Юлія БУЛАХОВСЬКА
ЦІКАВИЙ КУРС ЛЕКЦІЙ ПІД НАЗВОЮ «ІСТОРІЯ ДАВНЬОГРЕЦЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ»
[Іван Мегела. Історія давньогрецької літератури. — К.: Видавець Вадим Карпенко, 2007]
Нещодавно в Києві було опубліковано курс лекцій з історії давньогрецької літератури професора І. П. Мегели (з уточненням: науково-популярне видання).
Автор у передмові справедливо називає своїх славетних українських попередників у галузі вивчення античної літератури — насамперед І. Я. Франка (як вченого), а також академіка О. І. Білецького, котрий завжди глибоко цікавився античною літературою, та його сина — професора А. О. Білецького (античника за фахом), які зробили чимало і для наукового вивчення античної літератури в Україні, і для її популяризації тут ( в кращому розумінні цього слова).
————© Юлія Булаховська, 2008.
У передмові до згаданого видання І. П. Мегела справедливо, на мій погляд, говорить про труднощі, пов’язані з вивченням й популяризацією давньогрецької літератури в сучасному українському суспільстві, країни, але й зафіксований у навчальних програмах вузів гуманітарного профілю, ба навіть і в програмах загальноосвітніх шкіл. Тому особливо цікавим у викладі І. П. Мегели є такі розділи, де фактичний матеріал подається фахово глибоко, проте есеїстично жваво і цікаво як для школяра, так і для студента, та й взагалі для допитливого читача. Наприклад, у лекціях «Гомер. Античні уявлення про особу й авторство Гомера. Гомерівське питання. Сюжети поем «Іліада» та «Одіссея». Значення Гомерових поем для подальшого розвитку літератури; «Культ Діоніса і зародження античної драми», «Софокл і зображення людини «такою, якою вона має бути». «Класичність драми Софокла у її сприйнятті пізнішими епохами», «Аристофан. Злободенна політична сатира. Антивоєнні настрої», «Геродот — «Батько історії» тощо. Я не кажу, що всі інші розділи книги не становлять широкого інтересу, безумовно становіть і демонструють чимало фактів для розширення наших уявлень по темі античність, її вивчення і значення для сучасності, та вони більш наукові. В цьому плані особливо виділяються лекції, які висвітлюють цілий ряд тем , які, зазвичай, лише побіжно розглядаються в підручниках , а саме: «Елліністичний період у грецькій літературі», «Розвиток епіграматичної поезії», «Нові жанри філософської прози. Діатриба. Менніпея», «Парадоксаграфія. Ареталогія», «Лукіан. Риторична, філософська, релігійна, естетико-літературна сатира-пародія», «Антикварна та історична проза», «Третя софістика протистояння язичництва і християнства», «Криза III ст. і кінець античної культури. Останні язичницькі філософи: неоплатоніки і неопіфагорійці» тощо. Вони насичені цікавою, маловідомою інформацією і викличуть інтерес з боку вибагливих читачів, знавців античності.
Вже йшлося про те, що виклад у книзі І. П. Мегели жваво-есеїстичний, це саме «курс лекцій». Хочу в зв’язку з цим дещо додати й згадати з власної «філологічної біографії», правда, про різні речі. Так, О. О. Потебня, до творчої спадщини якого ми зараз звертаємося як до скарбниці психолінгвістики на межі з літературознавством, залишив нам не видрукувані монографії й статті в наукових журналах, а саме «курс лекцій», прочитаних ним як професором-філологом. Отже, жанр «курс лекцій», підготовлених знаючою людиною, — річ дуже важлива.
Друге. Захоплення античністю в культурному середовищі України — явище далеко
не нове і,звичайно ж, не одне й те саме в Україні першої половини XIX ст. (згадати хоча б травестійно-бурлескну «Енеїду» І. П. Котляревського), на початку століття двадцятого і зараз (навіть в розрізі обов’язкових шкільних програм). Сприйняття цієї античності, скажімо, драм Софокла, буде неодмінно дещо модернізованим, якщо згадати, зокрема, їхню конкретну інсценізацію в Київському театрі імені Івана Франка ( в українському теж дещо модернізованому перекладі). В книзі І. П. Мегели теж чимало нових акцентів, нових поглядів, підходів, що дозволяє автору по-новому розглядати окремі відомі літературні явища і факти.
Що стосується творчості Гомера, то «Одіссею» (в перекладі В. А. Жуковського) мій батько (Булаховський Леонід Арсенійович) читав мені ще дівчинці дуже часто у довоєнному Харкові, де ми тоді жили, тому античний світ і постать Гомера, проблеми його авторства, принципова різниця в текстологічних акцентах «Іліади» й «Одіссеї», а також «культ Діоніса»( в літературах, головним чином, західноєвропейських) засвоювалися мною й моїми друзями, майбутніми філологами, органічно, в зв’язку із знайомством з російським, українським письменством та західноєвропейськими літературами.
Вважаю, що книга Івана Мегели «Історія давньогрецької літератури» поліграфічно гарно оформлена, з авторською передмовою та з розгорнутою фаховою бібліографією, виданням кваліфікованим і дуже потрібним гуманітарній громадськості України.
Своєрідним продовженням рецензованого курсу лекцій є видана в кінці минулого року в цьому ж видавництві нова праця проф. Мегели «Елліністична поезія», Антологія. Підготовка джерельної бази, видання художніх творів античних авторів з передмовою, коментарями і примітками залишається дуже актуальною проблемою. Давньогрецьку лірику українською мовою перекладають здавна (С. Руданський, П. Ніщинський, І. Франко, В. Державін та ін.); у XX ст. побачили світ і деякі україномовні хрестоматії з античної літератури: упорядкована О. І. Білецьким витримала два видання — 1938 і 1968), а також «Золоте руно» (1985), «Антична література: Хрестоматія. Давня грецька поезія в українських перекладах і переспівах» (упоряд. В. П. Маслюк., 1994). Однак ці книги вже давно стали бібліографічною рідкістю, з’явилися нові переклади українською мовою шедеврів давньогрецької лірики, виконані Григорієм Кочуром, Андрієм Содоморою, Тарасом Дучуком, Ольгою Страшенко, Оксаною Осауленко та ін. Проф. Мегела разом зі своїм тодішнім студентом, нині аспірантом, О. В. Левком видав 2005 року розкішну антологію «Давньогрецька класична лірика»(видавництво «Аристей»).
Нова антологія «Елліністична поезія» дуже потрібна вже хоча б тому, що українські літературознавці, фахівці зарубіжної літератури й класичної філології елліністичному періоду приділяють мало уваги і він якось «губиться» за класичним. А водночас це вже нова поезія, яка стоїть біля витоків європейської літератури. Тут значно більше імен, помітніша динаміка розвитку поетичних жанрів, виразніше проявляється творче обличчя автора, більш жвавим є саме літературне життя, позначене зіткненням різних поглядів на шляхи розвитку поезії та на її роль і місце в духовному житті суспільства.
Антологія вдало структурована, матеріал подається не лише за хронологією, а й за вагомістю і значенням окремих жанрів. Окремо виділені олександрійська поезія, епіграматична поезія, міміямби. Прикрашають видання епіграми філософа Платона, твори поетів, які стоять на межі між класикою та еллінізмом (Евен Пароський, Ерінна та ін.).
Найбільш повно представлена епіграматична поезія (Паррасій, Носсіда, Аніта, Асклепіад, Посідіпп, Леонід Тарентський, Антіпатр, Філодем, Мелеагр). Дуже добре, що до антології включені розділи з «Аргонавтики» Аполлонія Родоського та дидактичної поеми Арата «Феномени».
Антологія відкривається ґрунтовною передмовою проф. Мегели, яка подає розлогу картину елліністичної поезії в широкому суспільно-історичному контексті, акцентує увагу на суттєвих моментах її розвитку, виділяє найяскравіші особистості. Важливо те, що упорядник подає різні варіанти перекладів одного й того ж вірша. Кожен вірш детально прокоментований, у примітках зазначаються джерела, звідки взяті ці переклади. Доцільним вважаю також представлення поета з поданням стислої біографії, характеристики творчості.
Таким чином рецензована антологія не лише заповнює прогалину в ознайомленні нашої громадськості з блискучими зразками давньогрецької поезії III—І ст. до н. е., а й засвідчує значні здобутки української школи перекладу і є хорошим подарунком для всіх шанувальників античності — від студентів, викладачів гуманітарних факультетів до широкого читацького загалу.
