Джузеппе Джоакіно Беллі
Giuseppe Gioachino Belli (1791—1863)
З італійської (римського діалекту) переклав Геннадій ФЕДОРОВ
7 Рогова відзнака
Незнані, друже, наперед людські дороги.
Отож як раз Хрещення передодні
падлюча моя Луча, завсіди догодня,
спромоглася наставить мені роги.
Майданна шльондра, бороните боги,
питво, їство і що душі завгодно —
за мій зазвичай кошт — як у безодню,
тоді як я давно мав дати ноги.
Вона ж тим часом зі своїм любасом
потіла, виробляючи мені відзнаку,
мені, який хоч і не дуже красень,
А все ж ніколи не кивав п’ятами з ляку.
Кохання? Хай таку кохає блазень,
її омана, а мені — ще пекти раків!
7 серпня 1828
13 Нунціата і капрал,
або завдоволення по честі
Ну, Тито, відпусти, тобі не досить?
Куди ти пнешся шостого вже разу?
Іще цілунок? Ось тобі, заразо.
Залиш мене товкти, хто тебе просить?
Не мни, аж я не тісто, як це бути мусить?
Ну от, знайшовсь іще один пролаза,
так мене перетвориш на що-казна.
Ой, мамцю мила! Щось мені відкусить!
Чи то від місяця таке палання?
Та щоб прийшла іще я до казарми…
То дай вдягтись, бо зимно без убрання.
Тепер плати, гикаю я від дрожу,
борги віддачею чень гарні.
Привіт, іще побачимось, дасть Боже.
14 лютого 1830, той самий
————
© Геннадій Федоров, переклад, 2008.
37 Нова есенція для волосся
Ти чув, уткнула що свята простота,
голяра жінка, горбувата й незугарна,
як бакалійник раз заскочив до голярні
купить собі пуздерко бергамота?
За двері шмигонула та істота,
в комору, де стоять пляшиці чарні,
почовгала, виходить: „Аж немарні
були мої ретельнії турботи!
Та ти нюхни, так пахне, як у Раї вранці!”
Й доповнивши гаман свій грошеняний,
запхнула хутко корком отвір склянці.
Допер вже вдома півень обілляний:
вмочившись у парфум, мерзотні пальці
піднесли йому сечі свіжосцяної.
24 серпня 1830, упертюх Пеппе
42 Мавр з площі Навона
Диви, статуя мавра, навіть не поколота,
Стоїть, звернувши черевце до Сант’Агнеси.
Одного разу із Британії принцеса
давала Папі за неї на вагу золота.
Той обіцяв питання це одолати
і після роздумів тривалого процесу
поклав: тут лише мармур по кишені Крезу,
та ще робота скульптора і долота.
І наказав вердикт віднести гості:
ні в якім разі не бажаємо продати
ми статую великої цінності.
А та, що намірялась золото віддати,
віддала з горя, Бог її прости,
Богові душу і лишилась в благодаті.
25 серпня 1830, упертюх Пеппе
53 Коли посцяти небезпечно
Якраз зібрався я, то був вечірній час,
змочити стіну висохшу Святого Марка,
коли лихим соколом вельми шпарко,
швейцарець папський налетів: а зась!
Труснув мене і хріном в стіну — хрясь!
Зронивши капелюха, я з хирним огарком
рвонув під арку і звідтіль відгаркнув:
— Ну, зачекай! Діждесся ти на квас!
А той гергоче, німче, мені в спину:
— Цум доннерветтер... а брилець твій?
Та стій, стривай же ти, кретине...
Відтак з німецьких балачок наледві
я розібрав: — А щоб ти луснув, сучий сине!
Зажди, винця хильнем, по кінві десь дві!
Рим, 13 вересня 1830, упертюх Пеппе
59 Печені груші
Стою на ловах: чи не шмигне необачно
повз мене приснопам’ятна пампуха,
яка гендлює, верещачи скільки духу:
“Печені груші, цукеристи і найсмачні!”
То я її затягну у куток і рачно
відпечу, хай поікає клята сміхуха,
бо мені діагностував лічець на вухо
паршу і гонорею — вельми вдячний!
Торік відкрила всім свою скарбницю
шолудня лялька, то хіба буде погано,
як скарб повернеться їй під спідницю?
Такий цей світ: чи пізно, чи то рано,
віддяка знайде кожную сідницю,
тож буде знать гаргара піджупанна.
Рим, 14 вересня 1830, упертюх Пеппе
65 Щипок
Раз ввечері лучилося в тракторії:
щипнуть за зад хотів я Клементину...
так двоє віднесли і в карантині
уклали мене в ліжко й завели історію.
Хірург дослідив зброї траєкторію:
дві дірки в спині, та вже майже сині,
і мовив: — Вдарили вас досить сильно
ножем, скоріш за все, із рефекторія.
Довгенько провалявсь я носом вниз,
палило як пекельною жаровнею,
кричав шалено, ось такий каприз,
За все лежання кисле й непритомне
стручок мій, уяви, зовсім було розкис,
аж ось я тут, все знову в повній нормі.
Терні, 30 вересня 1830, упертюх Пеппе
81 Слуги Господні
Моя Терезо, мила ти моя Терезо,
вже треба знати, як казав один бідар:
попи, ченці — то все церковний інвентар
і в хаті їх не держать — поміркуй тверезо.
Несуть себе як персонажі п’єси,
все хочуть відати: як і чому димів димар.
аж люди знають як, бодай її комар,
утрапила з попом кума Агнеса.
Та тонзурований за ласенький шматок
наобіцяє гори злата, а задарма
відкусить… все, тоді бувай, дружок
Поміркувати є над чим, ойма!
Як піп масний надме твій животок,
так ладаном протхнеш і ти сама.
8 жовтня 1830
131 Ласолюбний чоботар
Чи радий би вітати тут диво-дівиць,
як от Кубушку-сласну-для-усіх,
я, вуличний чоботар, хтивий до утіх,
якого звуть Ласун-до-свіженьких-сідниць?
До їхніх стіп завжди впадаю долілиць,
на кожний черевичок з гарних ніг
в мене готова байка, масна як горіх,
мені робота ця солодша від суниць.
Приміром: хлопець марить про кохану
без пам’яті оспівує і долю, і любов,
а потрапляє в пастку тенетяну.
Іще: щоб заробити собі на сережечки,
то наша Катерина в гречу — бовсь!
бува навстоячки, бува навлежачки.
Фуліньо, 29 вересня 1831, той самий
135 Весілля й хрестини
Пройшло три місяці і деякий ще час,
як ти женивсь — не надто вельми —
а жіночку терзають вже перейми —
до світу йметься новий свинопас.
Коли такий родильний у неї запас —
аж ось нащадок твій, можливо кревний —
дитяток народить тобі напевне
як листя в парку восени бува у нас.
Щастить же декому, якщо це увертюра,
узрієш ще чудес натури зміг,
далеко і англійцю до такої авантюри
„Уа-уа”, — хто ж це явився? В деяких роззяв
на світ виходить нова креатура,
як місяців зо три пройшло, Бог дав — не взяв.
Ввечері у Стреттурі 29 вересня 1831, упертюх Пеппе
243 Квартирна платня
— Дивись, не похиби, все вгору й прямо,
а від початку Бранкова завулку
минуєш п’ять дверей по ліву руку,
там камінь розцяцькований і яма.
Між шинком і крамницею дай крюку
і до домиська, де живе той окаянний
пан Тит, цирульник, а іще там пляма
на вивісці, під нею й мешкає звірюка.
Дотумкав вже, куди тебе кидає?
Ну, так назавтра об оцій порі,
коли його ніколи вдома не буває,
Кричи щосили, тільки вивіску уздрів:
— Пан Тито вдома? Тобі відкажуть: — Ні, немає.
А ти: — Нема, ну то й платня вам буде на Петрі.
19 листопада 1831, той самий
379 Удівство
Учора за наказом вашим я подався
до швачки, удовиці Муччо-бідолаги,
що в домовину нещодавно влаштувався
після ударів кованих дної коняги.
От не вгадаєте! Ні те, що ізладнався
у рямці образ чоловіка-ледарюги,
ні те, що потемніла личком та фіфася,
сльозами поливаючи портрет нетяги.
Сумує й плаче, і собі не рада,
сумує у дворі, у хаті при шитві,
сльоза точиться вже три тижні зряду,
Та не все злато, що блищить як на Різдві.
я зазирнув у спаленьку — там рядом
в широкім ліжку вм’ятин точно дві.
27 січня 1832, той самий
409 Старість
Що, старче, вабить свіженька квітина,
оскільки відійшла твоя дружина?
та якщо перша лихо із тобою лиш нажила,
ту, що береш тепер, яка чека година?
Бог аж три речі відказав старинам,
хиріли щоб, а три — росли, скажімо, як ожина.
І от когось ще тягне і на дурні стежини,
але зів’яло те, з чим скачуть в гречанину.
Ось номер другий в нашім переліку:
рослинність сива щільно пре із носа,
а зір хиріє у похилих надто віком.
Ну, і останню різку з в’язки вам піднесу,
про тих ідеться, хто відкукурікав:
ростуть об’ємом яйця в них, але всихає сук.
Рим, 11 лютого 1832, той самий
418 Міський голова (Намісник)
Ледве почула я про неминучу кару,
одразу прилетіла до міського голови:
— Високість, згляньтеся, явите милість ви,
не бився він і не встрявав в ті чвари.
А голова: — Сідай, — вся чисто у запарі
присіла я. Уславши всіх, підсів він і:
— Скажи... та ти палаєш як в огні...
А хочеш, чоловічка упечу на нари?
— Та ж він невинний... — Дуже справедливо.
Сказавши так, оте неробство
потягло руку до грудей грайливо.
Схопилась я: — Це суще неподобство!
А голова: — Ти надто вередлива,
тож піде на галери і твоє убозтво.
Терні, 6 листопада 1832
595 Сповідник
— О, отче наш… — Чини молитву. — Вже вчинила.
— А покаяння? — Вже покаялась, як наказав отець.
— Тоді сповідайся. — Сказала я “пісець”
і в чоловіка ще каблучку… укотила.
— Прокляла кішку, так мене назлила,
вона розбила кращий мій горнець,
а все ж створіння Боже! — Ще, кінцем кінець.
— Іще з джигуном в ліжку… дещо поробила...
— І що ж було у ліжку? — Та, всього почасти…
— Точніш? Здогадуюсь, все через передок?
— Та ні, і через зад… — Великий гріх, такі пристрасті!
— А щодо джигуна, прийди у мій чертог
хоч завтра ввечері з покутним щастям,
тоді і розберем докладно цей урок.
Рим, 17 грудня 1832
597 Впевнений заробіток
Хочеш, навчу грішву клепать проворно?
Наука ця проста, ось в двох словах секрет:
пісок просій, додай лиш сажи чорної —
отримаєш найсправжніший цемент.
Горілку розливай з джерел прозорих,
за спеції віддай курячий екскремент,
повз митницю майни стежками в горах,
свинець підвісь до ваг в слушний момент.
Гороху в каву дай для аромату,
продай барильце мулу за справжнії жири,
всукай соснове сім’я за зернятка томату,
Жабині яйця важ намість ікри,
за біленьке винце зціди сечі у тата.
купляючи ж, не трап на свого брата, тут зір гостри.
12 грудня 1832, той самий Пеппе
824 Черевичник
— Старий фасон? Кому таке мариться?…
А матеріал? Ви тільки поглядіть,
це шкіра із Лозанни, чарівнице,
сап’ян лозаннський, що ви не кажіть.
Сюди прошу, при світлі лиш зорніть,
колодка, крій хоч кому вподобаються.
Маю відзначити, перед мадам стоїть
чоботар з тих, якими не кидаються.
Смердить? Та Боже борони! Такий душець
від дублення. Днів за два, може і раніш,
навіки звітриться той запашець.
Задорого? Та скудо пара коштує мені ж.
Опінія така, мадам, хай мені грець:
ви дуже любите гуляти босоніж.
Рим, 24 січня 1833
2004 Речовий доказ
Неправда ваша, то все сущії брехеньки!
Аж моя курка шмигнула дрібцем
у вашу лавку й знесла там яйце,
можу підтвердить, чисте і біленьке.
А як я справила мою меншеньку
забрати і засмажити з сальцем
оту дієтику, її вже не було, оце
на те, що побувала там рука блудненька.
І зась божитися, що це дурниці,
аж ось і доказ — свіжа шкаралуща,
що вилетіла з вашої крамниці.
Заждіть, ось прийде мій малопитущий,
то він вам всипле зі своєї перечниці,
не так, як всипав торік гицель — дужче.
10 травня 1843
2010. Дітки в прокат
— І добре зробиш, бо жебрацтво, сестро,
це краща із професій, щоби заробляти.
— Так ще не маю я свого дитяти.
— То двійко дам тобі з мого оркестру.
— А скільки візьмете ви за реєстром?
— За день ужитку скудо треба дати
за голову. — Як у жидів ця плата!
— Еге ж, завжди надбаєш з тим братерством.
Мій хлопець вміє глянуть так благально,
так рюмсає й пускає носом шмарклі,
що кожен лізе у гаман негайно.
— О котрій вдома? — Як поснуть цесарки.
— А що, як не робитимуть? — Та хай-но
спробують. А коли так, ляпаса шваркни.
14 травня 1843
