Рене Шар, Ле Бюскля3
13 листопада 1981
ЖОРЖ ЛЕОН ҐОДО ІЗ ПОЕТОМ РЕНЕ ШАРОМ
З французької переклав Віктор МОТРУК
РОЗМОВА З САМИМ СОБОЮ
Шару — вісімдесят. Він — мій друг. У всякому разі, так мені написав. І я йому повірив.
Сьогодні він живий і здоровий, але на жодного з моїх чотирьох листів все ще не відповів. Згадую завалений непрочитаними листами його письмовий стіл, за яким ми кавували. Шар сказав тоді мені: «Я мрію про друзів, котрі не чекають на відповідь».
Я його друг і я чекаю на неї. Допоки не настане час покинути цю грішну землю.
1987
————
Перекладено за виданням: Georges L. Godeau. Avec Rene Char. — Chaille-Sous-Les-Ormeaux: Le de bleu. — 1989. — 22 p.
Перша поезія взята з книги Ґодо On verra bien. — Chaille-Sous-Les-Ormeaux: Le de bleu, 1995.
© Віктор Мотрук, переклад, 2008.
ЛЕ БЮСКЛЯ
Приїжджаємо сюди у пору, коли селяни йдуть по газету. Питаємо дорогу до Воклюзького джерела4, відтак між іншим цікавимось, де живе Шар. Всі знали дорогу до джерела, і лише аптекар показав, як проїхати до хати Шара. Радіючи, що скоро з ним побачимось, їдемо в тому напрямі і виїжджаємо на вузьку дорогу вздовж садів. Щоб не зачіпати гілля дерев, зупиняємось і йдемо далі пішки.
На березі жінка полоще білизну. Хоче нас провести, але ми відмовляємось: головне, що ми благополучно добралися сюди, а звідси вже й самі знайдемо.
Залишається лише вернутися по машину, збираючи по дорозі, мов геологи, дике каміння чи шукаючи, мов діти, ящірку.
ТВОРЧА НАСНАГА
Я у полоні творчої наснаги, бо стоїть погожий день і я у хорошій формі; їду в машині, а голова аж іскриться геніальними задумами, так що зупиняюся на узбіччі і втілюю їх у поетичні рядки; байдуже, що тракторист із кабіни читає їх через моє плече, важливо не втратити натхнення; швидко списую три сторінки і бережно, немов банкноти, кладу в кишеню аркуші, що ввібрали у себе все моє піднесення.
За три тижні перечитую тексти і розумію, що вони нічого не варті, бо натхнення з них безслідно зникло. Пригнічений, запитую самого себе, яку маячню я написав, сплутавши її зі справді вартісним, що зосталося там, у травах, з меткою дичиною, що вислизнула мені з рук, а Шар у своєму краї підстрелює її, не прицілюючись, з першого пострілу. Либонь тому, що вранці з іншої ноги встає, інакше відчиняє вікно, по-іншому стрічає сонце.
ТРИ РІВНИНИ
Можете пройти не зупиняючись трьома рівнинами, але так і не помітите, що збирається буйна гроза, яка, раптово вкривши небо бузковою пеленою, періщить вам у спину дощем, пронизує студеним вітром; не знаєте, чи добре чините, чи ні, але всім тілом тулитесь до землі й очікуєте, поки вона вщухне; нарешті небо прояснюється — й випогоджується; тоді підводитесь, обмацуєте себе, намагаєтесь пригадати, хто ви, звідки і куди йдете, визначити місце перебування. Бо гроза була такою шаленою і миттєвою.
Щоб спізнати її у цьому краї, потрібно пережити не одну, і то стоячи.
ПАЛОМНИЦТВО
Якщо ти поет і доживаєш віку і якщо, взявши все до уваги, відчуваєш, що ти у злагоді зі своєю совістю, то одного разу вирішуєш поїхати до Шара, так як їдуть в Єрусалим.
Цій довгій подорожі передують ретельні приготування. У глибині саду, у сорочці, терплячий бог Шар дивується й радіє твоєму приїзду.
ДО ДЖЕРЕЛА
Цей сусід Шара ніколи не намагався з ним познайомитись. Мати його поезії в голові, ходити тією ж вулицею, що й він, йому було достатньо.
А от мені цього було замало. Звісно, я вдихав запах пінявої води, дивувався її прозорості, але мені кортіло піднятися рікою аж до джерела, щоб заглянути вглиб. Спитав у Шара дозволу приїхати до нього. Приїхав, побачив, почув, зрозумів.
Шар і Воклюзьке джерело — це ж так близько.
БІЛИЙ ХРАМ
Творчість — немов білий храм. Будівничий — дужий і вільний, споруджував його самотужки, без диплома і плану; сам вигадував форми, запалюючи, коли потрібно, то смолоскипи, то свічки. Декотрі з дверей зачинив за собою. Даремно стукати чи просити ключа. Краще вже й самому зачинитися на замок. Норовиста любаска піддасться не одразу і лише ціною великої любови.
Зате яке осяяння потім настане!
МАГНІТНЕ ПОЛЕ
Рене Шар подарував мені ціпка із самшиту. Я прикріпив його у кабінеті до стіни навпроти письмового столу. Що довше його розглядаю, то менше можу писати.
А вчора переклав паличку на шафу. По ній пробігся зиґзаґом павук і обплів чотирма сітями павутини різної товщини, немов би хотів нею щось затримати. Сидить углибині і спостерігає за мною чорним оком. Сто чортів!
«РАННІ ЛЮДИ»
Ця книга завжди у мене під рукою так, як улітку річка біля хати, вночі рушниця біля ліжка, повсякчас хліб у миснику, адреса лікаря в записнику, баклажка з водою чи квиток для подорожі в кишені.
На фронтиспісі книги — фото Шара, знятого рано-вранці. Обличчя каторжника, священика, надійного друга.
ДИТИНА-ШАР
Його ворота відкриті, пес не злий, і будь-хто може ввійти, піти вздовж лавандових кущів, заглянути крізь засклені двері у дім: розгледіти у пітьмі біля входу три предмети умеблювання, що стоять вряд. У глибині — письмовий стіл, ковальське горно, ігрова кімната, через яку він іде у пантофлях широкими кроками, відчиняє і запрошує до оселі. Сідає поруч з нами і розповідає. Коли говорить про поезію, його голос міняється, — він гнівається, свариться без причини. На відстані руки — рушниця, щоб сусіди остерігалися, поодаль, на підлозі, кілька незвичайних каменів, а в кутку — ціпочки для дарування друзям. Коли збираємося йти, він завмирає і, щоб віддалити мить прощання, думає, яку б штуку нам утнути. Але надворі його вже чекають ті, кому він також потрібен. Як і вони йому. У безлюдному світі він не прожив би й миті.
ЕКС5, ПРОСПЕКТ МІРАБО6
Її щойно виставили у вітрину книгарні: ось вона лежить посеред сузір’я шедеврів біля великого портрета автора — така нова, така велична; запитую себе, чи варто тепер мені турбувати його самого, справжнього, того, хто спочиває чи страждає за два кроки звідси7. Алжирця, що встав спозарання і підходить до мене, хвилює інше. Він не може отямитися, бо вперше в житті побачив Шара — такого красивого і так близько. За мить ділиться зі мною кивком голови своїм враженням, відтак кожен з нас виструнчується і чекає, поки піде інший.
16 червня 1983
У ВЕРЕСНІ
у Рене Шара гості. Не посол, не міністр, а звичайний селянин; художник-аматор, що привіз на хурі лантух фруктів; пастух-фотограф і якась пані з дріботливою мишачою ходою. Господар посадив мене у високе крісло, подав чарку і спитав, що новенького у світі. Я й розповів про своє сходження на Ванту8, про те, як ішов, спотикаючись, кам’янистою дорогою, як пробирався через високі зарості чебрецю. Розвеселившись, ми сіли за стіл. Після чудової печінки з трюфелями Шар кривиться від білого м’яса під грибною підливою.
Тим часом сонце знову виглянуло із-за хмар і пустилося в мандри небосхилом, немов просилося у наші ще не народжені поезії. Смеркало. Щоб відігнати вечірню прохолоду, Шар відкоркував пляшку шампанського — найкращого з усіх, які я коли-небудь куштував.
Вийшовши від нього, я заїхав у якийсь глухий кут, щоб усе обдумати. Дружина запевняє, що мені не приснилося, а було саме так.
————
1 Шар має на увазі художника-реаліста Анрі Руссо (1844—1910) на прізвисько Митник, бо той працював у паризькій конторі зі стягнення мита.
2 Ґодо був ще й художником, але на відміну від Руссо малював у жанрі абстрактного живопису. Абстракціоністом став чи не тому, що, як навчався на інженера сільського будівництва, з усіх предметів найбільше любив креслярство.
3 Село, де жив Рене Шар, близько 6000 нас.
4 Воклюзьке джерело б’є у волості Фонтен-де-Воклюз, що за 25 км від Авіньйона. З нього витікає р. Сорґ завдовжки 36 км.
5 Екс-ан-Прованс — головне місто округи Буш-дю-Рон.
6 Оноре Мірабо ( 1749—1791) — відомий французький політик. Під час Французької революції — депутат парламенту від третього стану Екс-ан-Провансу.
7 Рене Шар жив у Іль-сюр-Сорг, що поруч з цим містом.
8 Гора ( 1909 м ) у південних Передальпах біля Карпентра ( деп. Воклюз ).
