Француженку Еммануель Бернгейм (народилась у грудні 1955 року), прозаїка, критика, кіно- і телесценариста, японіста за освітою, відносять до представників напрямку, який активно розвивається в літературі та кіно, — зближення масового та елітарного мистецтва.
Цих письменників (Ж. -Ф. Туссена, Ф. Бона, П. Древі), що ввійшли у французьку літературу наприкінці 80-х — початку 90-х років, за скупість мовних засобів називають “мінімалістами”, їхню прозу — “кіношною”, “голою” або “лисою”.
Справді, текст Е. Бернгейм стислий, кінематографічний, іноді занадто уривчастий і напористий. Її книги відрізняє вміло вибудуваний сюжет, що тримає в напрузі й очікуванні розв'язки, безпрограшна тематика (всі три книги письменниці присвячені розвиткові любовних стосунків між чоловіком та жінкою), філософське підґрунтя контексту й елементи притчі без нудного дидактизму в невеликих романах. Як і в першій книжці “Ніж” (1985), у міні-романі “Двоє” Бернгейм пропонує чергову історію любові, історію стосунків чоловіка й жінки в сучасному світі. Тридцятисемирічний лікар Лоік і тридцятирічна ділова жінка, що керує фотоагентством, Елен, незвично мовчазні. Протягом усього роману вони практично нічого не кажуть навіть одне одному. Але їхні тіла, охоплені потягом, їхня підсвідомість, що перебуває у владі фантазій пристрасті, ведуть напружений діалог, який із легкістю розуміє читач.
За роман “Його дружина” письменниця отримала престижну премію “Медичі” у 1993 р.
До пера Бернгейм належать також екранізовані сценарії фільмів “Під піском”, “Басейн”, “Вечором у п’ятницю”.
Мешкає у Парижі, її твори публікує видавництво “Галлімар”.
Еммануель БЕРНГЕЙМ
ДВОЄ
МІНІ-РОМАН
З французької переклала Людмила СКОРУК
— Вам подобається спаржа?
Лоік простягнув великий таріль сусідці праворуч. Та хитнула головою й подякувала. Зелена спаржева квасоля ніколи не була їй до вподоби.
— Даремно. Спаржа містить багато рослинної клітковини. Дозвольте вам покласти.
Він підняв кришку. Рукави його сорочки були підкосані. Вона бачила, як рухаються м’язи його передпліч. Засмаглу шкіру вкривав золотавий пушок.
Усі запрошені їли з апетитом. Лоік спостерігав за нею. Вона примушувала себе їсти. Довго жувала кожен шматочок, перед тим як проковтнути. Не залишила нічого в своїй тарілці. Тоді він наважився заговорити до неї. Її звали Елен.
————Перекладено за виданням: Emmanuиle Bernheim. Un couple. Gallimard * Folio.
© Людмила Скорук, переклад, 2008.
Лоік був лікар. Елен намагалася вгадати його вік. Мав, напевно, років тридцять шість чи тридцять сім. Він пішов наприкінці обіду. На нього чекала робота. Але перед тим він занотував у свій записничок номер телефону Елен. Зателефонував наступного тижня. Вони пішли обідати до ресторану.
Маленький шматочок травинки чи салату зачепився між двома передніми верхніми зубами Елен. Він її розпитував. Заохочував до розмови. Але не чув того, що вона казала. Він не слухав. Його погляд був спрямований на її вуста, він стежив за їх рухами, за усмішкою, що відкривала зуби. Вона їла. Вона пила. Вона витирала губи. Він залишався нерухомим. Чекав, що вона почне говорити і знову усміхнеться. Замовив дві кави й попросив рахунок. Він проведе Елен.
Він її поцілує. Торкнеться язиком її ясен і зубів. Зітре маленьку зелену цяточку.
Цяточка зникла тоді, коли Елен пила каву. Він провів Елен. Не поцілував.
Елен запросила Лоіка до себе на обід. Вона вирішила приготувати курчат під соусом. Пляшка оливкової олії була вже розпочата. Олія мала дивний запах. Елен вилила її в раковину. Метал укрився жиром. Олія повільно стікала в отвір. Елен пустила теплу воду, взяла губку й витерла раковину. Губка стала липкою, вкрилася жиром. Елен додала миючий засіб і почала терти. Незабаром раковина стала чистою, але губка була просякнута аміаком та жиром. Елен кинула її у смітник. Вийшла з кухні, грюкнувши дверима.Кухарська книга постійно закривалась. Елен знову її розгортала. Притиснула зверху, намагаючись розігнути палітурки. Але трохи згодом книга знову закрилася. Елен пощастило притримувати її розгорнутою, поставивши на неї коробку з цукром, яку щоразу відсувала, коли дивилася рецепт. Вона поралася в цілковитій тиші. З непосолених курчат стікав жир.
Вона поставила курчат у духовку о восьмій тридцять. Вони здавалися величезними. Соли достатньо. Все готове. Вона перемішає салат, перед тим як подати його на стіл. Лоік відкоркує вино.О дев’ятій зателефонував Лоік. Він затримується в лікарні. Не прийде обідати, дуже шкодує. Він не може більше говорити. Передзвонить.
Курчата були готові. Елен поставила їх на підвіконня, щоб вони швидше прохололи. Прибрала склянки, тарілки, прибори та серветки. Спорожнила відерце з льодом, переклала печиво у коробку й загорнула сир у фольгу. Котлети були теплі. Вона поставила їх у холодильник разом із соусом, салатом, сиром, тістечками і навіть хлібом. Потім повернула стрілку термостата на максимум. Наступного дня все це заморозиться. Кухня була порожня. Не залишилося жодних слідів обіду. Лише пляшка вина на столі. Елен усміхнулася. На щастя, не відкоркувала її раніше.
Він зателефонував наступного ранку. Довго вибачався. Елен не зробила жодного докору. Катрін завжди сердилась, коли він відкладав побачення. А голос Елен був м’який, без гніву. Напевне, обідала не сама. А він вважав, що був єдиним запрошеним. Однак були й інші. Або інший. Чоловік, що був відсутній того вечора, коли Лоік зустрів Елен, і тоді, коли вони знову побачились. Лоік майже нічого не знав про неї. Їй минало тридцятий рік. Вона працювала у фотоательє. Чи носила весільну обручку? Він не бачив її рук. Дивився лише на вуста, на зуби, надзвичайно білі, та верхню губу, ненафарбовану, припухлу, ледь укриту тонкими вертикальними рисками.
Мабуть, напередодні двері йому відчинив би чоловік. Лоік простяг би йому букет квітів. Елен крикнула б із кухні: “Доброго вечора !” Вони пообідали б утрьох, і після кави Лоік пішов би собі, залишивши Елен із цим чоловіком, що знав про неї все, пам’ятав кожну складочку її тіла, усі його запахи.
Він зателефонував до Елен удруге. Була неділя. Ні він, ні вона не працювали. Чи не могли б вони десь випити кави? Елен запропонувала прийти до неї.
Вона заздалегідь витягла тістечка з холодильника. Він приніс квіти. Квартира була невеличка. Сидячи у кріслі, він розглядався довкола. Нічого не вказувало на те, що тут мешкає чоловік. Але щу Лоік очікував побачити в цій кімнатці? Краватку на канапі чи пару шкарпеток під низеньким столиком? Засвистів чайник. Елен вийшла, щоб приготувати чай. Лоік пішов у кухню слідом за нею. Раковина була порожня. Дві брудні чашки, що лишилися після сніданку, сховані, напевно, в посудомийну машину. Огляд ванної кімнати на дасть йому більше інформації. Безперечно, він знайде там електробритву та два стаканчики з зубними щіточками й тюбик зубної пасти. Він запитав Елен, де туалетна кімната. Штовхнув маленькі дверцята. Не побачив ні ванни, ні умивальника. Лише рулони гігієнічного паперу та балон з дезодорантом на поличці. Жодних плакатів чи вирізок з журналів на стінах. З-під тумби в кутку стирчала щітка. Лоік різко пустив воду. Більш детально він огляне кімнату іншим разом. Лоік вийшов. Елен звільнила чайну тацю. Лоік поїв майже всі тістечка. Одначе товстим він не був. Був кремезним. Лоік мав широку спину та міцну шию. Елен уявляла, як він ходить лікарнею, одягнений у сорочку, що зав’язується ззаду дюжиною маленьких мотузочків. Йому було незручно самому їх зав’язувати. Тому цим опікувалася медсестра. Вона закладала одну полу на другу, торкаючись оголеного тіла. Чи його спина така ж смаглява, як і передпліччя?
Наступного ранку Елен потелефонувала до ательє й попередила, що запізниться. Вона попрямувала до магазина електроприладів. Там придбала невеличку морозильну камеру. Вона домовилася, щоб доставку було зроблено наприкінці дня. Прийшовши до ательє, зауважила, що минуло не більше години як вона вийшла з квартири.
Повертаючись додому, Елен зазирнула до аптеки. Купила пластикові пакети, фольгу та лотки.
Посеред кухні біліла морозильна камера.
Вона вилила соус у лоток і сховала в лотки хліб, тістечка та котлети. Розмістила все це в морозильнику й налаштувала термостат холодильника на звичний режим.
Побачились кілька днів потому. Лоік подзвонив у двері. Чув, як вона не поспішаючи наближається. Не квапилася йому відчиняти. Не було помітно, щоб хвилювалась, очікуючи на нього й гортаючи газету, не в змозі її читати. Вона торкнулася губами його щік. Була злегка підфарбовона. Він розрізняв мерехтливі часточки пудри. Лоік ніколи не бачив Елен так близько. Ніколи її не торкався. Він вітався і прощався з нею, не потискаючи руки й навіть не наближаючись до неї. Її губи пам’ятали ще дотик його шкіри. Елен сіла поряд, поцілувала його очі, там, де шкіра найніжніша. Тоді глибоко зітхнула й випила кілька ковтків води.
В Елен забуркотіло в шлунку. Безперечно, вона пила забагато води. Лоік підвівся. Вони пішли обідати.
У ресторані він розрадив їсти м’ясо з кров’ю. Він заборонив пити воду під час їди. Він називав медичні терміни, розповідав про шлунковий метеоризм. Елен уважно слухала. Вона замовила лише одну страву, але з’їла тільки половину. Лоік був голодний. Він попросив закуску, м’ясо та десерт.
Лоік припаркувався біля її оселі й заглушив мотор. Вийшли з авта. Якщо він зараз її поцілує, бурчання у шлунку Елен зрезонує через його рот, і їхні тіла завібрують разом. Він наблизився до неї.
Вона побажала йому доброї ночі й зникла в під’їзді.
Наступного ранку, о пів на дев’яту, консьєржка передала Елен її пошту. Лише один лист. Це був рецепт. Угорі , з правого боку, назва гастроентерологічного відділення лікарні благодійної допомоги та печатка “безкоштовна консультація”. За рецептом їй було призначено по три капсули карбовелюру тричі на день, до прийому їжі. Елен зазирнула всередину конверта. Нічогісінько. Жодного слова. Вона уважно оглянула марку. Лист був відправлений напередодні, поблизу лікарні. Отже, Лоік, виписуючи рецепт, був одягнений у білу сорочку. Він писав ручкою з товстим пером “О” та “А” округлі, вертикальні літери, перекладинки “Т” чіткі та прямі. Підпис нервовий, але розбірливий. Елен посміхнулася. Літери на конверті були старанно вималювані.
Ліки коштували недорого. Все ж вона попросила в аптекаря чек, щоб потім відшкодувати цю суму зі своєї страховки. Вона сховала чек у конверті, разом з дублікатом рецепту, а оригінал поклала у портфель. Потім випила капсулу й почала працювати.
Він запросив Елен до себе на обід.
У нього в холодильнику були лише дві формочки з льодом, пляшка горілки та горщечок зацукреного меду. Лоік ніколи не снідав, перехоплював щось у лікарні, а ввечері йшов до ресторану. Він перевірив, чи працює тостер. Катрін запропонувала його невдовзі після їхнього розлучення, коли він облаштувався в цій квартирі. Він скориставсь ним лише раз, у неділю. Вони снідали в ліжку, коли раптом Катрін упустила тост. Крихти порозсипалися між складками простирадла. Лоік спробував змести їх рукою. Вони розкришилися ще більше. Катрін йому не допомагала. Він поглянув на неї. Вона сміялася.
Більше він ніколи не користувався тостером. І більше ніколи не бачив Катрін.
Коли Елен прийшла, Лоік відкоркував пляшку шампанського. Був у костюмі з краваткою. За кожним рухом піджак брижився на спині. Елен розглянулася. Мінімум меблів: крісло, канапа, полички. Бліде світло струменіло від галогенної лампи. Маленький круглий стіл накритий для вечері. У великому тарелі на листках салату Лоік розклав чотири шматки паштету. Елен підійшла ближче. Шматки були прямокутні, рожеві та масні. Зовсім свіжий паштет. Напевне, заважив би грамів на п’ятсот. Вони сіли одне проти одного на складних стільчиках. Елен багато говорила, багато пила. Вона підносила порожню скляночку, й Лоік наливав. Елен замовкла, лише коли почала їсти. Старанно готувала кожен бутерброд. На спід клала смалець, зверху паштет, а потім додавала трохи перцю. Вона відкушувала по шматочку. Хвилину лишалась нерухомою. Й раптом її обличчя оживало. Вона жувала. Коли нарешті ковтала, здавалося, що її шиєю пробігає хвиля.
Лоік мав би відмовитись од звички охайно причісувати волосся, через що його череп здавався сплющеним. Костюми також не личили йому. Пройми рукавів здавалися завузькими. Йому слід було б носити вільний одяг, відкриті комірці й підкасані рукави. Елен бачила лише його кулаки. Чому вони засмаглі, в листопаді? Можливо, він був на півдні на якомусь конгресі. Ходив на пляж. Читав лежачи долілиць. Спина була гладенька, без прищів. Кілька піщинок прилипли до шкіри, а море залишило сіль на волосинках, що вкривали стегна. Під плавками сідниці були білі. Елен хотіла пити, взялася до шампанського.
Далі читайте паперову версію журналу.
