Літературний Нобель 2007: і знову Британія!

 Лауреат Нобелівської премії з літератури в 2007 році — англійська письменниця Доріс Лессінґ. Багатьох ця новина здивувала, когось заспокоїла, а в когось викликала обурення. Чому саме вона? Лише позаторік літературна Нобелівська премія також відійшов до Великобританії, до неоднозначного драматурга Гарольда Пінтера.

Ці хвилі в літературних колах — явище абсолютно нормальне; так і має бути, коли йдеться про найбільш престижну літературну премію світу. Можливо, здивування мало місце насамперед через вік письменниці (народилася Доріс 22 жовтня 1919 року в Ірані), можливо, через те, що її творчість представлено далеко не в усіх країнах. Попри те, що її романи мають добрий продаж у США (Доріс має почесний знак від Гарвардського університету), в Канаді, Іспанії, Африці, проте в країнах Східної Європи та на пострадянському просторі ім’я Доріс Лессінґ представлено мало. Наш журнал друкував лише одну її повість (“Домівка гірської худоби” в чудовому перекладі Ростислава Доценка, № 5 за 1977 рік). Що ж, із одного боку, варто визнати, що Доріс Лессінґ — це найбільша сучасна письменниця Британії. З іншого, той вплив, що її творчість мала на літературні смаки і стилі, скоріше, належить до часу більше минулого, ніж теперішнього. Сьогодні на літературній арені вже інші гравці.

Стиль Лессінґ легкий і складний водночас. Дехто вказує на велику роль автобіографічності для розуміння її письма. Зазначу, що її романи — це дивне поєднання краси і болю (можливо, коріння цього явища треба шукати в дитинстві письменниці), вся її творчість розкриває складний конфлікт між індивідуальним та суспільним. У одному романі цілий розділ може бути написано через поєднання слів у ланцюжок. А в іншому -  Лессінґ навпаки вдається до самоспрощення стилю, залишаючи почасти телеграфні фрази. Вона порушує складні питання соціальної несправедливості, заторкує глибокі філософські питання, відповідь на які потребує аналізу всієї історії західної цивілізації й безперечного залучення етики.

Вперше я прочитав роман цієї авторки три роки тому, коли був у Лондоні на Різдво. Враження не те що приємне, а таке-що-не-піддається-словесному-вияву. Часто в сучасній англійській літературі за невимушеною простотою та прозорістю фраз можна побачити глибокий зміст (згадати хоча б найсвіжіший роман Єна Мак’юена “Субота”, що з’явився на українському літературному ринку цього року за сприяння “Кальварії”). В цьому і специфіка англійської мови: з одного боку, це мова приписів та інструкцій, але з іншого, в глибинах англійської літературної традиції витворився складний симбіоз складної простоти, що прочиняє двері до глибин людської пам’яті, індивідуальної свідомості, до історії цивілізації з усіма кровопролиттями та історичними катастрофами.

Отже, для того щоб краще зрозуміти, чому цього року найвищої літературної премії удостоєно саме англійську письменницю Доріс Лессінґ, я звернувся по коментарі до сучасних англійських письменників, експертів із теорії літератури та компаративістики. Пошукаймо відповідь разом:

 

Антонія С’юзен Баятт, письменниця (Англія), авторка всесвітньо відомого роману “Одержимість”:

“Я дуже рада, що саме Доріс Лессінґ здобула Нобелівську премію в літературі. Вона доволі потужна письменниця, яка ставить складні запитання й має здібності передбачати проблеми ще до того, як вони з’являться на поверхні. Мені подобається її “зарозумілість” — до вподоби її “Добрі терористи” (1985) з їхніми сумними й комічними зображеннями “революціонерів”, які створюють багато гострих кутів у країні. Люблю її за правдивість і відвертість у висловлюваннях. Найбільше мені до душі “Золотий записник”, але не через якусь спільність феміністських поглядів (як і Лессінґ, я вважаю, що літературний фемінізм — річ часто загрозлива й ворожа, але в суспільстві потрібен фемінізм політичний. Що мене найбільше вразило в “Золотому записнику”, так це форма — складний наратив (юкстапозитного характеру), подано весь світ, але через різні стратегії оповіді: романтичний роман і газетні нарізки разом — усе в цьому романі поєднано, багато слів написано через дефіси, та й не тільки слів, а речень чи цілі абзаци. Але саме так і можна відобразити цілісне сприйняття світу в одній голові. Часто в нашій свідомості саме така суміш. Також мені імпонує манера її опрацювання традиції: вона може з легкістю викинути складні красиві слова з роману і зробити літературний твір придатним до ринкових замовлень. Але також вона може написати й дуже складно. Часто у своїх романах вона “викидає” всю високу лексику. “Золотий записник” — роман для гурманів, він складний і вишуканий водночас, це роман ідеалістичний і, з іншого боку, роман, який ближчий до складної оповідної прозової нарації. Я не читала її роману “Знов кохання”, але тема роману мені цікава — неприйняття романтичного кохання тими, кого виплекала така традиція стосунків. Правда, зауважу, що часто Лессінґ критика “кусає” за її категоричність та подеколи однозначність”.

 

Женет Пейслі, письменниця (Шотландія):

“Я знаю, що репутація Лессінґ у Великобританії не має аналогів. З вивчення її творчості проводять семінари, конференції, організовують літературні дебати. Вона ніби жива ікона, яка говорить те, з чим я абсолютно погоджуюсь або те, що просто приносить інтелектуальне задоволення. Я рада, що цю нагороду здобула Лессінґ, правда, на її письменницьке життя це вже навряд чи вплине. Занадто пізно дали. Час цієї премії для Лессінґ — десять чи двадцять років тому. Тоді вона мала дуже скромне життя.

Звісно, завше премій менше, ніж гідних переможців. І тому момент вибору для когось буде неприйнятним. Нобелівський комітет акцентує свою увагу на письменниках, які створюють ідеалістичний світ, що може нас змінити. Творчість Лессінґ має багато повчального, навіть мимохіть. Я рада, що така премія існує, адже вона привертає увагу цілого світу до літературних дискусій та письменницької долі.

Щодо Доріс, то зауважу: жінки мають писати, навіть якщо світ не знайде для них того місця, яке визначає для чоловіків. Саме через ґендер жінкам важче здобути соціальний статус, фінансові можливості, щоби бути незалежними від видавництв і соціальних замовлень. Так, покоління змінюються, але скільки письменниць залишаються поза увагою у світі лише тому, що вони жінки. Нобель із літератури — переважно приз для чоловіків. Бачите, за останні десять років жінок було набагато менше, ніж чоловіків. Тому я рада, що 2007 року перемогла саме Доріс. Але найкраще було б, якби цю премію вона одержала десь років 40 тому. Зараз Лессінґ — уже ікона”.

 

Джон Веддінґтон-Фезер, письменник (Англія):

“Можливо, ви скажете, що я невіглас, але я не прочитав жодного твору Доріс Лессінґ. Зізнаюся, що ця письменниця пройшла повз мою увагу. Не знаю, чому так сталося. Можливо, що тепер я таки перечитаю її твори. Доріс мала дивне життя, дивне насамперед для англійців”.

 

Ілля Камінський, поет, фахівець із літературної компаративістики (США):

“На жаль, я не читав останнього роману Доріс Лессінґ “The Cleft”. Але я вражений її ранішніми творами. Зокрема на мене мав дуже сильний вплив роман “Briefing for a Descent Into Hell”. Її мова неймовірно лірична, прекрасна, легка, і в тій книзі вона пише глибоко і сильно, пише про значення пам’яті цивілізації, про інтимність людських стосунків, про спільноти. Мене захоплює читання її творів. Її творчість зажди буде актуальна”.

 

Мурін Велдон, письменниця (Ірландія)

“Щодо творчості Доріс Лессінґ, то я читала її роман “The Grass Is Singing” („Трава співає”). Чарівна книжка, добре написано. Роман оповідає про жахливу соціальну несправедливість. Також читала багато її оповідань, малу прозу. Чому Доріс? Не знаю… знаю, правда, що це найбільша письменниця нашого часу. Кому ж, як не їй?”.

 

            Підготував Дмитро Дроздовський