Олена ПАВЛОВА
Переклади творів Р. М. Рільке в архіві-музеї
Перекладаючи Рільке, мусиш
гірко усвідомлювати, як багато
губиться з його чарів.
Василь Стус
Нещодавно минуло 80 років з того часу, як відійшов у вічність визначний австрійський лірик Райнер Марія Рільке (04.12.1875 — 29.12.1926. Похований в м. Рероні, Швейцарія).Рільке народився у Празі, помер у клініці Валь-Монт, на березі Женевського озера. Залишив значний поетичний доробок, що увійшов у скарбницю світової, в тому числі російської і української, літератур. Його ім’я стоїть поряд з іменами Еміля Верхарна, Поля Валері, Олександра Блока.
————© Олена Павлова, 2007.
Ще в студентські роки , навчаючись в університетах Праги, Мюнхена, Берліна, поет захопився творами Л. Толстого, Ф. Достоєвського, М. Гоголя, М. Лермонтова. Його заповітна мрія відвідати свою “духовну батьківщину” здійснилася 1899 р., коли він відвідав Москву й Санкт-Петербург. Під час другої подорожі (травень-серпень 1900 р.) Рільке заглиблюється у давньоруське мистецтво, знайомиться з культурою та побутом українського і російського народів. Удруге зустрічається з Л.Толстим, знайомиться з художниками І. Рєпіним, Л. Пастернаком, П. Трубецьким, О. Бенуа, відвідує в російській “глибинці” поета С.Дрожжина. На початку червня біля двох тижнів перебуває в Києві. Оглядаючи князівську Софію Київську та її споруди, поет міг би заходити й до будинку бурси (тепер приміщення Архіву-музею). Можемо принаймні сказати, що сам будинок бачив. Велике враження справила на Рільке чернеча Києво-Печерська лавра. В листі до О. Бенуа (1901 р.) він писав: “Я багато передумав перед оригіналами Васнецова у Володимирському соборі”. Читає “Кобзаря” в російському перекладі. Після Києва по Дніпру — на Чернечу гору до Тараса Шевченка. Далі — Кременчук, Полтава, Харків і мандри по Волзі. Що мав при собі мандрівник Рільке? У листі від 5 квітня 1903 р. з Італії до початкуючого поета, лейтенанта австро-угорської армії Франца Каппуса він пише: “З усіх моїх книг мені потрібні тільки рідкісні, але дві завжди зі мною. Поряд зі мною і тепер: Біблія та книжка великого датського письменника Енса Петера Якобсена...”. Знайомство з народним життям, давньоруською культурою мало значний вплив на письменника. У листі від 17.03.1926 р. до невстановленої особи він пише: “Ви легко можете собі уявити, який великий вплив мало на мене оточення чи багато країн, в яких я по щирій милості моєї долі мав можливість не тільки зупинятися як подорожуючий, але і по-справжньому там проживати, беручи живу участь у сучасному і минулому цих країн... Італію я знав і любив з восьмирічного віку, вона стала для мене азбукою мандрівного життя. Вирішальним впливом була Росія; саме в роки 1899 і 1900 вона відкрила для мене незрівнянний світ, світ нечуваних вимірів, а ще й тому, що завдяки сутності руського народу я відчув себе допущеним до людського братства (переживання необхідне, але до якого я в ніякому відношенні не був підготовлений, будучи єдиною дитиною [в родині] і не маючи до того часу ніяких стосунків з людьми). Росія стала в повному розумінні основою мого життєвого сприйняття і досвіду (можете переконатися, “Книгою годин”), так само як незрівнянний Париж став вихідною точкою мого творчого розвитку після 1902 року”.
Рільке після свого паломництва по Русі взявся за переклад німецькою мовою “Слова о полку Ігоревім” (1902—1904, опубліковано 1930). А навіяні враження від побаченого породили поетичну збірку “З книги годин” (Stundenbuch, 1901—1905), до якої ввійшли три цикли поезій: “Книга життя чернечого” (“Das Buch von monchischen Leben”), “Книга прощ” (“Das Buch von der Pilgerschaft”), “Книга убозтва й смерті” (“Das Buch von der Armut und dem Tode”), а також прозову збірку “Розповіді про милого Бога” (“Geschichten von Lieber Gott”).
Український читач уперше більш-менш у повному обсязі ознайомився з творами Рільке в російських перекладах М. Цвєтаєвої, С. Хоружого, І. Рожанського, М. Баранович, В. Микушевича та ін. 1965 і 1975 рр. (“Райнер Мариа Рильке. Лирика”. Пер. Т.Сильман. М.: Гослитиздат, 1965.; “Рильке Райнер Мариа. Ворпсведе. Огюст Роден. Письма. Стихи”. — М.: Искусство, 1971). Невдовзі, 1974 року, Микола Бажан здійснив переклад поезій Рільке на українською мовою за виданням “R. M. Rilke. Ausgewдhlte Werke. Erster Bond. Leipzig. Insel — Verlag, 1938” та “R. M. Rilke. Gedichte in Auswahl. Leipzig. Insel — Verlag, 1957”.
До творчості Рільке зверталися і раніше або пізніше українські письменники, перекладачі М. Зеров, М. Йогансен, Л. Мосендз, М. Орест, Ю. Липа, Б. Кравців, М. Рудницький, Л. Первомайський, Д. Павличко, М. Тупайло, В. Коптілов, М. Новикова, А. Мойсеєнко, М. Москаленко, В. Стус та ін.
У фондах Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України зберігаються твори австрійського поета у перекладах Григорія Майфета, Павла Тичини, Миколи Бажана і Григорія Петнікова.
Український літературознавець Григорій Йосипович Майфет, перебуваючи в 1949 році на засланні, на Печорі, займався перекладами з французької, англійської, іспанської, італійської та ін. мов. Серед його доробку, що зберігається в особовому фонді (ф.26, оп.1, од. зб.218 за 1913—1972 рр.) відклалися переклади з німецької творів Рільке — цикл оповідань “Історії про милого Бога” до якого ввійшли оповіді “Як настала кривда на Русі”, “Як дід Тимофій, співаючи, вмер”, “Пісня про Правду”. В авторизованій Післямові до цих перекладів (ф.26, оп.1, од. зб.3) Г.Майфет зауважує: “Наслідком перебування Рільке на Вкраїні з’явився (наприкінці минулого віку) прозовий цикл “Історії про милого Бога” (першодрук о Різдві 1900 року) з глибокою та своєрідною національно-релігійною концепцією: Бог не тільки просякає життя, а й олюднюється щоразу, не гребуючи втручанням у повсякденний побут. Простодушна віра, яка випромінює з цієї благоуханної прози, унікальної щодо своїх художніх властивостей, — бринить аналогом до шедевру Флобера “Проста душа” (1877 р.), що свого часу так вразив юнака — Горького.
З цього циклу перекладено трійко оповідань, що стимулювали, за авторовим зізнанням, появу “Чотирьох оповідань про надію” М. Бажана (1967).
Піввіком раніше, на зорі українського літературного ренесансу, своєрідним відгуком на цикл оповідань Рільке лунав у читацькому сприйнятті тетраптих національної жалоби “Stabat Mater” раннього Тичини:
Ідіть на Україну,
заходьте в кожну хату:
ачей вам там покажуть
Хоч тінь його розп’яту!...”
У фонді Павла Тичини (ф.464, оп.1, 2; од. зб.17243 за 1981, 1906—1975 рр.) зберігся автограф перекладу вірша Рільке “Тиша” (ф.464, оп.1, од. зб.2637). Поезію було опубліковано в газеті “Літературна Україна” від 13 січня 1970 року, напередодні відкриття у Києві (15 січня) пленуму правління Спілки письменників України, де на порядку денному розглядали питання інтернаціональних взаємозв’язків української літератури (ф.464, оп.1, од. зб.2638).
Український поет-енциклопедист Микола Платонович Бажан 1967 р. у вступному слові до своєї книги “Чотири оповідання про надію. Варіації на тему Р.М. Рільке” веде відверту розмову з читачем: “Вперше мені розповів про Райнера Марію Рільке Лесь Курбас. Він любив його вірші, вмів їх читати так, що кожен з них, наче маленька, але многозвучна і многозначуща симфонія, розливався, підносився, бринів усім оркестром поетичної евфонії, яким досконало володів великий поет.
Лесь Курбас читав мені і поетову прозу, зупиняючи мою увагу на тій новелі з “Історій про Бога”, в якій розповіджено про український степ і про пісню старого кобзаря”.
В особових фондах М.Бажана (ф.535, оп.1, 2; од. зб.951 за 1889—1984 рр.) та українського письменника Романа Лубківського (ф.739, оп.1, од. зб.86 за 1923—1981 рр.) зберігаються поетичний твір Миколи Платоновича “Три варіації на тему Рільке” (1958 р. Машинопис з правкою автора. Ф.535, оп.1, од. зб.7), а також автографи перекладів поезій Рільке (ф.535, оп.1, од. зб.35; ф.735, оп.1, од. зб.82).
Серед документів російського письменника в Україні, останні роки якого пройшли у Старому Криму, Григорія Миколайовича Петнікова (ф.440, оп.1, од. зб.1899 за 1913—1972 рр.), віднайдено переклад балади Рільке “Слепая” (рос. мовою). Авторизований машинопис з правкою автора зберігається у папці з написом “Запад — Восток. Поэтические переводы, подготовляемые к печати. 1969 г.” (ф.440, оп.1, од. зб.25).
Творчість Рільке вабить, притягує читачів до роздумів над сутністю життя, і кожний перекладач вносить свій дотик, до першооснови його слова. Матеріали, що зберігаються у фондах ЦДАМЛМ України, допоможуть заглибитись у вивчення перекладів українськими прозаїками, поетами, літературознавцями творів одного із визначних ліриків ХІХ — поч. ХХ ст. Райнера Марії Рільке.
До уваги читачів пропонуються публікації оповідань “Як дід Тимофій, співаючи, вмер” та “Пісня про Правду” в перекладі Г. Майфета і поезія “Тиша” зі збірки “Buch der Bilder. 1900—1901”, навіяна враженнями від подорожей по Україні та Росії, у перекладах класиків української літератури Павла Тичини і Миколи Бажана.
Тиша
Чуєш, улюблена, — руки здіймаю —
чуєш: шумить...
Все, що навколо, мене дослухає,
все дослухає, тане щомить.
Чуєш, улюблена, очі стуляю —
рух цей — він серце твоє пройма?
Чуєш, я знову очі здіймаю.
...Але чого тебе тут нема?
Навіть найменшого поруху тони —
видимі в тиші шовково-м’якій;
і на тонкій, на хвильній далини
запрозорій запоні
Пудум чи пудув тут слід
зафіксує свій.
Подихом зорі здіймаю й униз
опускаю
у тишині.
На водопій аромати вустами
скликаю,
дотики янголів я відчуваю —
з дальнього краю.
В тебе вдивляю в сні:
ти це? Ні.
Переклад П.Г. Тичини
Тиша
Чуєш, кохана, підношу я руки,
чуєш ти шелест їх...
Може, всі речі вчувають, як звуки,
жести самотніх таких?
Чуєш, кохана, я вії склепляю, —
слух твій, як шум, це сприйма.
Чуєш, кохана, їх знову розтуляю...
...але тебе тут нема.
Зримим відбитком найменший мій порух
лишить на тиші шовковий свій слід.
Далеч не стлумить в тужавих просторах,
як в сповитті, хвилювання моє.
Подих мій тужний хитає, колише
промені зір.
Пахощі п’ю, мов питво найміцніше,
що простягли його з далечі в тиші
ангелів руки.
Думаю тільки про тебе, але
не бачить тебе мій зір.
Переклад М.П. Бажана
