Дмитро Дроздовський

Філософія етики й чину Алєхандро Толедо

 

Уособлення духу перуанських Анд. Саме таким є перше враження від зустрічі з людиною, яка втілює цю надпотужну внутрішню силу і епічний спокій водночас, стійкість і витримку; чоловік-лицар, чоловік-воїн, який вийшов переможцем із баталій життя, який зумів із соціального дна піднятися на його вершечок, щоб із тієї висоти пропагувати соціальну справедливість і демократію в її національному вияві.

Алєхандро Толедо (Alejandro Toledo), президент Перу (з липня 2001 до липня 2006 рр.) — чоловік із унікальною долею, людина глибокої внутрішньої етики, філософ, стоїк, епікуреєць і кампеадор (воїн). Життя в Андах — це життя на відстані витягнутої руки від світу міфу, це життя, власне, всередині міфів. Здається, такими людьми керує фатум. Вони мають виконати свою місію на Землі — місію планетарної гармонізації й водночас збереження національної ідентичності кожного куточка.

А. Толедо — це насамперед жива людина, яка не боїться помилок, яка вміє поводитися з аудиторією, прекрасно володіючи часом і простором, даючи можливість через прості формули і реальні свідчення розкрити складну філософію теперішнього життя. Здається, що такі люди знають усе, а якщо й не знають, то можуть запитати це в того, до кого більшість людей на планеті залишається чи байдужою, чи глухою. Президент Толедо поєднує в собі риси оборонця, захисника своєї землі, кожен клаптик якої він знає і відчуває, але, водночас, його покликання — закликати світ до взаємоповаги й миру, толерантності й терпимості. Саме з цієї енергетики добра має постати філософія життя нового тисячоліття, філософія свободи кожної особистості, базована на приматі етики, гідності й честі. Людство вже завдало стільки шкоди планеті, що мусить схаменутися й почати думати не лише про одноденні меркантильні інтереси. “Що залишиться після нас на цій землі?”…

Здається, це запитання було імпліцитною червоною ниткою в лекції Алєхандро Толедо на тему: “Демократія, бідність та розвиток у світі сьогодні” у стінах Національного університету “Києво-Могилянська академія” у квітні 2008 р., що відбулася за підтримки Нацiонального Демократичного Iнституту Мiжнародних Вiдносин (НДI www.ndi.org), позапартiйної органiзацiї, що надає довготермiнову допомогу в розвитку демократичної полiтичної системи в країнах, якi, подiбно до України, перебувають на стадiї демократичного реформування. Пан Толедо — перший глава держави Перу, який посів цей пост у результаті демократичних президентських виборів, а ще — він представник корінного індіанського населення. Раніше цей пост посідав Фухіморі, японець за походженням, президентський термін якого позначився скандалами й корупцією.

А. Толедо народився в містечку Кабанья-де-Анкаш, у передгір'ях древніх і містичних Анд. Після здобуття середньої освіти доля усміхнулася Толедо, і він одержав стипендію для навчання в Стенфордському університеті (США). Здобувши вищу освіту, А. Толедо займався наукою в Гарвардському університеті, був радником Всесвітнього банку, працював у ООН, в Організації економічної співпраці й розвитку. В Америці він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Еліан Карпо, яка вивчала антропологію. Вона володіє сімома мовами, зокрема мовою перуанських індіанців кечуа (відомо, що батьки Алєхандро Толедо спілкувалися між собою саме кечуа, мовою древньої держави гордих інків). Сам Толедо очолює партію, головне завдання якої — боротися з авторитарним режимом, нав'язаним Перу колишнім режимом Фухіморі. Також А. Толедо — засновник і лідер центристського руху “За майбутнє Перу”.

Відомо, що найбільша загроза стабільності в Перу — безробіття й убогість, незважаючи на досить стрімкі темпи зростання економіки. Президент Фухіморі, “чорний кардинал” перуанської політики, залишився на другий строк у квітні 1995 року, перемігши колишнього Генерального секретаря ООН Хав'єра Переса Де Куельяра. В 1998 році було підписано угоду з Еквадором, що мирно розв’язала 57-річну проблему щодо кордону й сприяла збільшенню іноземного фінансування в обох країнах. У листопаді 1999 року Перу й Чилі домовилися про свій кордон. Світ спостерігав за виборами у квітні 2000 року, як Алєхандро Толедо боровся із двічі обраним Альберто Фухіморі. Лише за один тиждень до виборів Толедо подав офіційного листа в Національний виборчий комітет про те, що вибори корумповані, в такий спосіб привертаючи увагу Організації Американських Держав. Організація оголосила, що Національному виборчому комітету потрібно більше часу, щоб розібратися у вадах виборчого процесу. Толедо попросив своїх прихильників написати “Ні — брехні!” на бюлетенях, а сам зняв свою кандидатуру. Фухіморі таки став переможцем у цих скандальних і фальшивих виборах. Але він пішов у відставку під час свого третього строку й утік до Японії після того, як глава Комітету національної безпеки Владіміро Монтесінос звинуватив його в корупції й порушеннях прав людини.

Перемога Толедо на президентських виборах 2001 року — це перемога над корупцією, перемога демократії й національної гідності. Корупція — одна з головних суспільних виразок у житті Перу, що процвітала з особливою силою, коли на чолі держави стояв Альберто Фухіморі, нащадок японських іммігрантів, якого, однак, у Лімі всі називали “ель чіно”, “китаєць”... Зрештою корупція й бідність спричинилися до різних форм народного протесту в Перу. Однак цей протест через невисокий рівень політичної грамотності населення мав сумнівні форми. Можна згадати маоїстський рух “Сендеро луміносо” (“Світлий шлях”), що з 1980-го провадить збройну боротьбу із владою й дотепер знищив більше бідняків, не згодних із його тоталітарними діями, ніж корумпованих чиновників. Отже, на той час, на початку нової ери, перед Алехандро Толедо відкрився шанс розсікти зачароване коло корупції й безглуздого насильства.

Правда, і в цій історії не все було так ідилічно. Після половини президентського терміну, як зазначали перуанські та іспанські газети, Алєхандро Толедо — людина, яка очолила народний рух, щоб повалити колишнього президента Альберто Фухіморі, мав рейтинг популярності 7% — найнижчий серед перуанських лідерів починаючи з 1980 року, коли у країні було відновлено демократію. Толедо посів президентське крісло, плануючи викоренити корупцію, що процвітала в уряді президента Фухіморі, й покласти край всевладдю голови розвідувальної служби Владіміро Монтесіноса, але й сам нібито став “учасником” складних політичних ігор. Толедо заявляв, що відправить усіх нечесних чиновників до в’язниці. Його слова полонили уяву перуанців, які палко бажали, щоб злочинних політиків притягли до відповідальності за їхні дії. Але його апарат було звинувачено в тих самих корупційних скандалах, що й попередній. Мені важко в цій ситуації зробити якийсь висновок, адже для цього не маю жодних етичних підстав як людина іншої держави, іншої культури, іншої історії. Єдине, що можу сказати після зустрічі з колишнім президентом Перу в стінах Києво-Могилянської академії, так це те, що ця людина — титанічного гарту, блискучої ерудиції, людина, життєву філософію якої орієнтовано на дотримання насамперед етичних правил і забезпечення добробуту для своєї країни, а тепер і на пропагування демократичних реформ у всьому світі.

Пан Толедо у своїй промові в Могилянці заторкав різні соціально-політичні питання, але всю лекцію було підпорядковано одній-єдиній філософії — людина мусить бути лідером, дотримуючись принципу честі, гідності й етики. І немає значення, хто ти є за професією —журналіст чи філософ, бізнесмен чи правник. Головне — залишатися вірним собі і своєму ідеалу. Ідеал — ось що тримає людину в єдності зі світом. Але лише за тієї умови, якщо цей ідеал ґрунтується на принципах етики, відповідно до внутрішнього почуття відповідальності за кожний вчинок заради своєї країни, своєї родини. А. Толедо розподілив усіх “сильних світу цього” на дві категорії: політики й лідери. Перші мають здатність маніпулювати соціальними групами, використовуючи технології шельмування, викривлення реальної соціальної дійсності, вживаючи різні ресурси (фінансові, інформаційні) у власних цілях. Для Алєхандро Толедо, здається, всі політики постають уособленням зла, негативної сили, яка використовує історичний час у власних інтересах, насправді не дбаючи про окрему людину, яка, можливо, саме й потребує соціального захисту та державних гарантій. Політики — джерело конфліктів і політичної нестабільності. Натомість лідери (в будь-якій сфері) — це та група людей, які мають чітко визначену програму дій, які прагнуть уберегти свою націю від соціально-економічних, соціально-політичних криз, жертвуючи собою заради національного майбутнього. Але ця пожертва випливає із природного розуміння того, що хтось мусить першим зробити добро для іншого, інакше неможливо вийти з кризи.

Звичайно, така позиція може викликати спротив і незгоду. Мовляв, ми вже бачили, до чого може призвести програма тієї людини, яка знає, що робити, і каже: роби, як я.  ХХ століття має криваві рани у своїй червоній тоталітарній антигуманній історії через те, що до влади в різний час приходили тирани, які будували тоталітарні фортеці і в’язниці. Проте існує й інший бік медалі: за останні десятиліття у світі відбувається дееволюція людини, її омізернення. Подивіться, з нашого лексикону майже зникло слово “лицар”… Ми часто боїмося думати про великі проекти, адже нібито великої спільної історії більше не існує, як і не повинно існувати сильної особистості, лідера (життя тепер начебто варто сприймати з позиції усереднених величин). А якщо не існує історії, то немає й спільних естетичних переживань, немає спільної етики, спільного дому в межах одного історичного простору. Відчуття бездомності, безпритульності, що з’явилося в Європі з середини ХХ століття, свідчить про ту гуманітарну небезпеку, яка існує й сьогодні. Ми відокремилися від природи, відокремилися одне від одного, створивши чорну діру в собі. З такої алієнації може розпочатися хіба що процес самодеструкції. Ситуація політичної нестабільності, що охопила планету, — результат невміння почути одне одного, невміння розпочати діалог, небажання поділитися з іншою людиною тим, що ти маєш, щоби колись хтось інший так само поділився з тобою. Розуміння життя як перетікання енергії перервано. Наразі життя однієї людини втрачає звичні координати, набуваючи рис химерного симулякру, в якому світ є тільки проекцією, а людина — клоном, апріорно не здатним бути лідером, не здатним думати про високі ідеали. Людина тепер хоче розчинитися в референтних групах, закопуючи глибоко в землю всі поривання до індивідуалізму й відповідальності за власне рішення.

  Президент А. Толедо зазначив, що сьогодні у світі 2,6 мільярда людей мають вижити лише за 2  долари на добу (а 1,1 мільярда — лише за 1 долар). Це катастрофічний соціально-економічний показник і результат порожнього політичного популізму в багатьох недемократичних країнах. Як зазначив пан Толедо, саме тому решту свого життя він вирішив присвятити встановленню соціально-економічної рівності у світі, розвитку демократії як системи, що може бути альтернативним порятунком макроекономіки. Ті країни, в яких панують авторитаризм і диктатура, — перебувають у чорній смузі безправ’я й за межею економічних статків. Треба зауважити, що сам Алєхандро Толедо є тим президентом, якого вперше за п’ятсот років у Перу обрали в демократичний спосіб. Як я вже зазначав, життя цієї людини варте розділу в Книзі рекордів Гіннеса. Пан Толедо народився в багатодітній родині (має 16 братів і сестер), почав працювати з шести років (чистив взуття багатіїв, розносив газети), щоб у такий спосіб допомогти родині. Але доля оберігає таких людей, які мали пройти все у своєму житті, щоб побачити світ не зовні, а зсередини, позаяк лише так можна зрозуміти проблему й подолати її.

А. Толедо — людина філософського гарту, його слова, попри позірну простоту, прочиняють двері у складний світ соціально-політичної й гуманітарної нестабільності на планеті. Незважаючи на потужну енергетику, на пропаговану філософію чину, в його промові у Могилянці можна було почути й думки про потребу дослухатися одне до одного, бачити, що відбувається нині на різних географічних паралелях, адже всі ми живемо в одному домі. Президент Толедо під час своєї лекції видавався мудрим ґаздою, який, навівши лад у своїй хаті, не згубивши зв'язок із енергетикою своєї землі, мови, вирішив навести лад на всій планеті. “Подивіться, — сказав він, — у таких країнах, як Індія, немає електрики, тож люди мають вирубувати дерева, щоб спалювати їх і так зігріватися. Але ж саме з цього випливає найбільша екологічна катастрофа”. Пан Президент акцентував на тому, що все у світі перебуває в постійній взаємодії матерії й енергії: якщо один із компонентів виходить із ладу, руйнується ціла система. Він навів такий приклад: якщо зараз для України проблема чистої питної води ще не є настільки актуальною, як для країн Африки, то це не означає, що так буде завжди. Проблема, наявна в одному куточку планети, загострюється з роками і в інших. “Ще якихось двадцять років, і кожен українець відчує цю проблему на собі”, — зазначив перуанський президент. За його словами, екологічні проблеми є загальнолюдськими, тож вони не мають ані відстаней, ані бар’єрів.

Маю певність, що Алєхандро Толедо знає, про що говорить. Його лекція — результат обраної раніше стратегії на формування громадянського демократичного суспільства, в якому надається примат індивідуального вибору (свобода вибору, пригадаймо, і є тим каменем, який створив Бог, але не зумів підняти!). За часи президентського терміну А. Толедо вдалося зменшити інфляцію в Перу, здійснити низку вкрай важливих соціальних змін, зорієнтованих на боротьбу з бідністю, на інвестиції в здоров’я нації та рівень освіти в Перу. І саме тому Алєхандро Толедо вбачає університети ХХІ століття потужною організацією, що матиме вплив на формування освічених націй і національних лідерів, які не лише здобули знання й навики, але й утвердилися як лідери, що володіють найбільшою технологією ХХІ століття — інформацією — і готові працювати задля збереження своєї ідентичності у світі та світу в собі.

На одне запитання із зали про те, що може кожна людина конкретно зробити для поліпшення життя, Алєхандро Толедо зі звичним для нього запалом відповів: “Просто сумлінно працювати!”