Яр СЛАВУТИЧ 

ІЗ ПОЕЗІЙ ПРО ІНДІЮ

ІНДІЯ 

Навантажена мудрістю, сяйвом залита,
Устаєш над світами, на схресті шляхів,
Променіючи межнем дозрілого літа,
Материзно Бга Рата, колиско богів!
 
Від потужного Інду до хвиль Брамапутри,
Від жаркого Цейлону по зимний Непаль
На ковадлі кує, незбагненністю мудрий,
Невгасимої мислі браманський коваль.
 
Хай співає каміння крізь плоть Каджураго,
Хай лунає веданта в прийдешні світи!
Невтоленної сили повстала наваго,
Рамаянно дзвени, мадурайно цвіти!
 
Слався словом Ґотами і пензлем Тагора,
Любомудрієм Ґанді —як гимном риґвед!
Хай нуртує звитяга, сталить непокора,
Материзно Бга Рата! Стокрило вперед!
Делі, 31 жовтня 1968 р.
 

ҐАНҐА

Змиваю пил п'ятьох материків
З моєї земности, ріко священна.
Могутня Ґанґо, будь благословенна
Твоя потуга в гомоні віків!
 
Тебе не вбгав у скови берегів
Браман Землі. Праволі суверена
Скорилась джунглів далечінь зелена,
Коли Він твориво своє узрів.
 
Лежать і мруть, допавши Варанасі,
Гнила голота й пишношатна знать,
Що на безсмертя пожадливо ласі.
 
Спахнувши з тіла, з полум'я багать,
Упавши з попелом на Ґанґу зрану,
Дзвенить душа, вітаючи Нірвану.
Калькутта — Бенарес, 23-27 жовтня 1968 р.
 
***
В ясних снігах пречисті Гімалаї,
Що стали з небом на довічну прю!
До вас я веди словом говорю,
Святі кряжі в надхмарному розмаї.
 
Хто дав звитяги в засвіти безкраї
Верхами братись? Хто ярку зорю
Пролив на звори? Сяйвом я горю —
Немов багрець у вересневім гаї.
 
Предвічний Тат, коли несутня мла
Сивасті крила в сутнє повила,
Поставив гордо вас, гранисті маги.
 
Смирися, Шіво! З дальніх верховин
Гримить у світ акордами наваги
Могутній Індра, Гімалаїв син.
Катманду в Непалі, 26 жовтня 1968 р.
 
 

Будь ласка, читайте продовження у паперовій версії часопису.