Богдан СТАСЮК
ПРО ПОВІСТЬ ЧАРЛЬЗА ШТРОССА
Коротка повість “Холодна війна” (A Colder War, 2000) — один із ранніх, дарма що досить відомий, твір представника найсвіжішого покоління британських фантастів Чарльза Штросса. З’явилася вона вперше на сторінках спеціалізованого часопису поціновувачів усього науково-(ір)реального “Спектрум” (досить показово, що назву журналу можна перекласти двояко: “спектр” або ж “примара”, — кому що більше до вподоби). І того ж самого року втрапила до загребущих лап одного з найзацніших редакторів фантастичної літератури по той бік океану Ґарднера Дозуа, який включив повість до вісімнадцятої за ліком збірки “Найкраща фантастика року”.
“Холодна війна” може видатися дещо незвичною як на пострадянського читача через низку своїх особливостей і літературне павутиння, яке обліплює повість зусібіч. Найголовніше, що слід знати про підґрунтя твору, полягає в наступному: “Холодна війна” — це штроссівська данина (tribute мовою анґлосаксів та музичних оглядачів) літературному спадку визнаного американського майстра страшків Говарда Філліпса Лавкрафта (1890—1937), якого вирізняли величезна ерудиція, рідкісний сплав європейського консерватизму та ксенофобії і навіяна химерами дитинства параноїдальність літературної фантазії. Останню, в свою чергу, характеризували інтерес до процесів божевілля та страх перед потойбічними силами, не стільки лихими, скільки чужими людським поняттям про мораль, чесноти і нормальність узагалі.
Гарячковий запал хворобливої уяви Лавкрафта і його численних послідовників (поміж яких були як професіонали пера та каламаря, так і безбожні графомани), у буквальному сенсі слова, настругав широчезний пантеон паранормальних істот та артефактів, які хронічно заважають жити простим людям у художньому просторі лавкрафтівського світу.
Проба ж Чарльза Штросса — вдалий і майстерний зразок стилізації не манери письма, а самого світу вигадок провіденського прото-Кінґа (зокрема, дивіться антарктичну повість останнього “У горах шаленства” (At the Mountains of Madness, 1931)). Читаючи Говарда Філліпса, ви занурюєтеся в містично-окультний варіант всепланетного буття. Читаючи Штросса, ви розумієте, як можна обшкребти художній континуум Лавкрафта від усіх решток паранормального і залишити раціональний технологізований світ сьогодення, який, тим не менш, прекрасно вписується і в канон “літератури жахливого”, і в так званий “Міфос Ктулгу” — той самий штучний пантеон аморальних істот із космосу, створений Лавкрафтом.
Повість дихотомічна, себто її наскрізь пронизує протистояння зла і добра. І нехай вас не відлякує те, що СРСР у “Холодній війні” виявився представником темних сил. Цьому є низка пояснень: традиційний ярлик Імперії Зла, притаманний західному світобаченню 80-х років, трафарети і застиглі образи, якими мислили європейці, а також вищезгаданий мотив стилізації під традиціоналіста Лавкрафта, що за визначенням не міг позитивно ставитися до радянської влади.
Для Штросса гра в лавкрафтіану одним твором не обмежилася. 2004 року світ побачила книга “Бузувірські архіви” {The Atrocity Archives), яка стала черговим використанням “Міфосу Ктулгу” у постмодерному, кіберпанківському світі цифрових технологій і точних наукових формулювань.
Тут, до речі, треба сказати пару слів про самого автора. Чарльз Девід Джордж Штросс, родом із польських гебреїв, уродженець промислового Лідса, в якому з’явився на світ 18 жовтня 1964 року. Одержав дві вищі освіти: фармакологічну та нефармакологічну -програмування і комп’ютерні технології. Друкується з 1987 року, неодноразово номінувався на одержання різноманітних фахових премій, але переміг лише раз — у 2005 році він виборов “Г’юґо” за кращу повість “Бетонні джунглі” (The Concrete Jungle, 2004), яка теж має відношення до всесвіту Г. Ф. Лавкрафта.
м. Кіровоград
