Спробуйте прочитати цей матеріал як науково-фантастичний детектив із залученням математичної логіки та шерлок-холмівської дедукції-індукції. Ми не подаємо цей матеріал як дотичний до верифікації/спростування однієї з можливих версій щодо генези “Слова”. Цей матеріал є цікавою для широкого загалу та науковців альтернативною спробою прочитання найважчих текстів із історії давньої літератури. Хоча тема, навколо якої маємо авторські пошуки, дуже втаємничена та підступна, водночас не можна заперечувати новаторського підходу авторки, з яким ми і раді Вас ознайомити.
Щиро Ваш
редактор
відділу критики та
публіцистики
Г.
Людмила НАСТЕНКО-КАПАЛЄТ
ПРООБРАЗ БОЯНА — ЯНЬ
(Літописний життєпис)
Пам’ять про Бояна, згаданого 1185 р. у “Слові о полку Ігоревім”, розчинилась у семи століттях, що проминули від цієї події до першодруку “Слова…” 1800 року. Залишилось тільки поетичне ім’я піснетворця та 33 рядки у “Слові…” про його творчість. Відтоді почалась і 200 років тривала болісна робота з відновлення образу Бояна. Виникало безліч гадок — від якого він роду за ім’ям, коли жив, яким князям співав, співав сам чи у парі, в яких містах перебував, якому Богові молився. Якщо узагальнити всі гіпотези про життя Бояна, то вийде, що Боян співав протягом 80 років, жив у Києві, Чернігові, Тьмуторокані, був поганином-перевертнем. За браком точки опори кожна гадка мала право на існування. Гадок багато, а факт один: Боян — то літописний Янь. Цей факт знайшов доктор історичних наук В. В. Яременко, відгадавши літописне ім’я християнина Бояна. Хто знає ім’я — той знає таїну, а від того — дати народження і смерті Бояна (Яня), місце його поховання. Володіючи цією таїною та комплексом фактів, задокументованих тогочасними літописцями, ми з’ясували, чому він був похований в Успенській церкві Печерського монастиря, яку мав родину. За літописними свідченнями Нестора відновили біографію Бояна, знайшли спосіб, як довести, що Янь не був воєводою із роду Добриничів, визначили роки народження його друзів із першого київського літературного осередку — Нестора та ігумена Феодосія. Поточнили час будівництва Феодосієм “старого” Печерського монастиря. Знайшли гіпотетичну дату можливої зустрічі трьох видатних осіб в одному місці.
Позаяк нам стали відомі дати життя Бояна, то 7 липня 2006 року ми відзначали його 900-річчя від дня смерті та 990-річчя від дня народження.
Початок XIX сторіччя відзначився першодруком “Слова о полку Ігоревім”. Історичну пісню видав обер-прокурор Синоду О. І. Мусін-Пушкін 1800 року у Москві.
Копію з оригіналу він придбав 1792 року в Іоїла Биковського, архімандрита Спасо-Преображенського (Ярославського) монастиря, що його скасувала Катерина ІІ 1788 року. Рукопис входив до складу Спасо-Ярославського збірника, який був укладений у 1708-1709 роках митрополитом Дмитрієм Ростовським (Данило Туптало). За гіпотезою М. Гудзія, Дмитрій Ростовський був власником “Слова ...”, яке включив у збірник разом із хронографом Поширеної української редакції 1617 року, а фрагменти “Слова ...” використав у своїй книзі “Руно орошенное” 1680 року [1,С. 128,139,135].
Данило Туптало закінчив Києво-Могилянську колегію (засновану Київським братством 1615 року) у 1665 році, тобто 480 років потому, як герой “Слова ...” князь Ігор 1185 року “їхав по Боричеву до церкви Святої Богородиці Пирогощої”, яка була й є на тій самій площі, що і Київська академія. От куди привели хронологічні віхи: від 1800 до 1615 року, від Спасо-Преображенського монастиря в Ярославлі до Братського монастиря у Києві, що через дорогу від Пирогощої.
————© Людмила Настенко-Капалєт, 2007.
Іоїл Биковський, релігійний письменник, педагог, видавець, теж був вихованцем Києво-Могилянської академії з 1757 року, а до того — її викладачем [2,С. 296]. На той час бібліотека академії була чи не найбільшою у Східній Європі.
Копія “Слова ...”, що належала Биковському, а згодом опинилася в Мусіна-Пушкіна, згоріла під час московської антинаполеонівської пожежі 1812 року.
Аналіз палеографічних особливостей копій, які були зроблені О. І. Мусіним-Пушкіним, М. М. Бантиш-Каменським та О. Ф. Малиновським із копії, що належала Биковському, показує, що вона була виконана на основі “київського скоропису з середини XVI до середини XVII сторіччя”, як свідчить Б. І. Яценко [1, С. 133].
Але, незважаючи на те що копія була писана “київським скорописом XVI—XVII ст.”, а перший науковець-інтерпретатор Бантиш-Каменський був одним із вихованців Биковського в Київській академії середини XVIIІ ст. , вже серед перших читачів постало питання — до якої літературної національної традиції належить “Слово ...”?
Текст його настільки був “борзо писан”, що насіяні помилки проросли безліччю так званих “темних місць”, зробивши невпізнаними слова, мову та імена героїв, і унеможливили донесення до читача автентичної мови XII сторіччя.
Однією із загадкових фігур “Слова ...” став “Боян бо віщий”.
“Коли знаменита поема про Ігорів похід почала своє друге життя, — писав М. Ю. Брайчевський, — образ Бояна був елементом твору, що найбільше схвилював та заінтригував громадськість. На певний час Боян став володарем думок освіченої публіки. … Пізніше ажіотаж трохи спав, але й до наших днів плекає пієтет до першого відомого нам представника давньоруської красної поезії” [14, С. 22].
Ніхто не сумнівався в тому, що Боян — артистична натура. Вже 1826 року О. С. Пушкін, прийнявши близько до серця образ стародавнього піснетворця, порівнював “звонкие Бояна Славья гусли” з чарівним співом Русалки. Спочатку навіть не зовсім було зрозумілим: Боян — це професія чи ім’я? В тому ж вірші Пушкіна попередній варіант був: “Звончатые Баянов наших гусли” [3. С. 467, 751].
В. П. Даркевич розглядає Бояна “в руслі міфо-поетичної традиції, як образ епічного поета-співака і музиканта, ...як придворного виконавця пісень, що прославляє князя (“хвалословець”)” [4, С. 323].
М. Ю. Брайчевський вбачав у тоні автора “Слова ...” іронічно-негативне ставлення до Боянової музи. “Для автора “Слова ...” Боян був поетом-лакузою, репрезентантом тої, мовлячи словами Симоненка, “нікчемної продажної челяді, банди кривляк для втіх”, якої досить товклося при дворі першого-ліпшого феодального володаря” [14, С. 222, 223].
Виникало ще одне питання — творчість Бояна християнська чи поганська? Академік Б. Рибаков вважав, що “Боян учасник (або керівник ?) поганських свят” [5, С. 54], тобто поганин і прибічник поганського світосприйняття, а В. П. Даркевич вбачав у метафоричній формі творчості Бояна-пророка дійство поганського мага — шаманське камлання [4, С. 330].
Пов’язати Бояна з конкретним періодом часу здавалося неможливим. Перший видавець О. І. Мусін-Пушкін писав: “Когда и при каком Государђ гремђла лира его, ни по чему узнать нельзя…” [6, С. 2].
Довгий час вчені не були впевнені, чи існував віщий Боян-піснетворець взагалі. А якщо існував, то як звали його, людину, що стала прообразом віщого Бояна — Боянь, Боян чи Баян (“Баян” — тюркське “той, хто володіє над духами”)?
Аби знайти його реальне ім’я, потрібно було визначитись з етимологією слова “Боян”.
У 1842 році дослідник літератури Давньої Русі А. Ф. Вельтман вперше висловив думку, що Боян — то є літописний Янь. Але надалі приорітет віддавали думці академіка Д. С. Ліхачова, що Янь-поет — це Янь Вишатич, київський воєвода і нащадок Добрині, брата Малуші.
Пошуки присутності Бояна серед літописної інформації проводив В. В. Яременко.
“Не можна йняти віри, — писав він, — аби автори “Повісті временних літ”, віддаючи належну хвалу і шану кожному книжнику, не помітили, не згадали жодним словом славетного Бояна...Вони увічнили його, тільки ім’я того співця інше, реальне, не вигадане чи штучно утворене вченими кінця ХVІІІ — ХІХ сторіч...Боян — це штучно створене ім’я...В літописних текстах вживається частка “бо” в незвичному для нас вигляді: “Се бо есть бо батогъ”. Боянь складається з імені Янь і частки “бо”...Тобто, за першоджерелом — “бо Янь бо віщий”. Тож реальне ім’я “бо Янь”, а не “ба Янь”...Ми певні, що в особі Яня відшукався загублений вигаданий Боян” [7, С. 494,495,497].
Основою для пошуків Бояна прислужились свідчення літописця Нестора за Іпатським списком. Під 1106 рік зафіксовано дві події, пов’язані з іменем Янь:
“Повоювали половці побіля Зарічеська, і послав на них Святополк [Ізяславич. — Л. Н. ] Яня Вишатича (у Лаврентіївському списку слово “Вишатич” тут відсутнє — Л. Н.) і брата його Путяту, Іванка Захарича, і Козарина.
У це ж літо помер Янь (Вишатич — доводить Ліхачов), старець добрий, жив літ дев’яносто, в старості маститий: жив по закону Божому, не худший перших праведників, від нього ж я чув багато словес, які і вписав у Літописець. Його ж і гріб є в Печерському монастирі, де лежить тіло його, покладене місяця червня в 24-й день”.
Впадає в око невідповідність між діяльністю і віком цієї людини — чи може воєвода ходити на війну в 90 років? Якщо вважати, що 90 років це не “поетичне перебільшення”, тоді, ймовірно, йдеться не про одного Яня, а про двох тезок? Умовно назвемо Яня, від якого Нестор “чув багато словес, які і вписав у Літописець”, істориком.
Яременко вважає: “Оце, очевидячки, і є біографія Бояна. Насправді — Яня, нашого першого відомого піснотворця … Якщо Янь помер у 1106 році в 90-річному віці, то, відповідно, народився в 1016 р.” [7, С. 495].
Академік Д. С. Ліхачов, скориставшись відсутністю в Лаврентіївському та Іпатському списках слова “Вишатич”, приписав його до імені другого Яня — “дев’яносторічного старця”, припускаючи, що перший Янь з Путятою та Іванком — то все ...три брати Захаричі.
Замінивши Яневі (який з братом Путятою ходив у похід) ім’я по батькові “Вишатич” на “Захаричів”, Ліхачов тим самим “передав” це ім’я по батькові (Вишатич) разом із посадою (воєвода) 90-річному Яню-історику. А далі з цього вже виростало твердження, що 90-річний Янь це — поет, він же — “київський воєвода”, а від того — “нащадок Добрині”, тобто Яня-історика ототожнили з Янем Вишатичем [7, С. 495].
Таке трактування видається сумнівним, позаяк воно, по-перше, суперечить літописним свідченням (де неодноразово згадуються не “три брати Захаричі”, а два брати-воєводи Вишатичі — саме Янь і Путята); по-друге, не відповідає хронології подій у житті нащадків Добрині.
Так виникло протиріччя поглядів:
- воєвода — Янь Захаричів, а історик — 90-річний київський воєвода Янь Вишатич (Ліхачов),
- воєвода — Янь Вишатич, а історик — 90-річний Янь — “бо Янь” (Вельтман, Яременко).
Саме ці протилежні точки зору підказують напрям для виходу із суперечливої ситуації.
Розв’язати цей вузол зможемо лише в тому випадку, якщо будемо спиратися не на здогадки, а на факти. Знайдемо дату народження Яня, сина Вишати. За основу візьмемо родовід нащадків Добрині, а не дату смерті історика. Якщо рік народження Яня Вишатича збігається з 1016 роком, то Янь-воєвода і Янь-історик є однією особою, а якщо не збігається, то тоді не варто сторінки біографії воєводи приписувати історикові.
Хронологічних свідчень життєписів поколінь воєвод: Добрині, Коснятина, Остромира, Вишати та Яня з братом Путятою маємо обмаль, але все ж спробуємо обчислити рік народження Яня, сина Вишатича.
Відомо з “Повісті временних літ” та з інших джерел (в дужках):
- 970 — Добриня, син Малка Любчанина [8, C. 40], вуйко Володимира Святославича стає воєводою при Володимирі в Новгороді (з 978) — посадник новгородський, 985 — Добриня, “вуй Володимира”, з великим князем Володимиром рушив на Болгар [8, C. 51];
- (1010) — Коснятин — воєвода новгородський, 1018 — посадник новгородський, організував новгородців, які билися з Болеславом та Святополком за Ярослава [8, C. 83]; (1021) — вбито за наказом великого князя Ярослава;
- (1060) — помер Остромир, боярин новгородський часів князя київського Ізяслава Ярославича;
- 1043 — воєводу “Вишату, батька Янева”, послав Ярослав із сином своїм, новгородським посадником Володимиром Ярославичем, на Цесароград, де Вишату було взято у полон до Греків, повернувся 1046 року; 1064 — Вишата з Ростиславом Володимировичем тікає з Новгорода до Тьмуторокані [8, C. 93];
- 1071 — перше літописне свідчення про “Яня, сина Вишатина” як військового діяча (збирач податі для Святослава Ярославича чернігівського в Ростовській землі, у часи княжіння у Києві Ізяслава Ярославича) [8, C. 109,110];
- 1089 — “воєводство київської тисячі держав Янь [Вишатич] за Всеволода Ярославича”, коли освячували церкву Печерську Святої Богородиці [8, C. 127];
- 1091 — “Феодосій прийшов у дім до Яня [Вишатича, воєводи київського], що жив по закону Божому...та поучав про царство небесне, що його прийняти праведникам” [8, C. 129];
- 1093 — “прийшли до Стугни проти половців, ...і розважливий муж Янь [Вишатич]” (“смысленђи мужи, Янь и прочіи”) [7, C. 234]);
- 1106 — останнє літописне свідчення про Яня Вишатича (воєводу Святополка Ізяславича): “І послав проти половців Яня Вишатича [воєводу]. У сей же рік преставився Янь [Вишатич] не худший від перших праведників “ [8, C. 161];
- 1113 — “кияни пограбували двір Путяти [Вишатича], тисяцького” [8, C. 171].
Аналізуємо. На п’ять поколінь воєвод не маємо жодної дати народження, лише дві дати смерті (Коснятина та Остромира) та 15 датованих згадок про конкретні справи воєвод. Але, враховуючи всі ці відомості в комплексі, маємо можливість визначити гіпотетичні дати народження всіх воєвод від Добрині до Яня. Тут наводимо лише результат, поминувши розрахунки, що були зроблені автором: Вишата Остромирович з’явився на світ десь у 1012—1016 р р. , Янь Вишатич — у 1043 р. (схоже, молодший Путята народився після 1046 р. , коли Вишата повернувся з полону).
Позаяк Янь Вишатич народився близько 1043 р. , то 1106 року йому було не більше 63 років — вік ще воєводський. До того ж у 1016 році Вишата не міг народити сина Яня, бо тільки-но сам народився або був у чотирирічному віці.
Тож Янь, який помер 1106 року у віці 90 років, не міг бути ні сином Вишати, ні онуком Остромира, ні, взагалі, “нащадком Добрині”, а згадані під 1106 рік 63-річний Янь Вишатич — воєвода із роду Добрині Маловича і 90-річний Янь — історик (друг Нестора) — це дві різні особи. Нестор розповів про смерть 90-річного “бо Яня” (не Вишатича).
Відсутність батьківського імені поруч з ім’ям Яня-історика свідчить не про недбалість літописця, а про те, що він відрізняв Яня Вишатича від Яня “не Вишатича”. Схоже, поточнений коментар до літопису має мати такий вигляд: “преставився Янь [“бо Янь” не Вишатич]”.
Використання літописцем тільки імені є свідченням надзвичайної популярності Яня — “бо Яня”, якщо з одного імені всі знали, про кого йдеться. Через ту велику любов і популярність Нестор написав тільки його ім’я, не згадавши роду, від якого пішов той “бард від Бога”.
Висновок. Герой “Слова...” Боян, по-перше — мав реальне ім’я Янь, по-друге — не Вишатич, по-третє — жив у 1016 — 1106 роках. З його роком народження збігається рік народження не Яня Вишатича-воєводи (1043 р), а рік народження його батька, Вишати Остромировича. Тож у статті під 1106 рік йдеться про смерть не воєводи, а історика, популярність якого не поступалась популярності князя.
Але це ще не біографія, а тільки її частка. Спробуємо знайти в літописах ще якісь допоміжні факти до історичного портрета “бо Яня”.
Відомо. В “Повісті временних літ” ім’я Яня згадується сім разів (дивись наведені вище хронологічні свідчення життєписів поколінь воєвод за текстами з книги “Літопис Руський”, що її упорядкував і переклав Л. Є. Махновець). Особливу увагу звернемо на ті випадки в оригіналі, коли поруч з іменем Янь відсутнє уточнення “Вишатич”.
Відзначимо — за традицією, що її встановили історики, у тих випадках, коли в літописі було написано тільки “Янь”, Махновець, уточнюючи, сам дописував у дужках ім’я Яневого батька як розшифровку — [Вишатич]. На думку Махновця, в усіх текстах як Янь — то і “Вишатич”, він же “воєвода”.
Нагадаємо — за думкою Яременка, Янів було двоє, обидва згадані в одній статті під 1106 рік: один Янь — друг Нестора, другий Янь — воєвода, а всі літописні згадки до 1106 року і за Махновцем, і за Яременком стосуються тільки воєводи Вишатича.
Аналізуємо кожен епізод з Янем окремо, бо факти підлягають систематизації:
- у трьох випадках безсумнівно йдеться про Яня Вишатича (1043 — батько потрапив в полон, 1071 — збирач податі, 1106 — похід на Зарічеськ),
- в інших двох випадках вказано тільки на воєнну професію Яня (1089 — “воєвода”, 1093 — разом із “смисленими мужами” в битві на Стугні). Малоймовірно, щоб то був не Вишатич;
- під 1106 р. 90-річний Янь, як бачимо, це — праведник “бо Янь” (не Вишатич),
- під 1091 р. якийсь Янь, якого літописець не назвав по батькові, а лише “учнем Феодосія-праведника”.
Розберемо текст статті під 1091 р. Будьмо уважними: йдеться про події 18-річної давнини, тобто, 1073 р. Маємо обмаль підстав, аби вважати Яня, якого відвідав Феодосій, Янем-воєводою. Образ цього Яня зовсім не відповідає рисам, характерним для воєводи-тисяцького, сина Вишати, деякі вчинки якого в молодості надає літопис під 1071 рік: “Янь же, обернувши топір, ударив його обухом і повелів отрокам сікти їх...Янь повелів бити їх і повиривати бороди їм розщепом...”. Правда, таким чином Янь Вишатич боровся з чаклунами в ім’я віри християнської, але це не ті методи боротьби, яким навчав “синів своїх духовних” Феодосій — “зміцнюйтесь оружжям хресним і вірою непереможною” проти “ворожих стріл диявольських”.
Той Янь, до якого, відповідно до запису 1091 року, приходив Феодосій, навряд чи одержав би від Нестора характеристику “сина духовного Феодосієвого”, якби він бив чаклунів обухом сокири і виривав бороди. Адже Нестор теж був духовним сином Феодосія, який і його вчив уповати на “оружжя хресне”, тобто Янь-історик мав спільну духовну основу з Феодосієм і Нестором, що розбіжне з менталітетом Яня-воєводи.
Щось спільне вбачається в менталітеті і в словах характеристик, наданих якомусь Яню (під 1091, події 1073) та Яню-історику (під 1106)
|
- “жив по закону Божому”, |
- “старець добрий, благ, кроток, смирен”, |
|
- учень Феодосія-праведника, |
- “не худший первих праведників”, |
|
- духовний син Феодосія, як і Нестор-чорноризець, - мощі Феодосія поклали в Печерську церкву, |
- мирський духовний син Феодосія, - “багато словес його вписав” Нестор, - “гроб в Печерському монастирі”. |
Висновок. Мирянин Янь, дім якого відвідав Феодосій, не був воєнною людиною, а тільки тезкою воєводи Вишатича. Чи пощастить знайти ще хоча б один факт з біографії “бо Яня”?
Хто ж той Янь-мирянин, згаданий під 1091 рік?
Відомо, як чорноризець Нестор характеризував людей зі свого оточення:
- про Феодосія у 1073 (запис під 1091 рік) — “Добрий пастух, блажений отець наш, що здолав супротивника диявола і підступи його та переможцем з’явився, ...з праведниками упокоївся, ...а мощі поклали в рідній йому церкві”;
- про Яня у 1073 (запис під 1091 рік) — “Жив по закону Божому, розумна овця доброго пастуха; Феодосій научав його про милість до убогих і про царство небесне, що його прийняти праведникам”;
- про Яня під 1106 рік — “старець добрий, ...муж благ, кроток і смирен, ...не худший первих праведників, його ж гроб є в Печерському монастирі, у притворі” — писав Нестор про свого друга-історика в літописному “некролозі”. [8, С. 129, 161]
Аналізуючи, акцентуємо увагу читача на двох моментах:
- слово — “праведник” ( 1073 року праведник Феодосій научав праведності якогось Яня, 1106 року помер праведник Янь — учень праведника Феодосія),
- місце — Печерська церква (тут поховані мощі Феодосія, який научав праведності якогось Яня 1073 року, та “кроткий” Янь, який помер 1106 року).
Тож маємо досить вагомі свідчення, аби припустити, що однодумець Нестора у статті під 1091 рік та його друг-історик у 1106 році — це та сама особа. Тільки Янь у 1106 році — це дев’яносторічний “благий” “бо Янь”, а Янь у 1073 році — той же “бо Янь”, але згаданий ще п’ятидесятисемирічним учнем Феодосія-праведника.
Нестор і “бо Янь” — обидва “поручені Феодосію Богом, щоб вони спаслись”: Нестор — зі “стада чорноризців”, Янь — із мирського, але обидва — “сини духовні” Феодосія, однодумці.
Висновок. Спільність їх духовності та єдине товариське оточення наводять на думку, що нам пощастило знайти ще одну літописну згадку до 1106 р. про “бо Яня”-історика. якийсь “мирянин” Янь, дім якого відвідав Феодосій, на перевірку виявився Янем-істориком. Факт надзвичайно важливий, зважаючи на історичні перспективи, які відкриваються для подальших досліджень, особливо, якщо усвідомити, що йдеться не про якогось Яня-мирянина, а про “бо Яня”.
Чому “бо Яня” поховали в Печерському монастирі, та ще й в Успенській церкві?
Відома розповідь Нестора про відвідини ігуменом Печерського монастиря якогось Яня, чи то мирянина, чи то воєводи, і про те, як Феодосій напророчив майбутнє тому Яневі більш ніж за 18 років, тобто, записане під 1091 рік, сталося у 1073 році.
Проаналізуємо цю подію 1073 року в контексті тих подій, учасником або свідком яких був чи міг бути “бо Янь”. Якщо літописні події розташувати за хронологією, то можна додати багато цікавих деталей до біографії “бо Яня”.
- 1073, 22 березня — “І вийшов Ізяслав з Києва, а Святослав і Всеволод увійшли в Київ і сіли на Берестовім, переступивши заповідь отчу” [8, С. 113].
- 1073, 7 травня — Преставився 90-річний засновник Печерського монастиря Антоній Великий Печерський в чернігівському монастирі на Болдиній горі.
- 1073, 15 серпня — “Великий князь Святослав Ярославич та ігумен Печерського монастиря Феодосій заснували Успенську церкву Печерського монастиря”;
- 1073 (як згадка у статті під 1091 рік) — Саме тоді “коли Феодосій держав ігуменство, ...особливо дбав про синів своїх духовних, ...іноді в доми їх приходячи і благословення їм даючи ...Так, одного разу, він прийшов у дім Янів до Яня і до жони його Мар’ї, — бо Феодосій любив їх за те, що вони жили обоє по заповіді Господній і в любові жили, — так-от, коли він якось прийшов до них обох, то поучав він їх про милість до убогих, і про царство небесне, що його прийняти праведникам, а грішним — муку, і про смертний час. Та коли він се говорив, і про покладання тіл їх обох у гробі, то сказала їм жона Янева: “хто зна, де ото мене положать?” Сказав тоді їй Феодосій: “Воістину, де ото я ляжу, там і ти похована будеш”.
- 1074, 30 квітня — “Дождавшись великого дня Воскресіння Господнього і по обичаю одпразнувавши світло, Феодосій упав в недугу ...”.
- 1074, 3 травня — “У другу суботу після Паски оддав Феодосій душу в руки Божії і положили його в печері, де ото явив він труди многі”.
- 1075 — “Новий ігумен Печерського монастиря закінчив будувати церкву Печерську на підвалинах, зведених Феодосієм”.
- 1089 — “Освячена була церква Печерська Святої Богородиці Феодосієвого монастиря”.
- 1091, 13 серпня — “І сказав ігумен Печерський Іоанн і чорноризці, раду вчинивши: “Недобре є лежати отцю нашому Феодосію поза монастирем і церквою своєю” ...За три дні приспівав празник Успіння Богородиці, то повелів ігумен Іоанн копати там, де лежать мощі отця нашого Феодосія. Його-таки повелінню був я, Нестор, грішний, першим самовидцем, і те, що розкажу, я не із слуху чував, а сам-один був зачинателем...У вівторок присмерком узяв із собою другого брата Марка так, щоб ніхто не знав, прийшов у печеру і, одспівавши псалми, почали копати...І копали ми до полуночі і втомилися ...І коли Марк говорив до мене: “Ударило в било”, — то я сказав: “Я прокопав уже”. Та коли я прокопав, обняв мене страх, і став я волати: “Господи, помилуй!”...І побачили над печерою три стовпи, яко дуги осяйні, що, постоявши, перейшли на верх церкви, де ото потім похований був святий Феодосій”.
- 1091, 14 серпня — “Ігумен тоді прийшов із двома братами, а я прокопав багато і вліз. І ми побачили мощі його ...І взяли мощі Феодосієві, з свічами і з фіміамом, і принесли і положили у власній його церкві, у притворі на правій стороні”.
- 1091, 16 серпня — “І збулося пророцтво Феодосієве. Хоча ігумен преставився на вісімнадцять літ раніш, а це збулося, бо в сей рік преставилася жона Янева на ім’я Мар’я, місяця серпня в шістнадцятий день. І, прийшовши та співавши належні співи, чорноризці принесли і положили її в церкві Святої Богородиці навпроти гробу Феодосія, на лівій стороні. Так збулось пророцтво отця нашого Феодосія”. [8, С. 113, 128, 129].
Так дізнаємось, що у 75 років овдовів “бо Янь”.
Але збулось і друге пророцтво Феодосія, про яке Нестор записав теж під 1091 рік, але не нагадав під 1106 рік:
- 1106, 24 червня — “У сей же рік преставився Янь...Його ж і гріб єсть у Печерському монастирі, у притворі, де лежить тіло його”.
Чого б це тіло Яня-праведника лежало у притворі поруч із мощами святого Феодосія? Тому, що праведник? Але в Києві на той час, можливо, Янь не був одним-єдиним праведником серед чорноризців і мирян, то, може, тому, що Феодосій пообіцяв жоні Яневій і Яню, що обоє будуть поховані в одному місці (“покладені тіла їх обох у гробі”), а Марія — “там, де ото Феодосія положать”?
Відзначимо, що спочатку збулось друге пророцтво — поховали Марію в тому ж притворі Успенської церкви, де і Феодосія; а потім перше — поховали Яня там, де лежала його жона — в тому ж притворі.
Висновок. Бояна поховали саме в Успенській церкві, бо так напророчив Феодосій: поховання Марії поруч із Феодосієм, а Яня — поруч із Мар’єю, бо був її чоловіком.
Місце поховання Яня — це другий важливий аргумент на користь того, що Янь-історик (похований, як це писав Нестор, 1106 року в Печерському монастирі поруч з Феодосієм), і Янь-праведник (якому Феодосій у 1073 році зробив два пророцтва про майбутнє поховання в Печерській церкві, яка тільки-но була закладена) — це той самий “бо Янь”; він же відомий нащадкам як Боян. Тож надалі в нашому тексті називатимемо літописного Яня Бояном, усвідомлюючи, що всі вищезгадані епізоди з Янем-істориком є сторінками біографії героя “Слова ...” Бояна.
Таким чином, стає відомим точне місце поховання Бояна: у Печерському монастирі у притворі церкви Святої Богородиці на лівій стороні.
Велич видатного Бояна з’ясовується, коли уявляємо його в товаристві незабутніх сучасників: Антонія, Феодосія, Іларіона, Никона, Нестора.
Феодосій, Боян, Нестор — це, мабуть, перший на Русі своєрідний літературний осередок, вершина освітньої піраміди Києва ХІ — поч. ХІІ століття.
Для більш повного уявлення творчого доробку кожного з них скористаємось довідником “Українська література в портретах і довідках”.
- Феодосій Печерський [? —1074, 3 травня (н. ст. 16. 05)] — заснував агіографічний жанр в літературі, відомий як автор творів дидактичного красномовства, де висловлюються ідеї нової християнської моралі. Йому приписують близько 20 творів, серед яких повчання, послання, молитви, сказання, молитва “за всіх християн”, “епістолярії”, адресовані Феодосієм князю Святославу (не знайдено), 8 повчань “до братії”, 2 послання до князя Ізяслава Ярославича [9, С. 323].
- Нестор [1056 — 1114] — “...Найочевидніше, він зробив одну з редакцій літопису “Повість временних літ”, доповнив текст з 1095 по 1111—1113 роки і відредагував його [10, С. 221].
З “Літопису” і “Слова…” з’ясуємо доробок “бо Яня”.
- “Бо Янь” [1016—1106, 24 червня (н. ст. 7. 07)] — Від Нестора знаємо: “Од нього (Яня) ж я чув багато словес, які і вписав у Літописець” (під 1106 р.). Від автора “Слова ...” маємо допоміжні свідчення: Боянь пам’ятав “перві времена”, “первих князів” (“від Старого Володимира”), “речі усобиць первих времен” при “Старому Ярославі”, Мстислава, Красного Романа Святославлича, був “піснетворцем времені Ярославового”, не дуже вшановував Всеслава Брячиславича, який “скочив к граду Києву”, знав як “Олег ступав у золоті стремена в граді Тьмуторокані”, аби “крамолу ковати” з Володимиром Всеволодовичем за княжий стіл у Чернігові, бачив, як тіло його друга Ізяслава Ярославовича везли по Боричеву до Софії “поміж двома угорськими іноходцями” (жовтень 1078 р.).
Ми хотіли б уявити Нестора і Бояна поруч як двох співрозмовників, для чого не завадило б з’ясувати, в якому віковому співвідношенні вони перебували під час гіпотетичних зустрічей. Це надало б нашій уяві певні риси реальності.
За рік народження Нестора прийнято рік 1056-й.
Сумнів у правдивості цієї дати виникає через те, що вона не відповідає фактам, якими засвідчено прихід Нестора до Феодосія:
- Нестор у літописі: “А коли Феодосій жив у монастирі, … до нього ж і я прийшов, коли мені було 17 літ” [8, С. 97];
- у “Житії Нестора”: “Когда блаженный Феодосий строил монастырь, блаженный отец наш Нестор пришёл к нам. Ему было только 17 лет от роду” [12, С. 327].
Рік 1056-й, як рік народження Нестора, міг бути в тому випадку, якби розрахунок ішов від 1073 р. Але 1073 року була тільки “основана велика церква Печерська Святославом князем, ігуменом Феодосієм”[8, С. 112], і Феодосій помер 9 місяців потому, 1074 року. Церкву ж, навколо якої згодом виріс так званий “новий” монастир Печерський, добудували і освятили тільки за 15 років після смерті Феодосія. Отже, Феодосій не міг жити в “новому монастирі”.
Зрозуміло, Нестор прийшов до Феодосія, коли той жив не в “новому”, а в так званому “старому” монастирі, що на Дальніх печерах, а якщо точніше, то “когда блаженный Феодосий строил монастырь”, той, “старий”.
Отже, якщо ми знатимемо час будівництва монастиря Феодосієм, то від нього відрахуємо 17 років і з’ясуємо рік народження Нестора.
Дата будівництва першоджерелами не зафіксована, але маємо можливість доповнити хронологічну канву давніх подій.
Комплексне дослідження текстів “Патерика Печерського” та “Повісті временних літ” дозволило нам поточнити час будівництва монастиря (келій, другої дерев’яної церкви, огорожі) — 1062—1064 р р. , а відповідно, і рік приходу Нестора до Феодосія — близько 1063 року. Позаяк відомо, що Нестор прийшов до монастиря 17-річним, то рік народження Нестора має бути 1046-й.
Подивимось, що нам дає уточнення дати:
- Нестор був молодшим за Бояна не на 20, а на 30 років;
- Нестор став свідком монастирсько-князівського життя в Києві не від 1073 року, а від 1063 року він вже перебував у вирі політичного життя.
Уважно поставившись до тексту літописів і усвідомивши його стосунки з Янем, бачимо, що Нестор не тільки доповнювач тексту з 1094 по 1111 рр. Зробимо додаток до довідника “Українська література в портретах і довідках”:
- Нестор [1046—1114], автор-укладач першої редакції “Повісті временних літ” “від потопу” до 1093 р. (його попередники: візантієць Георгій Амартол, автор “Хроніки” 867 р. , кияни: Никон — 1072—1073 рр. , Іоанн — до 1093 р.);
- свідок історичних подій 1063-1111 рр. , тобто Нестор став самовидцем історичних подій за довший період: це і будівництво новопризначеним ігуменом Феодосієм монастиря на Дальніх печерах із церквою Успіння Богородиці для печерського братства (1063 р.), і перший прихід половців та вигнання киянами Ізяслава (1068 р.), і повернення князя з військом польського короля Болеслава (1069 р.), і прощання помираючого Феодосія з братією (1074 р.). Про подальші події, свідком яких був Нестор, він сам відзначив: розкопував з братом Марком мощі Феодосія (1091 р.), тікав із братією задвірками монастиря від поганого Боняка з половцями (1096 р). , бачив, як покладали в кам’яній Успенській церкві праведника Бояна (1106 р.);
- автор історичних повістей, що за кількістю сторінок складають третину всіх повістей “від потопу” до 1111 р. ;
- доповнив зміст “Літописця Руського” із слів Яня не тільки подією 1073 р. про відвідини Яневого дому Феодосієм, але, зважаючи на свідчення “Слова...” щодо змісту історичних пісень Бояна, подіями більш давніми, аж від часів княгині Ольги (доведено автором на основі палеографічного аналізу тексту “Слова...”);
- був “духовним сином” Феодосія і “духовним братом” Бояня.
Варто було б з’ясувати рік народження і Феодосія, аби в “Довіднику” на місце знаку питання поставити рік народження. Для цього маємо кілька першоджерел:
- “Житие Феодосия”: “И пришёл Феодосий к Антонию… и благословил его преподобный Антоний и повелел постричь его блаженному Никону. И тот… постриг… на двадцать четвёртом его году, при благоверном князе Ярославе Владимировиче” [12, С. 57];
- “Повість временних літ”: “20 лютого 1054. Преставився великий князь руський Ярослав” [8, С. 98];
- “Літопис Руський”, коментар Л. Махновця: “Є гіпотеза, що Ларіона скинули з митрополитства і він 7 листопада 1053 р. постригся під іменем Никона в ченці Печерського монастиря” [8, С. 98].
Отже, маємо можливість досить точно визначити час постригу Феодосія Никоном: після 7 листопада 1053 р. , але до 20 лютого 1054 р. Позаяк це сталось на двадцять четвертому його році, то рік народження Феодосія — 1030-й.
З’ясувавши, що Боян-“бо Янь” (1016 — 1106) — це реальна історична особа і він був у дружніх стосунках із Феодосієм та Нестором, спробуємо визначити місце і час гіпотетичної зустрііи видатної трійці київської еліти. Чи могло бути таке, аби Феодосій, Боян і Нестор зібрались разом в один день, в одному місці? А якщо було, то за яких обставин?
Відомо про літописні події, які можуть допомогти в пошуках відповіді на наше запитання таке:
- 1073 — Феодосій в гостях у Яня та Мар’ї;
- 1074, 4 лютого — “Коли ото приходила пора посту, то Феодосій мав звичай у масляну неділю ввечері цілувати всю братію, поучавши їх, як проводити пору посту в молитві...І так він ішов тоді з монастиря...І, ввійшовши в печеру, запирав двері печери і засипав землею, і не говорив ні до кого”;
- 1074, 13 — 19 квітня — “Коли ж настала вербна неділя, Феодосій вийшов із печери, де постився, і, по звичаю, він цілував, вітаючись, братію”;
- 1074, 20 квітня — “Феодосій упав у недугу у Великий день Воскресіння”;
- 1074, 3 травня — кончина Феодосія.
Аналізуємо. В 1073 р. Феодосій із Янем та Мар’єю вже старі знайомі. Янь і Нестор, які належали до “духовних синів” Феодосієвих, певно, вже знали один одного через Феодосія.
Далі будемо діяти методом виключення. Вони могли зустрітися:
- не 4 лютого — 12 квітня 1074 р. , бо Феодосій закрився в печері,
- не після 3 травня, бо це день кончини Феодосія,
- не після 20 квітня, бо Феодосій, “як впав у недугу”, то спілкувався тільки з братією, яку повелів зібрати для поради, кого поставити новим ігуменом.
Висновок. Гіпотетична “зустріч трьох” могла відбутись десь 13-20 квітня.
Найбільшим приводом для такої зустрічі вбачається день Паски, коли на пасхальне нічне бдіння зібрались і чернецтво, і миряни — 20 квітня 1074 р.
Рідкісна подія: в одному місці, в один день поруч опинились три генії, слава яких не загасла крізь віки:
- Феодосій, що разом із Антонієм започаткував Печерський монастир, дав основи монастирського життя в Русі;
- “бо Янь”- перший відомий “маститий” співець і автор історичних пісень, кумир прийдешніх поетів, незабутній герой “Слова ...” Боян;
- Нестор, ще не прийнявший постриг, улюбленець майбутніх істориків, що напише житія Бориса, Гліба, Феодосія, Варлаама, третину “Повісті временних літ” і доповнить писане до нього, в тому числі розповіді, які він чув від “старця доброго, маститого Яня”.
Никон тоді перебував у Тьмуторокані.
Тепер можемо намалювати картину.
20 квітня (н. ст. 3 травня) 1074 року. Великодня ніч. Палахкотить море свічок перед дерев’яною Успенською церквою на Дальніх печерах. Службу править 44-річний ігумен Печерського монастиря Феодосій, серед чернецтва — 28-річний Нестор, серед мирян — 58-річний “бо Янь” з “женою Марьєю”.
Ближче знайомство з культурним київським осередком середини ХІ ст. дає можливість побачити нові грані творчості київського барда Бояна не в “міфо-поетичній традиції”, а в історичній.
Після усвідомлення місця Бояна поміж таких особистостей, як св. Феодосій і св. Нестор-літописець само по собі зникає питання: творчість Бояна християнська чи поганська [4, С. 54]; стає зрозумілим, що Бояна не могло бути серед тих скоморохів у теремі князя Ізяслава, яких присоромив Феодосій, бо духовний рівень його творчості набагато вищий, ніж нам вбачається в загадкових словах автора “Слова...”: “растђкашется мислію по древу”.
Як бачимо, правий був В. В. Яременко, який вважав: “Не можна йняти віри, аби автори “Повісті временних літ”, віддаючи належну шану кожному книжнику, не згадали жодним словом славетного Бояна”.
Вивчення “Повісті временних літ” розширило коло літописних знань про героя “Слова ...” Бояня — Яня: у 1016 р. — народився; у 1073 р. (йому 57 років) — дім Яня і Мар’ї відвідав Феодосій; 16 квітня 1091 р. (75 років) — овдовів; 24 червня 1106 р. (90 років) — помер і похований поруч з жоною і Феодосієм у притворі Успенської церкви Печерського монастиря з лівого боку, “...де і лежить тіло його”, — записав Нестор, мабуть, трохи пізніше, завершуючи у 1111 році “Повість временних літ” за три роки до своєї кончини.
Може, так і пролежало б тіло “бо Яня”- Бояна до наших днів, та 3 листопада 1941 року воно злетіло в повітря разом із замінованим Успенським собором. Мощі св. Феодосія на той час в Успенському соборі вже не лежали, бо ще 1926 року Києво-Печерський монастир було оголошено Музейним містечком і мощі позабирали на дослідження, аби підтвердити, що такого не буває, хоч воно насправді є.
“Боян — одна з найзагадковійших постатей історії давньоруського письменництва. — писав М. Ю. Брайчевський, — Ми майже нічого не знаємо про його життя та творчість і в той же час дуже чітко уявляємо собі його ідеологічне кредо — випадок просто унікальний у світовій історіософії. Біографічні відомості про Бояна практично відсутні. Єдине, що нам відомо, — це час, на який припадає його діяльність. Найвірогідніше Боян … народився близько 1000 р.” [14, С. 220—222].
З туману історії поволі виринає образ “соловія”- Бояна, відомого завдяки автору “Слова...” як взірець для піснетворця.
Кажуть — той, хто знає ім’я — знає таїну. Ми знаємо, що реальне ім’я Бояня походить не від слова “баять” — говорити” [4, С. 331], а від імені Янь і що рік його народження 1016-й. Отже, далі легко виявити, “коли і при якому князі гриміла ліра його”. Досить взяти родовід літописних князів Рюриковичів за тло для життєпису Бояна.
Боян (Янь) був зачатий у рік смерті “того старого Володимира”. Прийшов у світ у рік, яким починались “літа Ярославові”(1016). Вперше прийшло визнання у 18-річному віці, коли проспівав у теремі Ярославу, що тільки-но переїхав із родиною з Новгорода до Києва після смерті Мстислава (1034). Можливо, це було “слово”, присвячене пам’яті брата-суперника, “иже заріза Редедю перед полками косожськими”.
Боянові було 38, коли помер Ярослав (1054) і на київський стіл сів 27-річний Ізяслав Ярославич, із яким, відчувалось, були однодумцями.
Із приходом половців на Руську землю 1068 р. життя при княжому дворі втратило стабільність. Ізяславу довелось тікати до Польщі, а повсталі кияни, пограбувавши княжий двір, полишили серед двору визволеного з порубу полоцького князя Всеслава. Боян не набивався в товариші новому князю, бо сказав про нього: “Ні хитру, ні горазду ...суда Божого не минути”.
За 8 місяців Ізяслав прогнав Всеслава з Києва, а ще за 4 роки Ізяслава з Києва прогнали молодші брати — Святослав та Всеволод, “переступивши заповідь отчу”. Цього не схвалював Феодосій, відповідно, і його однодумець Боян. Наприкінці 1073 р. Феодосій відвідав дім Бояна (Яня) та Мар’ї, які “жили в любові і по заповіді Господній”.
1074 року Святослав частково спокутував свій гріх: дав свою землю під будівництво кам’яного Успенського собору: “Великий князь Святослав Ярославич та ігумен Печерського монастиря Феодосій заснували Успенську церкву”. Відомо, що Боян співав пісні княжичу “красному Романові Святославичу”. Це було десь поміж 1073 та 1076 роками, бо 1076 року помер Святослав, звільнивши київський стіл для Всеволода, а з поверненням Ізяслава до Києва діти Святославові Роман та Олег тікали від чинного київського князя Всеволода аж до Тьмуторокані. На той час уже не стало ігумена Феодосія.
Ізяслав, набравши військо, повернувся з Польщі в липні 1077 р. , простив Всеволода, вчинивши мир. Радість Бояна від повернення князя-друга була недовгою. За рік (жовтень 1078 р.) під час бою Ізяслава було підступно вбито ударом списа. Бояну ішов 62 рік. Чи залишився Боян придворним бардом і при наступному князі Всеволоді — стверджувати важко. 16 квітня 1091 р. померла Мар’я і була похована у притворі Успенської церкви Печерського монастиря з лівого боку поруч із Феодосієм, а 24 червня 1106 року помер 90-річний Янь (Боян) і був похований поруч з Мар’єю.
Це все, що ми змогли витягнути про Бояна-Яня з “Повісті временних літ”. Але існує ще кілька джерел медіавістики, які тримають у собі пам’ять про не менш цікаві, я б сказала, трагічні сторінки життя Боянового.
Проживши довге життя в центрі духовного і політичного осередку, Янь — прообраз Бояна добре “відав” про минуле (“перві години первих князів”) і сучасне (його “багато словес” Нестор вписав у Літописець).
Він був “віщий” не в значенні “постоянного эпитета мудрого ворона” [4, С. 333] або чаклуна, провісника майбутнього, а в значенні добре поінформованої людини. “Растђкашется мислію по древу” означало не розпливчастість Боянової думки, а стрімкий лет сильних пальців-лебедів піснетворця над “живими струнами”, що натягнуті “по древу” — дерев’яній деці гуслів. Поетичний образ струн, які самі по собі коливались — “сами княземъ славу рокотаху” — засвідчує знайомство автора “Слова ...” з книгами Старого Заповіту: “І сталося, коли грав гусляр, то на Єлисеї була Господня рука” [13. С. 3,15].
Якщо уважно поставитись до посилань автора “Слова...” на Боянові “билини” і “приповідки”, то стане зрозумілим, що всі вони стосувались подій, які він добре відав, бо відбувались вони в минулому — і за його життя, і ще раніше — до народження Бояна.
“Бо Янь” — автор історичних “словес”, які стали джерелом історичних знань не тільки для Нестора, але, через повісті Нестора, і для автора “Слова...”.
Позаяк у “Повісті временних літ” нічого не сказано про Боянові “приповідки”, але все ж вони були відомі автору “Слова...”, то можу набратись сміливості і висловити думку, що автор “Слова...” знав ще й історичні пісні, складені “бо Янем”, які виконували вже інші “бояни”. Ті “приповідки” жили в історичних піснях Боянових.
Ті історичні пісні називались “Слово ...”. Порівняємо: Честное слово! (рос.), Честне слово! (чеськ.), Часна реч! (сербськ.), Чесна дума! (болг.) — одне й те ж поняття, а в різних слов’янських мовах висловлені різними словами: “слово” (чеськ.) = “дума” (болг.) = “реч” (сербськ.).
Тоді стає зрозумілим, що саме мав на увазі автор “Слова...”, коли співав про Бояна: “Помняшетъ бо речі (слова, думи. — Л. Н.) первихъ времен усобиці”. Таким чином, він віддавав належне Яневі, який знав історичні пісні про давні події. Такі пісні мали іншу назву — “дума”. У Західній Європі піснетворців-музик називали “бардами”, в Україні їх шанобливо називатимуть “кобзарями”, бо ніякі літописи, ніякі вірші не можуть бути такими нетлінними, як пісня, за збереження якої береться народ.
Нам пощастило знайти докази: “когда и при каком Государђ гремђла лира его” (після 1034 р. до 1078 р.), хоча від 1800 р. вважалось, що про це “ни по чему узнать нельзя…”, зняти з “піснетворця старого времені Ярославового” оманливий образ поганина, чаклуна, мага, шамана, перевертня, дізнатись про його дружину і місце поховання. Не воєводу Яня Вишатича, а піснетворця Яня ми побачили в чудовому товаристві Феодосія і Нестора, які, можливо, всі разом співали на службі Божій у Печерському монастирі 20 квітня 1074 року.
То було за часів 47-річного київського князя Святослава, сина Ярославового, коли Олег Святославич ще не був “Гориславичем”, а 20-річний Володимир Всеволодович — “Мономахом”. Тоді ж, у гридниці, біля церкви Богородиці Марії, Десятинної, під час князівських урочистостей слухали “бо Яня” — автора історичних “речей” (“слів”, “дум”).
“Бо Янь бо вђщій, аще кому хотяше пђснь творити,...
своя вђщія пърсты на живыя струны въскладаше.
Они же сами княземъ славу рокотаху …” —
це співалося вже в наступному столітті — дванадцятому, в іншому теремі — “златоверхому”, іншому князю Святославу — сину Всеволодовому, та ще Ігорю-князю з братією.
Київ. 20 квітня — 3 травня 2001 р. , квітень — травень 2002 р. , грудень 2004 р. — лютий 2005 р.Л і т е р а т у р а
1. Яценко Б. “Слово о полку Ігоревім та його доба”. — К.: Вид. ім. О. Теліги, 2000.
2. . Хоменко О. “Слово о полку Ігоревім” // Українська література в портретах і довідках. — Довідник. — К.: , Либідь, 2000.
3. Пушкин А. С. “Как счастлив я...” //Пушкин А. С. Полн. собр. соч. — М. -Л.: , ACADEMIA, 1936.
4. Даркевич В. П. Музыканты в искусстве Руси и вещий Боян. — М.: 1967.
5. Рибаков Б. О конструкции “Слова ...”//“Слово ...” и его время. — М.: Наука, 1985.
6. Дмитриева Л. А., Виноградов В. Л. “Слово ...” — величайший памятник мировой культуры// “Слово ...” — Л.: Советский писатель, 1952.
7. Яременко В. В. “Повість врем’яних літ”. Літопис (за Іпатським списком). — К.: Радянський письменник, 1990.
8. Махновець Л. Є. Літопис Руський. — Київ: Дніпро, 1989.
9. Савченко І. Феодосій Печерський //Українська література у портретах і довідках. Довідник. — К.: Либідь, 2000.
10. Шевчук В. Нестор-літописець//Українська література у портретах і довідках. Довідник. — К.: Либідь, 2000.
11. Мещерский Н. А. Бурыкин А. А. Реконструкция древнерусского текста “Слова о полку Игореви. // “Слово о полку Игореви”. Сборник. Составители: Д. С. Лихачев, Л. А. Дмитриев, О. В. Творогов. — Л.: Советский писатель. 1985.
12. Патерик Печерский. Изд. Киево-Печерская лаври. — Киев, 2000.
13. Старий Заповіт, Друга книга царів.
14. Брайчевський М. Ю. Суспільно-політичні рухи в Київській Русі. — К.: Вид. ім. Олени Теліги, 2004.
