Дмитро Чистяк

Блакитний птах світової літератури

 

Для більшості з нас ім’я бельгійця — лауреата Нобелівської премії Моріса Метерлінка (1862—1949) асоціюється з “Блакитним птахом”. І хоча творчість всесвітньо відомого драматурга, поета, есеїста мала значний вплив на український літературний процес кінця ХІХ — початку ХХ ст., нині вона незаслужено забута. З нагоди 145-річчя від дня народження класика світової літератури київське Університетське видавництво “Пульсари” видало книжку, до якої увійшли п’єси “Сліпі”, “Пелеас і Мелісанда”, “Аріадна та Синя Борода”, феєрія “Блакитний птах”. Переклав із французької Дмитро Чистяк. Він також написав передмову та ґрунтовні коментарі до цих драматичних творів. Оформила книжку молода художниця Катерина Міщук. Подаємо на сторінках журналу “Всесвіт” фрагменти передмови Д. Чистяка до цього видання, яке, певні, знайде свого вдячного читача.

 

Незнаний. Не пізнаний. Саме такі епітети спадають на думку, щойно мова заходить про цього митця. І хоча проминуло 145 літ від його народження, і хоча творчості Метерлінка присвячено тисячі розвідок, а п’єси його йдуть у театрах у цілому світі, доробок видається величезним накладом, достоту невідомо, хто він і де криється таємниця його непов’янного таланту. Атож, Метерлінк — всесвітньо відомий драматург, поет, есеїст, перекладач, а також — природознавець-дослідник “Життя бджіл”, термітів і мурах, боксер, що б’ється навкулачки з чемпіоном світу Жоржем Карпентьє, містик-мешканець абатства Сен-Вандрій у Нормандії, лауреат Нобелівської премії в царині літератури 1911 року та пасічник на паризьких околицях… Але найперше — Митець, який пройшов довгий і повчальний шлях від “трагічного оптимізму” до оптимізму справдешнього. Сподіваюся, мій коротенький споминок заохотить вас відкрити чи перечитати для себе цього неперебутнього письменника...

Отже, народився Моріс Метерлінк 29 серпня 1862 року в бельгійському місті Ґенті у франкомовній консервативній родині адвокатів із діда-прадіда. В 1874 році юнак вступає до Ґентського Єзуїтського колегіуму Сен-Барб. Зауважмо: Колегіум справді був бельгійському символізму за альма-матер. Серед його випускників — “старші” Жорж Роденбах та Еміль Верхарн, а також “молодші” Моріс Метерлінк і Шарль Ван Лерберґ. Саме ця четвірка літераторів із міста Ґента сформувала обличчя нового літературного напряму.

Література Бельгії кінця ХІХ століття — полістильове явище: тут парнасці й натуралісти довкола часопису “Молода Бельгія” під орудою М.Валлера й А.Жіро, і неореалісти на чолі з Е.Пікаром та журналом “Сучасне мистецтво”, і символістський осередок із друкованим органом “Валлонія” за редакцією А.Мокеля. Таке розмаїття стилів визначило численні мистецькі впливи. Звісно, важко переоцінити вплив на творчість Метерлінка французьких метрів — Ш. Бодлера, А.Рембо, П.Верлена, Ф.де Вільє де Ліль-Адана, а надто — С.Малларме. Загалом, він інтегрує філософсько-естетичну парадигму символістів-французів, застосовує евокативно-сугестивну мову, культивує метафізику як умонастрій, а його поетика вивільняє чуттєву, емоційно-інтуїтивну сферу…

Окрім кількох публікацій у періодиці, 1889 року в паризькому видавництві “Ваньє” вийшла друком перша збірка поезій Метерлінка — “Теплиці”. Цікаво, що в ній образ є не лише рушієм дії, яка побудована на грі аналогій, але й форми вірша — римовані твори тут поруч із верлібрами. Сучасні студії переконливо доводять: збірка — предтеча європейського сюрреалізму. Вже в першій драмі, “Принцеса Мален” (1890), автор переглянув поняття природи трагічного. Воно, як на нього, полягає у відображенні повсякденного, адже “будь-яка подія — поверхова”, а психологічна дія лише притлумлює основний конфлікт, чи, радше, “діалог” — діалог людської сутності та Долі, індивідуального та загального. Персонажі є лише вмістилищем невблаганного Невідомого, що керує світом і навіюється системою образів-алюзій, які стають відображенням “життя душі”; життя ж постає як інтуїтивне поступове пізнання Смерті (як єдиної видимої реалізації Невідомого). Такі підвалини концепції “трагічного оптимізму”.

Загалом, 1890-ті роки — період неймовірного сплеску творчої активності драматурга. Вже в 1891 році виходять друком три нові п’єси “театру жаху” — “Непрохана”, “Сім принцес” та “Сліпі”. “Сліпі” зафіксували нову тенденцію. Сюжет твору простий: дванадцятеро сліпих із немовлям чекають на прихід Священика, який умер серед них. Згодом вони дізнаються, що він відійшов за межу, й чекають Невідомого. Невідоме “надходить” під голосіння жінок і плач дитини і спиняється серед тих, хто чекає… Хто ті Панотець, і Сліпці, і Невідоме? В тім-то й ознака символу, що це виявити неможливо. Тож Священик — і Віра, і Розум, і таке інше, Сліпці — й людство, і прояви темпераменту, і мистецькі напрямки (їхній ступінь сліпоти різний), а Невідоме (яке не вбиває наразі Сліпих; кінцівка — відкрита) може бути й смертю, й новою Вірою, Божеством. Таким чином, п’єса скидається на притчу про долю людства й породжує множинність смислів. Та, певне, найвідомішою драмою “першого періоду” є “Пелеас і Мелісанда” (1892).

Перш ніж перейти до характеристики найцікавіших драм “другого періоду”, зауважмо інші важливі моменти в біографії М.Метерлінка. В 1895 році він зустрів Жоржетту Леблан, зв’язок із якою триватиме 23 роки. Були подорожі до Англії, шалений успіх постановок ранніх драм під керівництвом Люньє-По в символістському театрі “Творчість”, а надто — есею “Скарб сумирних”, який справив неоціненний вплив на розвиток німецькомовних і слов’янських літератур. Драматург переїхав із Ґента до Парижа, що не змінило, однак, стилю його життя: він і надалі працює в самоті, студіює містиків і природознавців, поки кохана відвідує знамениті салони паризької богеми. Пише передмови до символістських видань, перекладає з Новаліса і Шекспіра, видає чудову збірку фламандських балад, “лейдів” (“Дванадцять пісень”, 1896), де навіюється якнайбільше в лексичному мінімумі, оскільки текст побудовано лише на емоційному навантаженні. Розводить бджіл на пасіці біля Булонського лісу. Врешті, у 1902 році в Парижі виходить друком його есей “Похований храм”. У ньому сформульований постулат про дві істини: перша — життя є лише мала миттєвість із погляду вічності, а людина — билинка у Всесвіті; друга — “наше життя — найважливіше і навіть єдино важливе явище в історії світів”. Друга істина передбачає інтеріоризацію Фатуму: “у нашому несвідомому житті слід шукати пояснення наших успіхів і поразок”.

Проявом таких постулатів слушно вважати ритмізовану п’єсу “Аріадна і Синя Борода” (1901), п’єси “Монна Ванна” (1902), “Жуазель” (1903), а надто — “Блакитний птах”¹. Метерлінк часу написання “Блакитного птаха” — вже зрілий митець, його художня концепція еволюціонувала від “трагічного оптимізму” й техніки “статичного театру” до полістилістичного методу, в якому знайдемо і символізм, і натуризм, і елементи авангардистських течій. Окрім того, Метерлінк напише ще 10 п’єс, 17 есеїв і книгу споминів, але вони не дорівняються до попередніх творів. Будуть цікаві знахідки, драми-памфлети (як-от “Бургомістр зі Стильмонде”, “Сіль життя”, обидві — 1919), навіть фарси (“Диво святого Антонія”, 1903; “Бетрікель”, 1929), буде повернення до раннього театру (“Принцеса Ізабелла”, 1935), буде всесвітнє визнання і Нобелівська премія 1911 року, звання графа та академіка в Бельгії та Франції, заокеанські мандрівки, чарівна садиба “Орламонде” біля Ніцци.

Саме в цей час охоче перекладатимуть Метерлінка і в Україні. Окремі драми відтворили Леся Українка (“Неминуча”, 1901), Є.Тимченко (“Сліпці”, 1909; “Непроханий гість”, “Всередині”, “Синя пташка”, 1918), М.Загірньою (“Монна Ванна”, 1907), Н.Кобринська (“Синьобородий і Арияна”, 1913), М.Антонюк (“Непроханий гість”, 1918), П.Долина та В.Миляєв (“Чудо святого Антонія”, 1919). Творчістю драматурга захоплювались також І. Франко, О. Кобилянська, В. Стефаник, М. Коцюбинський; критикував низку поезій зі збірки “Теплиці” І. Нечуй-Левицький. Не буде зайвим зауважити, що переклад цих творів мав чималий вплив на український літературний процес кінця ХІХ — початку ХХ ст. У радянській Україні “Блакитного птаха” перекладали М. Рильський і Н. Андріанова (1965), але окремим виданням твір не виходив. Тільки в 1997 році у видавництві “Котигорошко” опубліковано калькований переклад С.Грицюка “Синього птаха” з російської (за версією М. Любімова), на жаль, уведений навіть до шкільних хрестоматій. До драматургії Метерлінка звертались у літературознавчих розвідках І.Франко, Леся Українка, О. Білецький, М. Фріче, М. Рильський, К. Шахова, Я. Кравець та ін.

В останніх творах Метерлінка посилюється вплив окультизму та містицизму. За кілька років до смерті в есеї “Пісковий годинник” (1936) письменник підведе риску під своїм життєвим кредо: “єдина молитва, яка має сенс, — пристрасне дослідження Невідомого”. Це невтомне дослідження він провадив усе життя, щоб нарешті, після тривалої еволюції від “трагічного оптимізму” до оптимізму справжнього, потвердити: “радіймо з нагоди існувати в цьому непізнаваному всесвіті. І зауважимо: що б не сталося з ним чи з нами, ми завжди будемо його складовою”. Із такими думками 6 травня 1949 року письменник відійшов за вічну межу…

Відійшов, але залишився у своїх творах, власне, тим-таки Блакитним Птахом, який і досі на крилах чистого мистецтва несе читачів до висот і глибин незбагненного людського “я”.

 
————

[1] Категорично не погоджуємось із усталеним перекладом “Синій птах”, який порушує традицію фонового простору в драматургії Метерлінка, та й у символістській образній системі взагалі.  — Д.Ч.