Томас Стернз ЕЛІОТ
ПОРОЖНІ ЛЮДИ (HOLLOW MEN)
Шаг для старого Ґая
ПОЕМА
Переклад з англійської і коментарі Олександра МОКРОВОЛЬСЬКОГО
Місте’ Куртц — він померти
І
Ми люди порожні
Опудала подорожні
Голови солом’яні
До купи клонимо.
Гай-гай!
Наші пошепти
Перешепти
Тихі безсенсні
Мов легіт в сухих комишах
Чи мишачих лапок по товченім шклу шах шах
У наших сухих льохах.
Форма аморфна, тінь без барви,
Порух без руху, сила без запалу -
Ви, що перейшли
З очима ясними прямо до ями -
До іншого смерти Царства
Споминайте нас — хай не часто -
Не як душі шаленії з бугили,
А лиш як людей порожніх,
Як опудала подорожні.
ІІ
Очі, в які я не смію глянути і вві сні,
Там, у сонному царстві смерти,
Не сяють вони, грізні;
Там я ті очі зрю
Лиш як блищики на колоні-уломі;
Там гойдається древо,
І голоси жалю,
Вплітаючись у вітровію пісні,
Дальші й смутніші в тому огромі
За пригаслу зорю.
О не притягуй мене
До сонного царства смерти
Нехай ще на мене напне
Випадок машкари які завгодно обдерті
Чи мишки шкурку, чи крукову бурку
Насадить на дві схрещені клепки
Посеред гуляйполя
І хай на дії мої
Буде лиш вітру воля
Ні не притягуй —
Тільки не зустріч остання
У сутінковому царстві!
ІІІ
Це мертва країна
Це кактусова отруїна
Тут подобизни камінні
Зводять майстри, тут боввани
Приймають мерцевої правиці благання
Під мерехтінням пригаслої зорі.
Отак воно
В тому іншому царстві смерти
Прокидаєшся від самоти
О тій порі, коли ми
Умліваємо, аж тремтимо,
Палкими вустами, що цілували б,
Спрямовуємо молитви товчі камінній.
У цій долині порожній
Цій перебитій щелепі втрачених царств наших
ІV
Ті очі не тут
Жодних очей немає отут
У юдолі цій зір вмирущих
У цій долині порожній
Цій перебитій щелепі страчених царств наших
У цім останнім місці зустрічі
Ми ступаємо помацки
І не зронимо й слова,
Як зіб’ємося в гурт над рікою розбухлою
Тут нам бути сліпими,
Аж поки знову зійдуть ті очі
Зорею предвічною
Трояндою стопелюстковою
Сутінкового царства смерти
Єдиною надією
Пустих людей.
V
Опунцію обтанцюймо
Отанцюймо опунцюймо
Опунцюймо опунцяймо
Тай on’ятій ранку
Між ідеєю
Й дійсністю
Між рухом
І дією
Падає Тінь
Бо Твоє є Царство
Між замислом
І творінням
Між почуттям
І відгуком
Падає Тінь
Життя дуже довге
Між жаданням
І судомою
Між спроможністю
Й існуванням
Між сутністю
Й втіленням
Падає Тінь
Бо Твоє є Царство
Бо Твоє є
Життя є
Бо Твоє є Ца
Так і кінчається світ
Так і кінчається світ
Так і кінчається світ
Не бабах а лиш схлип
Коментарі
Уперше опубліковано 1925 р. в журналі Criterion. Заголовок, можливо, запозичено з Шекспірового “Юлія Цезаря”, де є рядки: Hollow men, like horses hot at hand, Make gallant show... But when they should endure the bloody spur, They fall their crests and, like deceitful jades, Sink in the trial... — “А крутії, .мов коні норовисті... Враз поникають, мов непевні шкапи, Не витримавши проби” (дія 4, сцена 2, переклад В.Мисика — у кого, як бачимо, “порожні люди” стали “крутіями”).
“Шаг для старого Ґая” — підзаголовок? Так дає An Anthology of English and American Verse, Progr. Publ., Mosc, 1972. Ґай Фокс був організатором т.зв. “порохової змови” 4.11.1605 р. з метою підірвати британський парламент і вбити короля, тобто повернути історію королівства у кардинально іншому напрямі. З тієї змови вийшов не “бабах” (див. останній рядок поеми), а пшик; вона скінчилася передсмертним “схлипом” засудженого до страти змовника- невдахи. Чи шкодував автор, що поворот історії не здійснився? (Можливо, тоді явище “порожніх людей” не стало б таким кричущим?) Про те коментатори нічичирк. Але схоже, що всю поему автор мислив теж як пожертву, “шаг для старого Ґая”, аби спалити опудало старого-віджитого й сподіватися на нове-краще.
“Місте’ Куртц — він померти.” Автор узяв епіграфом фразу чорношкірого слуги “цивілізатора” Куртца (з роману Дж.Конрада “Серце темряви”); негр був приголомшений тим, що “великий білий бог” помер. Ця фраза символізує для автора розвінчування легенди про фальшивого кумира, крах ідеалів.
“Ми люди порожні... ” — ця інверсія нагадує завчено-брехливі речитативи професійних жебраків у потягах метро, в електричках: “Ми люді нє мєстниє...”, підсилюючи жебрацький лейтмотив підзаголовка: “Шаг для старого Ґая”. (В Англії щороку відзначають “день Ґая Фокса”, під час якого діти збирають гроші на феєрверк зі словами: A penny for the Old Guy! — і спалюють опудало Ґая Фокса. Подібно до того, як діти граються “у Ґая Фокса”, так і “порожні люди” бавляться поняттями релігії та інших цінностей, які для них по суті не існують.)
“Опудала подорожні”: образ опудала, що не стоїть нерухомо в полі, а “подорожує” — в розумінні християнського уявлення, що людина — тільки подорожній у цьому світі, — на думку перекладача, увиразнює духовну катастрофу людей, що просто “сунуться” по життю, не здатні на вчинки.
“Голови солом’яні До купи клонимо”: тут, як і в останній частині, натяк на церковну службу.
“Не як душі шаленії... ” — тобто згадуйте не як Ґая Фокса і Куртца, бо ті, хоч і служили злу, були все-таки людьми дії, на відміну від “порожніх людей”. Втім, “душі шаленії з бугили”, і “споминайте...” звучать іще й шевченківськими конотаціями, вводячи додатковий мотив (який начебто не проглядається чітко в автора) наявности у “порожніх людей” своїх речників — поетів-епігонів, “своїх Шевченків і шекспірів, тільки з малої літери” або школярсько-неуважного заучування-повторювання-заяложування масами цитат із класиків. А чи можуть бути “душі з бугили”? Можуть — якщо можуть бути “із лопуцьків”: “Душа не з лопуцька — хоче того, що й людська”. “Очі... грізні”: очі Харона, Психопомпа, Перевізника Душ. “...дві схрещені клепки Посеред гуляйполя”: гуляйполе, хай і з малої літери, потужно тягне тему “порожніх людей” і в Україну — як, до речі, й “країна... кактусова отруїна”. Чом би й ні? Осмислимо власних “порожніх людей”, ба навіть... себе, кожен — себе, як (бодай до певної міри) “порожніх людей”, і хоч трохи зцілимося від цієї хвороби, якої у нас чи не більше, ніж “у них”. “...молитви товчі камінній”: згадані вище “подобизни камінні” осмислюються як битий, трощений камінь (broken stone).
Розділи II, III: гасне зоря — виростає кактус? Де гасне зоря, там виростає кактус? Замість зорі з’являється кактус? Здається, тут є такий зв’язок між цими двома образами, адже колючки кактуса можуть, у принципі, бути й матеріалізацією променів зорі, пародійним їх утіленням. Кактус замінює також троянду, як дійсність — надію.
“Трояндою стопелюстковою... Єдиною надією Пустих людей”: єдина надія “порожніх людей” полягає в тому, що, подібно предвічній зорі, знову з явиться багатопелюсткова троянда сутінкового царства смерти (в 31-й, 32-и піснях “Раю” Данте багатопелюсткова троянда символізує церкву), “...очі... трояндою”: функцію перевізника Харона виконує церква. “Опунцію обтанцюймо... опунцюймо...”: оскільки prickly pear це не просто “кактус”, а конкретно “опунція”, перекладач, працюючи тут у дусі дитячої поезії, яка неодмінно є ігровою, не обмежився самими алітераціями, а ще й створив ігрові неологізми “опунцюймо”, “опунцяймо”, ну а стосовно того, що ці слівця можуть означати, то читачеві дається і так досить широкий діапазон асоціацій. Оскільки тут здійснюється ритуальний танок довкола кактуса-опунції як Райдерева, а головною метою такого дійства є єднання танцюючого племені з Рослинним Тотемом і духовного зцілення, то й їхні вигуки, рухи, дії можуть бути в принципі якими завгодно. Ритуальний танок навколо кактуса — не авторська вигадка, а реальність так званого пейотизму — культу північноамериканських індіанців, пов’язаного зі споживанням галюциногену з м’якоті кактуса пейотля. І ще один важливий момент щодо цього “дитячого” фрагмента: він свідчить про приреченість “порожняків” на вічну недорослість, про їхню трагічну неспроможність дорости до розуміння справжньої сутности Бога; цими своїми дитинними скоками довкола кактуса вони ніби благають Отця бути милосердним до них як до дітей... але в Нього завжди були високі вимоги до своїх творінь (а отже, й до себе як до Творця), Він неодноразово знищував то водою, то вогнем невдалі свої витвори, мріючи, як і кожен істинний митець мріє: ось у наступному творі таки дійду потрібної мені довершеності...
“...o n’ятій ранку”: саме о 5 годині ранку в Дантовій “Божественній комедії” закінчуються мандри пеклом і починається сходження на гору Чистцю. Перекладач мав сильну спокусу дати тут: “Рано у неділю”, що перегукувалося б із “У неділю рано зілля копала”, перекидаючи місток до української знахарської традиції, але вирішив, що важливіше зберегти точну вказівку на час дії.
“Так і кінчається світ...” (This is the way the world ends): пародійований рядок із дитячої пісеньки This is the way we go to church (“Так-то ми ходим до церкви”).
