Дмитро Дроздовський
Поетична історія України: погляд із Туманного Альбіону
19 квітня в Інституті літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України відбувся захід, який вартий, аби про нього дізналося ширше коло української громадськості. Перекладач Віра Річ презентувала в колі керманичів сучасної науки, аспірантів, студентів унікальний проект візії нашої культури “Україна: від Мазепи до Майдану”, що є спробою закодувати українську історію в поетичний текст, а точніше, йдеться про переклади. Над проектом закодованої в поезію історії свого часу працювала й Ліна Костенко, а результатом цієї спроби є історичні романи у віршах “Маруся Чурай” і “Берестечко”. Все, що було прочитано на презентації в Інституті літератури, — це результат виснажливої кількадесятилітньої перекладацької діяльності Віри Річ, яка самовіддано працює у Великобританії над популяризацією українсько поезії.
Віра Річ народилася 1936 року в Лондоні. Довгий час працювала над перекладами української та білоруської поезії (антологія білоруської поезії “Як вода, як вогонь”, надрукована в Лондоні, 1971 р. була першою білоруською книжкою, перекладеною англійською мовою). Пані Річ перекладає з польської, білоруської, української, російської, чеської, хорватської, норвезької та іспанської мов. У 1997 році Національна спілка письменників України нагородила її високою відзнакою – премією імені Івана Франка, а 29 березня 2007 року посол України у Великобританії пан Ігор Харченко за величкий внесок в українську літературу та культуру вручив Вірі Річ від Президента України Віктора Ющенка орден Княгині Ольги.
Ця поетична презентація — своєрідний діалог із унікальною людиною, неперевершеним перекладачем українських творів англійською мовою, журналістом і політичним діячем Вірою Річ, яка кілька десятиліть свого життя присвятила Україні. Любов розпочалася ще в часи радянської імперії, коли про Україну як суб’єкт самостійної політики, як країну, що має власну культуру, філософію мислення, історію, мову ще не знали. Не хочу перебільшувати, але України не знають і сьогодні, оскільки в нас надзвичайно мало менеджерів, людей-організаторів, які б могли запустити маховик проекту “Україна як частина світової історії та культури”. Ясна річ, для цього потрібні фінансові можливості, але не лише. Важливо мати переклади, які можна запропонувати світовій спільноті для того, щоб привабити світ до України. Подібна ідея вже пульсує, наприклад, у Києво-Могилянській академії, яка мріє в своїй системі науково-дослідницьких та культурних підрозділів створити центр світового українства. Не менш важливим для інших країн є й сам імідж України та українців. Простір культури та міжкультурної комунікації сьогодні є зручним для формування діалогу і входження у віртуальний простір. Слава Богу, для цього є підстави, і проект історії через поетичні переклади Віри Річ засвідчив, що українська поезія, історія може бути цікавою для світу. Хочеться вірити, що ця праця буде гідно поцінована, що така спроба дасть зрозуміти, чого варта українська культура.
Працю Віри Річ нарешті почали визнавати на державному рівні в Україні, адже 29 березня цього року посол України у Великобританії нагородив Віру Річ орденом Княгині Ольги. В Україні вже захищено дисертацію з перекладацької майстерності пані Річ, але це, мабуть, лише початок. Велику справу в промоції діяльності цього перекладача в Україні здійснено завдяки професорці Львівського національного університету імені І. Франка Роксоляні Петрівні Зорівчак. Також над популяризацією її творчості працюють у Київському університеті ім.. Т. Шевченка та в Києво-Могилянській академії.
Дізнавшись про приїзд Віри Річ до України, Микола Григорович Жулинський, директор Інституту літератури ім. Т. Шевченка, дуже мобільно відгукнувся й допоміг організувати цей захід, розуміючи його важливість для України. “Україна: від Мазепи до Майдану” — це спроба прочитати код української історії й показати власну версію бачення України в історичному, діахронічному зрізі. Мабуть, подібний проект історії може видатися суб’єктивним, але попри все, він викликає в глядачів-реципієнтів шквал емоцій. Правду кажучи, інколи, задля того, щоби зрозуміти себе краще, потрібно дізнатися, як тебе бачать на відстані.
Модель історії, з якою працює Віра Річ та її колеги з лондонського поетичного альманаху “Розмаїтості” (“Manifold magazine of New Poetry”), — це поетичне полотно, що, на мою думку, перевершує суто історичний ракурс дослідження. Поезія як оболонка та форма цього проекту історії створює образ України в категоріях універсальних, метафізичних. У такий спосіб ми можемо побачити власні недоліки й переваги, зрозуміти себе на історичній спіралі світової історії, культури, гуманітарної думки. Подібний перекладацький проект — це блискуча спроба донести месидж про Україну, її поезію, історію, культуру, мислення через англійські переклади, адже саме англійська мова — це мова міжнародної комунікації, а Україні сьогодні дуже не вистачає англійських перекладів, досліджень із україністики англійською мовою. Без цього ми не зможемо увійти в поле наукових досліджень у світі.
Про це свого часу подбали й досі дбають росіяни, а тому й Федора Достоєвського та Льва Толстого знає весь світ. Ми ж тут значно відстаємо. І тому ця спроба британців звернутися до джерел української літератури та створити образ України на трансісторичному рівні заслуговує велику увагу України та пошану до зробленого за кордоном задля нашої національної культури. У презентації було використано переклади з творів І. Мазепи, І. Котляревського, Т. Шевченка, М. Зерова, О. Теліги, В. Симоненка, Л. Костенко, В. Стуса та інших. Здається, кожен із цих митців — це самобутній космос, неперевершений медіатор і провісник Слова, який у своїй творчості відбив код української ментальності й духу. В кожного з них вдалося знайти ті поетичні тексти, що витворюють високовольтну дугу, яка відображає в історичному дзеркалі боротьбу нашої нації за свою незалежність. Шляхетну, красиву, гідну боротьбу, в якій можна побачити щит і меч українського Слова й Думки. Побувавши на презентації, переживши історичні катаклізми ще раз, розумієш, наскільки нікчемними й неправдивими є спроби нав’язати думку, що Незалежність українцям упала з неба.
Історія України — це спроба вберегти той краєчок українського неба (цитую слова М. Вороного), щоб не переривався зв’язок поколінь, щоб Україна позиціонувала себе як суб’єкт світової історії, а тому подібний проект постає як міжкультурний полілог (ідеться і про голоси українських авторів і про голос перекладача.
Як зазначила Віра Річ на початку свого виступу в Інституті літератури: “Сьогодні важко змусити читати поезію”; падіння інтересу до поетичного слова (за яким — завжди вимір філософський, трансцендентний, екзистенціальний) наявне й у Великобританії, хоча — знаю це, оскільки вже два роки працюю з британськими поетами та літераторами, — порівнювати ситуацію в Україні та на Туманному Альбіоні неправильно. Справа у тому, що поетичний континент Великобританії складається з тисячі річечок і джерел, які живлять націю, утверджуючи код національної ідентичності. І поезія у Великобританії — це атрибут цілісності власної аури, яку формує культура, релігія, природа.
Презентація, яку ми мали можливість спостерігати 19 квітня, вже була представлена в Лондоні, а також у Кембриджському й Оксфордському університетах та на фестивалі в Единбурзі. Її, зокрема, встиг оцінити президент Києво-Могилянської академії В’ячеслав Брюховецький. Радий, що такий проект удалося продемонструвати в Україні. Щасливий, що на цю зустріч, крім фахових науковців, прийшли ще і студенти Могиляки та інших університетів України. Зустріч виявилася цікаво, про що можна твердити із запитань до Віри Річ. Сподіваюся, що цей візит до України буде не останнім і ми ще станемо свідками результатів праці людини, яка віддає роки свого життя сумлінній праці в космосі української поезії.
