Ворожбит на тельбухах, якого звали Екстравагантність:
запитання Нормана Мейлера
Філіп Сіпіора,
професор англійської мови та кіномистецтва Університету Південної Флориди,
редактор часопису “The Mailer Review”, спеціально для журналу “Всесвіт”
Найагресивнішим американським письменником упродовж останніх 60-и років можна, безперечно, вважати Нормана Мейлера, який почав своє задерикувате ремісництво ще в Гарвардському університету, працюючи над романом “Безпроцентний рахунок” 1941 року. Його метеоритний злет до слави розпочався 1948 року з роману “Голі й мертві”, що здобув світове визнання. У 25-річному віці Норман Мейлер розпрощався з будь-якою можливістю потрапити в залежність від стилю своїх попередників. Він перетворився на такого собі дисидента проти Гемінгвея, Стейнбека і Дос Пасоса, але саме його твори закликали до зміни заскорузлої національної свідомості і поглядів на мораль, він подарував своїм численним шанувальниками романи і науково-популярні книжки, які назавше змінили статус-кво автора.
Норман Мейлер так і не зробився провідним американським письменником другої половини ХХ століття, попри те, що написав більше тридцяти незрівнянних книжок і сотні есеїв. Його репутація завойовувалася з кожним словом, із кожним вчинком, із кожною оригінальною витівкою. Мейлер був безперервним виробництвом, машиною, яка піддавала критиці авторитети: літературні, соціальні, культурні і, що найважливіше, моральні авторитети. Проте цей каскадний випад увінчався здобуттям Національної книжкової премії, двох Пулітцерівських премій, найпрестижнішої французької премії “Почесний легіон” 2006 року. Мейлер завжди був амбітним письменником, який не боявся експериментувати з темами, персонажами, зачинами, які мали менший рівень художності, але були доволі несподіваними для читача.
З яких голосів Мейлер зробив свою кар’єру? Немає більш чи менш національних чи міжнародних героїв людської слави чи безчестя, як Мерлін Монро, Лі Гарві Освальд, Ґарі Ґілмор, Генрі Міллер, Пабло Пікассо, Ісус Христос і Сатана (в різних личинах). Юного Адольфа Гітлера зображено в романі “Замок у лісі”, останньому романі Мейлера. “On God: An Uncommon Conversation”, що було видано за місяць до смерті Мейлера, — ціла колекція метафізичних, космологічних рефлексій. Голоси гетерогенних персонажів Мейлера піддано маніпулятивним технікам, майстер-ворожбит на тельбухах забрав у героїв голоси, але наділив їх повнотою екзистеніційного бачення. Герої Мейлера найчастіше не мають форми, проте вони безцінні саме через те зло, що в них уміщено. Було багато спроб пояснити Гітлера чи Христа в інтерпретації Мейлера, проте вони так і не мали успіху, літературознавцям не вдалося розкласти все на полички, адже проблематика, яку порушував Мейлер, універсальна у своїй цілісності. Чим більше ми читаємо про героїв, тим менше ми розуміємо їхню суть.
Мейлер завше був свідомий того, що все пояснити неможливо через лімітовані ресурси мови. Він більше запитує, ніж дає відповідей. Мейлерове forte — це ригоричність, розпитування щодо нюансів характеристики. Мейлер шукає для своїх персонажів рухи, жести, можливо, доволі обмежені, навіть тривожні, але епістемологічні та онтологічні у глибині. Його ніжність і делікатність у змалюванні персонажів допомагає створити цілу анфіладу змістів — і це забезпечує ефект миттєвого розуміння. Читачам пропоновано бути співгравцями у великому пошуку для того, щоби зрозуміти, але не все, лише якусь мінімальну, проте істинну частину. Світ Мейлера — містика, і його таємниці ніколи не буде розв’язано сповна, звісно, але саме це намагання наблизитися до істина наділяє читача насолодою і відразою водночас, правда, ефемерними, що вказують на жахливі й невідомі сторони світу з чорної порожнечі.
З англійської переклав Д.Д.
