ЙОЗЕФ ВАЦЛАВ ФРІЧ

ІВАН МАЗЕПА

Трагедія на 5 дій

 
Празькому Товариству “Мистецька Бесіда”, котре успішно квітує:  присвячує з повагою та довір’ям на знак згоди своєї
            Й. В. Фріч.

 

Дійові особи:

Іван Мазепа, Великий гетьман України
Кость Гордієнко, пан кошовий запорожців
Семен Палій, полковник Фастівський
Іван Ількович Скоропадський, 
Павло Полуботок,    
Богдан Забіла,    полковники та козацька Старшина гетьмана
Петро Безрукавий,
Войнаровський, осавул
Пилип Орлик, секретар
Чечель, обозний
Паливода, сердюк
Небаба, козак
Іванчук, прибічник
Чортомлик, посланець Палія
Підківка, прибічник Гордієнка.
Щербина  запорожці 
Міх
Василь Леонтійович Кочубей, генеральний суддя.
Марія, його донька
Іскра, його секретар
Король Карл ХІІ
Гротуйсен, польовий  маршалок.
Крейц, генерал кавалерії.
Ренскіольд, генерал піхоти
Розен, прибічник короля
Граф Понятовський, польський посол
Княжна Елеонора Дульська
Заленський, єзуїт
Ізмаель-Паша, Сераскір Бендер.
Протасьєв - піп і московський агент
Жид Мойше.
Староста, старі, перший, другий, третій селяни.
Покоївка і слуга Кочубея.
Козацька Старшина. — Полковники.
Військова дружина Мазепи, Гордієнка та Палія.
 
Дія відбувається в рр.1708 та 1709.
 
У Диканьці, маєтку Кочубея. — Перед Білою Церквою. — У замку гетьмана в Бахмачі. — В козацькому і шведському таборах під Полтавою. — Над гирлом Самари і в Бендерах.

 

 

 Дія перша

 
Сцена І

 

Палац Кочубея, в Диканьці, обсаджений деревами; головний вхід до нього міститься
на невисокому горбочку, до якого веде алея.
Іскра з людьми, серед яких — Староста, Старшина, троє селян,
а найбільше — жінок і літніх чоловіків, котрі постачають харчі, напої та  всілякі
наїдки в мішках та бочках до замку.

 

ІСКРА (до натовпу, який із порожніми руками повертається з замку)
Це тільки п’ята бочка меду з Коломиї,
а гречки —  половина лиш мішків...
Де староста?

СТАРОСТА
До послуг Вашій милості, як завше,
паду до ніг. А свідком сам Господь,
що й так уже од жида аж дві бочки
узято в борг! —

ІСКРА
Брехуне сивоусий,  добре знаю
всі хитромудрі виверти твої;
замість семи ще  дев’ять мусиш нині
принести бочок; гречки теж бракує;
на риболовлю вижень півсела, —
як не наловлять, заки прийде північ
п’ять кошів тлустих риб, то зранку сам
вже буду із самісінького ранку
посеред вас, з загоном козаків;
вони вам знаменитий зроблять вишкіл!

СТАРОСТА
Архангеле святий, рятуй село! —
Од свят уже в нас висохли потоки.

ІСКРА
Що накажу — робіть! А ти, стара,
як довго ще служитимеш за мужа?
Той скурвий син, що зараз на печі,
вдає каліку перед економом.

СТАРА
Наш любий пане, падаю до ніг,
готова  сполягтись на милість Божу,
що Гриць мій, бідолаха, як заслаб, —
вже п’ятий тиждень.

ІСКРА
...досить бабських слів!
Уранці, як прибудем з Коломиї,
приглянемось йому, прийде на яв
чи виздоровів і на ноги звівся.
Та — стійте! Ви, баби, з П’ятихвостів,
гадаєте, що панству до вечері
вишнівку скислу можете нести?
Ви, кричевські хлоп’ята, пироги
панам з муки протухлої ліпили б?
У ваших пирогах — мука гірка.

УСІ
Несемо те, що маєм.

ІСКРА
Що, ремствуєте?
Сподієтесь: в такий знаменний день
мені забракне часу на покару?
О наволоч нахабна! Сподівались
гадали ви, що серед множества їдла
поміж рядами бочок та кошів,
тьми птаства, риби, дичини, яєць
не відрізню я сома від ропухи? —
Та потерпіть! Побачите самі,
що жодної не обмину гнилючки,
і дрібки маку даром не віддам,
що знаюся на цифрі, звірю все,
за кожен брак жорстоко покараю.

УСІ
Спаси нас, пане Боже! Б’єм чолом!

ІСКРА (здіймаючи палицю)
Геть забирайтесь! Чи не  видно вам,
як зацне панство покидає замок?
Замовкніть! Але там біля воріт
спиніться і кричіть на повен голос:
— Віват, вельможне панство!
— Бо як ні...
  (Погрожує.)

УСІ (підходячи)
Віват! Віват!

ІСКРА (жене  їх перед собою)
Кажу, біля воріт.
Деякі (втікаючи)
  Віват!

ІСКРА (гнівно)
  Ото голота!
 
 

Сцена ІІ

 
Кочубей веде Дульську за руку, Понятовський з Марією
та Заленський з покоївкою з’являються на алеї та повільно спускаються вниз на сцену.
 
ДУЛЬСЬКА
Мені здається, що народ вас любить.

КОЧУБЕЙ
Бо завжди батьком був їм, а з тих пір,
як втратив я жону, їх добру пані,
їх янгола-хранителя, вже сам
став матір’ю для них.

ЗАЛЕНСЬКИЙ
  І це чудово! —

ДУЛЬСЬКА
Не помилюсь, коли скажу, що доня
солодкий розділити цей тягар
за прикладом матусі прагне з вами.

КОЧУБЕЙ
Се правда, бо вона — сам янгол теж. —

ЛЮД (за сценою)
Віват!

МАРІЯ (вихоплюючи свою руку з руки Понятовського)
Ледь не забула... Тож даруйте, графе,
мене вдова чекає, бо дитя
у неї, Станки, хворе...
  (Спішно виходить.)

КОЧУБЕЙ
Маріє, стій! Що, доню, виробляєш?
Що за манери, і чи можна так?
(До покоївки.) А ви чого даремно стоїте?
Отак доньки навчаєте мені?
(До Іскри.)  Порозганяй голоту! (До покоївки.) Та, швидко!
А панну приведіть назад. (Вбік.)Тимчасом
їй гнівом батька пригрозіть гаразд,
хай не ганьбить мене ось перед  панством.
Іскра та Покоївка виходять.

КОЧУБЕЙ
Даруйте, зацне панство й Ви, князівно! —
без мами виросло, тож дике ще,
хоч серце має добре, та манери
засвоює поволі — прийде час! —
а гідність теж прищепиться — Марія,
вважайте, ще дитя.

ДУЛЬСЬКА
Це правда; втім
дитя чарівне, гідне королівни.

КОЧУБЕЙ
О, так здається. То Вам сподобалась вона
через великодушність княжу. Та поки що
не бачила ні світу, ані міст —
а знає те, що варварські степи...

ДУЛЬСЬКА
Я ж переконана, що королівни
всіх наших виїздів, забав, балів,
мов блудні тіні згасли б, якби доня
з’явилась Ваша. Графе, чи не так?

ПОНЯТОВСЬКИЙ
Мене зачарувала її врода;
я, мовби від народження сліпець,
хіба що в сні таку красуню бачив,
і раптом зір дано йому: тепер
природну зріти божу, гожу вроду,
ту звабу невимовну.

ДУЛЬСЬКА
  Браво! Славно!
Погляньте: вплив краси перемінив
вояку на мрійливого поета! —

КОЧУБЕЙ
Я в те не вірю. — Диких цих дітей
доволі в нас: циганок і козачок.
Я, Київської школи випускник,
шляхетні зваби та манери вивчив:
як заспіваєш — затремтить мов лист,
торкнешся серця — опускає вії,
впадеш у ноги — ступні рівно зложить,
а поцілуєш ручку — вахлярем
чи гнів чи милість явить неодмінно.
Так чи подібно — то колись було,
а нині інші звичаї панують.
Я вже пробачу їй, а ви мені.
Скажу їй: заслужи нових похвал,
ви ж гувернантку научіть, а я
подбаю, аби вам була приємна.

ДУЛЬСЬКА
Ось гляньте, наша німфа! Мов Психе!
А Цербер-Іскра налякав красуню.
Чи можна привітати нам її?

КОЧУБЕЙ
Будь ласка! Графа і княжни бажання
нам, православним варварам, — закон.
Та смію й те сказать: хвалити зайве,
надмірна похвала її псує
і завше по-своєму щось змайструє...
 
 
Марія повертається. Покоївка переймає, немовби хотіла
їй пожалітись, за ними Іскра з  трьома селянами.

МАРІЯ (затримує покоївку)
Ні слова! Татку, маю щось сказати —
насамперед жаліюся тобі
на Іскру. Захопив трьох парубків,
що цілувать мені хотіли руку.

КОЧУБЕЙ
Нечуваний то гріх. (До княжни.) Кого карать,
порадьте — Іскру чи селян?

МАРІЯ
  Благаю,
як звинуватить їх, не смій карати.
Сама спитала: «Чи в степу не видно, —
зі сходу куряви — то, може,
вояцтво мого хресного — Мазепи?»

ПОНЯТОВСЬКИЙ
Великий гетьман — хресний батько Вам?

МАРІЯ
Авжеж. Ще більше — є для мене другом.

ЗАЛЕНСЬКИЙ (до Понятовського)
Проте, на щастя, хресний лиш...

КОЧУБЕЙ (до селян)
  Гей, драби!
Що бачили?

ПЕРШИЙ СЕЛЯНИН
  Вклоняємось до ніг.
Окрім туману й диму — анічого.

КОЧУБЕЙ
Але ж учора доповів гонець;
сьогодні зранку...

МАРІЯ
  Як же я радію...
Він буде тут...

ПОНЯТОВСЬКИЙ
  Ваш друг...

ДУЛЬСЬКА
  Як часто він отут бував?

КОЧУБЕЙ
Од часу, як маленьку до хреста
тримав Марію, тут не об’являвся...

ДУЛЬСЬКА (до Марії)
Отож, не знаєте його?

МАРІЯ
  Не знаю, знаю! —
Як українка — славу та пісні,
він духом, ділом, як ніхто, нам рідний,
співець наш, богатир, і цього стачить,
щоб гордістю хрещениця його
сповнилася, а дівчина — бажанням
побачити й пізнати чимскоріш.
 
ЗАЛЕНСЬКИЙ  (до Марії)
Рекомендую щиро: стережіться!

МАРІЯ 
  А хто вам право дав на це й коли?

ЗАЛЕНСЬКИЙ (до себе)
Цей  ангел роги має!

ДУЛЬСЬКА
Ідуть чутки, і то не без підстав,
що пан Мазепа спізнюється завше,
хоч  дами ждуть.

КОЧУБЕЙ
Це правда; все ж сьогодні буде тут.

МАРІЯ
Коня, татусю, дайте — і полину
сама навстріч йому.

КОЧУБЕЙ
Цього не вистачає!
(До княжни.) Це що ж за мода?
Не дамська справа — зустрічать мужчин.

ДУЛЬСЬКА
А королів, князів — чому б і ні?

МАРІЯ
  А чи Мазепа 
Не гідний слави короля?

КОЧУБЕЙ
  Панове,
Ви чуєте дитяче лепетання?

ДУЛЬСЬКА
Але дитина мовить сущу правду.

КОЧУБЕЙ
  Боже сохрани...
Втім, при нагоді панству розповім
про спосіб свій — простенький та дотепний —
що в світі білім діється, узнать.
В усіх куточках неньки-України
візьміть звідкіль хоч підданих моїх;
чи парубка, чи хлопа, всяк умілець,
всяк інженер: чи дерево,  чи комин
а чи могила — жердки на сто миль
повиставля, щоб дати знак  сторожі.
А нумо, Іскро!

ІСКРА (до селян)
  На дерево! І кожен на свій бік!
 
Троє селян, кожен вилазить на інше дерево, здіймає з шиї
кольорову хустку і подає на всі боки всілякі знаки в далечінь.

ІСКРА
Хто з вас уже схопив сигнал сторожі?

ПЕРШИЙ СЕЛЯНИН
З-понад Сули дає знак четвертий прапор:
Удайну-річку вранці перебрів
загін козацький, а під ним сто коней .

КОЧУБЕЙ
То Гордієнко.
 
МАРІЯ
  Привітаймо Січ!

ПОНЯТОВСЬКИЙ ( до Дульської)
То отаман відважний запорозький,
наш приятель.

ДУЛЬСЬКА
  Мазепин — перш за все!

КОЧУБЕЙ (до селянина)
Що — убік Десни, що там Батурин?

ДРУГИЙ СЕЛЯНИН
Всі вартові на місці, а проте
повернуті і там, і там до сходу,
гетьманську бачу хоругву.

ПОНЯТОВСЬКИЙ
  Він у дорозі.

МАРІЯ
  Дай же, Боже милий,
ох, батьку! Як нам привітать його?

КОЧУБЕЙ
Питай про це в княжни. Гадаю, можеш
поцілувати руку.

МАРІЯ
  Впасти в ноги — ні?

КОЧУБЕЙ
Спаси Господь! З таким гербом родинним!

МАРІЯ
Невже він — не надія нам усім?

ТРЕТІЙ СЕЛЯНИН (вигукує).
Господь благослови, Палію-батьку!

ІСКРА
Що, що, Палій? Невже Палій раніш
сюди прибуде, аніж сам пан гетьман?

ДУЛЬСЬКА (до Понятовського)
Мій графе, як харциза Палія
вітатимуть отого кровопивцю,
що потопив цю землю в польській крові,
покиньмо славний Кочубеїв двір!

ЗАЛЕНСЬКИЙ
Не треба покидати, слід ховатись!

ДУЛЬСЬКА (Кочубеєві)
Чи ви відчули: підданий ваш хлоп
до вас пошану втратив, як-но любе
ім’я — Палій — із писка проронив.

КОЧУБЕЙ (селянинові)
Що там белькочеш сидя? А сигнали
які там подаєш? Дозволив
хихикати, а нам не повідати?
Що діється? Гей, Іскро, струсони
мерзотника із дерева — та дрюком!

ТРЕТІЙ СЕЛЯНИН
  Вельможний пане мій,
пан Іскра вже не матиме відваги;
почув я добрі вісті з-над Дніпра.
Палій, наш батько, вчора перебрався
з-під Корчицю. Стодвадцятий він;
надвечір перейшов до Переводу,
зустрівся з отаманом кошовим,
що Запорожжям править, та всі разом
пішли на Веприк; сам Палій узявся
вершити суд: сусідський економ,
(друзяка наймиліший пана Іскри),
вже висить...  Мабуть, піду подивлюсь,
як  людські скарги сам Палій приймає
і чинить суд. Сам Бог його послав!
(Кажучи це, — часом весело, а часом
і погрозливо, — злізає з дерева разом
з іншими, усі кидаються навтьоки.)

ПЕРШИЙ СЕЛЯНИН
Біжім навстріч! —

ДРУГИЙ СЕЛЯНИН
Палію, батьку наш!

ТРЕТІЙ СЕЛЯНИН
Ти — бич на панство!

ДРУГИЙ СЕЛЯНИН
Ти — гроза ляхів!

ПЕРШИЙ СЕЛЯНИН
Ти — помсто люду!

УСІ ТРОЄ
  Будь же нам здоров! (Утікають.)

ДУЛЬСЬКА
Це відвертий бунт!

ЗАЛЕНСЬКИЙ
  То загибель наша!

ПОНЯТОВСЬКИЙ
Гадаю, слід загородити двір.

КОЧУБЕЙ
Міркуєте?

ПОНЯТОВСЬКИЙ
Грудьми своїми захищу княжну,
але оскільки місію таємну,
виконуємо, тут не місце нам...

ЗАЛЕНСЬКИЙ
До того ж ми тут зовсім випадково...

ДУЛЬСЬКА
Лишень в гостях...

МАРІЯ
Послухайте! Ви боїтесь
лишень отих людей, облиште страх,
цей люд — він мій, з ним я — отож ніхто
вам волоска на головах не рушить!

ЗАЛЕНСЬКИЙ
Що в неї роги — чи не я казав?

ДУЛЬСЬКА
  Смілива дівчина!  

ПОНЯТОВСЬКИЙ
Це Жанна д’Арк.

КОЧУБЕЙ
  Що чую! Доню, що в тобі говорить?
Мов підмінили! Іскро, озовись,
що це з тобою сталося? Під носом
три голодранці з тебе лаха друть
а ти їх не займаєш, а сам тріпочеш?
Прошу, мій графе, ви самі візьміть
на себе пильну справу оборони;
бо славний Іскра ходить сам не свій,
а був — мого кохання посередник!

ДУЛЬСЬКА (Понятовському)
Тримаймося доньки — це твержа наша,
її ви конче мусите здобуть.
Не тратьте часу, графе...

ПОНЯТОВСЬКИЙ
  Що ж, мені
сприймати легко те, з чим серце згідне.

ЗАЛЕНСЬКИЙ
Під ваше заховаюся крило!
Із замку долинають звуки сурми.

ПРИСУТНІ
Що це?
Голоси за сценою
  Слава! Слава! Слава!

ІСКРА
О Боже! Це з голотою — Палій!
 
 
Далі читайте паперову версію журналу