Від угаритського епосу до пісень ваґантів
Версії Івана Лучука
[Угаритський епос][Фраґмент оповіді про Силача Балу]
***
Він вогонь поставив у домі,
полум’я в палаці.
День і другий вже горить
вогнище в будинку,
полум’я в палаці;
третій і четвертий день горить
вогнище в будинку,
полум’я в палаці;
п’ятий день горить і шостий
вогнище в будинку,
полум’я в палаці.
А на сьомий день забрали
вогнище з будинку,
полум’я з палацу.
Він зі срібла листи катав,
а зі злота виковував цеглу.
[Фраґмент оповіді про священний шлюб]
***
О муже! Чоловіче!
Опустився твій жезл,
випав кий із руки твоєї!
Ти смажиш птаху на вогні —
на жару згорають обидві жінки,
жони Ілу,
дружини Ілу та його служниці!
І вони, обидві дружини, волають:
О батьку! Отче!
Опустився твій жезл,
випав кий із руки твоєї!
Ти смажиш птаху на вогні —
на жару згорають дві донечки,
доньки Ілу та його служниці!
І вони, обидві дружини, волають:
О муже! Чоловіче!
Опустився твій жезл,
випав кий із руки твоєї!
Ти смажиш птаху на вогні —
на жару згорають обидві жінки,
жони Ілу,
дружини Ілу та його служниці.
———
© Іван Лучук, переклад, 2008.
[Фраґменти оповіді про Карату]
***
Військо його могутнє дуже,
триста міріад;
тисячами йдуть, поспішаючи,
міріадами, як осіння злива.
За двома двоє ідуть,
потрійно долучаючись.
Жевжик-парубок дім замикає,
вдова-удовиця найманцю платить,
з постелі хворий піднімається,
одноокий долю заклинає,
молодий дружину іншому віддає,
чужому — кохану свою.
Як сарана покриває поле,
як цвіркуни — краї пустелі,
так ідуть вони день за днем.
***
Джерело ріки, земля і небо!
Земле, неси дерева!
Джерело, для злаків води подай!
На землю дощу пролий, Балу,
на поле дощу пролий, Вишній!
Приємний землі дощ Балу
і полю — дощ Вишнього,
приємний пшениці — на проріст,
приємний пагонам ячменю,
борознам твоїм, огородженим плотом!
Підносять голови орачі,
коли, нарешті, Дагану засипле
визрілий хліб у засіки їхні,
молоде вино у їхні міхи,
готову олію у глечики їхні.
[Фраґменти оповіді про Акхіта]
***
Як змія шипить, зашипіла Анату,
келиха свого на землю пожбурила,
кубок пролила в пилюку,
гучно вона закричала:
Послухай, Акхіте-звитяжцю!
Забажай лише срібла, дам тобі,
золота забажай, будеш мати,
тільки лука свого мені віддай,
щоб невістка народу його дуговидного мала.
***
Я посвячу могутні ліванські дерева,
я посвячу жили онагрів,
я посвячу роги цапів гірських,
тятиву із сухожиль бичачих,
я посвячу галілейську тростину, —
віддай Пригожому-й-Мудрому,
він зробить лук для Анату,
дуговидний лук для невістки народу.
***
Забажай життя, Акхіте-звитяжцю,
забажай життя, і я дам тобі,
безсмертя, я зішлю на тебе!
Я сотворю, що роки із Балу рахуватимеш,
із сином Ілу місяці рахуватимеш.
Як Балу, коли він дарує життя,
він годує живого,
годує та поїть його,
співає і грає для втіхи його,
і всі вторують йому, —
так і я подарую життя Акхіту-звитяжцю!
***
Не обдурюй мене, цнотливице,
для звитяжця обман твій — тенета.
Що людина придбає вкінці?
Що людина придбає в майбутньому?
Білу глазур виллють на голову,
золото — на тім’я моє,
як кожен вмирає, і я умру,
і я умерти умру!
Ще інше слово скажу тобі:
Лук — це зброя сміливих.
Чи з ним полюватиме жінка?!
[Давньоіранська поезія]
ГЕОГРАФІЧНА ПОЕМА З “АВЕСТИ”
(перша частина книги “Вендідад”)
Мовив так Ахура Мазда Спітаміду Заратуштрі:
— Я, і я, і ще раз я, Спітаміде Заратуштро,
цілу цю безплідну землю
пере-пере-пере-пере-
пере-пере-пере-пере-
пере-пере-пере-пере-
пере-пере-пере-пере
на квітучий мирний край.
Щонайпершу і найкращу
я, всевідо і всемого,
себто — я, Ахура Мазда,
сотворив країну дивну
— А р’я н В е д ж а —
поруч від ріки Даітьї.
Але злий і премерзенний
Ангра Манью проклятущий
бич наслав на цю країну —
рудуватеньких зміючок,
деви ж зиму там наслали;
місяці зо два там тепло,
десять місяців — зима,
повінь — під кінець зими.
Гава — друга за рахунком,
согди Гаву заселяють.
Бич: кусючі прикрі мухи,
пострах людям і маржині.
Моуру — праведна, могутня,
вірна Арті сторона.
Бич: гріховна хіть повальна.
Бахді — край увесь в знаменах.
Бич: мурахи хлібожерні.
Поміж Моуру і Бахді —
розляглась собі Нісайя,
бич у ній — страшне безвір’я.
А Харойва у розточчі
розділила власні води.
Бич: тьми-тьмущі комарів,
плач і стогін.
А Векерта стала домом
преблагого Їжака.
Бич: недобра, зла Хнантайті,
спокусителька Керсаспи.
Урва, на луги багата.
Бич: господарі лихі.
Хнента, де живуть веркани.
Бич: суцільне гидомирство.
Харахвайті — пречудова,
мальовнича сторона.
Бич: осквернення землі,
заривання праху в прах.
І величний, і розкішний
розпростерся край Хетумант.
Бич: підступні ворожбити,
що чаклують в ім’я Зла.
Рага — область триєдина.
Бич: зухвала і безмежна
нехіть вірити в будь-що.
Чахра — Арті дуже вірна
і могутня сторона.
За бича в ній — людожерство.
Варна — край чотирикутний,
народився в нім Третона,
побиван Ажі Дахаки,
злого підлого дракона.
Бич: хвороби і чужинці,
несвої владики-зайди.
Хапта Хіндав — семикрай.
Бич: хвороби і посуха.
З краю Упа Аодешу
річка Рангха витікає,
тут ніхто не владарює.
Деви студінь тут наслали,
це і є бичем тутешнім.
[Візантійська поезія]
Григорій Богослов
СХОДИ ЦНОТИ
Чистотою на сходинку
Ставимо себе ми вищу:
Хто залишився цнотливим,
Має ангельську природу;
Хто утриматись бажає,
До цнотливців прирівнявся;
Хто у шлюбі завше вірний,
Це утриманню співмірне.
Кожен на своїй сходинці
Матиме і дещо більше.
Роман Солодкоспівець
ГІМН
Ви прийдіте, поклонимось, вірнії,
Всього людства Спасителю кроткому,
Сину Божому благоутробному,
Владодержцеві всетерпеливому, —
Кого сили возносять небеснії
І оспівують хори безплотнії
Язиками своїми вогнистими,
Голосами своїми невмовкними
Трисвяте піснослів’я голосячи,
Переможне хваління говорячи:
Прославляють Отця безначального,
Сина, купно із Духом предвічного,
Нероздільних суцільно у сутності,
В іпостасях троїстих затаєно,
Міць божественної всемогутності
Ми сукупною живністю славимо.
Богородице, Діво Пречистая,
Не відкинь, Преблагая, рабів Твоїх,
Що хлюпочуть у вирі житейському
І валами прибиті бурхливими!
Вищих сил незрівнянно славнішая,
Голубице, від Духа позолочена,
Ти апостолів честь і всехвалення,
Ти страждальців за Господа прихисток,
Ти землі уповання вселенської;
О, чудовая вежо Давидова.
Град, дванадцять воріт відкриваючий,
Ароматів духовних вмістилище,
Людям Божим стіна і прибіжище,
І підмога ти всім їм неложная,
І для праведних душ охорона Ти,
І безгрішним тілам Ти посвячення!
Почитаєм Тебе, Благодатная,
Славословим Тобою Рожденного,
Слізно молимо й просимо милості
В час відплати і суду грядущого.
Боже, Боже, в той день не відкинь мене,
Не залиш у вогні незгасимому,
Сатані не віддай Ти на поглумку,
Для бісів не зроби посміховиськом!
Серед інших я є наймерзенніший,
Бо життя волочив я неправедне.
Я і духом, і тілом осквернений,
І що діяти нині, не відаю.
Через це я взиваю до милості,
Як блудниця, до стіп припадаю я,
Виливаю плачі свої теплії:
Витягай мене, Господи, Господи,
Із глибин беззаконного урвища,
Яко Пастир Благий, не залиш мене
Спотикатись об камінь погибелі,
Від шаленої пристрасті визволи,
Отверзи мені очі духовнії,
Щоб побачив я Лик Твій божественний
І в сердечнім веселії вимовив:
Вічно треба Тобі поклонятися
Із Отцем і Святим Утішителем,
Повсякчасно до Тебе молитися
Милосердного цілою живністю.
Йоан Дамаскин
ЯМБІЧНИЙ КАНОН НА РІЗДВО ХРИСТОВЕ
Пісня 9
Кохатися безпечно у безмовності;
Коли ж любов’ю ми піднесені,
О Діво, тчемо хитродумні наспіви,
Хоч це і не під силу! Дай же сили нам,
О Мати, славослів’ям вдовольнятися.
Колишні тіні, темні віддзеркалення
Дитини-Слова, Пресвятая, бачивши,
Крізь двері увійшло як запечатані,
Його шануємо, як світло істини,
І лоно благодатне славословимо.
Це, христолюбці, із бажанням здійсненим
І сподобившися пришестя Божого,
Животворящим і новим утішені
Об’явленням, і моляться: Пречистая,
Дай благодаті славі поклонитися.
Теодор Студит
ДО МОНАСТИРСЬКОГО КУХАРЯ
О, чадо, як не вшанувати кухаря
Вінцем після чування цілоденного?
Смиренний труд — а слава в нім небесная,
Брудна рука у тебе — серце чистеє,
Вогонь пече — геєнський не пектиме вже.
Лети на кухню жвавий, підбадьорений,
Вогонь роздуй, все перемий удосвіта;
Братів годуючи, ти служиш Господу.
А працю приправляючи молитвою,
Колись ти славою засяєш Якова,
Шанований у братстві монастирському.
[Поезія скальдів]
Браґі Старий Боддасон
СТРОФА З “ДРАПИ РАҐНАРА”
Ґевйон відняла в Ґюльви
злото земель, зманлива,
пара бичача, як хмара —
виріс Данії приріст;
несли на спинах бики
вісім зір, напрозір
здобутків, поперед набутків
улову — чотири голови.
Сіґват Тордарсон
ВІСА
(дротткветт)
Бігом, втьоки лугом,
вроки років — докір,
суд за ляк і за стид,
буде — і відбудем.
Як ми потерпаєм,
коли з виднокола
владне зникнуть ладне,
до біди добігти.
[Давньоанглійська поезія]
БЕОВУЛЬФ
(Фраґмент)
[Епізод бенкету]
Жона благородна чашу подала
спершу стражу Данів Східних,
привітала його на пивному святі,
улюбленця люду; він радо прийняв
бенкетну чашу, відважний князь.
Обійшла відтак Гельмінґів усіх,
старих і молодих дружинників усіх,
дивочашу подавала, до урочого часу,
коли Беовульфу перстенна жона,
духом висока, медову чашу подала;
привітала вождя Ґеатів, дяку Господу вознесла,
премудрослівна, що щастя їй випало
на будь-кого з вождів покладатися,
не сподіватися злодіянь. Він ту чашу прийняв...
ВУЛЬФ І ЕАДВАКЕР
Людям моїм — жертвопринесення.
Приймуть його, коли прийде в потребі.
Між нами не так.
Вульф — на острові, я — на іншому.
Острів надійний, довкола — болота.
Люди, ласі на тлін, живуть на острові.
Приймуть його, коли прийде в потребі.
Між нами не так.
Із мандрів далеких мого Вульфа чекала з надією,
коли дощило, я плакала,
коли гілками рук обіймав мене чоловік мій хоробрий,
було мені радісно, було мені теж і сумно.
Вульфе, мій Вульфе, жага до тебе —
хвороба моя, ти рідко приходиш,
дух тужливий, а не голод.
Чи чуєш ти, Еадвакере, наше бідне цуценя
вовк до лісу поволочить.
Легко роз’єднати непов’язане разом,
нашу спільну пісню.
[Давньоірландська поезія]
ПИСЕЦЬ У ЛІСІ
Прихисток для мене — ліс;
за кущем сховався дрізд;
втіха — з зошитом моїм
поєднався гомін гнізд.
Ще й зозуля за кущем
є не зайвим явищем;
Божа ласка — тут писати,
благодатний серця щем.
ПЛАВАННЯ БРАНА, СИНА ФЕБАЛА
(Фраґмент)
На човні чудному Бран
виплив прямо в океан.
Як погляну віддаля:
море — вквітчані поля.
Що для Брана на кормі —
світлі далі водяні,
те для мене — рясен цвіт,
що квітує на весь світ.
Бран долає серед хвиль
на човні багато миль,
я ж між радісних рівнин
бачу квітів сто родин.
Випустив конячок Лер,
де Бран погляд розпростер.
Де річок медвяних плин,
Паном Мананнбн там, Лера син.
[Поезія ваґантів]
ДІВОЧИЙ АРКАН
(Carmina Burana, Фраґмент)
***
Діви йдуть охоче
в танок — аркан дівочий,
кожна хоче дуже
влітку мати мужа.
***
Ходи, ходи, мій леґіню,
тебе чекаю з похіттю,
тебе чекаю з похіттю,
ходи, ходи, мій леґіню.
Уста смачнотрояндні,
скріпіть мене в коханні,
скріпіть мене в коханні,
уста смачнотрояндні.
***
Діви йдуть охоче
в танок — аркан дівочий,
кожна хоче дуже
влітку мати мужа.
***
Якщо б був мій увесь цей край
від Райну аж по моря край —
віддав його як стій би,
якби англійська королева
лягла в мої обійми.
