Турія Ікбаль
“БОЖЕСТВЕННИЙ ГЛАГОЛ ДО НЕЇ ЗРИНУВ”
ПОЕЗІЇ
І він прорік…
З французької переклав Дмитро Чистяк
І він прорік:
Ти підкорись мені
За вчителя я стану
І за поводиря і доладу
Я проведу
На праведну дорогу
І він прорік:
Сандалії зніми
Позбудься ти
Всього чим був не ти
Себе знанню ти присвяти
У слід мій уступи
І він прорік:
Я за тобою назиратиму завжди
Тобі не відійти
Хоч не розплющуй віч
Як відкриваю очі зрію вже завжди
І він прорік:
Настав той час
Учитель себе явля
І хто не має вчителя тепер
Загубить шлях
І в мить коли я рушити хотів
за ним запався слід
Чекання
Із берега ставка вона зорить
на ритмову онову-вальсування
вкарбовану в розлоги текстові
Прорвавши всі вагань нашарування
забилися абеткові серця
І значень уродилась ряснота
в одного непорушного глагола
————
Турія Ікбаль (1964 р.н.) — знана марокканська поетеса, перекладачка з арабської на французьку (твори Муніама аль-Факера, Дрісса Умалі, Маарама аль-Місрі, Ахмаду Курума), впродовж багатьох років досліджує суфізм. Народилася в Марракеші. За фахом — економіст. Засновниця та президент Культурної асоціації Марракеша. Авторка трьох збірок поезій (“Передчасні слова”, 2004; “Епітр бажання”, 2005; “Заграви”, 2008).
© Дмитро Чистяк, переклад, 2008.
У якнайтонших заворотах рим
постало слово літерою
плоттю
його тепер не відлучати
од серця спостерігача
Із берега ставка вона вбача
з великокнижжя літера блищить
божественний глагол до неї злинув
іще в Арині1
ув осередді усесвітнім
стежиною знання зіходить світло
по струнах лунко виграва по всіх
тіла зійшлись
та відділились душі
В усім єднання і розладдя
І чистота зрина
Прамати кольорів
об'явлень Божих таїна
Із берега ставка їй учувать
як дихає джерельце юні
та мрія випліта
послання одудиці2
її слова святі
Поринь ув океан жаги
Як вистачить снаги
І все що в серці виглядав
У творі передай
у передрань
бо щойно прийде жар
вже й вітер прикінцевий дме
то занеси усе на вічну мить
мов крихту світла
окрайчик усесвітній
єднання спробу
Із берега ставка їй чатувать
побіля мрії потайної
утілення
у дивосаді
незримім
Заклякання
Над небес блакить
На серцевім дні
Зорить
зверхньо докоря
синизна
Прагне чистоти
Нагада
Дитиня
те що прагло щастям ясніть
що наче й братик
з обличчя ж мати
гніздиться враз і зріє світ як вигоря
тут серце неопалиме
У поділлі шкварннм
пожадання скоря
привертає манить
Вохру тінь голубить моя
Лине пахощів таїна
Онде Марракеш1 розіславсь
ладен любок усіх пойнять
Розбуяла пишно поваб
і шаленством п’янить
при зимовій сплячці надій
у стерв’ятників час на воді
побережній той піниться шал
білим опаром хутко у нім
забрунькує пагіння
Я вклякла була
Я вклякла тепер
Я вклякла й потім
я рідне дитя здавила в путі
в крутілі брудного паскудства
а…
втім…
все менше небес
для мріянь мені
а серце тремтливіш моє
за трему неспинну спокуси
а подих мій геть невичерпний
що й вилиски всі кольорів
Відлуння кольорів
Густіша сірина
і сповіща зіходить ніч
Немає світла
в осередді у зіниць
Душа на млу полює навмання
І як зерня? засієш
у прах сухого вірша
що з присмутку зачах?
З любовної жаги
звук літеру пойняв був
і крапку зачали
котра згубилась
у безмірі пітьми
Дрібненьким карбом
на неоцінній внутрішній путі
Відлуння кольорів луна у чистоті довкіл
і музика зліта
Уславлює співець
цю пані з тисячбми діадем
Я зрю слова
що напрямків сліди виводять..
окреслюють шляхи..
уривки долі..
і безнадія літери чаїть
і слово гине навіть до народжень
..спинилась мова що її на сон схиляє
Я чую кольори
мережать вірші
ув обрисах найтонших
Тіл злиття
Підбиті крила жінки-пташки
її щораз художник відкида
таки бентега не вщуха
чека щоб німф упали плаття
і в полотні постали
Цим жовтим сказом що сурмою вигримляє
Червоним палом що поривом вигорає
Зеленим покоєм настояним на мирі
Блакитним небом спраглим чистоти
І чорнотою смерті без відлуння
проймає
все слово
хиткого світла
що зріти вчить…
мовчання
Славень закоханим у землю Іспахана4
І припадеш до ніг
простягши їй вербенову в’язань
і пломінь свічника
Устануть блискавиці з-поміж хмар
і зашумує грань
од спадню до світань
і залунають голоси співань
до неї Знавець лише достойник
Знавець лише любов'ю повен
Любов'ю повен той хто близькості досяг
Досяг лиш той…
хто доступився дна
зійшов у першоглиб
до джерела
аби згасити
істини жагу
Маленькі вірші (без назви)
З французької переклала Олена Кобчинська
1
Безживна шелестівка
до голосівки твоєї вабка
щоб зворуши?ть мене
й
звору?шить
мої покрови перерушуй
мої прочитуй карбування
я вистиглий твій сад
і благодаті урожайні
моїми живляться плодами
й
розраюють мої одчаї
коли тебе нема
2
Осердя Нун5
являється й щезає
у новій з’яві лик перекриває
У його звідах
пошуки численні
проте
хіба існує щось ще більш непевне
ніж осягнути
істини знамення
3
Заложниця волі твоєї
мов Каф6 залежне від Нун
створінням незрушним
існую в твоєму бажанні
чекаю
украй
своєчасно
і попри всечасся
утілення
і захмеління
усе наректи за оновленим іменем
до смислів твоїх неозорих припасти
————
© Олена Кобчинська, переклад, 2008.
4
Незвершено
Зажурливо
Завідом здолано
І помисел
і
розсуд
той вечір
верхи
передвісник
днини
оманної
5
Зарожевілі
поранку доторки
чутливу її голублять
нашіптують любо:
Ти найчарівніша ружа
в цьому саду
Не відгукуйсь
на будні
6
Що ти зробила з мужами своїми
Земле незвідана
Земле безживна й плодюча
ти без упину відлунюєш ними
Їх ти задовго леліяла
у свому тілі
Чому ж отак полишаєш
Намову ти вашу?
Чому ж їх прагнеш провести
до сховку між літер тексту?
7
Кожнісінька дрібка мрії священна.
Берег піщаний, маківка сяйна
Погляди із-під повік вероніки
Полиск туманний в перелісках тьмавих
відтінених кроком непевним прочан
Ручаю дзюрчання
Дзвінка комашина
і тріпотливі метелика крила
все те священне у згадці дитинства.
Соки шумливі у жилках вербени
Більш пам’ятають
…ніж люд непостійний.
Кожне завершення слова священне7
Будь-який порух чи знак
душею чи серцем навіяний
Простір всілякий забілений сповнений подиху милого
Тільки єдина любов…
із забуття повертає людину.
8
Згаси вогонь свого нутра
Роздмухай полум’я од віршів
Палай ущерть із рухом злившись
Зітни пряму одноманітність
Гори поміж щедрот краси
До краю зір не опусти
І душі всі ці відпусти
в невидимі околи бистрі
з
писаннями від мудрості
9
Він довго так заваблював красу,
Що в день коли її скорила
та знада
І на свої коліна вона впала
Огледів знов її
й здалась вона йому
…аж надто незугарна
10
Кульгава
душа
простує
шляхом часу
у світі
що прямує в юнь
Огиди повне
тіло
бубня?віє
від часу що копичило
йдучи
на бійню.
————
1 У переказі однієї з мусульманських легенд, де простежуються паралелі з оповіддю про Мойсея, острів Арин і прадавнє святилище, що на ньому розташоване, уособлюють центр Усесвіту, сакральне місце контакту з Богом. – Тут і далі прим. перекладачів.
2 У мусульманській релігії, зокрема в оповіді про царя Соломона і царицю Савську Білкіс — одудиця символізує “ідеальну людину”, поводиря на духовному шляху, шейха. Цей символ проявляється також у міфі про Сімурга, у якому саме одудиця стає провідницею інших птахів у пошуках місцин, де оселився божественний птах.
3 Марракеш (“Перлина півдня”, “південна брама”, “вохрове місто”) – місто на пд.-зх. Марокко, засноване у 1062 році за династії Альморавидів. У XVI- XVIІ століттях було столицею держави Саадидів. Батьківщина Турії Ікбаль, де вона заснувала, і тепер очолює Культурну Асоціацію.
4 Іспахан (Ісфаган) – місто в центральній частині Ірану, за 340 кілометрів від Тегерана. У XVI—XVIII ст. за правління династії Сефевидів було столицею Перської імперії. – Прим. переклад.
5 Коран, Священна Книга мусульман, написаний так званою римованою прозою завдяки особливому поєднанню фонічної та символічної семантики певних літер. Як відомо, 29 сур Корану починаються однією чи кількома такими літерами. Вони названі “голосними”. Загалом це 14 літер алфавіту, серед яких також Нун та Каф. Нун, яку знаходимо у сурі Аль-Калам Корану, становить майже 89 відсотків віршів. Нун чотирнадцята літера арабського алфавіту. Вважається, що символічно ця літера уособлює рибу, або змію, а також є символічним знаком основи. Графічне позначення цією літерою означає все, що сховане чи поглинене глибинами, а також увіковічення. Часто літері надається фемінна конотація, що апелює до прихистку від життєвої метушні. Форма літери нагадує людину, яка, упавши, піднімається, спираючись на ногу і повертає голову у напрямку Мекки. Числова семантика літери – цифра п’ятдесят, символізує 50 дверей Мудрості, таким чином, уособлюючи довершену людину, оскільки 50 є числом оновлення й завершення.
6 Літера Каф фігурує виключно у дев’ятнадцятій сурі Корану, яка відрізняється від інших сур тим, що має найдовший код із літер (п’ять літер). Каф пишеться так само, як і число п’ять.
7 Певні літери додаються до закінчення слів. Такі закінчення частіші та різноманітніші, аніж комбінації з літер на початку слова. Здебільшого тут використовуються літери Каф, Нун та Йа.
