Марта ТАРНАВСЬКА

Легка українська лектура для англомовного читача

 

Анатолій Дімаров — один із тих нечисленних письменників Радянської України, який не тільки здобув собі популярність в читача на батьківщині, але і звернув на себе увагу за кордонами України. В Австралії вийшли дві книжки його оповідань в англомовному перекладі Юрія Ткача ще за радянських часів («Across the Bridge», 1977; «In Stalin’s Shadow», 1989), а ось тепер в Канаді появилася нова Дімарова книжка прози у перекладах Роми Франко [«Broken Wings», Language Lanterns Publications, 2001, 316 p.].

Анатолій Дімаров є автором цілого ряду романів, повістей, збірок оповідань, автобіографічних розповідей. Ще 1981 року отримав він найвищу літературну нагороду України — Шевченківську премію. Народився Дімаров 1922 року в Миргороді на Полтавщині. Вчився в Літературному інституті в Москві і у Львівському педагогічному інституті, а першою його книжкою була збірка оповідань «Гості з Волині», яка появилася друком ще 1949 року. Дімаров у своїй творчості особливу увагу присвячує питанням родинного побуту, особистим життєвим конфліктам; в нього є і низка творів для дітей.  Вміння легко розповідати і будувати драматичні сюжети, велике почуття гумору, відважне, як на радянського письменника, трактування контроверсійних тем причинилися до популярності його творів в українського читача.

——
© Марта Тарнавська, 2007.

 

Книжка «Broken Wings» містить переклади семи оповідань Дімарова, а саме: «Банани», «Дітям до шістнадцяти», «Лиш ти, єдиний», «Крила», «Новенька», «Петля», «Боги на продаж». Оповідання «Банани» розповідає про дівчинку, яка зростає у розбитому сімейними конфліктами домі і яка випадково стає злочинцем. Банани в цьому оповіданні — це не овочі, а модні дівочі штани, задля яких дівчина вчиняє злочин. В оповіданні «Дітям до шістнадцяти» пенсіонерка Олена знаходить у своїй хижі сліди перебування там ніччю якоїсь молодої пари і робить донос до школи і комсомолу на свою молоду сусідку Люду, яка, хоч і не винна, через цькування відбирає собі життя. «Лиш ти, єдиний» — розповідь про любов дівчини до пораненого солдата у війні, її героїчні спроби рятувати його у схованці і згодом спільна смерть після викриття ворогом. «Крила» — романтична казка із символічним підтекстом про кохання молодої дівчини до хлопця, що має крила і літає. Одружившись із нею, він погоджується на операцію, і, позбавлений крил, стає «нормальною» людиною. «Новенька» розповідає про спроби молоденької вчительки оживити активність сільського клубу. «Петля» — гумористичне оповідання про чоловіка, що, розчарований життям, планує повіситися, але замість того заводить собі коханку. «Боги на продаж» — про покійника, що в юності відрікся свого заарештованого батька і чия таємниця стає відомою аж на його похороні. З оповідань Дімарова читач може довідатися чимало цікавих подробиць про щоденне життя і побут в Радянській Україні. Наприклад: про тісні мешканеві умовини, які поглиблюють сімейні конфлікти; про весілля радянського стилю, без церкви, але із традиційними сільськими звичаями; про те, що покійника викладають на столі у його власному помешканні; про процедуру складання іспитів до вищих навчальних закладів; про факт, що матері численних дітей отримують звання «Матері-героїні»; про те, що заслужені діячі носять на піджаках медалі та відзначення; про спритних доробкевичів, що вміли шляхом приватного заробітку і хабарів здобувати собі дефіцитні закордонні вироби.

Рома Франко перекладає Дімарова плинною колоквіяльною англійською мовою, дозволяючи собі деяку свободу; її переклади не насторожують англомовного читача надуманою штучністю, що нею часто грішать переклади, роблені в Україні. Ось кілька зразків її перекладацької манери: У Дімарова: «Дружина моя акуратистка: доріжки лежать навіть у сінях — не доведи господи наслідити»; у Роми Франко: «My wife makes a fetish of neatness; there are rugs even in the porch, and heaven help you, if you should leave your footprints on them». «Сам кажи! — Дістала валізу, жбурляла, не складаючи одяг» = «Tell her yourself!  She pulled out a suitcase and began flinging clothes into it». «Пам’ятаю викладача, якому кожен з нас мусив перездавати його предмет по чотири, а то й навіть по п’ять разів. Як ти не відповідав — все одно двійка». = «І remember an instructor who made us take our final exam in his subject at least four, and sometimes, even five times. No matter how good your answers, he would give you a «D». «Коли ж настав час, я не схотів подавати документи до вузу: з мене досить було отих невдалих екзаменів». = «When the time came for me to send my application to the institute, I did not want to do it; my unsussessful experience with the previous set of exams was enough for me». «Я, звісно, совістю не торгував» = «І, it goes without saying, never sold out my conscience». «Оцей дядя? Ой, тримайте мене, бо впаду!» = «Was it this ageing uncle? Oh, catch me, because I’m going to faint!» «Ти ж був гордістю всього нашого класу! І такий недоступний, що жах!» = «You were the pride of our class! And so frightfully unapproachable!» «Уявляю, який з нього начальник! Нуль абсолютний, місце порожнє, та ще й до того ж — підлабузник» = «І can just imagine what kind of a manager he is! A minus quantity, an empty shell, and a bootlicker as well». «Ти наче наркотиків наковтався?» = «Are you on drugs?»

Зрідка Рома Франко дозволяє собі зайві пояснення до тексту, так як, напр. пояснюючи після слова Хрещатик, що це вулиця в Києві, або після слів «копійки і карбованці», що це, мовляв, як «центи і доляри», або що рушники — це «embroidered linen ceremonial cloths». He треба ображувати інтелігенцію читача  — в контексті речення, а то й цілого оповідання ці речі зрозумілі і без зайвих пояснень. А вже таке речення, як «Yarynka curled up like a kalach [rounded braided ceremonial bread]» звучить хіба як приватна записка перекладача собі самій, бо тут зовсім добре можна було обійтися без колача взагалі. Трапляються в перекладі і справжні помилки, що їх повинен був виловити редактор, напр. міст Патона на Дніпрі названий Platon’s bridge (стор. 166) .

Дімаров — письменник, що пише популярно, легко і з гумором. Але деякі включені в цю збірку оповідання — особливо «Лиш ти, єдиний» і «Новенька» — це типові зразки радянського соцреалізму і не показують доброго письменника з його найкращого боку. «Боги на продаж» були вже перекладені англійською і не заслуговують на повторний переклад. Варто було замість цих речей перекласти щось інше із багатого Дімарового доробку, наприклад, оповідання «Я теж людина» (із книжки «Самосуд», Київ: Український письменник, 1999) або якийсь уривок із його автобіографічної розповіді, сповненої дотепних анекдотів з життя відомих письменників, «Прожити і розповісти» (Київ: Дніпро, 1997—98).