Ерік Чок

Два листки гавайської поезії

З англійської переклав Назарій Назаров

 

Полуниці
(Strawberries)
 
Облиште мене.
Я звичайний чоловік, що любить полуниці.
Я люблю згребти в пучечок стебла із цими ягодами,
і занурити у вершки та брунатний цукор,
а потім між губ покласти.
Гммм, так солодко я б і до ранку цілувався, —
Звичайний чоловік, що любить полуниці.
 
І мені байдуже,
хто їх збирав
нахабними смаглявими руками,
зігнувшись під каліфорнійським сонцем,
що здавна вже належить його предкам.
Яка різниця, що вершки
тут коштують якийсь там долар
і що від цукру інсулін в крові підскочить,
або – що в полуницях пестициди,
і в мене буде рак.
Не знаю цих речей – тож відчепіться!
 
Я звичайний чоловік, що любить полуниці,
які до мене йдуть повз страйки на Сейфвеї,
які до мене йдуть у пластмасових коробках –
вони забруднюють повітря
і море круж Гаваїв,
токсичним чадом, коли їх палять,
контейнери із пластику і нафтові відходи,
які араби виробляють,
аби багаті мали змогу
жити в Беверлі Гілз,
купувати готелі у Ваїкікі, Лос Анджелесі чи Нью-Йорку,
доки решта народу ледь животіє,
схиливши голови до древньої землі,
доки нафта ще плине із пустель
в Америку, аби змастити ту машину,
що вирощує полуниці, котрі я люблю,
які дизельні вантажівки везуть до узбережжя,
а звідти літаком — на Гаваї,
де я можу всістися на ліжку
і насолоджуватися, як звичайний чоловік,
солодко цілуючись всю ніч,
і хай в цю мить згорить весь світ.
 
 
Туту* на узбіччі
(Tutu On Da Curb)
 
Туту стоїть на узбіччі.
Вона така гарна.
Її волосся зібране у тугий вузол,
величезний червоний гібікус завис
над її правим вухом,
блакитна гавайська шаль – ммму! –
майорить на вітрі,
коли якийсь водій автобуса обдає
її гарячим димом, –
тому й волосся в неї сіре.
 
Вона прижмурилася й носом повела
поміж спекотного густого диму,
а водій помчав ген-ген да...
І бач – вона зіщулилася вся
і зморщилась ще дужче.
Вона збирається зійти
з узбіччя
наза...
————
* Ім’я дівчини.