Філіп К. Дік (1928—1982) — один із найвідоміших письменників«фантастів американської літератури. автор багатьох романів та збірок оповідань. Основна їхня тема — поведінка людини в складних обставинах, породжених майбутнім розвитком нашої цивілізації.

---

Філіп К. ДІК

СТАБІЛЬНІСТЬ

ОПОВІДАННЯ

З англійської переклав Віталій КОРСУН

 

Роберт Бентон повільно розправив крила, двічі змахнув і, велично злетівши з даху, пірнув у темряву.

Ніч поглинула його відразу. Сотні маленьких цяточок світла під ним позначали інші дахи, з яких злітали інші люди. Повз нього проплив хтось на фіолетових крилах і зник у темряві. Та Бентон був не в тому настрої, й ідея нічних перегонів його не приваблювала. Фіолетові крила знову наблизилися до нього і заколихалися, немов запрошуючи. Бентон відмовився і полинув усе вище в небо.

Згодом він вирівнявся, спромігшися натрапити на повітряні потоки, що піднімалися з міста, з Міста Світла. Його охопило чудове відчуття бадьорості. Він склав свої велетенські білі крила, сповнений несамовитою радістю, кинувся в скупчення хмарин, пірнув до невидимого дна тієї велетенської чорної чаші, в якій летів і, нарешті, спустився до вогнів міста; годі гуляти — час до діла.

Десь далеко внизу заморгав вогник, набагато яскравіший за решту. Бюро Державного Контролю. Його білі крила склались за спиною, розпрямивши тіло, мов стрілу, спрямовану в Бюро. Так він і летів, прямо і досконало. Не більше ста футів залишалось до вогника, коли Бентон розкинув крила, піймав ними цупке повітря і обережно спустився на дах.

Він почав іти ще до того, як вогник-дороговказ ожив, освітивши своїм променем вхід. Двері розчинилися, щойно Бентон торкнув їх кінчиками пальців, і він зайшов, і одразу став спускатися дедалі швидше. Невеличкий ліфт зупинився, і Бентон рушив до офісу Головного Інспектора.

— Доброго дня, — сказав Інспектор. — Знімайте крила і сідайте.

Бентон дбайливо склав крила і повісив їх на один з численних гачків на стіні. Його погляд зупинився на найкращому кріслі, і він рушив до нього.

— Ага, — посміхнувся Інспектор, — бачу ви цінуєте комфорт.

— Я просто не хочу, щоб воно стояло порожнє, — пояснив Бентон.

Інспектор подивився повз свого відвідувача крізь прозорі пластикові стіни. По той бік були найбільші однокімнатні квартири в Місті Світла, вони простягались скільки бачило око і навіть далі. Кожна з них...

— Навіщо ви мене викликали? — обірвав його роздуми Бентон. Інспектор кашлянув і став перебирати з брязкотом металеві таблички.

— Як ви знаєте, — почав він, — Стабільність — це гасло. Цивілізація розвивалась протягом сторіч, особливо з двадцять п’ятого сторіччя. Хоч як там є, але це закон природи: цивілізація мусить або розвиватись, або розвалюватись; вона не може залишатись на одному етапі розвитку.

— Я це знаю, — здивовано сказав Бентон. — А ще я знаю таблицю множення. Ви і її мені розкажете?

Інспектор його проігнорував.

— Проте ми порушили цей закон. Сто років тому...

Сто років тому! Важко навіть уявити, що минуло стільки часу з того дня, коли Ерік Фрайденбург, представник Штатів Вільної Німеччини, підвівся під час засідання Палати Міжнародної Ради і оголосив скликаним делегатам, що людство нарешті досягло своєї вершини. Подальший прогрес був неможливим. Протягом останніх кількох років було зареєстровано лише два значні винаходи. Після того вони всі вивчали великі графіки і схеми, бачили, як підіймались та опускались по розмітці лінії, аж поки падали до самого низу. Джерело людської винахідливості виснажилось, тож Ерік устав і сказав те, що знав кожен, але боявся сказати. А оскільки це було оприлюднено на офіційному рівні, Раді довелось почати працювати над проблемою.

Існувало три шляхи вирішення. Один з них здавався гуманнішим за інші два, зрештою зупинилися на ньому. Він звався Стабілізація.

Спочатку, коли люди тільки дізнались про неї, довелось зіткнутися з численними проблемами, і по багатьох великих містах прокотились масові заворушення. Фондова біржа зазнала краху і економіка багатьох країн вийшла з-під контролю. Ціни на їжу зростали, почався повальний голод. Спалахнула війна... вперше за триста років! Але Стабілізація почалась. Дисидентів було знищено, радикалів ув’язнено. Це були суворі жорстокі заходи: але іншого виходу, здавалось, не було. Зрештою світ здобув стійку основу, контрольовану основу, не підвладну жодним змінам, ні вперед, ні назад.

Щороку кожен громадянин складав важкий тижневий іспит на політнадійність. Молоді надавалось п’ятнадцять років інтенсивної освіти. Ті, хто не міг утриматись на рівні, зникали. Винаходи перевіряло Бюро, щоб упевнитись, чи вони не порушать Стабільність. Якщо з’являлась підозра, що можуть...

— І тому ми не можемо дозволити, щоб ваш винахід був застосований, — пояснив Бентону Інспектор. — Мені шкода, але...

Бентон підскочив, лице його сполотніло, а руки затремтіли.

— Заспокойтесь, — доброзичливо проказав Інспектор, — не беріть це так близько до серця, ви ще багато чого зможете зробити. Крім того, смертна кара вам не загрожує!

Та Бентон дивився на нього широко розплющеними очима. Зрештою він сказав:

— Але ви не розумієте: я не зробив ніякого винаходу. Я не знаю, про що ви говорите.

— Ніякого винаходу? — вигукнув Інспектор. — Але я був тут, коли ви самі його
подали! Я бачив, як ви підписували відповідну заяву! Ви мені вручили модель!

Він пильно подивився на Бентона. Потім натиснув кнопку на столі і сказав у невелике світлове коло:

— Пришліть мені інформацію щодо номера 34500-D, будь ласка.

За мить у світловому колі з’явилася трубка. Інспектор витягнув циліндричний предмет і передав його Бентону.

— Тут лежить підписана вами заява, — сказав він, — а ще там у зазначених місцях ваші відбитки пальців. Ніхто, крім вас, їх поставити не міг.

Бентон спантеличено відкрив трубку і дістав із неї папери. Кілька хвилин він їх вивчав, потім повільно поклав назад і передав трубку Інспектору.

— Так, — сказав він, — це мій почерк і це дійсно мої відбитки пальців. Але я не
розумію, я в житті ніколи нічого не винаходив і я ніколи раніше тут не був! Що це за
винахід?

— Винахід? — здивовано повторив Інспектор. — А ви не знаєте?

Бентон похитав головою.

— Ні, — повільно мовив він, — не знаю.

— Що ж, якщо ви хочете про це дізнатись, спустіться в Бюро Контролю. Все, що я можу вам сказати, це те, що поданий вами план Бюро відхилило. Я ж лише його речник.

Бентон підвівся і пішов до дверей. Як і ті, при вході, ці теж розчинилися від одного його дотику, він вирушив у Бюро Контролю. Коли двері за ним зачинились, Інспектор сердито гукнув:

— Не знаю, що ви там собі думаєте, та ви знаєте, як карається порушення
Стабільності!

— Боюсь, Стабільність уже порушена, — відповів Бентон і пішов далі.

Бюро було велетенське. Стоячи на помості, він дивився вниз, де сотні чоловіків і жінок працювали за шумними мислячими машинами. Вони вкладали в машини стоси карток, багато хто працював за столами, виписуючи листки з інформацією, відкладаючи картки, розшифровуючи повідомлення. Величезні діаграми на стінах постійно змінювались. Навіть атмосфера була пожвавлена завдяки жвавості роботи навколо, гулу машин, клацанню друкарських машинок і бурмотінню голосів; все зливалось у тихий приємний шум. І ця велетенська машина, розмірена робота якої коштувала державі незліченну суму доларів щодня, мала назву — Стабільність!

Тут жила сила, що не давала розпастися їхньому світу. Ця зала, ці працьовиті люди, безжалісні люди, що сортували картки в стоси, позначені «на знищення», функціонували разом як грандіозний симфонічний оркестр. Хтось не те натисне, хтось завагається, і вся структура похитнеться. Та ніхто не втрачав мужності. Ніхто не спинявся і не допускав помилки. Бентон спустився однією сходовою клітиною нижче і підійшов до столу довідкової.

    Далі читайте паперову версію журналу