Три
бесіди, які можуть змінити світ
Спеціально
для “Всесвіту”
Всі ми — заручники нашої мови, яка визначає базові параметри комунікативної діяльності, моделі діалогу, спосіб мислення й сприйняття подій, оцінки явищ суспільно-політичного життя. Розібратися в процесах комунікації надзвичайно важко, адже для цього потрібно вміти аналізувати себе з відстані, визначати успіхи та поразки в спілкуванні. В комунікаційному акті можна приховати безліч стратегій, що наближають нас до успіху, в повідомленні можна сховати іронічне ставлення до проблеми, неприйняття, опір, протест. Вміти бачити повідомлення як складний механізм чи організм — велике мистецтво.
Отже, шановний читачу, пропоную аж три інтерв’ю з китами сучасної теорії мови: американським професором-комунікативістом Джоном Даремом Пітерсом, київським професором Юрієм Кисленком та японським професором Тетсуо Суґою, теоретичні розробки та винаходи яких похитнули міцне переконання, що комп’ютерний переклад ніколи не може дорівнювати перекладу майстра (живого, з плоті й крові, а не віртуального).
“Іноді мовчання може бути набагато велемовнішим, ніж слова...”
Розмова із всесвітньо відомим дослідником теорії комунікації професором Джоном Даремом Пітерсом
Джон Дарем Пітерс (John Durham Peters) — фахівець із історії та теорії комунікації. Власне, для професора Пітерса комунікація — це більше, ніж канал зв’язку, система стратегій і тактик успішного проведення діалогу. Це саме життя з недописаною біографією... прихована небезпека і шляхетний поєдинок. Джон Пітерс народився 1958 року в Солт-Лейк Сіті (США). Навчався в Університеті штату Юта, здобув докторський ступінь із теорії комунікацій у Стенфордському університеті. Наразі він професор Університету штату Айова. Джон Пітерс — автор численних статей, співавтор і редактор праць у галузях філософії та історії комунікації, політології та історії медіа, теорії мистецтва й релігії.
Студії Дж. Пітерса перекладено українською, німецькою, французькою, італійською, російською, грецькою, китайською та іншими мовами. Його книга “Слова на вітрі” (Видавничий дім “Києво-Могилянська академія”) вже набула широкого резонансу в Україні. Тож пропоную ексклюзивне інтерв’ю з американським дослідником комунікації Джоном Д. Пітерсом.
————© Дмитро Дроздовський, 2008.
— Професоре Пітерс, коли вивчаєш ваші праці та інтерв’ю у пресі, то здається, в житті у вас не було іншого вибору, крім того, щоби вивчитися на фахівця з комунікативної прагматики? Чому ви вирішили займатися саме комунікацією?
— Відповідь на це запитання не є однозначною. Найперше, треба зауважити, що в Америці існує добра традиція прагматичного дискурсу, зокрема трансцендентне крило прагматизму як окрема наукова школа, що має власні методи й напрями. Ця школа йде від Ральфа Валдо Емерсона (Ralph Waldo Emerson ) і аж до Вільяма Джеймса (William James ) та Пірса (Peirce). Але, з іншого боку, існує потужна соціологічна традиція, що ґрунтується на американських та німецьких досягненнях, зараховуючи також марксистів франкфуртської школи й інших мислителів матеріалістично-культурологічних напрямів, наприклад, Льюїс Мамфорд (Lewis Mumford), Раймонд Вільямс (Raymond Williams), Маршалл МакЛюен (Marshall McLuhan), Фрідріх Кітлер (Friedrich Kittler).
— Як зазначають фахівці, ваша книга “Speaking into the Air” (що в 2004 році вперше вийшла в українському перекладі Андрія Іщенка у видавничому домі “Києво-Могилянська академія”) чи не найінформативніша з останніх досліджень у теорії віртуального простору та комунікаційних процесів...
— Студії з теорії комунікації — це насправді поле, на якому працює не так уже й багато фахівців у США, але космос питань про природу, стратегії комунікації тощо є таким широченним, як небо над Північною Дакотою. Я вирішив звести ці дві речі у своїй книжці, висвітливши ті доробки, що має американська школа, визначивши власні параметри в теорії комунікації в її прагматичному аспекті. Я хотів, щоб моє висвітлення супроводжувало минуле, історія виникнення та розвитку комунікації, тобто мав на меті показати, як усе розпочиналося в історії європейської цивілізації зокрема. Думаю, величезний пласт роботи завершено, і тепер комунікацію можна розглядати як універсальний феномен світової історії та культури, тож, мабуть, уже час повертатися до вивчення комунікації на Сході, адже мою книгу було перекладено китайською і видання мало значний резонанс.
— Що ж таке “комунікація”?
— Це проблема співіснування із собою та іншими в багатозначному світі. Людина продукує свідомість. Але головне для людини — знайти параметри співіснування у мирі, і саме з такою метою постала комунікація як складний комплекс уявлень і процедур, тактик і правил. В Україні закон мирного співіснування, мабуть, не так чітко артикульований, адже довгий час у вашій країні панувала марксистська ідеологія, яка хотіла затвердити інші правила гри. Але це прагнення до мирного співіснування ми можемо знайти ще в Емерсона, про що він і написав у своєму епохальному есеї “Природа” (1836). Якщо ми усвідомлюємо потребу жити у злагоді, то питання взаєморозуміння буде наступним.
У своїй книжці я вже писав про те, що після Другої світової війни слово комунікація поширилося на планеті, у багатьох мовах — зокрема в українській і російській — розширивши значення і глибоко в них закоренившись. “Воно замінило і збагатило інші, старші слова, які описували символічну діяльність — вживання символів і зловживання ними. У цьому слові поєднуються сподівання і страхи сучасного світу. Воно відкриває перед нами прекрасні світи мрій, стверджуючи можливості такого зв’язку між людьми, який був би швидшим, чистішим і повнішим за той, на який довічно прирікала нас стара “в’язниця мови”, за висловом Ніцше.
— Якими є сьогодні глобальні зміни комунікаційних стратегій? Наскільки стрімко змінюється віртуальний простір?
— Це обширне запитання. Я написав есей про зміни у стратегіях комунікації з соціологічних позицій у 2002 році, і сьогодні, відчуваю, мені знову доведеться за нього засісти. Комунікація — це концепт, який формувався під впливом кількох тисячоліть, а тому в самій природі цього явища приховано інколи суперечливі базові постулати, які були сформовані в різні культурно-історичні епохи. Мені до смаку вислів Генрі Девіда Торо (Henry David Thoreau) про те, що всі ми маємо уявити замки в небі, щоб потім збудувати фундамент під ними. Для другого етапу нам і потрібна комунікація. З іншого боку, мені здається, що емансипаційна сила медіа сьогодні є небезпечною. Більшість ефірного часу спрямовано на сцени тероризму, нестабільності, жорстокості, воєн. Подія як вона є та подія у призмі медіа — це різні речі, й на це треба зважати. Крім того, ані інтернет, ані факс-модеми, ані системи “You Tube” не можуть вилікувати людство від спинного болю, ураганів, корупції чи смерті. Це лише спосіб входження у віртуальний простір.
— Мені здається, в книзі “Слова на вітрі” ви хотіли довести, що комунікація — складне, поліаспектне явище, яке працює також із культурними, соціальними, релігійними, політичними стратегіями...
— Саме так. Ми неправильно розуміємо суть комунікації, якщо думаємо, що це спосіб прочищення двох дротів, які з’єднують людей у процесі обміну думок. Так, дуже часто комунікація надає нам знання для усунення труднощів у інформаційному каналі, у створенні оптимальних умов для контактування, але це ще не все. Основний концепт комунікації — це взаємопізнання, а цей процес є неможливим без урахування культурного, етичного, історичного, політичного, мистецького кодів. Ці надсистеми завжди є визначальними в теорії комунікації, адже вони є потрібною умовою для успішної комунікації.
— Якою є специфіка комунікації в полікультурному просторі?
— Більш плюралістичний концепт комунікації може допомогти створити більш плюралістичне суспільство. З політичного боку я підтримую прагнення меншин до врахування їхніх прагнень, але з філософської точки зору я бачу, що це завжди обертається на поразку чи конфлікт. Я хочу ствердити у своїй теорії комунікації замість жорсткого панування радикальної безособовості як етичного й політичного ідеалу щось таке, про що пише французький філософ Алан Бадью (Alain Badiou), — універсальну оригінальність. Ідентичність групи є настільки розсипчастою, наскільки є й особиста ідентичність. Як пише Джеймс, чому ми маємо думати, що, наприклад, ідентичність групи є легшою у конструюванні, якщо ідентичність окремої особистості — складаний механізм, який об’єднує в собі кілька базових ідентичностей? Політика часто маніпулює хибними уявленнями про особистість та про народ як ціле, а відповідно, апеляції до загального блага часто перетворюються на профанації та порожню балаканину. Така проблема йде від неправильного розуміння ідентичності нації та окремої людини.
— Які нові стратегії комунікації можна передбачити вже сьогодні?
— Комунікація — це завше щось неможливе. Пригадаймо та насолодимося цим фактом. Це не має викликати подиву чи скандалів. Ми всі знаємо, що справжня комунікація в сенсі уявного інтимного ментального поділу думками є неможливою. Визнання неможливості тільки заохочує нас приділяти більшу увагу схемам наявним, а не майбутнім. Урешті, як мені здається, наш спосіб комунікації (міжлюдська) не є досконалим, і він зазнавав періодичних поразок. Але, як кажуть: Le roi est mort, vive le roi! (король помер, хай живе король!).
— Як відомо, література — це також канал комунікації. Чи бачите ви зміни в цьому каналі, якщо є сенс казати по переформатування самого корсету комунікації?
— Дехто з ключових теоретиків комунікації позиціонував себе саме як літературознавець, зокрема Маклюен або Кітлер, і питання трансформації літератури з одноповерхового будинку цивілізаційної монополії в потужний медіакомплекс, що зараховує аудіовізуальні засоби зображення, було одним із основних для цих учених. Для модерністів література не була комунікацією взагалі. “Поезія має не позначати, а бути”, — написав американський поет і драматург МакЛейш, і багато філософів підтримали його в цій думці. Подібні думки лунали у східноєвропейській теорії літератури, зокрема це ж постулював Шкловський у теорії очуднення (“остранение”). Не відомо, що буде з літературою, яка завжди опинялася під впливом політичних, націоналістичних ідеологем. Багато вчених переконані, що книжка — настільки вишуканий продукт, настільки компактний і зручний, що вона ніколи не помре. Не знаю, але вважаю, що книжка має звільнити трохи місця для інших носіїв людського досвіду в іншому форматі.
— Джоне, що є гордістю вашого життя?
— Моя родина, моя справа, мої студенти, мої праці. Я найщасливіший, коли прагну відтворити якусь частину Божого дому на землі.
— Якими є ті наукові проблеми, над опрацюванням яких ви б саме зараз працювали, якби не наша розмова?
— Мене цікавить історія комунікації, місце релігії в сучасних медіасистемах і віртуальному просторі, німецька теорія медіа, прагматика, вивчення ролі звуків, голосів... Мене також дуже цікавить регіон Східної Європи як складний комплекс переплетіння багатьох голосів культур. Таким простором постає для мене й Україна.
Я, здається, писав у передмові до видання книжки “Слова на вітрі” у видавничому домі НаУКМА, що влітку 2003 року відвідав Україну, і на мене велике враження справили багатство її культури, гостинність людей, а також навіть те, як українські краєвиди нагадують ландшафт Айови. Велике враження на мене малт добра воля, енергійність і сповненість надіями багатьох людей, що прагнуть вивести свою “несподівану країну” (кажучи словами Ендрю Вілсона) у непередбачуваний світ глобальних економічних і комунікативних потоків. Хоч культурна історія Сполучених Штатів набагато коротша за українську, американська мрія про комунікацію має досить давню історію. У певному сенсі, однією з основоположних ідей Сполучених Штатів є можливість об’єднання людей на великих відстанях за допомогою комунікації: саме це поняття було засадничим у концепції федералізму авторів конституції США, воно набуло розвитку і у “дротовому світі” телекомунікацій, і в аудіовізуальних “казкових світах” мас-медіа. Зі здобуттям незалежності й звільненням своєї культури від радянського зледеніння Україна враз зіткнулася з новими голосами, які закликали до комунікації, з новими потоками повідомлень — і з минулого, і з зовнішнього широкого світу. Парадоксально, але здається, що Сполучені Штати є так само давніми у своїй сучасності, як Україна — юною у своїй давнині.
— І насамкінець: теорія сексуальності і теорія комунікації, наскільки я зрозумів із вашої монографії, вони дуже тісно пов’язані?
— Модерна реальність постає для мене як простір із численними законами, заборонами, табу, зокрема сексуальними. Мене завжди цікавило питання, як можна подолати ці табу, чи можна уявити суспільство (в аспекті комунікації) як таке, що не має заборон і обмежень. Історія сексуальності в останні століття — це лакмус змін нашого суспільства, емансипації та подиву. Суспільство, звільнивши простір для обговорень сексуальних революцій, дуже мало замислюється над тим, що перебуває за питанням сексуальності, які психологічні тенденції ми можемо помітити, що становить одну з граней людської ідентичності. Фуко вперше довів, що всі балачки про секс та сексуальні революції аж ніяк не доводять, що наше суспільство є відкритішим, чеснішим, усе це — лише самообман. Іноді мовчання може бути набагато велемовнішим, ніж слова. Деякі культури взагалі не говорили про секс, і не тому, що на цьому питанні було табу. Ми хочемо втекти від реальності, сховавшись за модними рекламними гаслами, але цей механізм є помилковим, бо призводить до забуття і самоомани. Інколи треба зважати на те, що не вся правда є приємною. Нам дедалі більше хочеться жити в безконфліктному суспільстві, але така втеча від конфліктів — це спосіб спрощення життя, небажання бачити складнощі. Світ не змінився, це тільки ми обираємо різні маски й форми, щоб видатися “новими”, “модерними” чи “постмодерними”. А треба лише не боятися подивитися на світ очима самого світу.
На шляху до таїни мовної організації
Інтерв’ю з київським професором Юрієм Кисленком
Мова, мислення і поведінка людини, їхній взаємозв’язок та природа — і досі ці складні питання залишаються без остаточної відповіді. Крапку в цих дослідженнях поставити неможливо, адже немає й самих комплексних досліджень за браком фінансування та фахівців. Щодо природи мови, то зокрема в Інституті мовознавства НАНУ таких розробок практично немає. І хоча про взаємозв’язки мови і мовленнєвої поведінки написано багато, але з кожним часом у фахівців виникає тільки більше запитань, аніж відповідей. І досі природу мислення ми так і не встановили, процеси взаємозв’язку між свідомістю, мисленням (нейронними структурами мозку) та мовленнєвими процесами залишаються загадкою. Та ще й сама мовознавча наука, особливо у вітчизняному варіанті, — система законсервована й інертна. А без урахування новітніх досягнень фізики, нейрофізіології, комп’ютерних технологій просто не вдасться вийти на новий рівень розуміння мови. ХХІ сторіччя — це ера високих технологій, і це мають зрозуміти вітчизняні мовознавці. На Заході подібні синтетичні дослідження — це норма, а в нас немає ані фахівців, ані технологій, ані обладнання.
Але світ тримається на ентузіастах. Тож пропоную розмову з Юрієм Кисленком, доцентом Національного технічного університету “Київська політехніка”. Ми поговоримо саме про розкриття таїни процесів мовної поведінки в інформаційному аспекті, про нові методології дослідження мовної організації та створення сучасних інформаційних технологій, орієнтованих на опрацювання природно-мовної інформації.
— Пане Юрію, мова і новітні інформаційні технології: чи допоможуть вони поставити крапку в таїні мовних процесів, що протікають у наших нейронних структурах?
— За вихідну позицію нашої розмови варто прийняти тезу, характерну для сучасного етапу розвитку наукових досліджень, яку озвучив Поршнєв ще в сімдесятих роках: людська історія — це процес, що “прогресивно прискорюється і поза ним не може бути зрозумілою”. Це особливо стосується сучасного етапу розвитку інформаційних технологій (ІТ), зокрема цілого кластеру технологій, орієнтованих на опрацювання природно-мовної інформації. До цього класу ІТ належать важливі сучасні комп’ютерні технології, що забезпечують формування знань та їхнє використання у світовій інформаційній павутині, різного класу пошукові системи, експертні системи різноманітної орієнтації та конфігурації, системи опрацювання (синтезу/аналізу) текстової, мовленнєвої інформації, автоматичні перекладачі, системи природно-мовного інтерфейсу, системи накопичення знань. Саме ці високі технології багато в чому і визначають сучасний стан розвинених країн.
Проте одного бажання створювати такі технології замало, і річ тут не лише в нестачі належного фінансування чи відповідних обчислювальних ресурсів. Річ у тому, що ми прагнемо моделювати надто складні процеси, що протікають у нашому мозку на нейронному рівні, а всі перелічені технології пов’язано з моделюванням тих чи інших проявів мовної діяльності людини. І тут постає філософська проблема: чи може наш мозок як мисляча субстанція зрозуміти, як вона сама організована і як працює? Я не в змозі дати відповіді на це запитання, проте чітко впевнений, що навіть на сучасному етапі становлення наших знань стосовно нейрофізіологічної та психологічної підтримки мовленнєвої діяльності (внаслідок прискорення пізнавальних процесів) особливості актуалізації інформаційних процесів у живих організмах ще довго будуть для людини взірцем для їх моделювання.
— Сучасні інформаційні технології, орієнтовані на опрацювання природномвної інформації, за твердженням фахівців, багато в чому не задовольняють вибагливих користувачів. Як ви вважаєте: в чому причини і які шляхи розв’язання цієї проблеми?
— Всі сучасні інформаційні природномовні технології пов’язані з моделюванням проявів мовленнєвої діяльності людини — однієї з найскладніших її інтелектуальних функцій. Ще Лев Щерба зауважував, що мовленнєва діяльність людини визначається актами мовлення і розуміння (процесами однакового рівня складності), що реалізується індивідуальною мовною системою й що охоплює як індивідуальну мовну компетенцію — наші знання щодо мовної організації, так і суто суб’єктивні знання про довкілля.
Якщо ми бажаємо моделювати мовну діяльність людини, ми маємо побудувати моделі обох складових індивідуальної мовної системи — лінгвістичний процесор та базу знань. Вади ж усіх сучасних мовних технологій, що працюють із мовною (символьною) формою подання знань і, отже, всі вони, практично, моделюють (і то не кращим чином) лише першу складову мовної системи — мовну компетенцію, що спирається на здобутки класичної лінгвістики, які ще досить далекі від реалій мовної організації, і, практично, не мають другої складової — бази знань, де формується модель зовнішнього світу і яка в людини відповідає за інтерпретацію мовного повідомлення. Певні технології мають потужну словникову базу, з якою не знають, що робити; проте словники — це зовсім не база знань.
Реальні справи у сфері сучасних природномовних технологій визначаються фактом, що наразі всі розробки (редактори, перекладачі, системи пошуку) орієнтовано на людино-машинний варіант роботи, бо потребують допомоги оператора на завершальних етапах. Тож маємо не досить втішний висновок: по-перше, всі сучасні технології, що орієнтуються на опрацювання мовної інформації, успішно працюють із ідеальним мовним матеріалом, не орієнтуючись на довільні тексти, по-друге, класична лінгвістика на шляху до створення комп’ютерних технологій зробила лише незначний внесок. Окрім цього, ми добре знаємо, що кваліфіковані перекладачі не користуються послугами автоматичних перекладачів, щоб потім не розплутувати семантичні ребуси, автоматичний пошук в інтернеті теж не задовольняє користувачів через низький рівень релевантності знайдених документів запитам (бо пошук виконується не за окремими структурними утвореннями, що презентують певні знання, а за ключовими словами або їхніми комбінаціями).
— Який вихід ви бачите з того стану, що навіть найновітніша комп’ютерна техніка та потужні субсидії неспроможні забезпечити бажаних результатів?
— Відповідь, мабуть, прозора: коли ми хочемо моделювати складні процеси, а мовна діяльність людини — це одна з найскладніших форм її інтелектуальної діяльності — то маємо обов'язково враховувати головні особливості як природномовної інформації, так і структур, що працюють з такою інформацією. Негативний досвід використання надбань класичної лінгвістики для інформаційних технологій стимулював мої пошуки у сфері структурної організації мови. Поволі в мене почав формуватися новий інформаційний погляд на проблеми структурної організації мовного матеріалу.
— Юрію Івановичу, яким є шлях до справжніх ефективних технологій? Що може підказати нейрофізіологія?
— Інформаційним ядром сучасних технологій постає діалектична єдність двох складових — лінгвістичного процесора та бази знань. Запропонована формальна модель структурного рівня організації мови, витоками якої є основні етапи онтогенезу мови та структурно-функціональні особливості нашої системи відчуттів (зорового сенсора та аналізатора, в першу чергу), суттєвим чином відрізняється від сучасних граматичних схем. Вони вирішують споконвічні вузлові питання мовної організації: формальне визначення структурної одиниці (синтаксичного шаблону) мовного матеріалу, вирішення проблеми словосполучення, визнання рекурсивної організації довільного мовного повідомлення, де елементом рекурсії постає базова семантико-синтаксична структура. Жодна сучасна граматика на пострадянському просторі та граматики європейського рівня (починаючи від граматики Пор-Рояля 1660 року) не дають відповіді на ці вузлові проблеми мовної організації.
Запропонована модель репрезентує довільне повідомлення на структурному рівні через множину однотипних структур. Це дає можливість процедуру аналізу мовного матеріалу подати як чітко прогнозовану послідовність однотипних дій всупереч сучасним процедурам аналізу, що орієнтуються на інтуїцію та мистецтво перекладача. Тобто, формальна модель постає плідною основою створення лінгвістичного процесора. Зараз ми вже вийшли на досить конструктивний рівень опрацювання структурної організації бази знань, де одиницею сприйняття, накопичення та опрацювання інформації буде окремий квант знань, оформлений у вигляді базової семантико-синтаксичної структури, а не окреме слово. Таким чином, формальна модель постає основою формування загалом всього інформаційного ядра сучасних природномовних технологій.
— Все, про що ви говорили, подає загальну філософську концепцію розвитку мови та порівняння процесів онтогенезу і філогенезу. Чим відрізняється підхід від класичної граматики (синтаксису), що також “сповідує” дихотомію “просте-складне” речення?
— На сьогодні фахівці підрахували, що існує близько трьохсот визначень простого речення; така кількість варіантів уже говорить про неоднозначність трактування цього поняття. Для всіх визначень характерними є три позиції: двоскладовий характер, предикативність та непохідність; проте відрізняються вони характеристиками, що відтворюють аспекти повідомлення, які не можуть бути формалізованими. Базова семантико-синтаксична структура дає чітке формальне визначення структурної організації опису окремої ситуації реального або віртуального світів як елементарного речення, як єдиного конструктивного елемента формування довільного мовного матеріалу, як певного “синтаксичного штампу”, за яким відбувається або опис реального чи віртуального світів, або сприйняття мовного повідомлення.
Відмінність цієї базової семантико-синтаксичної структури від усіх визначень простого речення — у двох позиціях: по-перше, в базовій структурі немає місця для словосполучення, по-друге, базова структура — це схема опису максимально повної ситуації, тоді як усі сучасні граматики під час формування синтаксису йдуть навпаки — від аналізу опису найпростіших ситуацій до найскладніших.
Маленьке, проте цікаве та важливе пояснення щодо останнього зауваження. Якщо використати запропонований підхід до аналізу мовного матеріалу флективних мов (української, російської, фінської тощо), де синтаксичні функції складових ідентифікуються за флексіями, то лише одна базова семантико-синтаксична структура з максимальною кількістю складових у вісім елементів, кожен із яких матиме хоча б один атрибутивний елемент, може бути актуалізована аж сорока мільярдами варіантів.
Отже, запропонована модель структурної організації мови відрізняється від класичних побудов тим, що:
- структурна організація мови подається у формі чітко організованої системи;
- базовим елементом організації всього ММ постає лише один “синтаксичний шаблон” — базова семантико-синтаксична структура, що в подальшому визначає все можливе розмаїття структурної організації повідомлення на монопредикатному або поліпредикатному рівнях;
- знімає проблему словосполучення, показуючи, що такі поєднання слів будуть варіантами базової структури тощо.
— Чим відрізняються мови одна від одної, якщо на генетичному рівні організації зорового аналізатора й інших систем відчуттів маємо структурну та функціональну спорідненість як на рівні сприйняття , так і опрацювання інформації.
— Відповідь, мабуть, тут однозначна: базова семантико-синтаксична структура, як узагальнена схема відтворення окремої ситуації реального або віртуального світів, визначається нейронною організацією наших систем відчуттів (передусім зору), і саме тому буде єдиним стандартним синтаксичним штампом для всіх людей. Проте, процес формування мовного повідомлення, звичайно, залежить від конкретної мови, і розмежування тут йде за трьома напрямами.
Мова від мови відрізняється членуванням елементів зовнішнього оточення з урахуванням їхнього впливу на життєвий гомеостаз суб’єкта. Нам добре відомі приклади, коли ескімоси, для виживання яких важливим є стан довкілля, розрізняють цілу гаму стану снігового покрову, тоді як для інших народностей достатня лише констатація факту належності опадів до категорії “сніг”. По-друге, кожна мова на шляху свого розвитку, згідно із загальними законами еволюції мови, опрацювала свої схеми трансформування базової структури, формуючи монопредикатний рівень організації повідомлення. По-третє, з цих самих причин еволюційні процеси визначили і конкретні схеми поєднання сукупності цієї базової структури в межах окремого повідомлення — поліпредикатний рівень організації довільного повідомлення.
— У чому головні здобутки запропонованого підходу, що ми можемо чекати від впровадження формальної моделі в інформаційні природномовні технології? Чи зможе запропонована модель підвищити ефективність навчального процесу?
— Отже, наша модель прагне поєднати знання, що накопичила класична лінгвістика, з особливостями нейронної організації пам’яті та структурно-функціональною організацією систем відчуттів, і таке поєднання вже дає відчутний плідний ефект. Запропонована модель структурної організації мови увійшла в навчальний процес кафедри технічної кібернетики НТУУ “КПІ” і вже понад 15 років викладається студентам факультету інформатики та обчислювальної техніки; крім цього, курс “Системна організація мови” вже більше 10 років слухають студенти лінгвістичного факультету НТУУ “КПІ” спеціальності “Переклад”. У процесі постійного спілкування з молодою фаховою аудиторією відшліфовуються певні питання використання моделі на шляху до аналізу конкретних текстів. Для майбутніх перекладачів дуже плідною і конструктивною вбачається теза, що довільний текст базується лише на єдиному структурному утворенні — синтаксичному шаблоні, і аналіз повідомлення зводиться до декомпозиції довільного повідомлення за базовою структурою. Переклад від нечітко вираженої інтуїтивної процедури переходить до розряду чітко прогнозованих дій над множиною однотипних структур.
Якщо мовна діяльність людини актуалізується індивідуальною мовною системою у складі мовної компетенції (лінгвістичний процесор) та накопичених знань про зовнішній світ (база знань), то і для моделювання виявів мовної діяльності нам потрібно створити моделі як нашої мовної компетенції — лінгвістичний процесор, так і комп’ютерну оболонку бази знань, де зберігатиметься та накопичуватиметься як індивідуальний, так і соціальний вантаж знань.
Якщо ми подамо формалізми запропонованої моделі у вигляді лінгвістичного процесора, здатного працювати в режимах синтезу та аналізу мовного повідомлення, і створимо оболонку під природномовну базу знань, то отримаємо інформаційне ядро конкретної (української, російської, фінської…) мови, що постає основою створення відповідних мономовних інформаційних технологій.
Отже, ми зможемо отримати якісний переклад (коли матимемо повноцінно-еквівалентні бази знань), зможемо перейти на пошук в інтернеті за семантичними критеріями, зможемо спілкуватися з машиною природною мовою (коли перенесемо туди індивідуальну мовну систему хоча б середнього студента). Але для цього потрібно відкинути снобізм класичної лінгвістики і зануритись у світ нейронної організації людини, відшукуючи там відповіді на цікаві проблеми нашої мовної організації.
Японське лінґвістичне чудо, або Те, що володіє безліччю мов
Інтерв’ю з японським професором Тетсуо Суґою
Про чудеса японської науки написано надзвичайно багато. Щодня в Японії з’являються нові запатентовані винаходи, що постають із на перший погляд нездійсненних ідей-фікс. Рівень японських технологій майже в усіх галузях уже давно випередив колишніх світових лідерів. Але завжди цікаво, коли, здавалося б, наука, далека від авангардних мікросхем і чипів, послуговується технологічними принадами, щоби здійснити прорив і вийти на якісно інший рівень розуміння складного феномену, який, здається, настільки простий, що пояснювати його вже немає сенсу.
Маю на увазі мову.
Нещодавно світ облетіла новина про те, що японський учений зумів створити програму, здатну опановувати різні мови. Цей винахідник — японський професор Тетсуо Суґа, а його творіння — робот, що має програму для вивчення різних мов світу. Самого робота та його мовні здібності можна порівняти зі здібностями дитини у п’ятирічному віці. Професор Суґа взявся за розв’язання складних механізмів продукування мови в мозку людини, але для цього здійснив методологічний переворот: його не влаштовував погляд дорослої людини на структуру мови, а тому він вирішив подивитися на цю проблему з точки зору дитини. Така зухвалість зустріла опір у традиційних мовознавчих колах, проте вчений і надалі працює над удосконаленням своєї програми. Отже, пропоную інтерв’ю з професором Т. Суґа, в якому ми спробуємо розібратися в цьому мовознавчому винаході ХХІ століття.
— Професоре Суґа, моє перше запитання пов’язане з тим, яким є ваше наукове розуміння природи мови як знакової системи?
— Я, на жаль, не зовсім добре знаюся на сучасних теоріях мови, зокрема щодо її зв’язку зі знаком. Це окреме складне питання, на яке лінґвістика шукає відповіді. Я ж натомість працюю в іншому вимірі лінґвістичних учень: я завжди намагався зрозуміти, як діти опановують рідну мову. Програма MLAS, яку я розробив, показує, як відбувається вивчення мови. Мені здається, що зараз моя відповідь на це запитання видається відповіддю плохенького студента на іспиті із загального мовознавства. Так, мова — це складна знакова система. Мені важко щось додати, бо після цієї фрази починаються труднощі, адже знак — це замкнена система в системі, яку ми ще до кінця не розшифрували. І вся проблема не стільки в самому знакові, скільки у взаємодії з позначником і позначуваним, у контексті психічних реакцій людини, психологічних особливостей, позначених на інтерпретації знаків різної природи. Те, що відмежовує мову, — це описова універсальність, здатність до розуміння через опис шляхом застосування мовного коду. Мова — це система, що дає можливість описати всі об’єкти світу, всі зв’язки між об’єктами, всі почуття людини, зокрема, настрій, стан думки, а також сам феномен знакової природи мови. Інша важлива риса мови — її експліцитність, проте, репрезентаційна функція символів і знаків, не мовних, видається мені конототивною, тобто додатковою. Малюнок може описати практично те саме, що й мова, але його описовість залишається конототивною. І мовне повідомлення, і малюнок дві людини ніколи не зможуть пояснити так само, в цьому — небезпека мови і всього, що має здатність зберігати й передавати інформація. Будь-яка спроба щось передати апріорно неповна. Але над цим феноменом ми ще працюємо. Аналітична та прозора природа — визначна риса мови.
— Отже, найбільшим вашим досягненням, про яке сьогодні пишуть світові наукові журнали, є Multi-Language Acquisition System (MLAS), тобто Система вивчення багатьох мов?
— Так. Цю систему можна визначити в такий спосіб: це комп’ютерна симуляція першої мови дитини. Насправді MLAS вивчає мову, що ґрунтується на мовленнєвій інформації про віртуальний світ і досвід у цьому світі, яку вводять через клавіатуру. MLAS було презентовано на двох конференціях психолінґвістів та мовознавців як досягнення сучасної когнітивної лінґвістики. Презентація була англійською та японською. Ця система може навчитися мови дитини віком 4—5 років. Ми працюємо над тим, щоби цей поріг було збільшено.
— З чого виникла ваша “божевільна” ідея створити цю програму? Якими були перші кроки?
— Це моя власна ідея, а не предмет наукового дослідження, розроблений групою вчених. Насправді я не мав жодного ґранту на свій проект, але мене живило прагнення до наукової істини та думки колег, які вірили в мене.
Щодо ідеї, яка стосується MLAS, то перше, що вплинуло на мене, були ідеї мовознавця Ноама Хомського (Чомського в інших перекладах. — Д.Д.). Його універсальна граматика видалася настільки цікавою, що змусила працювати далі, аби розширити поле ідей цього вченого, вийти на новий рівень.
Дозвольте пояснити мою ідею програми MLAS. По-перше, одним із аспектів є вивчення ментальних операцій дорослих із точки зору тих самих дорослих (мені подобається називати цей механізм ІзДорослоїТочкиЗору). Але другий аспект — конструювання дорослих зв’язків із погляду дитячої системи мислення (нульовий щабель у моїй теорії). У свою чергу, це дослідження заторкує складні і небезпечні в разі невдалих рухів питання етики та естетики, на які шукають відповіді вже кілька тисяч років. І ці проблеми й досі не було розв’язано. Жоден із філософів не дав остаточної (єдино правильної) дефініції: що таке краса і що таке справедливість. Тобто йдеться про те, що в мові існують поняття, які семантично необмежені, бо вони апріорно в разі спроби визначення апелюють до чогось, що в кожної людини є неповторним. Існує безліч ланцюжків, через які можна описати ці поняття, але немає граничного, кінцевого слова в цих ланцюжках.
Якщо кінцева множина неможлива, то годі думати, що будь-яке визначення може бути повним. Відповідно, всі спроби створити систему із обмеженою кількістю правил — це ідеологічне програмування, яке я хотів скасувати, створивши систему, що генерує безкінечне число варіантів. Мене ж цікавить базовий елемент у кожному з варіантів. Кожний, проте, знає, що уявлений набір невичерпний, тож і інші можуть пропонувати власні варіанти визначення явища/події/об’єктів, а це призводить лише до конфронтації, коли одна позиція не збігається з іншою. В такому разі мова перетворюється на джерело конфліктів. Причина ж у тому, що персональний досвід і переживання, позначені через мовні структури, неможливо насправді звести до одного знаменника. Визнавши це за базовий постулат, у теорії мови можна вийти на якісно інший рівень пошуків істини. ІзДорослоїТочкиЗору не може не уникнути попадання в середину споруди, що в своєму ядрі вже має проблему, тож якщо кінцева множина буде збільшена хоча б одним “іншим” реченням, то на загал буде важко припустити, як зміниться сама система, якщо на початку її визначили як кінцеву. Це складні синерґетичні проблеми, які функціонують і в мові, яку ми визначаємо як безкінечну, але в якій існує обмежена кількість сполучуваності слів. У системі, що є безмежною, не може бути обмежувачів, бо тоді йдеться про штучну технологію перетворення безкінечності на відрізок. Труднощі у вивченні інших (не рідної) мов виявляють цю проблему, адже людина, яка вивчає чужу мову, до того сприймає світ очима своєї мови, тепер починає сприймати світ очима своєї мови (на рівні ментальних процесів) через форми іншої мови. І тоді вона інтуїтивно починає створювати конструкти, які в чужій мові є, хоч і викладачі кажуть, що так писати чи казати неправильно.
Отже, наведу кілька найвідоміших прикладів із теорії Хомського:
(1) “John is easy to please1” (2) “John is eager to please2”.
(3) “The book is easy to read3” (4) “The book is eager to read4”.
(5) “John is easy to read5” (6) “The book is eager to please6”.
Варто зазначити, що всі ці речення завше подають без будь-якого контексту, а лише як можливі теоретичні конструкти (тобто семантики сусідніх речень не враховують). Якщо ж забути про семантику речень, то таких варіантів-покручів може бути безліч.
————
1 Джона легко задовольнити.
2 Джон дуже хоче задовольнити.
3 Книжку легко читати.
4 Книжка дуже хоче, щоб її прочитали.
5 Джона легко читати.
6 Книжка дуже хоче задовольнити.
Чи можна гарантувати, що комбінації NP і VP обов’язково створять прозоре речення? Думаю, що лінґвісти будуть сперечатися над відповіддю. Але вся хиба в тому, що конфліктною ця граматична ситуація є з точки зору системи ІзДорослоїТочкиЗору, що є закінченою і складається з контекстуально вільних речень.
На противагу цьому, в системі MLAS (ІзТочкиЗоруДитини) речення (1), (2) і (3) можуть бути інтегровані в одну реченнєву структуру і розведені у два семантичні боки. MLAS розподіляє такі випадки у дві різні групи, відповідно до життєвого досвіду, а також отримує значення (семантику) також відповідно до життєвого контексту. Частіше MLAS може не інтегрувати речення (4), (5) і (6) в одну реченнєву структуру. Причина в тому, що для подібних речень немає життєвого контексту. Такі речення MLAS інтерпретує як вигадані, фікцію. Отже, програма ІзТочкиЗоруДитини уникає небезпек, які існують у програмі ІзДорослоїТочкиЗору.
Я маю сумніви, що колись лінґвісти зуміють створити єдину базу знань чи єдине вчення про індивідуальне мовлення (вияв індивідуальної мови). Індивідуальний мовний досвід — це безкінечна система, тому записати її у формі чітких і універсальних алгоритмів навряд чи вдасться. Мовознавці, які вивчали лише дорослу мову, й досі не спромоглися на це. Вивчення мови дитини показує, що в мові потенційно існує безліч механізмів сполучуваності, і звести це в універсальний файл неможливо. Найперше, на чому я хочу наголосити, так це на вивченні дитячої мови, на когнітивних процесах, що відбуваються в мозку дитини, коли вона починає опановувати мову. Першим кроком у цьому масштабному проекті є програма MLAS.
— Але як ця програма MLAS може вихоплювати з речень фрази і вчитися мові, якщо в алгоритм не закладено жодних правил, жодних обмежень?
— Алгоритм, що використовує MLAS, доволі простий: 1) порівняти два чи більше висловлювань із іншими, щоби виявити спільні компоненти і/чи 2) розрізнити варіантні компоненти серед них:
1) “Подивись на іграшку”. 2) “Подивись на іграшку на столі”.
MLAS позначить компонент “Подивись на іграшку” як спільний, але “на столі” як варіант, що є лише в одній структурі, тобто його немає в іншій. Із двох фраз “Подивись на іграшку” та “Подивись на цю іграшку” програма позначає фрагмент “Подивись на ... іграшку” як спільний, а “ ~ (пропуск, тобто будь-яку)” та “цю” як варіанти. Вона може найчастіше виокремлювати фразові структури, в яких бракує переконливості з точки зору дорослої мовної інтуїції, але чим більше буде проаналізовано фрагментів, тим більшою буде переконаність у тому, що кожна наступна фраза буде правильною та зрозумілою. Зазначте, що знання MLAS не досягне повної граматичної системи формально.
— Як ви визначаєте речення як лінґвістичну одиницю?
— У своїй дисертації (2003 рік) я описав усі фрази, які віртуальна людина позначала як речення. MLAS класифікує частини фраз за їхнім розташуванням у мовленнєвому потоці. Перший рівень вивчення мови у MLAS співвідноситься з початковим станом дитини, коли вона вже готова сприймати членороздільні звуки й аналізувати їх. Назви об’єктів (мама, книга, годинник) — це перший етап, а імена атрибутивних компонентів (червоний, синій, зелений), а також непрямі імена (цей, там) й “я”, “ти”, “він” — наступні етапи у вивченні мови. Потім починається етап вивчення реляції (зв’язків) між концептами, на кшталт “так”, “ні”, “хто”, “є”. Отже, на цьому етапі MLAS конкретизує формули речень, як, приміром: “(цей той) (є) (...) — тобто будь-який/а/е) (годинник, книга, вікно)”, (що, хто) (є) (цей той) тощо. Усі ці частинки можна звести до спільної формули: “S -> NP VP”. Тільки словесне (значеннєве) наповнення весь час буде різним.
— Чи має різницю для MLAS кількість частин мови, що існують у тій чи тій мові?
— Як я вже сказав, MLAS не обмежується першою заданою формулою, на кшталт “S -> NP VP”, а розвивається під впливом почутої інформації в інші структурні схеми, приміром: “S1 -> NP1 VP1”, “S2 -> NP2 VP2”, “S3 -> NP3 VP3” тощо. Це нормально і природно, адже людина проходить аналогічний розвиток у своєму житті. Просто ми над цими процесами не замислюємося. NPi і VРi — специфічні формули, в яких збережено інформацію (слова, порядок слів, форми) про конкретний випадок із мовної практики, яку було проаналізовано. Запам’ятовуються саме ці слова, що було вжито в цьому випадку. Буває в екстрених випадках і так, що й на наступних етапах у цих структурних схемах може бути збережено лише одне слово, специфічне саме для такої структурної позиції, що відрізняється від інших випадків. Для українського прикладу візьмімо конструкцію “буде робити” з VPj, що містить кілька слів “буде-був, зробить-зробив...”. Але також реченням буде як виняток і “буде робити щось”. Проте саме це є винятком. MLAS може побудувати безліч прикладів, відповідно до цієї базової структури.
— Мені здається, що ваша система має й багатьох опонентів, тобто прибічників традиційної теорії мови?
— На мою думку, лінґвістичну історію потрібно поділити на два відрізки: до появи вчення Хомського та після нього. Мовознавча наука завжди прагнула пояснити систему мови кожного індивіда, в такому аспекті виникли психолінґвістика, нейролінґвістика, когнітологія. Всі ці наукові системи мали відповісти на запитання: якою є універсальна індивідуальна мова людини. Але це неможливо зробити, адже сам філософський підхід був неправильним. Індивідуальна мова — незамкнена безкінечна система, а тому вона не може бути законсервована у формі навіть дуже складного алгоритму. Було створено систему чітких правил, якою має бути мова. Створена літературна мова як варіант живої індивідуальної мови — частина айсбергу. MLAS було задумано як програму, до алгоритмів якої не закладено жодних правил, вона все вибирає із персонального досвіду інших осіб і лише корелює результати. MLAS створює певні правила для своєї мови, але вони не канонічні, а тому мою програму, мабуть, не сприймуть ортодоксальні мовознавці, які бачать мову як обмежену граматичними правилами систему.
Дозвольте мені продемонструвати це кількома прикладами:
(1) Хлопець (будь-який) (2) хлопець на сцені (3) хлопець, який на сцені
MLAS вибере два сегменти “хлопець” і “на сцені” як спільні, а “який (в українському варіанті тут буде пропущено дієслово-зв’язку є) на сцені” та “який (також пропущено є)” як варіанти.
Варто зазначити, що вибір “хлопець”, “на сцені” та “який на сцені” відповідає вимогам ортодоксальної мовознавчої науки. Але подумаймо, чи відповідає фраза “який (є)” цьому вибору?! Для MLAS цей фрагмент також є важливим, без нього не обійтися. Проте цей вибір зроблено поза каноном ортодоксальної лінґвістики. Чи можу я сказати, що MLAS витягнуло хибну структуру? Ні, насправді ця реченнєва фраза важлива для подальшої побудови мовних цеглинок. Інша річ, що вона не є важливою ІзДорослоїТочкиЗору. Ось так японському лінґвісту доводиться “ворогувати” з представниками класичної лінґвістики, які не хочуть поступатися новим експериментам у когнітології.
— Професоре Суґа, як ви вважаєте: конструювання мови має універсальні закони, незалежно від типу мови (аглютинативний, полісинтетичний, флективний тощо)?
— MLAS було створено як систему для вивчення будь-якої людської мови, але тестування відбулося лише з англійською, японською та французькою мовами. Поза експериментом залишалася безліч мов: турецька, суахілі, таґалоґ та багато-багато інших. Я не думаю, що з якоюсь мовою наш дослід не вдасться, але цікаві нюанси будуть. Все ж таки я назвав доволі різні мови, Дмитре, тому і процес осягання світу в період дитинства там буде трохи відрізнятися між собою. Але повторюю: самі основи розуміння світу через мову в дитячі роки незмінні в усіх мовах. MLAS було тестовано на полісинтетичних мовах, але наразі маю сказати, що там, де потрібна інфікс-трансформація (морфологічна трансформація за участю інфіксів), то результати не дуже добрі. Наразі трансформація афіксів у MLAS зводиться до успішної трансформації суфіксів та префіксів.
Навіть експерименти в цих двох мовах виводять нас на інший рівень у вивченні процесів творення мови та конструювання штучного інтелекту, що може опанувати будь-яку мову.
Що ж, експеримент триває.
Усі три розмови провів Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ
