Дмитро Дроздовський
Кіберсвіт, або Перл Харбор, якого ви не бачили
Інтерв’ю з американськими експертами з питань держбезпеки та кібервоєн доктором Джоном Арквіллою та доктором Девідом Ронфельдтом
Звиклі до поняття “інформаційна доба”, ми часто не замислюємося над його “темною” стороною. Як і все у світі, новий витвір людства може бути або порятунком, або небезпекою. Так само і з інформаційними технологіями, за якими сьогодні у світі женуться політичні гіганти. Одним із учасників перегонів за інформацією та технологіями є Сполучені Штати, в яких держбезпека тримається саме на залученні концепції мережної безпеки.
Згідно з дослідженням Стокгольмського науково-дослідного інституту миру (SIPRI), кількість міждержавних озброєних конфліктів у світі поволі, але стійко знизилася з 36 в 32 регіонах планети у 1989 році до 25 конфліктів у 24 регіонах у 1997 році. На цьому тлі експерти наголошують на зростанні внутрішньодержавних конфліктів, причому природа цих конфліктів, на відміну від міждержавних, — у культурній та інформаційній сферах. Крім матеріалів SIPRI, результати досліджень, проведених експертами Міжнародного інституту стратегічних досліджень (IISS) в Лондоні, Науково-дослідного інституту в Осло (PRIO), а також у рамках Міждисциплінарної програми досліджень причин порушення прав людини (Лейденський університет, Нідерланди), доводять: за останні роки зросла кількість внутрідержавних конфліктів малої інтенсивності, що втілюють концепцію мережних війн, заснованих на інформаційних технологіях.
Основні характеристики мережної війни — використовування географічно розподіленої сили, високий інтелектуальний рівень задіяних сил, наявність ефективних комунікацій між об’єктами у військовому просторі. Зовнішньополітичні стратегічні дії США після подій 11 вересня деякі експерти розглядають як практичну реалізацію концепції мережної війни.
Щоб з’ясувати, наскільки небезпечним є сучасний світ, що таке мережні системи та мережні війни, ми звернулися до двох експертів із США, які довгий час працювали в секретних департаментах Служби безпеки цієї країни. Це професор Джон Арквілла (John Arquilla) та професор Девід Ронфельдт (David Ronfeldt) — сьогодні вони є співробітниками корпорації РЕНД (RAND). Нещодавно їхня співавторська праця “Мережі і мережні війни: майбутнє терору, злочинності та бойових дій” була видана в Україні (видавничий дім “Києво-Могилянська академія”). Отже, що чекає на людство, яке, заручившись підтримкою інформаційних систем, опинилося водночас їхнім заручником?
— Мабуть, найперше важливо пояснити читачам, що ви розумієте під термінами “мережні системи” і “мережні війни”, які пропонуєте у своїй книжці?
— П’ятнадцять років тому, коли ми вперше почали вивчати, як інформаційна революція впливатиме на природу нових конфліктів, то швидко збагнули, щу буде нашою центральною гіпотезою: інформаційна революція — всі нові технології, способи мислення й дії — зробить неймовірно потужним інтернет-простір, і зробить звичайне життя важким із погляду традиційних ієрархій. Наше перше припущення було пов’язане з визначенням військових стратегій у зв’язку з інформаційною революцією — те, що ми називаємо кібервійни. Важливо знати, як зміняться професійні військові сили у світі, адже тепер, щоб захопити територію, не потрібно мати, приміром, танків, а лише ракети й електронні системи, що допоможуть доставити зброю масового знищення в будь-яку точку планети. Али ми також розуміли, що зміни заторкнуть не тільки військові проблеми та конфлікти. Нові зміни пов’язано насамперед із тероризмом (сьогодні це вже планетарна загроза), злочинністю та навіть легітимізованими громадянськими протестами. Ми вважали, що потрібно знайти новий термін, який би позначав змінені реалії життя. Отже, вирішили вжити термін netwar (мережні війни), щоби привернути увагу світової громадськості до нового спалаху конфліктів та протистоянь за допомогою інформаційних технологій. Мережні війни, на нашу думку, — це важливий атрибут інформаційної епохи, в якій ми перебуваємо.
Ми не знаємо, чи довго існуватиме в науці наш термін. Але на той час, на початку 90-х, для фахівців із державного планування та управління, для стратегів, які працюють над розробкою держпрограм із гарантування безпеки, було важко зрозуміти, що ми стоїмо на порозі нової загрози, яка з кожним роком ставала дедалі серйознішою. Ми вважали за потрібне запропонувати новий термін, що дав би, на нашу думку, краще зрозуміти новий формат конфліктів та протистоянь, до якого підійшло людство. Небезпека мережних війн у тому, що сьогодні людина може спрямовувати сили одразу в кількох напрямках із метою винищення або захоплення території. Комп’ютерні технології дають можливість керувати зброєю на відстані в кілька тисяч кілометрів, спрямовувати удар так, як потрібно. І на все йде кілька секунд. Мережні війни перетворюються на нову “столітню війну”, чи не найтяжчу у світі за всю історію, бо нападник уперше став невидимим. Він дематеріалізувався. Звичайно, вже існують якісь програми захисту, але ви бачите, — від тероризму й досі немає порятунку. Нові війни — це змагання інтелекту, що потребують не важкої артилерії, а лише навичок роботи з інтернет-ресурсами.
— В чому полягає небезпека мережних систем та інформаційної організації суспільства?
— Нові форми організації простору, наприклад, нові інтернет-технології, з етичної точки зору, нейтральні. Вони можуть бути використані як на добро, так і на зло. Так було завжди: найкращі ліки можуть бути і найгіршою отрутою водночас. І мережні технології не виняток. З одного боку, інформаційне суспільство — частина програми з поширення демократії та права знати, що відбувається на планеті. Але терористи й злочинці, хоч і не визначають собою громадянського суспільства, проте вони також адепти нових форм соціального життя.
Така дуальність іде ще з античності. Згадайте римського бога Януса. Він мав два обличчя: одне просвітлене, молоде, а друге — темне, старе. Сьогоднішні мережні системи — це щось на кшталт Януса. Транснаціональне суспільство, засноване на принципах світової демократії, — новий етап у еволюції людства. Але терористи та злочинці — не винахід нової доби. Вони існували від початку світу, тобто це старе і темне обличчя Януса. Нам здається, що Янус має бути метафорою для нового тисячоліття, позначеного дуальністю у прийнятті будь-яких рішень.
— Які нові форми чи моделі соціальних конфліктів ви б могли назвати?
— Це питання не зовсім належить до теми наших безпосередніх професійних зацікавлень. Насамперед нас цікавлять ті суспільні рухи та соціальні конфлікти, в яких задіяно мережні системи. Деякі з них національні, а деякі планетарні. До перших можна зарахувати рух Сапатіста в Мексиці, сербський рух Отпор, який очолював С. Мілошевич, іракську проблему. Перераховані конфлікти мають національну природу. Виступи проти глобалізації — як, скажімо, “Battle of Seattle” в 1999 році, — транснаціональні. Також нас надзвичайно зацікавила українська Помаранчева революція (це був новий етап світових конфліктів).
Не існує єдиної моделі оцінювання соціальних мережних війн. Представники суспільства й досі дискутують над тим, як краще використовувати інформаційні стратегії, щоб досягати найбільшого результату. І тут важливо не просто попереджувати людство про небезпеку цих стратегій, а мобілізувати великі народні маси на висловлення своєї думки, яку світ має почути. Новітня війна — це “війна ідей”...
— Як варто тлумачити ваше твердження про те, що кібервійни наступають? Що таке кібервійни?
— Коли ми вперше про це сказали п’ятнадцять років тому, ми намагалися звернути увагу громадськості на те, що інформаційна революція змінить уявлення про природу сучасних військових технологій. На наш погляд, “перевага у знанні” над опонентом — найважливіша, ніж усі інші переваги. Комунікаційні системи та сенсори різної природи, — важливі складові. Сучасна “розумна зброя” — яскравий приклад таких інновацій. Але технологічний прогрес — це далеко не все, що ми вкладаємо в поняття кібервійни. Йдеться також про розвиток нових, більш гнучких форм організації й розвитку суспільства разом із новими військовими доктринами і роллю інформації на війні. Сучасні технології дають можливість зруйнувати інформаційні системи опонента ще до того, як він вирішить атакувати. Це перемога за мить і без жертв.
— Як ви пояснюєте термін “Електронний Перл Харбор”, що часто сьогодні трапляється в американській літературі з держбезпеки?
— “Електронний Перл Харбор” — поняття, під яким ми розуміємо, що атака в кіберпросторі на надпотужні Сполучені Штати, які мають автоматичну систему захисту, може вилучити США з гри в разі розв’язання нової війни. Історично термін пов’язано з Другою світовою війною та з фатальним нападом японських військ на Перл Харбор у грудні 1941 року. Шкода від цього була настільки сильною, що війська упродовж шести місяців не могли жодним чином протистояти японським нападникам.
Страх, що сьогодні мають американські військові, коріниться у знанні про подібний сценарій, коли всі системи захисту, прив’язані до інформаційних систем, вийдуть із ладу, і тоді наддержава США опиниться без потужного силового поля. Військові не зможуть у разі такого сценарію дати відсіч в жодній точці світу, наприклад на Корейському півострові, в Персидській затоці або на Тайвані.
— Невже для майбутніх істориків ХХІ століття буде видаватися століттям, що пройшло під знаком кібервоєн? Чи можна змінити цю історичну перспективу?
— На наш погляд, треба найперше остерігатися мережних війн, що є страшнішим явищем, порівняно з кібертероризмом та кібервійнами. Деякі хакери вже сьогодні приміряють мережні військові технології. Проте, за останні чотирнадцять років лише одиничні хакерські напади були небезпечні для збройних сил. Сьогодні технічні засоби безпеки проти подібних атак доволі потужні. Проте й хакери не відпочивають. Якщо ми наполягатимемо на розвиткові системи захисту від хакерського втручання у всьому світі, то це зможе мінімізувати шкоду, заподіяну кібертерористами. Потрібна співпраця з кожним членом суспільства, і опора на бізнесові компанії, що спеціалізуються з кіберзахисту і здатні надати миттєву відсіч у разі нападу. Американська система видається непоганою, а тому може бути перейнята іншими країнами Європи та світу.
Історичні епохи можуть характеризуватися за організаційними формами (ієрархії, ринки, мережні системи) набагато краще, ніж за технологіями. Технології дають погані результати — згадати хоча б аварії на фабриках, у потягах чи в літаках. Набагато важливішим є встановлення відповідної моделі організації суспільства, оскільки одні моделі є кращими для протистояння кіберзлочинності та тероризму, ніж інші. Потрібно вирішувати, якою буде провідна модель суспільного ладу в країнах: диктатура чи демократія, комунізми чи капіталізм. Коли виникає нова форма організації, одразу ж виникають нові конфлікти, допоки не буде врегульовано правові механізми взаємодії. Спочатку суспільство існувало у формі племен, найпізніше — як ринки та корпорації. На сьогодні, підживлена успіхами інформаційної революції, мережна система переважила, наділяючи силою як цивільну, так і нецивільну частини суспільства. Від прогресу вже не сховатися. Такою поставатиме наша історія для істориків ХХІІ століття. Мережні системи доволі гнучкі, а тому є всі підстави твердити, що вони матимуть успіх у нашу з вами епоху.
— Якими є найважливіші внутрішні характеристики інформаційної епохи? Мені часто здається, що наша доба — це доба постійних конфліктів (соціальних, економічних, політичних, релігійних).
— Основне поняття інформаційної доби — здатність швидкісного зв’язку. Наразі, і для наступних десятиліть, це породжуватиме багато конфліктів, але за якийсь час спричинить нові форми кооперації серед країн, ринків і політичних акторів. Крім того, інформаційна доба допоможе в поширенні знань, цінностей, ідеалів, етичних норм і правил. Це зумовить і новий тип світосприйняття — людський мозок охоплюватиме одразу всю планету. Такою буде людина майбутнього. Відбудеться нечуваний розвиток ноосфери (до речі, термін українця Володимира Вернадського чи не найбільше пасує для характеристики світу сьогодні як єдиного цілого, здатного до спільного мислення), передбачений кілька десятиліть тому французьким філософом П’єром Тейлгаром(?) де Шарденом. Сьогодні у світі відбуваються процеси повалення старих режимів, що базуються на авторитаризмі та репресіях, і встановлення нових (що ми й мали змогу спостерігати на українському прикладі з Помаранчевою революцією). Але цей процес буде конфліктним, допоки не прийде абсолютно нове покоління з іншим способом мислення (проблеми в Україні сьогодні пов’язано з тим, що і Віктор Ющенко частково — виходець зі “старої” системи і частково носій (несвідомо) цінностей тих часів). Попри всі наявні сьогодні конфлікти, ми бачимо великий успіх на зло всім негараздам.
— Чи глобалізація незворотне явище? Для вас це позитивний чи негативний процес?
— Глобалізація входить у суспільний простір. І, ясна річ, економічна глобалізація відкриває світ перед його суб’єктами шляхом зростання капіталів, зарубіжних інвестицій, вільної праці, трудової міграції. Але це болючі процеси в деяких країнах, де робоча сила є дорогою (як у США) або де немає капіталістичних ринкових відносин. Глобалізація, ми переконані, все одно спричиниться до її адаптації у світі.
Але існує також соціально-політична глобалізація, і це означає, що мережна система може протистояти іншій, як, скажімо, Міжнародний банк, МВФ і Велика Вісімка. Іронія в тому, що їхня спроможність бути в опозиції до економічної глобалізації залежить від здатності інтегрувати до власної глобалізації соціальні сили. Попри все, глобалізація викликала потужні протести в країнах, де люди вірять, що їхня ідентичність (культура і спадок) будуть зруйновані внаслідок глобалізаційних процесів (наприклад, у Франції).
І хоча деякі політичні сили у світі бояться впливу Америки на свою економіку та культуру, проте, це дає можливість терористам зібратися з силами, щоб завдавати потужних ударів. Маємо на увазі зокрема російський досвід, де уряд хоча й виступає проти тероризму (встановлюючи закони, які, однак, відлякують саме зовнішній світ, а не терористів), проте всередині самої країни відбуваються процеси, в результаті яких зброя потрапляє до рук саме терористів.
— І насамкінець, для якої аудиторії ви писали книгу “Мережі і мережні війни: майбутнє терору, злочинності та бойових дій”, видану у Видавничому домі “Києво-Могилянська академія”? Чим для вас цікава Україна та українські читачі? Якими були ваші прогнози щодо читацької рецепції?
— Нам би хотілося вірити, що книга буде цікавою для тих, хто хоче зрозуміти суспільство і безпеку в інформаційну добу. А це — стратеги, державні службовці, політичні менеджери, аналітики — і звісно ж, усі охочі до нових цікавих розвідок із “шпигунським присмаком”. Ми сподіваємося, що ця книга спрямує Україну до нового осмислення системи державної безпеки та до соціальної системи, що ґрунтуватиметься на етичних принципах і людських цінностях, а це має зменшити рівень корупції та авторитарності. Ми віримо, що книга допоможе протидіяти тероризму, злочинності та нігілізму, поширеному в наш час.
Ми щасливі з того, що знайшли читачів в Україні. Нашу книгу вже було видано в Австралії, Китаї, Індії, Ізраїлі, Німеччині, Великобританії та Швеції. І нам дивно, що американські рекламні компанії більше уваги приділяють популяризації цієї книги у світі, ніж американська влада.
