Маріо Варґас Льйоса: “Саме за часів Толедо вперше в історії Перу злочинці, бандити, гангстери опинилися в тюрмах...”

Ексклюзивна літературна розмова про не-літературну політику Перу 

Після десятирічного мовчання знову перуанське суспільство прагне знайти свій шлях до великого чарівника, яким є Маріо Варґас Льйоса. Одним із кроків до цього можна назвати той факт, що Варґас Льйоса зробився почесним членом академічної спільноти Університету соціальних наук Перу (la Universidad Peruana de Ciencias Sociales), який об’єднує у своїх лавах відомих політиків, міністрів, бізнесовців, послів і дипломатів, письменників і борців за соціальну справедливість, мир, толерантне ставлення і демократію. До цієї інтелектуальної корпорації приєднався й Маріо ВарґасЛьйоса, борець із режимом перуанського диктатора Фухіморі. Власне, наразі в Перу йдеться про конечну потребу подолати негативні наслідки цього режиму. За це вирішив узятися сам майстер Льйоса, художнє слово якого знайшло свій ключ до мільйонів читачів у всьому світі.

 

— Пане Льйоса, чи можна вважати, що ваша співпраця з Університетом соціальних наук Перу — початок реабілітації після десятирічного мовчання, інсультів і суперечностей режимів?

— Загалом був потрібний рішучий крок. Це, знаєте, наче новий етап, новий ковток повітря, врешті, саме цю стадію наразі переживає Перу, тож моє повернення є вкрай своєчасним і важливим. Якщо чесно, то можна сказати, що за останні роки я зробився дуже “непопулярним” перуанським письменником, саме через це мовчання. Я маю змінити цей соціальний статус, врешті, цього потребує моя країна. Як письменник я більше не можу мовчати щодо політичного шабашу, який триває вже два десятиліття, хоча коріниться в усій політичній історії Перу. 

— Що ви відчували, коли лідера Перу назвали “поганим перуанцем”?

— Розумієте, Фухіморі — страшна людина, яка не має жодних моральних цінностей, він сформував систему корупції й диктатури в Перу, саме через це країна перетворилася на таку собі зону, в якій можливі всі форми зловживання, насильства, зла. Я  — письменник, і тому не можу дивитися на те, що відбувається, спокійно (правда, фізичні сили мене починають підводити останнім часом). Я спробую позмагатися з цим злом, який учинили в Перу. Час Фухіморі — це час великої депресії. Диктатура — найстрашніший політичний режим із усіх мені відомих. Коли я приїхав до Іспанії, ще за часів Франко, то генерал мав дуже високий соціальний статус, високий рівень довіри й поваги. Але скажіть, будь ласка, скільки з його поплічників залишилися йому вірними 1975 року?

Ця сама ситуація наразі є і в Перу.

— Що ви відчували в Арекипі після того, як Фухіморі піднявся на трибуну, щоб начебто підтримати Алєхандро Толедо?

— Звичайну ностальгію. Арекипа — не лише моя мала батьківщина, тим більше, що саме тут я розпочав президентську кампанію.

— Чи ви плануєте повернутися у велику політику?

— Ні, певно, що ні. Я завжди казав, що нерозумно повертатися в політику, коли знаєш, що ти вже втратив свого часу шанс, а надолужувати втрачене — річ марна: двічі в ту саму річку увійти неможливо. На все свій час, і це треба гідно визнавати. Проте, я можу бути корисний суспільству як письменник, який, за моїм переконанням, має бути “вірним псом” демократії, дотримання демократичних морально-етичних принципів у суспільстві й політиці.

— Що було, на вашу думку, найстрашнішим, найнебезпечнішим у режимі Фухіморі?

— Його режим завершився тріумфом інституцій, які самі себе дискредитували. Наразі в Перу немає жодної людини, яка б поважала режим Фухіморі й цього політичного діяча. І парламент, і партії, і сама система права, і навіть армія мають набагато вищий ступінь довіри в суспільства, аніж Фухіморі. Хоча, скажімо, армія ніколи не мала аж надто високого престижу. Треба сказати, що до Фухіморі в армії ніколи не було такої корупції, як за його правління. Також із появою Фухіморі в Перу розпочався сезон гангстерів. Перу перетворилася на територію мафії, зону наркоторгівлі; контроль над контрабандою став основним важелем впливу в державі. Також Перу постачала зброю для колумбійських “guerrillas”. Фухіморі думав, що його режим ніколи не скінчиться, що він такий собі Бог і цар. І тому влада навіть не замислювалася над тим, що форми і методи впровадженого політичного режиму вже давно мають негативний резонанс у суспільстві, що в країні починаються процеси опору.

Окремо варто сказати і про медіа в Перу за часів Фухіморі. Засоби масової інформації не мали жодних аналогів, це було безпрецедентним явищем. Усе перебувало в корупційних схемах. Політики, журналісти, військові... Всіх незгодних із режимом, усіх “політичних дисидентів”, яких було затавровано як волоцюг, знищували, саджали в тюрми, вбивали, катували. Але, знаєте, для розуміння цього режиму треба враховувати, що до того часу Перу перебувала у стані великої економічної кризи, гіперінфляції, жорстокого терору. До цього стану країну призвів уряд Алана Ґарсіа. Тому на якомусь етапі прихід до влади потужної мафії, яка мала розв’язати найскладніші фінансово-економічні вузли, був нібито сприйнятий “на ура”. Від мафії чекали економічної стабільності, а в диктатурі вбачали єдино можливий спосіб утримати систему, яка повністю розхитала себе зсередини. Тепер уже перуанці усвідомлюють те зло, яке вони самі ще кілька років тому підтримували. Певною мірою, це подає надію, хоча й слабку, коли розумієш, що економічна ситуація в Перу й досі надзвичайно складна.

Перуанці добре знають про кардинала Хуана Луїса Сіпріані. Скажімо, монсеньйор Варґас Альсамора був прекрасною цивільною людиною, яка вирішила піти в релігію, щоби виконати моральну функцію “опору диктаторському режимові”. І цей опір полягав саме в душевній чистоті цієї людини, яка не могла собі дозволити піти на жодні поступки з честю і гідністю. Натомість кардинала Сіпріані можна вважати прямим антагоністом, опозиціонером; він зробився природним інструментом у руках диктаторського режиму. Саме тому католицька верства перуанців наразі має критичну думку щодо всього, що відбувається в країні. Сіпріані не збирається захищати демократію в Перу, адже сам є антидемократичною людиною. Він привселюдно дозволив собі виголосити, що людські права — мильна бульбашка, вигадка. Якщо священик вважає, що демократія і права людини — нікчемна вигадка, то така людина буде потурати антидемократичному режимові, породжуючи зло. В Перу існує релігійна громада “Opus Dei”, яка свого часу повнокровно влилася в режим диктатури, тому наразі буде серйозною перешкодою демократичного суспільства. “Opus Dei” багато чого може завадити на цьому шляху; незважаючи на свою кількісну меншість, ця спільнота є вкрай потужною у фінансовому плані. Але, наскільки я знаю, на конференції єпископів монсеньйор Бамбарен підтримав демократичний шлях, який визначив іще президент Толедо.

—  Можливо, його допомога Толедо в такому разі є лише спробою помститися Фухіморі?

— Хочемо чи ні, але саме Толедо став ключовою фігурою для колапсу диктатури в Перу. Якби він рішуче не виступив проти брехні і махінацій, не вивів перуанців на вулиці, диктатура тривала б і досі. Але є ще один момент. Важливо, щоб у час найбільшої деморалізації в найбідніших районах людина, яка вийшла зі злиденного життя, спромоглася власним прикладом продемонструвати, чого можна досягти, обиравши стратегію саморозвитку. Толедо зумів багато чого досягти лише тому, що здобув чудову освіту в університетах США, він був готовий протистояти злу не насильством, а знаннями, мудрістю; він із найнижчих соціальних верст самостійно піднявся на найвищу соціальну драбину, бо “мав клепку в голові”. Особистий приклад завжди сприймається набагато краще і сильніше, ніж безліч “книжних” пояснень і референцій до загальної моралі. Приклад Толедо — це приклад утвердження моралі в суспільстві.

Толедо — тип модерної людини. Він усвідомлює, чим є ринок і ринкова економіка, в чому правові переваги приватної власності над комуністичною. Його програма жодним чином не потерпає від націоналістичної демагогії і порожньої статистики. Так, можливо, Толедо занадто імпульсивний, дуже екстравертний політик, але його політичні жести у внутрішній суті позбавлено популістської експресії.  Толедо — розумний і відповідальний політик. Цікаво було спостерігати за тим, як корінний індіанець здобуває демократичну президентську владу, здобуває без ресентименту, без психологічних комплексів. Така ситуація апріорно символізує чіткий опір диктатурі, внутрішню готовність стати на демократичний шлях. У нашій політичній системі завжди було так, що рука руку мила. Якби не було Алана Ґарсіа, то не було б і Фухіморі, цього поріддя зла, великого диктатора, вихованого на моделях диктатури ХХ сторіччя. Політика Ґарсіа була вкрай непрозорою. Він спричинився до економічного і політичного хаосу в Перу, 1990 рік можна назвати роком безвиході, “часом безчасся”. Але така вже людська пам’ять: багато хто пробачив провини Ґарсіа, бо просто забув на тлі тиранії Фухіморі, що первістком диктаторського режиму був саме президент Алан, який довів країну до ситуації дисперсного абсурду.

— Мені здається, що ви натякаєте на те, що в перуанців немає національної пам’яті?

— Частково, на мою думку, саме так і є. Нам бракує самокритики, бракує національної гідності, ми звикли перебувати в серпентарії, де кожен може в будь-яку мить вкусити (і смертельно вкусити!) сусіда. Політики мають високу здатність до метаболізму, вони часто перетравлюють історію на свій лад.

— І ніхто не чинить опір такому перекрученню історії? 

— До Алєхандро Толедо — ніхто. Толедо — прекрасний лідер і розумний політик, його перемога на виборах — історичний прецедент у Перу, адже вперше до влади прийшла людина в результаті демократичного голосування. За часів фухіморизму таке було неможливим. Саме тому ті, хто мали зв’язок із попереднім урядом, наразі панічно бояться рішень Толедо, адже ця людина має потужну силу волі; це енергійна людина, яка впевнено крокує до поставленої мети і яка має здатність очистити перуанську політику від корупції. Режим Толедо — це режим доблесної політики. Наразі пан Алєхандро — активний борець за демократію в нашій країні. Саме за часів Толедо вперше в історії Перу злочинці, бандити, гангстери опинилися в тюрмах. Звичайно, внутрішня ситуація в нашій країні настільки складна, що на манну з неба очікувати не випадає. Але прихід Толедо — це потужний крок на шляху до побудови демократичного перуанського суспільства, готового до відкритої боротьби з диктатурою і корупцією.

— Чи не здається вам, що у баталіях Толедо помітний расовий компонент?

— Джерела критики режиму Толедо — насамперед у внутрішньому страхові “нечесних” людей, причетних до величезної м’ясорубки, опинитися в жерлі вулкану, який має покарати винуватих. Злочини диктаторського режиму важко переказати. Жодного іншого “расизму” я в діях Толедо не бачу. Це чесний політик, урешті, жива людина, яка вкрай тонко сприймає навколишню ситуацію і яка не буде миритися зі злом, яке в Перу вже перетворилося на норму. Думаю, що не помилюся, якщо скажу, що в Перу існує побоювання щодо Толедо, але через дуже особливу історію нашої країни. Толедо — тубільний індіанець, і його прихід до влади одразу інтерпретували як повернення до комуністичної ідеології, принаймні так було раніше, і ці сформовані стереотипи переважили в деяких спільнотах. Власне, це вже суто перуанська проблема, проблема ментальності, національної історії.

Особисто для мене Толедо дуже шанована людина, він у моїх очах мав і  досі має високий ступінь довіри. Знаєте, для того щоб зрозуміти Перу, треба хоча б рік тут прожити. В нашій країні не знають, що є сутністю демократичного режиму, для чого потрібна демократія, коли всі проблеми можна розв’язувати шляхом сили, ножа, зброї. Немає людини — тож немає проблеми... Але це страшна ментальність... Демократія в Перу розпочалася з “нуля”. Ми наразі як суспільство, як держава не готові до впровадження демократичних норм і правил, але необхідно розпочинати складну у правовому плані роботу над втіленням на рівні світоглядного розуміння потреби в демократії. Власне, демократія має бути індивідуальною потребою, а не нав’язаною догмою. Якщо людина, не замислюючись, може вбити, то така людина не може на цьому етапі свого розвитку сприйняти демократичну практику.

Для мене Іспанія постає прекрасним прикладом країни, яка після диктатури Франко зуміла побороти “потяг до тиранії”, вийшовши на демократичний шлях розвитку. Сьогодні на політичній мапі світу Іспанія є справжньою демократичною державою, і ця демократія постала в результаті персональної світоглядної потреби.

 

Розмову підтримував Хусто Ліпе (спецкор журналу “Всесвіт” у Перу)

З іспанської переклав Дмитро Дроздовський