Повоєнне 50- річчя „ВСЕСВІТУ”: ювілей чи тризна?

   Народжений 1925 року Василем Елланом-Блакитним, Миколою Хвильовим і Олександром Довженком журнал „ВСЕСВІТ”, досягнувши накладу у 1,5 млн. примірників на рік, дожив до 1934 р., коли й був закритий. Працівники – одні розстріляні, інші „просто” репресовані, Микола  Хвильовий сам поставив у своєму житті „свинцеву крапку”.

  Однак рівно 50 літ тому, у липні 1958 року, мов з попелу Клааса, відродився оновлений „ВСЕСВІТ”— товстий літературно-мистецький місячник іноземної літератури. Відтоді він став першовідкривачем для всієї радянської публіки письменницьких імен рівня Франца Кафки, Ернеста Гемінґвея, Семерсета Моема і Ґабріеля Ґарсіа Маркеса, Маріо П”юзо і Джорджа Орвелла, коли читачі Грузії й Росії, Литви й Казахстану, Білорусії й Молдови, використовуючи знання російської, наполегливо долали українську, аби вперше  на 1/6 земної кулі прочитати цих авторів. Це був чи не єдиний в українській культурній історії період, коли саме українська мова ставала для російськомовних людей стежкою прилучення до світових культурних цінностей, а не навпаки, коли саме українські редактори, перекладачі й журналісти „диктували” цій 1/6 частині світу свої погляди й світоглядні принципи, відбираючи й пропонуючи читачам власний добір текстів, а отже й інтелектуальних і політичних викликів світової демократії.

  Досягнувши свого тиражного піку повоєнного періоду в 650 тис. примірників на рік у 1991-му, „ВСЕСВІТ” разом із усіма пірнув у глибоку й затяжну економічну кризу першого десятиліття української Незалежності. Проте не пішов на дно, а загартувався завдяки самовідданій праці журналістів часопису, які ціною власного благоденства буквально витягли видання з небуття.

  Однак часи змінилися назавжди. Ніде в світі інтелектуальні журнали, аналогічні „ВСЕСВІТУ” вже не виходять самотужки: в Польщі підтримуються державою, в Росії виходять за допомоги Міністерства преси й інформації, в Британії й США – з університетських коштів, у Японіїї з допомогою потужних корпорацій. Україна і тут виявилася одинокою країною, яка не підтримує свій єдиний журнал іноземної літератури, котрий давно став національним надбанням і інтелектуальним артефактом, який тепло згадують світові діячі від Індіри Ганді до президента Ізраїлю Шимона Переса. На жаль, наші відкриті листи до Президента України і заклики про підтримку залишаються непочутими, ба більше, три роки тому на Банковій не лише не помітили 80-річчя „Всесвіту”, а й загубили документи на нагородження його працівників...

  Однак „Всесвіт” повний оптимізму. Наклад нехай поволі, але таки зростає, до редакції приходять блискучі молоді й ентузіастичні працівники, журнал представлений на міжнародних конгресах, виставках і конференціях, на його веб-сайті жваво обговорюються літературні проблеми. Цього року вкотре була вручена літературна премія „Всесвіту” ім. Миколи Лукаша “Ars Translacionis” („Мистецтво перекладу”).

  Отож ювілей, друзі, не тризна!  Віримо в це!

 
   Юрій МИКИТЕНКО, головний редактор