Лукашевої творчості, звертаючись до українських фольклорних та літературних традицій, на які спирався і які розвивав у своїй перекладацькій праці М. Лукаш, та демонструючи широкі типологічні взаємозв’язки між поетичним світом М. Лукаша і його попередників. При цьому він окреслює й узагальнює мету-намагання перекладача, говорячи про неї як про “фундаментальну ідею пересотворення засобами художнього перекладу української культури в її істинних, цілісних вимірах, повноцінна реалізація яких не відбулася внаслідок низки апокаліптичних катастроф української історії”22.

З іншого боку, М. Москаленко визначає орієнтири для майбутніх досліджень творчої спадщини М. Лукаша, звертаючи увагу на можливість найширших культурологічних зіставлень у площині Лукаш — Котляревський, Лукаш — Шевченко, Лукаш — Франко, Лукаш — Куліш та десятки інших. “Навряд чи можна сумніватися, — зазначає дослідник, — щодо генетичного зв’язку між п’ятистопними ямбами численних віршів і поем Івана Франка, поетичної драматургії Лесі Українки — й аналогічними поетичними формами Лукашевих перекладів (драми В. Шекспіра, Ф. Лопе де Веги, І. Мадача)”23, говорячи про один, можливо, найпоказовіший, на його думку, приклад таких паралелей. В іншій вищезгаданій праці “В Лукашевих координатах” М. Москаленко визначає ще один напрям у дослідженні поетики М. Лукаша, а саме: його унікальної синоніміки24. Отже, праця М. Москаленка над упорядкуванням та опрацюванням перекладацької спадщини М. Лукаша була багатовекторною й полягала не тільки в оприлюдненні першодруків, укладанні авторської перекладної антології, зборі бібліографічних матеріалів, а й у закладенні підвалин до об’єктивного наукового вивчення творчості М. Лукаша, написанні чи не найповнішого на той час життєпису перекладача в широкому історико-літературному контексті, зображенні тяглості української літературної традиції в перекладах М. Лукаша, окресленні напрямів майбутніх досліджень.

Як останній штрих до цього огляду хотілося б згадати гостру полеміку навколо Лукашевої спадщини за участю М. Москаленка. У вересневому числі часопису “Сучасність” за 2001 р. опубліковано виступ Б. Чернякова на засіданні Комісії з творчої спадщини Миколи Лукаша від 8 серпня 2000 р. під назвою “Микола Лукаш: спадщина і спадкоємці”25 і як відповідь на нього — статтю М. Москаленка “У колі фантазій і домислів”26. Б. Черняков, говорячи про долю літературної спадщини М. Лукаша, висловив думку, що після смерті М. Лукаша чимало його матеріалів зникло, розпорошившись по приватних архівах, а з часом були некоректно уведені до широкого обігу. Під “некоректністю” автор має на увазі посмертні першопублікації Лукашевих перекладів, які не супроводжувалися посиланнями на джерела їх походження і нинішнього місця перебування. У Б. Чернякова виникають сумніви щодо автентичності відтворення текстів, бо, як запитує він, “чи заслуговують на довіру публікатори, котрі приховують джерела і тим самим не дозволяють будь-кому іншому верифікувати результати своєї укладницької, літературознавчої і текстологічної діяльності?”27 Ще більше він переймається “чорним ринком” відчуженої інтелектуальної власності, коли можлива передача творів у другі й треті руки, й у результаті — публікації перекладів М. Лукаша, але уже без його підпису. У цьому виступі чимало закидів прозвучало й на адресу М. Москаленка як першопублікатора багатьох перекладів М. Лукаша, зокрема тих, що були вміщені у добірці “Сонетарій Миколи Лукаша” (Прапор, 1990, № 3) та антології “Від Боккаччо до Аполлінера”. Причина та сама — брак вказівок на джерела. Такі закиди — щонайменше — дивні, адже М. Москаленко ще за два роки до виступу Б. Чернякова детально розповів про всі джерела першопублікацій у статті “Згадуючи Лукаша” (“Жива вода”, 1998, № 7). Б. Черняков, як бібліограф Лукашевої спадщини, не міг не знати про цю публікацію. У статті-відповіді під промовистою назвою “У колі фантазій і домислів” М. Москаленко аргументовано відкидає будь-які звинувачення як на свою адресу, так і тих, хто більшою чи меншою мірою долучилися до збереження й видання Лукашевих творів — Г. Кочура, Р. Доценка, М. Стріхи, Д. Павличка. Дискусія не мала суттєвого продовження. Хоча шановний Б. Черняков і звинуватив редакцію журналу “Сучасність” у тому, що вона надала М. Москаленкові можливість “брутально вибалакатися на сторінках видання”28, не погодитися з аргументами М. Москаленка він не зміг, тому при повторній публікації своєї статті всі неточності й перекручення виправив або вилучив29.

        Львів

————
21 Новикова М. Міфи та місія. — К.: Дух і літера. — 2005. — С. 47.
22 Москаленко М. Високий шлях Миколи Лукаша // Лукаш М. Від Боккаччо до Аполлінера. — К.: Дніпро, 1990. — С. 7.
23 Там само. — С. 6.
24 Москаленко М. В Лукашевих координатах // Кур’єр Кривбасу. — 1998. — № 101 (трав.). — С. 126.
25 Черняков Б. Микола Лукаш: Спадщина і спадкоємці // Сучасність. — 2001. — № 9. — С. 118—126.
26 Москаленко М. У колі фантазій і домислів // Сучасність. — 2001. — № 9. — С. 127—129.
27 Черняков Б. Микола Лукаш: Спадщина і спадкоємці // Сучасність. — 2001. — № 9. — С. 122—123.
28 Черняков Б. Повернення. Доля і недоля Миколи Лукаша: (Статті і матеріали 2000-2003 рр.) / Академія наук вищої школи України. Відділення масової комунікації. — Допов. вид. — К., 2004. — С. 48.
29 Там само. — С. 37—48.