Спенсер Мун: “Документалістика — це найважче, що може бути сьогодні у світі кіно”

Інтерв’ю з американським письменником і кінознавцем Спенсером Муном

 

Дорогий читачу!

Сьогодні гість наших “Літературних діалогів”... не зовсім “письменник”... Власне, наш співрозмовник — культуролог, історик кіно, автор кількох книжок, але все своє життя він присвячує американському кіномистецтву, і він узявся за перо лише для того, щоби через книжки долучити до своїх роздумів про “чорне” американське кіно ширшу громадськість.

Спенсер Мун (Spencer Moon) впродовж багатьох років співпрацює зі славетними американськими журналами, а саме:  Cinezine; Release Print; Media Review; American Writer; The Independent; Video Networks; Black Film Review; In the Frame; Black Film Bulletin of the British Film Institute. За останніх двадцять років Спенсер підготував кілька сотень публікацій, що мали резонанс у кінознавчих колах Америки. Також він є співредактором і співавтором (разом із Джорджем Гіллом) своєї першої книжки “Blacks in Hollywood: Five Favorable Years, 1987-1991” (“Чорні в Голлівуді: п’ять пам’ятних років, 1987—1991”). С. Мун — автор книжки “Reel Black Talk: A Sourcebook of 50 American Filmmakers”, виданої 1997 року у видавничому домі “Greenwood Press” (її й досі можна замовити через веб-сайт http://www.greenwood.com/catalog/GR9830.aspx).

Наразі пан Мун активно співпрацює з часописом Southern Screen Report, що виходить як у друкованій, так і в он-лайн версії (http://www.screenreport.com). Спенсер багато років викладав у коледжах і університетах США спецкурси з кіномистецтва, акцентуючи увагу молодого покоління на внеску, що зробили афроамериканці в розвиток американського кіно з 1900 років. Хоча сам він слова “афроамериканець” ніколи не вживає, ані до себе, ані до своїх колег, теперішніх чи минулих. Йому імпонує просто “black” (“чорні, чорношкірі”). Наразі пан Мун готує нові лекції вже в DVD форматі, які планує представити незабаром у південноамериканських університетах. Має свій блоґ, що вже знайшов багатьох прихильників із усього світу (http://www.myspace.com/reelsense).

Сподіваюся, що це інтерв’ю у нашій всесвітянській серії “Літературних діалогів” із “чорним” американських автором і кінознавцем Спенсером Муном буде цікавим для українського читача. Врешті, ми дуже мало знаємо про південну “чорну” американську літературу та культуру, не кажучи вже про кінематограф, який артує увагу як наших фахівців із кіно, так і звичайних шанувальників цього великого мистецтва. Словом, приємного читання!

 

— Пане Спенсере, чи можна в англійській мові (в її американській традиції) підібрати принаймні одне прислів’я, що вам найбільше до вподоби, що може вас найкраще характеризувати?

— Я на все життя запам’ятав слова американського романіста Річарда Врайта (1908—1960), який сказав так: “Люди можуть відчувати голод від браку самореалізації так само, як вони це можуть відчувати від браку хліба”.

— А чому, власне, було вирішено вибрати шлях письменника?

— Я продюсував, знімав і представляв на різних американських каналах документальні фільми соціальної проблематики. Напевно, документалістика — це найважче, що може бути сьогодні у світі кіно. По-перше, потрібно займатися фандрайзингом, по-друге, дистрибуцією фільмів. Це все залишає надзвичайно важкий психологічний слід. Знімання документального кіно — це постійна фрустрація, злам. Саме після такої веремії я вирішив, що почну писати про фільми, про кінооператорів і в такий спосіб зможу показати всі перспективи, що існують сьогодні в кіноіндустрії в Америці, а вони вельми мізерні, якщо ти не працюєш на Голівуд. Але мене аж ніяк не задовольняють ті стандарти знімання фільмів. Голівуд — це трясовиння.

— Чи є щось таке, що вас надихає у творчості?

— В написанні книг мене найбільше захоплює сама можливість оформити мої ідеї на папері і поділитися цими ідеями з іншими людьми, щоби вплинути на їхню свідомість. Я маю унікальний погляд на кіно в США, тож я хочу додати мій погляд у потік інформації та знань про кіно, що сьогодні існує.

— Наскільки я знаю, ви, крім усього, цікавий журналіст. Чи вдається поєднувати художню творчість із журналістикою?

— Так, можливо поєднувати літературу й журналістику. Як журналіст, який описує факти якоїсь події, я маю бути таким собі детективом і збирати всю потрібну інформацію, щоби правильно переповісти історію й факти. Журналістика — це постійне розказування історій, а художня творчість — це підготовка цих історій до друку.

— Чи існує кодекс літературної честі Спенсера Муна?

— Моя мета — підвести читачів моїх книжок і статей до можливості відкрити нове бачення кіно і кіноіндустрії, режисерів, про яких я пишу. Моя праця має заохотити переглянути ті роботи тих режисерів, які, на жаль, залишилися поза мейнстримом американського кіно, але їхні історії варті осмислення. Мені йдеться насамперед про документалістів та авторів оповідних фільмів.

— Які ви бачите наслідки появи інтернет-технологій для розвитку книжкової індустрії? Чи можливе знищення книжки?

— У своєму візіонерському романі “451 за Фаренґейтом” Рей Бредбері передбачив існування світу, в якому книжки було спалено, але від остаточного знищення їх убезпечило те, що книжки вивчили напам’ять люди. Сьогодні ми маємо електронні та аудіоверсії книжок, які можемо взяти з собою в будь-яку подорож. Отже, інтернет тільки посприяв кращому продажу книжок через нові медіа в ХХ столітті. Світ постійно змінюється з кожним новим поколінням. Це природний прогрес. Мене тішить, що наступні покоління занепокоєні довкіллям, соціальними та політичними проблемами і змінами. Як американські “baby boomer”, хтось із покоління 60-х, хто має таку ж свідомість, що і я, повстали проти світу, в якому домінували війни, вбивства; тепер я вірю в силу політичних і соціальних рухів, я вірю в силу політичних, соціальних, психологічних, культурологічних, економічних змін, що можуть і, певно, що зроблять світ, у якому ми живемо, кращим. Майбутні покоління мають сфокусуватися на творенні позитивних тенденцій, аніж на негативних виявах життя.

— Спенсере, скажіть, коли книжка робиться популярною?

— Книжка може набути популярність навіть без впливу мас-медіа, контрольованих мультинаціональними корпораціями. Люди роблять книжки відомими. Корпорації лише дбають, щоби книжку можна було легко придбати. Ось, приміром, такий факт: з’явилася книжка сучасного американського романіста Лінна Гарріса (E. Lynn Harris). І він розпочав свою маркетингову кампанію з того, що почав продавати книжки з власного авта.

— В Україні, правда,  також є свій Лінн Гарріс. Навіть два одразу — брати Капранови. Ось так, Спенсере, ідемо пліч-о-пліч із Америкою!

— Цікаво, не чув про такий хід в Україні. Щодо Гарріса, то вже сьогодні саме завдяки своєму надпотужному видавцеві його твори набули популярності в усьому світі. Спершу читацькою аудиторію пана Гарріса були афро-американські дівчатка. Читачі знаходили його твори розважальними і пізнавальними водночас. А коли письменник знаходить свою аудиторію, він ніби знаходить і ключик до подальшого успіху. Для мене успіх прийде тоді, коли мої книжки залучатимуть до ширшого обговорення в класах, під час семінарських занять в університетах із проблем кіно.

— Кому ви віддаєте свої симпатії в музиці, літературі?

— Серед моїх найулюбленіших митців — кінотворці Осман Сембен, Чарльз Бурне, Луїс Бюнель, Пузан Пелсі; письменники Джеймз Болдвін, Курт Воннеґут, Дж. А. Роджерз, Ленґстон Г’югз, Майя Анжелоу; з творців візуального мистецтва моїми улюбленцями є Ромаре Біерден, Фейс Рінґолд, Мен Рей, М.К. Ешер; музиканти Майлз Дейвіс, Дюк Еллінґтон, Джон МасЛюлін, Френк Саппа. Всіх, певно, не назву. Всі вони говорять до мого серця через свої твори. Ці люди постають як велике мистецьке тіло, що випромінює дивовижну енергію, і саме в цьому — їхня мистецька сила. Без митців світ не існуватиме.

— А яким є типове життя американських письменників сьогодні?

— О, життя американського письменника зовсім не типове. Американська література унікальна у своєму роді. Я особисто пишу для задоволення, а не для комерційної вигоди чи успіху. Я пишу, позаяк в моїй свідомості живуть фільми, і я не можу про них не розповісти читачам. Фільми надихають мене писати про них і про їхніх творців. Ті, хто пишуть із комерційною метою в Америці, часто кажуть таке: ті, хто пишуть для задоволення, просто не вміють заробляти, або ж у них не вистачає достатньо таланту. Я ж маю певність, що процес писання повинен насамперед приносити емоційний зиск авторові, а лише тоді процес читання також буде приємним і для читача. Певно, обидва погляди мають як свої плюси, так і природні мінуси.

Я би хотів для мого українського читача навести одну цікаву річ: “Тринадцять чудових причин, чому поетам і прозаїкам варто доєднатися до Національної спілки письменників Америки”¹ (розробила третій віце-президент НСПА  Аліса Е. Роґофф²). Думаю, що положення з цього кодексу будуть для вас цікавими для розуміння американського письменницького життя сьогодні:

————
¹ Thirteen Good Reasons for Poets and Fiction Writers to Join the National Writers Union.
² Alice E. Rogoff.
 

1. Можливість укладання угоди з видавництвом від НСПА (від маленького видавця до великої корпорації).

2. Правова допомога щодо укладання контрактів.

3. Можливість отримати літературного агента, ім’я потрапляє в письменницькі довідники та каталоги.

4. Отримання бази літературних агентів.

5. Промоція автора в інтернеті: члени групи готові допомогти з промо-туром щодо якоїсь книжки.

6. Допоміжна інформація про спонсорів, ґранти, авторське право тощо.
7. Можливість брати участь у круглих столах, семінарах, зустрічах.
8. PR — для автора безоплатний.  

9. Можливість участі в Національному поетичному конкурсі в Санта-Крузі (головним суддею торік був Адріан Річ).

10. Страхування.

11. Розмаїття — перебування в колі людей різного віку, національності, сексуальної орієнтації, фізичних можливостей. Для письменника такий досвід є безцінним.
12. Адвокатська допомога.

13. Можливість брати участь у різних рухах щодо утвердження соціальної справедливості. Про це докладніше на http://nwu.org/nwu

 

— Які книжки читає сьогодні Америка? Чи правда, що попит на книжки у США в останні роки істотно збільшився?

— Американці сьогодні читають усе, починаючи від книжок штибу “Допоможи собі сам”, художньої літератури, біографій, завершуючи книжками про соціологію, політичну науку. Американці сьогодні читають набагато більше, адже тепер замість невеличких книгарень з’явилися величезні книжкові гіпермаркети, зокрема і в інтернеті будь-яку книжку можна роздобути за кілька хвилин. А ще телебачення наразі використовують для промоції авторів та їхніх творів для ширшої аудиторії, а коли книжка з’являється на екрані телевізора, то спрацьовує якийсь дивний ефект: усі раптом хочуть її придбати і прочитати. Я би це назвав так: “Ефект Гаррі Поттера”.

Ось лише кілька книжок, що мені довелося прочитати останнім часом: Крістіни Бохессон³ про міфи у журналістській творчості, Вінсента Буґліосі⁴ про зради в американській історії, Джонні Кохрена та Дейвіда Фішера⁵ про життя відомих адвокатів, книжку Малколма Ґледвелла⁶, Джорджа Джеймза⁷, Мура⁸, Норсапа⁹, Ґора¹⁰... Ось такий книжковий раціон пересічного американця!

— Яким є ваше ставлення до воєн і політичної, військової нестабільності у світі?

— Це безглузде витрачання наших найкращих ресурсів нового покоління. Ми вже бачили емоційно та фізично жахливі видовища... ветеранів війни у В’єтнамі, на Середньому Сході, в Іраку. Коли ми вже зможемо збагнути (маю на увазі наших військових керівників), що війна вже вичерпала себе в попередні епохи, війна показала свою хижацьку сутність? І її не можна розпочинати знову у ХХІ столітті!

— Чи знаєте ви когось із українських письменників?

— Тепер я знаю одного. Вас.

— Гаразд, вважатиму, що то був жарт щодо мене. А які ваші творчі задуми? Що і досі залишається нездійсненим?

— Моя найбільш амбітна мета — завершити написання третьої книги про кіно і після цього вийти на пенсію десь у 2015році. Коли я вийду на пенсію, матиму змогу більше часу приділяти подорожам і творчості. Для моєї наступної книжки я вже зробив готову “чернетку”. В моєму фокусі буде американське та світове кіно, що має невеличкі відмінності у своїх стратегіях розвитку на майбутнє. Також я маю свій блоґ

http://www.myspace.com/reelsense

Коли книжка буде в привабливішому вигляді, я розміщу деякі фрагменти на своєму блозі.

— Український журнал світової літератури відзначив ось уже 82 роки! Що б ви хотіли побажати нашому журналу та українському читачеві, який буде співучасником нашої розмови?

— Найперше хочу привітати журнал “Всесвіт” із дуже великою рідкістю у світі преси і медіа — настільки довгою історією. Ваш журнал пройшов іспит на час. Це акумулятор творчої енергії, насолода і сила письменників із усього світу, які подають на розгляд редакції свої матеріали і забезпечують можливість для читачів України пізнати світовий літературний процес, та й усю світову культуру. І так відбувається вже впродовж вісімдесяти (й більше!) років. Зичу Вам мати постійний успіх! Я пишаюся тим, що маю тепер причетність до Вашого журналу, адже це інтерв’ю увійде в історію літературного процесу Вашої країни.

 

    Розмову вів Дмитро Дроздовський

 

————
³ Borjesson, Kristina, Editor. Into the Buzzsaw: Leading journalists expose the myth of a free press. Prometheus Books, 3 Amherst, NY, 2002.
⁴ Bugliosi, Vincent. The Betrayal of America: How the supreme court  undermined the consitution and chose our president. Thunders Mouth Press, NY, 2001.
⁵ Cochran, Johnnie with David Fisher. A Lawyer’s Life. Thomas Dunne Books, St.Martin’s Press, NY, 2002.
⁶ Gladwell, Malcolm. The Tipping Point: How little things make a big difference. Little, Brown & Co., NY, 2002.
⁷ James, George G.M. Stolen Legacy: Greek philosophy is stolen Egyptian philosophy. Africa World Press, Orig.pub.1954, Reprinted 1992, Trenton,N.J.
⁸ Moore, Michael. Stupid White Men an other sorry excuses for the state of the nation. Harper Collins, NY, 2001.
⁹ Northup, Solomon. Twelve Years a Slave. Dover Publications, Mineola, NY, Orig. pub.1853, Reprinted 2000.
¹⁰ Vidal, Gore. Perpetual war for perpetual peace: How we got to be so hated. Thunders Mouth Press, NY, 2002.