БЕРЕЖІМО ДРУЗІВ
Остерігаюся людей з гарячими головами і холодними серцями. Вони можуть накоїти багато лиха.
Голова Козелецької райдержадміністрації на Чернігівщині Володимир Француз вирішив розпочати свою діяльність з розправи над основоположником новітньої чуваської літератури Мішші Сеспелем, похованим на території району в старовинному місті Острі. Знайшовши однодумців, керівник викинув з вестибюлю школи, що носила ім’я поета, бюст Сеспеля, картини, стенди, пов’язані з ним.
Було придумано примітивний, але реальний для малотямущих хід: аби уникнути гучного скандалу, школу ім.Сеспеля перетворили на гімназію, і буцімто це стало приводом для позбавлення її імені Сеспеля. Те, що свого часу про присвоєння цього імені клопоталися видатні українські та чуваські письменники Павло Тичина, Максим Рильський, Андрій Малишко, Педер Хузенгай, Яків Ухсай та інші, зовсім не турбувало представників нової влади. Недавні експонати опинилися на брудній підлозі виробничої майстерні.
А приблизно в той же час на крутому березі Волги, біля пам’ятника великому поетові Чувашії Костянтину Іванову, громадськість Чебоксар відзначала чергову річницю з дня, коли наш кобзар Тарас Шевченко пропливав мимо чуваської столиці і записав до свого щоденника кілька палких слів на захист чуваського народу. Під теплим осіннім небом звучали вірші Тараса, пісні на його слова. Розходилися чуваші по домівках вулицями Шевченка, Франка, Лесі Українки і думали, що наступного літа знову поїдуть до Остра уклонитися Сеспелеві, провідати українських друзів.
Але минуло зовсім небагато часу, і вони дізналися про наругу над їхнім кумиром. З обуренням писала про ганебні дії козелецького керівництва чуваська преса, гнівно відгукнулися на це радіо і телебачення. То там то сям відбувалися збори та мітинги з вимогою перепоховати тіло майстра слова на рідній землі.
В унісон чуваським голосам пролунали і лунають відгуки чернігівських побратимів, котрі засуджують факт вандалізму, що підриває міжнародний імідж України. Згодом до чернігівців приєдналися кияни. У залі Верховної Ради України пролунав депутатський запит з цього питання. Фахівці довели, що порушено закони, що рішення про присвоєння школі імені Сеспеля приймала Рада Міністрів УРСР.
У розмові з Французом я запитав про причину вандалізму, на що той відповів: Сеспель був у продзагоні і грабував Україну.
Кожному, хто бодай хоч трохи знає біографію чуваського поета, відомо, що він прибув до Остра тоді, коли продзагони були ліквідовані. Відомо і про переслідування Сеспеля радянською владою, яка виключила його з партії і позбавила роботи. Випало з поля зору новоспечених керівників району та міста Остра й те, що полум’яний Мішці заклав фундамент дружби між українським і чуваським народами. Адже саме завдяки йому побраталися наші літератури. У Чувашії вийшли з друку десятки книг українських письменників. В Україні — чуваських. У бібліотеці чуваського села Казак-Каси (нині Сеспель) я тримав у руках кілька примірників перекладеного з української роману Юрія Збанацького “Сеспель”. Вони були зачитані до дірок.
В Україні і Чувашії майже щороку відбувалися дні братніх літератур, твори українських письменників друкувалися у Чувашії, твори чуваських — в Україні. Окрім Остра, на Подесенні були куточки і гуртки Михайла Сеспеля, функціонував шкільний музей поета в Іванівській середній школі Чернігівського району. Зараз спинається на ноги клуб “Пролісок” ( так перекладається на українську мову слово “сеспель”).
Активними пропагандистами чуваської літератури в Україні були Юрій Збанацький, Ярослав Шпорта, Борислав Степанюк, Василь Юхимович, Олекса Ющенко, чернігівські поети Олександр Олійник, Петро Зуб , Яків Ковалець та інші. Неоціненний внесок у скарбницю дружніх взаємин Чувашії і України зробив Петро Чичканов.
Останнім часом зв’язки між літераторами України і Чувашії послабшали. Тому чернігівська організація Національної спілки письменників України розпочала їх відновлення і зміцнення. Нещодавно проведено “круглий стіл” “Україна — Чувашія” в музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського. Делегації його учасників очолювали голова Спілки письменників Чувашії Валерій Тургай та автор цих рядків. Дещо раніше відбулися дні чуваської літератури на Чернігівщині, присвячені сторіччю Михайла Сеспеля. Українською мовою вийшли чуваські казки в перекладах Таїсії Шаповаленко, збірка Михайла Сеспеля “Настане день”. Підготовлено до друку книгу “Чуваський трилисник”, на сторінках якої вміщено твори народних поетів Чувашії Порфира Афанасьєва, Юрія Семендера, Валерія Тургая. Час від часу з’являються в періодиці публікації на чувасько-українську тему. З Остра докотилося повідомлення, що після зняття з роботи Володимира Француза ос терці дещо потверезішали і провели ремонт шкільного музею Михайла Сеспеля. Повернули деякі усунені експонати. Здається, крига скресає. Віриться, що наші взаємини повернуться “на круги своя”. Нам, українцям, треба берегти друзів, які люблять і шанують нас. Україну мусять знати в якомога більшій кількості країн. Знати, як державу справді демократичну і доброзичливу.
Пропоную вірші чуваських класиків та провідних чуваських поетів сьогодення у власних перекладах.
Станіслав Реп’ях, голова Чернігівської організації Національної спілки письменників України, заслужений працівник культури України та Чувашії, лауреат премії ім.М.Сеспеля
“БУДЬ ЧЕСНИМ І МУДРИМ, ПЛЕКАЙ РІДНИЙ ДУХ”
Із чуваської поезії
З чуваської переклав Станіслав РЕП’ЯХ
Костянтин Іванов
У ЛІСІ
(уривки з поеми “НАРСПІ”)
Ліс гуде, шумить суворо,
Грозового вітру рев
Потопає в дикім хорі
Розколиханих дерев.
Ліс гуде, шумить суворо,
Мов клекоче океан.
Чи йому диявол вторить,
Чи підігрує шайтан?
Ураган, відчувши волю,
Все зміта, переверта,
Гнуться верби і тополі,
Стогне темрява густа.
З нею хмари обнялися,
Синіх блискавок вогні
Розтинають груди лісу
І зникають в гущині.
Грім услід біжить з підскоком,
Гуркотня з усіх сторін.
Злива збуреним потоком
Поспішає до низин.
————
© Станіслав Реп’ях, переклад, 2008.
***
Нащо, лісе, невгомонним
Гулом ти шумиш-гудеш?
Нащо смутком невигойним
Краєш серце молоде?
Але ліс не чує, схоже,
Мов несе живому грець.
“Порятуй, помилуй, боже!
Світу близиться кінець.
Де мені тепер подітись?
Як позбутися гріха?
Плакать, каятись, молитись?
Що порає ніч глуха?”
О, який Сетнер нещасний
На вітрах і на дощах!
В їх квилінні дух пропасний,
Як знайти сердезі шлях?
Він забаг переспівати,
Заглушить стихії спів,
Ланцюги страждань порвати...
Затягнув — заголосив.
***
“Нащо, лісе, невгомонним
Гулом ти шумиш-гудеш?
Нащо смутком невигойним
Краєш серце молоде?
Лихо-лишенько, ти любиш
Горопаху-сироту,
Насилаєш люту згубу,
Підминаєш під п’яту.
Голе й босе безталання
Звідав із дитячих літ.
Лиш для мук і для страждання
Народився я на світ.
Все ж здолав би їх, здається,
Й злидні б міг перемогти.
Та сховатись не вдається
Від людської глупоти.
Все ж упорався б і з нею,
Але ворог тут як тут.
І йому знайшов би шлею!
Тільки ж доля! — ось хомут”.
***
Йде Сетнер, іде й співає,
Вихор пісню підхопив
І по хащах неокраїх
Тужний сіється мотив.
В ньому — плач душі живої,
Розтривожені жалі.
Линуть звуки пісні тої
Ув усі кінці землі.
Чують їх дерева й луки,
Чують ріки й комиші...
Долітають скорбні звуки
І до нашої душі.
До душі, що рідна й мила,
І тендітна, мов пташа...
Від тортур уся зболіла,
Вся згорьована душа.
І від неї до Сетнера
Ніжний голос полетів...
Над поляни, над озера
Знов пливе Сетнера спів:
“Лісе темний, буйночубий,
Чом нещирий ти в цю мить?
Ти співаєш так, як люба,
Хочеш серце воскресить!
Лісе темний, лиховісний,
Не обманюй сироти.
Не її — твоя то пісня...
Нащо ж муками пекти?
Лісе темний, непідлесний,
Правду бідному скажи...
А якщо ти доброчесний,
Шлях до милої вкажи!”
Що я чую?.. Крізь купини
Хто бреде із темноти?..
Боже праведний, єдиний!..
Ти, Нарспі?.. Невже це ти?..”
***
Лиш коханці обнялися,
Їм вклонився древній дуб,
Вітер, дужий, тьмянолиций
Закохався й більш не дув.
Чорні хмари враз пощезли,
Вийшло сонце залюбки,
Заспівали щиро й щемно
В гніздах затишних пташки.
Сонце щедро гріло трави
З піднебесся навпрямці.
І закоханим ласкаво
Посилало промінці.
Нині добрий день святкує.
Що до цього кепським дням?
Двоє весело прошкують.
Що до цього чужакам?
Та з болота, із туману
Чорний птах кричав-шипів:
“Пам’ятай про Тахтамана!
Він шука тебе, Нарспі!..”
Михайло Сеспель
ЧУВАСЬКА МОВА
І зметнувсь над світом пломінь довгожданий,
І від того сяйва світ помолодів.
Темрява зотліла, лопнули кайдани —
Ти тепер на волі, мово чувашів!
Як тебе терзали вороги закляті,
Знищити, зітерти прагнули скоріш.
Та звучиш ти гордо в рідній своїй хаті,
Від вогню чистіша сонячно гориш.
Якщо ти, невбита, вистояла в битві
І змогла звільнитись від тяжких заков,
Будеш, мово дужа, гострою, як бритва,
Будеш розквітати серед інших мов.
Приязна земля в нас, приязне і слово!
Чом йому не жити в щасті і добрі?
Коли ж треба —
сталлю, блискавкою знову
Стане любе слово о святій порі.
По широкій Волзі, ізгори донизу,
Пролунає слава про твою могуть.
Продзвенить, як гусла,
як голубка сиза
Протуркоче ніжно, рушить далі в путь.
І по всій планеті спалахне піснями,
Де і хвилі волзькі, і дрімучий бір,
Велич Шубашкару*, що співав над нами
Тиху колискову, вів у рідну шир.
————
* Шубашкар (чув.) — Чебоксари.
Той, хто в цю хвилину ці рядки мережить,
Сиротою буде у землі лежать
І не зможе, бідний, він розсунуть межі,
Щоб відчуть твоєї слави благодать.
Хай і не відчує. Але ж буде знати,
Що чуваське слово тішить думку й дух.
Він тоді спокійно буде спочивати,
Бо земля над прахом — не земля, а пух.
ВІДТЕПЕР
(Останні краплі крові)
Відтепер, наче камінь з печер,
Наче лід, слово в горлі застряло.
Над лісами зірниць вже не стало,
Тільки смерть на землі відтепер.
На Голгофу від нив і озер
Край мій босий у ранах погнали,
Шубарські криваві підвали
У розбитій душі відтепер.
А до цього ще й гострі ножі!
Ріжу, рву без жалю свої груди.
Вслід за кров’ю дарує вам люди,
Розтривожене серце Мішші.
Псом обідраним буду шукать,
Хоч скоринку у когось під тином,
Може, в горі й сльоті я загину
І, вмираючи, руки розкину,
Щоб Чувашію рідну обнять.
Відтепер, наче той живодер,
Шкуру жорно із мене здирає.
Тільки стогін над світом зринає
Відтепер, відтепер, відтепер...
6 квітня 1922 р.
Вовча Гора
***
Червінь, червінь, червінь — маків цвіт,
Прикрашав недавно білий світ.
Та лихі повіяли вітри,
Поспікали буйні кольори.
Ніжний і звабливий маків цвіт
Прикрашав недавно білий світ.
Я, господар твій — у далині,
Коротаю тут нужденні дні.
Згадую багряні пелюстки,
Серця не лишає сум важкий.
Червонястих пуп’янків привіт
Радував недавно білий світ.
Чи колись повернуться назад
Сонця й квітів теплий аромат?
Чи діждеться рідний цвіт мене,
У саду зеленім спалахне?
Червінь, червінь, червінь — маків цвіт,
Прикрашав недавно білий світ.
Вітер знов гнівиться, як колись,
А господар з голоду схиливсь...
20 березня 1922 р.
Чернігів
Порфир Афанасьєв
ЗНАЮПливе олень, пливе олень...
З чуваської народної пісні
Не знаю, чи плив тут олень
З світанком на срібних рогах.
Та знаю, що кращої долі,
Ніж в ріднім приволзькім роздоллі,
Не стрів я на інших шляхах.
Не знаю, чи ждуть у гості
Мене у далеких краях.
Та знаю, що ненька рідненька
Чекає здалека й зблизенька
У хаті своїй на помості
Мене під наш батьківський дах.
СЕРПЕНЬ
Федорові УЯРУ
У серпня зваби — чари є свої...
Туман бреде навшпиньки по землі.
Й не менше, ніж весняні солов’ї,
Бентежать серце тихі журавлі.
Пощезли хмари, як ранковий дим,
І мряки розчинилась густота.
Далеке все стає таким близьким,
Довкола тільки чиста чистота.
Гукни — і голос вільно полетить
За обрій, десь на плесі задзвенить.
А з чим зрівняти жнив жадану мить,
Солодкий запах хліба з далини?
В садках — достиглих яблук хоровод,
В лісах — зухвалі зграї маслюків.
Кудись відступлять присмерки незгод,
І прийде втіха, наче світлий спів.
Присплять увечір зоряні дощі,
Розбудять зрання спалахи зірниць...
О серпень, свято доброї душі,
Що не впаде перед печаллю ниць!
***
Давно, коли в пітьмі сільської хати
Прорізав тишу мій найперший крик,
— На щастя, на добро, — казала мати, —
У небі сходив срібний молодик.
Давно, коли крізь товщу диму й суму
В окоп до батька крик отой проник,
— На горе, на біду, — солдат подумав, —
Пожежами закрило молодик.
Сьогодні, коли мій онук сміється
В розквітлому весняному саду,
З’являються туману тьмаві скельця
В молодика на білому виду,
І так щемить тривожно біля серця...
На щастя?
А чи, може, на біду?
ПРОВЕДИ, КОХАНА...
Нічка-чарівничка
Поєднала нас,
Скільки в душах жару,
Ніжного тепла!
Проведи, кохана...
Час додому, час...
Подивись — зірниця
Радісна зійшла.
Нічка-чарівничка
Поєднала нас.
Місяця й багаття
Сяйвом золотим.
Прагнутиму завжди,
Щоби не погас
Твій ранковий профіль
В серці у моїм.
Нічка-чарівничка
Поєднала нас.
Сумнівам не знати
Більше вороття.
А якщо згоряти —
Краще не за раз,
Бо кохання дане
Нам на все життя!
Юрій Семендер
УКРАЇНА
Миколі Вінграновському
Земле помаранчевого сонця,*
Земле голубої висоти!
Ніби пава в кришталевих гронцях,
Світ широкий прикрашаєш ти.
Очі в тебе — сонячні і чисті,
В них — пісень заквітчані разки.
Лебедина шия у намисті,
Біля ніг — як зорі — волошки.
————
* Земля помаранчевого сонця в чуваському фольклорі — земля щастя, справедливості, доброти і милосердя.
Радісно і болісно водночас...
Сіє жах Чорнобиля рука...
Рідна, я боюсь тебе зурочить...
Ти чомусь беззахисна така...
КИЇВ
І знизивсь лайнер...Ти вже близько...
Дніпрову синь згори ловлю...
І з-під небесної колиски
Тобі салам сердечний шлю.
О граде красний! Ще болгари
До тебе з шаною ішли,
Щоб розігнать підозри хмари,
Змести неприязні вали.
Князь Володимир, — верховода, —
Пророком виявивсь сливе:
“Тоді нас роз’єдна незгода,
як камінь з дна ріки спливе...
як хміль на дно ріки осяде...”
Ми пам’ятаємо про те...
О Києве, мій мужній брате!
Слов’янства сонце золоте!
ЗАПРОШУЮТЬ ЗНОВ
Запрошують знов до Чернігова друзі,
Їх слово братерське зове звіддаля.
І листям верби у шовковому лузі,
Як мати, до мене земля промовля.
І Волга — красуня їй хвилями вторить,
Що вгору злітають дзвінкими крильми:
“Між мною й Десною — широкі простори,
та здавна обнятися хочемо ми”.
Хліба колосками долоні лоскочуть:
“Поліським полям від душі уклонись!”
О, як вони прагнуть, о, як вони хочуть,
Мов жито вкраїнське тягнутися ввись.
Гукає поет, що у бронзі підвівся,
Визнання здобув і в своїй стороні:
“Побудеш в Острі — по стежинах пройдися,
які дарували натхнення мені!”
Дають ще і Шоршели дружню вказівку,
Точніше, дають особливий наказ:
“Подякуй усім, хто у небо путівку
вручав Андріяну*...Подякуй від нас...”
І навіть веселка, що раптом з’явилась
З-під хмарки ясної зарошених брів,
Ласкаво всміхнулась, в сто барв засвітилась:
“Я — міст сонцесяйний до рідних братів!”
Запрошують знов до Чернігова в гості,
В далеку дорогу збираюся я,
Щасливий іду по веселковім мості,
Зі мною — Чувашія мила моя!
ГОСТИНИ У ДОВЖЕНКА
З-під зелених дерев усміхнулась мені
Біла хата із сивим солом’яним дахом.
Уклонитись низенько чарівній Десні
Прилетів я іздалеку птахом.
Уклонитись порогу і стінам святим,
Уклонитись хлібині, калині й колисці.
Рушники, наче сонячні пасма, над всім,
Що радіє й сумує, тьмяніє й сріблиться.
Кожну гілочку сад простягає навстріч,
Розрум’янену серпнем дарує щедроту —
Чисте сонце сяйнуло з Довженкових віч,
А чи сонях в брилі золотім коло плоту.
Сам хазяїн ранета мені подає,
А за погребом зразу — нескошені трави.
Зачарований світ входить в серце моє,
Україна ввіходить у променях слави.
Молодою і гарною в плахті й вінку,
Як у пісні, замріяна й трішки в зажурі.
Все було на її на тривожнім віку —
І весілля веселе, і грозяні бурі.
Все, що в Сосниці тихій побачив, осяг,
Знаю, буде навік із Довженком, з Десною.
І куди б не стелився, не вився мій шлях,
Завше хата і сонях мандрують зі мною.
Валерій Тургай
ЧУВАСЬКА ПРИСЯГА
...Чуваш чувашеві — найближчий юлдаш*
Не тільки юлдаш — брат і родич чуваш.
Чи ти академік,
Чи ти генерал,
Господар землі,
Хлібороб-ідеал, —
Одне ти, чуваше,
Завжди пам’ятай:
Чуваш — чувашеві — найближчий юлдаш!
Не тільки юлдаш — брат і родич — чуваш!
Чи доль ти вершитель,
Чи просто пастух,
Будь чесним і мудрим,
Плекай рідний дух.
Одне ти, чуваше,
Завжди пам’ятай:
Чуваш чувашеві — найближчий юлдаш!
Не тільки юлдаш — брат і родич — чуваш!
Чуваш чувашеві — найближчий юлдаш!
Не тільки юлдаш — брат і родич — чуваш!
Якщо це збагнем
І повіримо в це,
Навік збережем
Своє серце й лице.
І нас не скорити
Негоді та млі,
Великим народом
Нам буть на Землі!
Чуваш чувашеві — найближчий юлдаш,
Не тільки юлдаш — брат і родич — чуваш!
Чуваше!
Хай Бог у прийдешніх літах
Боронить тебе!
Вічне Сяйво, мов птах,
З небес осяває
Твій праведний шлях!
————
* Юлдаш — друг, товариш (чув.).
